УХВАЛА
24 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 157/1654/25
провадження № 61-12013ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 , в якому просив у порядку поділу спільного майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0148, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2995335407231, загальною площею 0, 1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будівлю, загальною площею 43, 5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на колісний транспортний засіб - автомобіль Volvo S60, об`єм двигуна 2521 см. куб.,
2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня
2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, площею 0, 1314 га, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, площею 0, 1314 га, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, площею 0, 1314 га, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будівлю, загальною
площею 43, 5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини будівлі, загальною площею 43,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності
на 1/2 частини будівлі, загальною площею 43, 5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 автомобіль «Volvo S60», 2011 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 . Визначено, що ідеальні частки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в автомобілі марки «Volvo S60, 2521», 2011 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , становлять 1/2 за кожним із них та залишено цей автомобіль у їхній спільній частковій власності без його реального поділу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Любешівського районного суду Волинської області
від 21 травня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 21 593, 50 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 500, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року залишено без задоволення. Апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року та додаткове рішення Любешівського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року задоволено частково. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року та додаткове рішення Любешівського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року в цій справі скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділено
у власність ОСОБА_2 : земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, загальною площею 0, 1314 га, що знаходиться за адресою: за адресою
АДРЕСА_1 , вартістю 190 000, 00 грн; будівлю, загальною
площею 43,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 221 000, 00 грн. В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділено у власність ОСОБА_1 автомобіль марки «Volvo S60», об`єм двигуна 2521 см.куб.,
2011 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , вартістю 370 000, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю у вартості виділеного майна у розмірі 20 500, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
14 вересня 2026 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2026 року у справі № 157/1654/25.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Пунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Предметом позову є поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме земельної ділянки вартістю 190 000, 00 грн, нежитлової будівлі
вартістю 221 000, 00 грн, та транспортного засобу вартістю 370 000, 00 грн.
Таким чином, ціна позову у справі № 157/1654/25 становить 781 000, 00 грн та не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн, де 3 328,00 грн прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга не містить посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Обставин, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, Верховним Судом у цій справі не встановлено.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Відтак, сама по собі незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд, як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; наявність випадків, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк