ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Львів Справа № 914/3939/25
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії
Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.
за участю секретаря судового засідання - Псярук О. В.
за участю представника позивача - Бира І. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Євротерм-Львів» (вх. ЗАГС №01-05/1448/26 від 11.05.2026)
на рішення Господарського суду Львівської області (суддя - Матвіїв Р.І.) від 22.04.2026
у справі № 914/3939/25
за позовом: Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», м. Київ,
до відповідача 1: Приватного підприємства «Євротерм-Львів», м. Львів,
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінус-плюс», м. Львів,
до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробниче підприємство «Леотерм», Львівська обл., Яворівський район, смт. Івано-Франкове,
до відповідача 4: ОСОБА_1 , Львівська область, с. Зубра,
до відповідача 5: ОСОБА_2 , Львівська область, с. Зубра,
про солідарне стягнення 4 721 770, 93 грн, у зв`язку з невиконанням зобов`язань по генеральному договору про надання банківської послуги - кредитної лінії від 22.08.2023 з додатковими угодами
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Львівської області 24.12.2025 надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до відповідачів: Приватного підприємства «Євротерм-Львів», Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінус-плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробниче підприємство «Леотерм», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення 4 721 770, 93 грн на підставі генерального договору про надання банківської послуги - кредитної лінії від 22.08.2023 з додатковою угодою № 1 від 29.01.2024, додатковою угодою № 2 від 09.08.2024, додатковою угодою № 3 від 29.11.2024, Додатковою угодою № 4 від 02.04.2024, договором про надання банківської послуги-кредитної лінії № МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-7 від 29.01.2024 з додатковою угодою № 1 від 09.08.2024, договором поруки № МБ-LVO-П-11433-812/4 від 19.04.2021, договором поруки № МБ-П-LVO-812/4 від 14.04.2017, договором поруки № МБ-П-LVO-812/3 від 14.04.2017, договором поруки № МБ-LVO-П-11433.7/6 від 29.01.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням позичальником - Приватним підприємством «Євротерм-Львів» зобов`язань, взятих на себе за генеральним договором про надання банківських послуг, зокрема щодо своєчасного та повного повернення отриманих кредитних коштів і сплати нарахованих відсотків.
Позивач зазначає, що відповідач 1 порушив умови двох договорів про надання банківської послуги - від 29.01.2024 та від 22.08.2023, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на момент звернення до суду не погашена.
Згідно з умовами забезпечення виконання зобов`язань, відповідальність позичальника забезпечена договорами поруки, укладеними з відповідачами 2- 5, які взяли на себе обов`язок відповідати перед кредитором за належне виконання боржником своїх зобов`язань.
Відповідно до умов поруки, поручителі несуть солідарну відповідальність разом із боржником за невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання.
Таким чином, позивач вважає, що у зв`язку з порушенням відповідачем 1 умов кредитних договорів та наявністю чинних договорів поруки, виникли підстави для солідарного стягнення заборгованості як з основного боржника, так і з поручителів.
Сума позовних вимог складає: - 4 094 256,22 грн за договором від 29.01.2024 (3 739 000,00 грн основного боргу та 355 256,22 грн відсотків); - 627 514,71 грн за договором від 22.08.2023 (578 000,00 грн основного боргу та 49 514,71 грн відсотків). Загальний розмір заявленої до стягнення заборгованості становить 4 721 770,93 грн, яка підлягає стягненню солідарно з відповідача 1 та поручителів (відповідачів 2- 5).
Господарський суд Львівської області рішенням від 22.04.2026 позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з Приватного підприємства «Євротерм-Львів» та солідарних з ним боржників: Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінус-плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробниче підприємство «Леотерм», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» 4 721 770,93 грн заборгованості, з яких заборгованість по договору про надання банківської послуги №МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-6 від 22.08.2023 становить 627 514,71 грн, по договору про надання банківської послуги № МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-7 від 29.01.2024 становить 4 094 256,22 грн. Стягнув з Приватного підприємства «Євротерм-Львів» на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» 11 332,25 грн судового збору. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінус-плюс» на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» 11 332,25 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробниче підприємство «Леотерм» на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» 11 332,25 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. Стягнув з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» 11 332,25 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» 11 332,25 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк належно надав позичальнику кредитні кошти, а ПП «Євротерм-Львів» не виконало зобов`язання щодо їх своєчасного повернення та сплати процентів. Розмір заборгованості підтверджений доказами та не спростований відповідачами, а чинні договори поруки забезпечують виконання цих зобов`язань, тому позичальник і поручителі несуть солідарну відповідальність за сплату боргу.
11.05.2026 до Західного апеляційного господарського суду через «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Приватного підприємства «Євротерм-Львів» на рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 у справі №914/3939/25.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В.
Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В.О. ухвалою від 18.05.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Приватного підприємства «Євротерм-Львів» на рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 у справі № 914/3939/25; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі, а також доказами надсилання апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю торгово-виробниче підприємство «Леотерм» та ОСОБА_2 ; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
28.05.2026 скаржник усунув недоліки апеляційної скарги.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Євротерм-Львів» на рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 у справі № 914/3939/25; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.
Ухвалою суду від 10.06.2026 призначено розгляд апеляційної скарги на 02.07.2026 об 11 год 00 хв.
У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю члена колегії Міліціанова Р. В. у період з 29.06.2026 по 03.07.2026 (включно), розгляд справи № 914/3939/25, призначений на 02.07.2026 не відбувся.
Ухвалою суду від 09.07.2026 призначено розгляд апеляційної скарги на 13.08.2026 о 10 год 00 хв.
В апеляційній скарзі Приватне підприємство «Євротерм-Львів» просить рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 у справі №914/3939/25 в частині стягнення 53 985,02 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, судові витрати покласти на позивача. В апеляційній скарзі скаржник покликається на такі обставини: суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно оцінив докази; суд не врахував часткове погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором №МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-7 від 29.01.2024 у сумі 53 985,02 грн, підтверджене платіжною інструкцією № 234, внаслідок цього суд помилково визначив розмір заборгованості та безпідставно стягнув з відповідача зазначену суму; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи; суд допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права; рішення підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 53 985,02 грн.
09.06.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивача Бира І. М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ПП «Євротерм-Львів» у справі за позовом АТ «Перший Український Міжнародний банк» до ПП «Євротерм-Львів» та солідарних з ним боржників - ТОВ «Комінус-плюс», ТОВ Торгово-виробниче підприємство «Леотерм», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 4 721 770,93 гривень, а рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 р. у справі №914/3939/25 - залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що платіж у сумі 53 985,02 грн, на який він посилається апелянт, був спрямований на погашення відсотків за кредитним договором, а не на зменшення основного боргу, при цьому ці відсотки вже були сплачені та не входили до суми, заявленої до стягнення, тоді як позовні вимоги банку стосувалися лише періоду нарахування відсотків з 27.05.2025 по 15.12.2025, що підтверджується матеріалами справи, виписками та розрахунком заборгованості, які спростовують доводи апеляційної скарги.
Судом встановлено, що до апеляційної скарги долучено платіжну інструкцію № 234 від 29.11.2024, а у відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено клопотання про долучення виписки з особового рахунку ПП «Євротерм-Львів» за період з 01.11.2024 по 15.12.2025.
Надаючи оцінку можливості долучення наведених доказів до матеріалів справи, колегією суддів враховується таке.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 03.09.2024 у справі № 903/753/22.
Отже, подаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, учасник справи повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19).
Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Частинами першою-третьою статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно з ч. 2 ст. 164 ГПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою.
Відповідно до ч. 3 ст. 164 ГПК України, у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Згідно з ч. 6 ст. 165 ГПК України до відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Як випливає з системного аналізу наведених норм, у разі неможливості подати ті чи інші докази, позивач зобов`язаний зазначити про це в позові та заявити клопотання про їх витребування.
Враховуючи викладене вище, саме на учасника справи покладено обов`язок своєчасного подання всіх доказів або належного обґрунтування неможливості їх подання у встановлені строки, а також ініціювання процесуальних дій щодо витребування таких доказів у разі їх відсутності.
У даному випадку колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ані апелянтом, ані позивачем не наведено переконливих та документально підтверджених обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість подання відповідно платіжної інструкції № 234 від 29.11.2024 та виписки з особового рахунку ПП «Євротерм-Львів» за період з 01.11.2024 по 15.12.2025 до суду першої інстанції.
Водночас апелянтом не обґрунтовано, з яких причин зазначений платіжний документ не міг бути поданий у межах розгляду справи судом першої інстанції, не наведено доказів існування обставин, що об`єктивно перешкоджали його поданню, а також не доведено, що такий доказ був отриманий після ухвалення оскаржуваного рішення або що він не міг бути отриманий раніше з незалежних від нього причин.
Аналогічно, клопотання позивача про долучення виписки з особового рахунку не містить посилань на виняткові обставини, які б унеможливлювали подання такого доказу у суді першої інстанції, зокрема не наведено відомостей про неможливість отримання відповідної банківської інформації у встановленому процесуальному порядку або про відмову у її наданні на попередніх стадіях розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що подані докази за своїм змістом не є такими, що виникли після ухвалення рішення суду першої інстанції, а стосуються спірних правовідносин і періоду, який охоплювався предметом доказування у суді першої інстанції. Відтак, вони могли та повинні були бути подані сторонами у межах розгляду справи судом першої інстанції.
За таких обставин, подані апелянтом та позивачем докази не приймаються судом апеляційної інстанції та не долучаються до матеріалів справи, оскільки їх подання не відповідає вимогам статті 269 ГПК України та не обґрунтоване наявністю об`єктивних причин, що унеможливлювали їх подання до суду першої інстанції.
01.07.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача 2 - адвокат Куксов В.Г. подав клопотання про відкладення розгляду апеляційної справи, призначеної на 02.07.2026 об 11 год 00 хв, яке обґрунтоване його перебуванням на лікуванні та неможливістю забезпечити участь у даному судовому засіданні.
12.08.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача 2 - адвокат Куксов В.Г. подав клопотання про відкладення розгляду апеляційної справи, призначеної на 13.08.2026 о 10 год 00 хв, яке обґрунтоване його участю в іншому судовому засіданні та неможливістю забезпечити участь у даному судовому засіданні.
Розглянувши подане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень ст. 202 ГПК України справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.
Підставою для відкладення розгляду справи можуть бути лише обставини, які об`єктивно унеможливлюють проведення судового засідання, а наведені апелянтом у клопотанні обставини не свідчать про об`єктивну неможливість розгляду справи, оскільки відповідно до положень процесуального законодавства участь представника у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони. При цьому, відповідач 2 не був позбавлений можливості забезпечити участь іншого представника.
Враховуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання апелянта про відкладення розгляду справи
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників інших учасників справи.
Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.
Поряд з тим, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.
Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України №4469/07 від 02.05.2013, Папазова та інших проти України №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).
13.08.2026 в судовому засіданні взяв участь представник позивача, який підтримав позицію, висловлену у відзиві по суті розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (банк згідно з договором, позивач згідно з матеріалами справи) і Приватним підприємством «Євротерм - Львів» (клієнт згідно з договором, відповідач 1 згідно з обставинами справи) укладено генеральний договір №МБ-ГЛ-LVO-812 про надання банківських послуг від 14.04.2017.
Генеральний ліміт - 9 500 000,00 грн, дата закінчення строку дії генерального ліміту - 25.03.2022.
Додатком А до генерального договору про надання банківських послуг від 14.04.2017 є перелік майна, яке є забезпеченням за цим договором:
- нерухоме майно - квартира на АДРЕСА_1 , іпотекодавець ОСОБА_2 ;
- товари в обороті - труба багатошарова, заставодавець Приватне підприємство «Євротерм - Львів»,
- порука фізичної особи - ОСОБА_1 ,
- порука юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю торгово виробниче підприємство «Леотерм»,
- транспортні засоби - загальний легковий універсал - В, марка BMW, модель ХЗ, рік випуску 2016, заставодавець Приватне підприємство «Євротерм - Львів».
Вказаний додаток А - перелік забезпечення за генеральним договором про надання банківських послуг доповнено шостим пунктом, відповідно до якого майном, що забезпечує виконання основного зобов`язання, є порука юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінус-плюс».
16.10.2020 - сьомим пунктом про транспортні засоби - вантажний бортовий, марка MAN, заставодавець - ОСОБА_1 .
19.04.2021, 12.07.2021 - викладено додаток А в новій редакції.
Надалі сторони укладали додаткові угоди до вказаного генерального договору: 24.03.2018, 05.06.2018, 19.06.2018 (викладено генеральний договір в новій редакції), 16.05.2019, 24.09.2019, 23.10.2019, 08.04.2020, 16.07.2020, 18.09.2020, 16.10.2020, 19.04.2021 (викладено генеральний договір в новій редакції), 12.07.2021, 28.12.2021, 29.08.2023 (викладено генеральний договір в новій редакції).
Позивач і відповідач 1 уклали 22.08.2023 договір про надання банківської послуги - кредитної лінії №МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-6, відповідно до якого ліміт банківської послуги - 1 100 000 UAH, дата припинення чинності ліміту - 27.07.2026 включно, процентна ставка - фіксована, 21 %, включно з простроченою заборгованістю. 29.01.2024 в такий договір внесено зміни стосовно цільового призначення - рефінансування та поповнення обігових коштів, стосовно ліміту - 1 002 000,00 грн, дати припинення чинності ліміту - 27.07.2026 включно, стосовно розмірів процентної ставки.
Після цього, 29.08.2024, укладено додаткову угоду № 2, 29.11.2024 - додаткову угоду № 3, 02.04.2025 - додаткову угоду № 4.
Позивач і відповідач 1 уклали 29.01.2024 договір про надання банківської послуги - кредитної лінії №МБ-ГЛ-LVO812/КЛ-7, відповідно до якого ліміт банківської послуги - 3 780 000 UAH, дата припинення чинності ліміту - 27.12.2026 включно, процентна ставка - фіксована, 20 %, включно з простроченою заборгованістю, комісійна винагорода за встановлення/збільшення ліміту - 1,00 %, комісійна винагорода за супроводження ліміту - 1,00%.
До вказаного договору сторони також вносили зміни, а саме укладали додаткову угоду №1 від 09.08.2024, якою визначено дату припинення чинності ліміту банківської послуги - 25.12.2026 включно, тип процентної ставки - фіксована, 17% річних, комісійна винагорода за встановлення/збільшення ліміту банківської послуги - 1%, комісійну винагороду за супроводження ліміту банківської послуги - 1%.
Згідно з платіжною інструкцією від 23.08.2023 відповідач 1 отримав 1 100 000,00 грн, а 01.02.2024 - 3 780 000,00 грн.
Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» як кредитор і Товариство з обмеженою відповідальністю «Комінус-плюс» як поручитель уклали договір поруки №МБ-LVO-П-11433-812/4 від 19.04.2021, відповідно до якого поручитель поручається за виконання наступних зобов`язань в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо, боржника 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю торгово - виробниче підприємство «Леотерм» і боржника 2 - Приватного підприємства «Євротерм - Львів» за основним зобов`язанням 2, до складу якого входить генеральний договір про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 з генеральним лімітом 6 125 600,00 грн, максимальна процента ставка 40,0 % з усіма діючими та такими, що можуть бути внесені у майбутньому змінами та доповненнями до нього, зокрема додаткові угоди №1 від 04.05.2017, №2 від 27.03.2017, №3 від 05.06.2018, №4 від 19.06.2018, №5 від 16.05.2019, №6 від 24.09.2019, №7 від 23.10.2019, №8 від 08.04.2020, №9 від 16.07.2020, №10 від 18.09.2020, №11 від 16.10.2020, №12 від 19.04.2021 (п. 1.1).
Відповідно до п. 2.1 договору поруки у разі порушення зобов`язання боржником поручитель зобов`язаний в перший день порушення боржником основного зобов`язання виконати таке зобов`язання або певну його частину незалежно від факту направлення йому вимоги кредитором.
Надалі, 28.12.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поруки, визначивши основне зобов`язання 2 як генеральний договір про надання банківських послуг № МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 з генеральним лімітом 25 000 000,00 грн, дата закінчення строку дії генерального ліміту - 25.11.2031.
Крім цього, Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» як кредитор і Товариство з обмеженою відповідальністю торгово - виробниче підприємство «Леотерм» як поручитель уклали договір поруки №МБ-П-LVO-812/4 від 14.04.2017, відповідно до якого порукою забезпечується виконання зобов`язань боржника - Приватного підприємства «Євротерм-Львів» що випливає з таких договорів: генеральний договір про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 з усіма змінами і доповненнями до нього: повернути кредит в розмірі 9 500 000,00 грн не пізніше 25.03.2022 (п. 1.1).
Відповідно до п. 3.1 договору поруки у разі порушення зобов`язання боржником кредитор направляє поручителю письмову вимогу виконати зобов`язання або певну його частину. Кредитор не зобов`язаний підтверджувати невиконання зобов`язання боржником. Вимога кредитора буде достатньою підставою для поручителя виконати зобов`язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь - яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання додаткової інформації чи документів.
28.12.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поруки, визначивши основне зобов`язання 2 як генеральний договір про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 з генеральним лімітом 25 000 000,00 грн, дата закінчення строку дії генерального ліміту - 25.11.2031.
Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» як кредитор і ОСОБА_1 як поручитель уклали договір поруки № МБ-П- LVO-812/3 від 14.04.2017, відповідно до якого порукою забезпечується виконання зобов`язань боржника - Приватного підприємства «Євротерм - Львів» що випливає з таких договорів: генеральний договір про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 з усіма змінами і доповненнями до нього: повернути кредит в розмірі 9 500 000,00 грн не пізніше 25.03.2022 (п. 1.1).
Відповідно до п. 3.1 договору поруки у разі порушення зобов`язання боржником кредитор направляє поручителю письмову вимогу виконати зобов`язання або певну його частину. Кредитор не зобов`язаний підтверджувати невиконання зобов`язання боржником. Вимога кредитора буде достатньою підставою для поручителя виконати зобов`язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь - яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання додаткової інформації чи документів.
28.12.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поруки, визначивши основне зобов`язання 2 як генеральний договір про надання банківських послуг № МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 з генеральним лімітом 25 000 000,00 грн, дата закінчення строку дії генерального ліміту - 25.11.2031.
29.01.2024 Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» як кредитор і ОСОБА_2 як поручитель уклали договір поруки № МБ-LVO-П-11433.7/6, відповідно до якого поручитель поручається за виконання наступних зобов`язань в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо, боржника Приватного підприємства «Євротерм - Львів» за основним зобов`язанням, до складу якого входить генеральний договір про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 з генеральним лімітом 25 000 000,00 грн, максимальна процента ставка 40,0 % з усіма діючими та такими, що можуть бути внесені у майбутньому змінами та доповненнями до нього (п. 1.1).
Відповідно до п. 2.1 договору поруки у разі порушення зобов`язання боржником поручитель зобов`язаний в перший день порушення боржником основного зобов`язання виконати таке зобов`язання або певну його частину незалежно від факту направлення йому вимоги кредитором.
28.12.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поруки, визначивши основне зобов`язання 2 як генеральний договір про надання банківських послуг № МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 з генеральним лімітом 25 000 000,00 грн, дата закінчення строку дії генерального ліміту - 25.11.2031.
Відповідно до виписки по рахунку за період 22.08.2023 - 15.12.2025 автоматична рекласифікація стандартної заборгованості за основним боргом в прострочену згідно з кредитним договором №МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-6 від 22.08.2023 становить 578 000,00 грн. Станом на 15.12.2025 по вказаному договору нараховано 49 514,71 грн відсотків.
Відповідно до виписки по рахунку за період 29.01.2024 - 15.12.2025 автоматична рекласифікація стандартної заборгованості за основним боргом в прострочену згідно з кредитним договором № МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-7 від 29.01.2024 становить 3 739 000,00 грн.
Станом на 15.12.2025 по вказаному договору нараховано 355 256,22 грн відсотків.
Відповідно до повідомлення про дострокове повернення кредиту від 23.10.2025 банк попередив позичальника (відповідача 1) про належне виконання банком свого обов`язку - надання кредитних коштів у сумі 578 000,00 грн, натомість клієнт не виконує належним чином свої зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 21.10.2025 існує прострочена заборгованість в сумі 157 761,81 грн: 129 200,00 грн основної суми, 28 561,81 грн процентів за користування кредитом.
Тому на підставі ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України і п. 10.2.1 Правил банк вимагав упродовж трьох банківських днів з моменту отримання цього повідомлення достроково повернути отримані від банку кредитні кошти в повному обсязі з нарахованими процентами, що підлягають сплаті згідно з генеральним договором про надання банківських послуг МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 та договору про надання банківської послуги - кредитної лінії № МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-6 від 22.08.2023 у загальному розмірі 612 708,41 грн, з яких заборгованість по основній сумі кредиту - 578 000,0 грн, заборгованість по процентах - 34 708,41 грн.
Вказане повідомлення підписано у сервісі «Вчасно», відправлено 23.10.2025, отримано 23.10.2025, переглянуто 23.10.2025.
Відповідно до повідомлення про дострокове повернення кредиту від 23.10.2025 банк попередив позичальника (відповідача 1) і про дострокове повернення всієї суми кредиту в сумі 3 998 476,36 грн: 3 739 000,00 грн - основної суми, 259 476,36 грн - процентів за користування кредитом.
Тому на підставі ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України і п. 10.2.1 Правил банк вимагав упродовж трьох банківських днів з моменту отримання цього повідомлення достроково повернути отримані від банку кредитні кошти в повному обсязі з нарахованими процентами, що підлягають сплаті згідно з генеральним договором про надання банківських послуг МБ-ГЛ-LVO-812 від 14.04.2017 та договору про надання банківської послуги - кредитної лінії № МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-7 від 29.01.2024.
Вказане повідомлення підписано у сервісі «Вчасно», відправлено 23.10.2025, отримано 23.10.2025, переглянуто 23.10.2025.
Позивач також звертався до поручителів щодо виконання зобов`язань по договорах поруки.
20.11.2025 листом з описом вкладення надіслано вимогу відповідачу 2 (трек - код 7907007319607) та повідомлено, що станом на 12.11.2025 позичальник має прострочену заборгованість перед банком по договору поруки за основною сумою кредиту та процентами у загальному розмірі 4 655 419,23 грн, з яких заборгованість по договору про надання банківської послуги - кредитної лінії №МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-6 від 22.08.2023 у загальному розмірі 618 630,93 грн (заборгованість по основній сумі кредиту - 578 000,0 грн, заборгованість по процентах - 40 630,93 грн) і по договору про надання банківської послуги - кредитної лінії №МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-7 від 29.01.2024 - 4 036 788,30,00 грн (основна сума 3 739 000,00 грн, проценти за користування кредитом 297 788,30 грн).
Вказана вимога не отримана адресатом, кореспонденція повернулась відправнику 09.12.2025 з підстав «за закінченням встановленого строку зберігання».
Вимогу з аналогічним змістом надіслано також відповідачу 3 - Товариству з обмеженою відповідальністю торгово - виробниче підприємство «Леотерм» 20.11.2025 (трек - код 7907007319615) і таке отримане 21.11.2025; відповідачу 4 - ОСОБА_1 20.11.2025 (трек - код 7907007319631) і таке повернулося відправнику 05.12.2025; відповідачу 5 - ОСОБА_2 20.11.2025 (трек - код 7907007319623) і таке повернулося відправнику 28.11.2025.
Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги Приватного підприємства «Євротерм-Львів», дійшла висновку про їх необґрунтованість та відхилення з огляду на таке.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається із матеріалів справи спір у даній справі виник з договірних правовідносин, що склалися між Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (кредитор) та Приватним підприємством «Євротерм-Львів» (позичальник), а також поручителями, у зв`язку з укладенням генерального договору про надання банківських послуг (кредитної лінії) від 14.04.2017, а також договорів про надання банківських послуг - кредитних ліній від 22.08.2023 та 29.01.2024, із відповідними додатковими угодами.
Зазначеними договорами сторони погодили істотні умови кредитування, зокрема розмір ліміту кредитних коштів, порядок їх використання, строки повернення, розмір процентної ставки, порядок нарахування процентів, а також відповідальність за порушення грошових зобов`язань. Виконання зобов`язань позичальника забезпечено договорами поруки, укладеними з відповідачами 2- 5, які відповідно до умов договорів взяли на себе солідарний обов`язок відповідати перед кредитором у разі порушення основного зобов`язання боржником.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
З матеріалів справи вбачається, що банк належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання, надавши відповідачу 1 кредитні кошти у розмірах та на умовах, визначених договорами про надання банківської послуги - кредитної лінії від 22.08.2023 та від 29.01.2024, що підтверджується платіжними інструкціями про перерахування кредитних коштів та не заперечується самим апелянтом.
Водночас позичальник свої обов`язки щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконав, у зв`язку із чим у нього виникла прострочена заборгованість, яка підтверджується наявними в матеріалах справи виписками за кредитними рахунками, розрахунком заборгованості, повідомленнями про дострокове повернення кредиту та іншими письмовими доказами.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно з статтею 554 ЦК України У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Матеріалами справи підтверджується, що укладені між позивачем та відповідачами 2- 5 договори поруки є чинними, не припинені та забезпечують виконання зобов`язань відповідача 1 за генеральним договором про надання банківських послуг та договорами про надання банківської послуги - кредитної лінії. Доказів припинення поруки, недійсності договорів або інших підстав для звільнення поручителів від відповідальності матеріали справи не містять, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення заборгованості.
В апеляційній скарзі відповідач не заперечує факту укладення кредитних договорів, отримання кредитних коштів, наявності прострочення виконання грошових зобов`язань.
Доводи апелянта ґрунтуються виключно на неправильному визначенні судом першої інстанції розміру заборгованості внаслідок неврахування платежу у сумі 53 985,02 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, у додатках до позовної заяви міститься розрахунок нарахування процентів за договором про надання банківської послуги № МБ-ГЛ-LVO-812/КЛ-7 від 29.01.2024, а також інформація щодо фактичного погашення нарахованих процентів за період з 26.05.2025 по 15.12.2025. Відповідно до зазначеного розрахунку сума 53 985,02 грн становить проценти, нараховані банком за період з 25.07.2025 по 24.08.2025 на фактичну суму кредитної заборгованості 3 739 000,00 грн із застосуванням процентної ставки 17 % річних.
Водночас предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості, яка складається з основного боргу та процентів, нарахованих за інший період, а саме з 27.05.2025 по 15.12.2025, що підтверджується поданими позивачем розрахунком заборгованості, виписками з рахунків та іншими письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, платіжна інструкція № 234 від 29.11.2024, на яку посилається апелянт, не прийнята судом апеляційної інстанції як новий доказ, оскільки скаржником не доведено наявності виняткових обставин, передбачених статтею 269 ГПК України, які об`єктивно унеможливлювали її подання до суду першої інстанції.
За таких обставин відповідні доводи апеляційної скарги не можуть бути покладені в основу перегляду оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на доказі, який не прийнятий судом апеляційної інстанції.
Крім того, навіть за умови оцінки наведених апелянтом доводів по суті вони не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, оскільки спірний платіж у сумі 53 985,02 грн стосується іншого періоду нарахування процентів, які не були включені позивачем до заявлених позовних вимог та не входять до предмета стягнення у цій справі. Отже, зазначений платіж не впливає на правильність визначення розміру заборгованості, яка була предметом судового розгляду та підлягала стягненню за оскаржуваним рішенням.
Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про часткове погашення заборгованості, оскільки вони ґрунтуються на неправильному ототожненні різних складових кредитної заборгованості та різних періодів нарахування процентів, що суперечить умовам укладених між сторонами кредитних договорів, поданому позивачем розрахунку заборгованості та іншим матеріалам справи.
При цьому апеляційна скарга не містить належного спростування здійсненого банком розрахунку заборгованості, не містить альтернативного розрахунку із зазначенням конкретних складових боргу, які, на думку апелянта, визначені неправильно, а також не містить інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про помилковість визначеного позивачем розміру заборгованості.
17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
Оцінивши докази відповідно до вимог статей 79 та 86 ГПК України, колегія суддів доходить висновку, що надані позивачем докази у своїй сукупності є більш вірогідними, взаємопов`язаними та достатніми для підтвердження заявлених позовних вимог, тоді як доводи апеляційної скарги ґрунтуються переважно на припущеннях, не підтверджені належними і допустимими доказами та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Посилання апелянта на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильну оцінку доказів мають загальний характер, не конкретизовані та не підтверджені належними доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд повно і всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не було з`ясовано обставин, що мають значення для справи або судом визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено належними доказами. Решта доводів апеляційної скарги законних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Євротерм-Львів» - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2026 у справі № 914/3939/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено і підписано 14.08.2026.
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Судді Н.Л. Степанюк
Р.В. Міліціанов