Дата документу 04.08.2026 Справа № 335/6798/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 335/6798/26 Головуючий у І інстанції: Рибалко Н.І.
Провадження № 22-ц/807/1786/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Мінгазова Р.В.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Погосян Маргарити Арсенівни - на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Погосян Маргарити Арсенівни - до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди,
У С Т А Н О В И Л А:
У червні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Погосян М.А. - звернулася до суду з позовом до ГУ ДПС у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням від 25.11.2019 у справі № 280/4109/19 Запорізький окружний адміністративний суд частково задовольнив адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання утриматись від вчинення дій; визнав протиправною та скасував вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6536-50 від 15.03.2019.
Незважаючи на скасування вимоги № Ф-6536-50 від 15.03.2019 в сумі 9672,19 грн, відповідач виставив до сплати чергову вимогу під іншим номером на таку ж суму коштів, та звернувся до виконавчої служби, в результаті чого з карткового рахунку особи з інвалідністю списані грошові кошти у примусовому порядку.
Станом на 30.09.2025 відповідач відмовився добровільно виконати свої обов`язки та здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 , тому він був вимушений вдруге звернутися до суду з позовом.
Рішенням від 19 грудня 2025 року у справі № 280/8599/25 Запорізький окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 ; визнав протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Запорізькій області щодо не здійснення коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої за вимогою № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску за 2018 рік у сумі 9672,19 грн; зобов`язав ГУ ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої за вимогою № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску за 2018 рік у сумі 9672,19 грн; стягнув з ГУ ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання правничої допомоги.
Постановою від 31 березня 2026 року Третій апеляційний адміністративний суд залишив задоволення апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року - без змін.
Протиправні дії відповідача призвели до того, що ОСОБА_1 був змушений звертатися до суду, зазнавши витрат на правничу допомогу, був змушений витрачати свій час на відвідування судових засідань, виконавчої служби, потерпав від психологічного тиску з боку працівників органів ДПС, не міг спокійно спати, що завдало йому моральної шкоди, розмір якої позивач оцінив у 100000 грн, які відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України, має відшкодувати відповідач.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Погосян М.А. - просив суд стягнути з ГУ ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Ухвалою від 23 червня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя відмовив у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Погосян М.А. - подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи обставини, вказані у позовній заяві, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Погосян М.А. -зазначає, що суд першої інстанції в цій справі помилково застосував п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки справа підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства.
На думку позивача, у цій справі існує спір цивільно-правового характеру, оскільки вимога про відшкодування моральної шкоди не пов`язана з вимогою вирішення публічно-правового спору, натомість така вимога є наслідком невиконання відповідачем судового рішення, що завдало йому моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області заперечує проти доводів позивача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін. Зокрема, зазначає, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Таким чином,порядок вручення, направлення, оскарження вимог з ЄСВ регулюється ПКУ.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Погосян М.А. - наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
ГУ ДПС у Запорізькій області в судове засідання свого представника не направило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлене відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 89). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався приписами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з тим, що спір у цій справі має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
За положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції» De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, загальні суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз змісту вищезазначеної статті дає підстави для висновку про те, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень, й вони мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Пред`являючи позов до суду ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Погосян М.А. - посилався на те, що рішенням від 25.11.2019 у справі № 280/4109/19 Запорізький окружний адміністративний суд частково задовольнив адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання утриматись від вчинення дій; визнав протиправною та скасував вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6536-50 від 15.03.2019.
Незважаючи на скасування вимоги № Ф-6536-50 від 15.03.2019 в сумі 9672,19 грн, відповідач виставив до сплати чергову вимогу під іншим номером на таку ж суму коштів, та звернувся до виконавчої служби, в результаті чого з карткового рахунку особи з інвалідністю списані грошові кошти у примусовому порядку.
Станом на 30.09.2025 відповідач відмовився добровільно виконати свої обов`язки та здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 , тому він був вимушений вдруге звернутися до суду з позовом.
Рішенням від 19 грудня 2025 року у справі № 280/8599/25 Запорізький окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 ; визнав протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Запорізькій області щодо не здійснення коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої за вимогою № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску за 2018 рік у сумі 9672,19 грн; зобов`язав ГУ ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої за вимогою № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску за 2018 рік у сумі 9672,19 грн; стягнув з ГУ ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання правничої допомоги. Постановою від 31 березня 2026 року Третій апеляційний адміністративний суд залишив задоволення апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року - без змін.
Зокрема, позивач зазначав, що протиправні дії відповідача призвели до того, що ОСОБА_1 був змушений звертатися до суду, зазнавши витрат на правничу допомогу, був змушений витрачати свій час на відвідування судових засідань, виконавчої служби, потерпав від психологічного тиску з боку працівників органів ДПС, не міг спокійно спати, що завдало йому моральної шкоди, розмір якої позивач оцінив у 100000 грн, які відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України, має відшкодувати відповідач.
На думку апеляційного суду, вирішуючи питання щодо юрисдикції цієї справи, суд першої інстанції не звернув уваги на предмет заявленого позову - відшкодування шкоди на підставі ч23, 1167 ЦК України, і на те, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на усунення відповідачем негативних наслідків неправомірних рішень, дій та бездіяльності шляхом виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі № 280/4109/19 та від 19 грудня 2025 року у справі № 280/8599/25. Вимог, наведених у ч. 5 ст. 21 КАС України, які могли бути підставою для розгляду у поєднанні з вимогами про відшкодування шкоди, позивач не заявляв.
У цій справі суд першої інстанції послався на правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц, оскільки вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є пов`язаною з вимогою вирішити публічно-правовий спір, (в цьому випадку з вимогою про визнання протиправним рішення органу ДПС як суб`єкта владних повноважень), така вимога має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги вирішити публічно-правовий спір.
Однак, вирішуючи питання щодо юрисдикції цієї справи, суд не звернув уваги на предмет заявленого позову - відшкодування шкоди на підставі ст. 1167 ЦК України, і на те, що звертаючись із цим позовом до суду ОСОБА_1 посилався на невиконання відповідачем рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі № 280/4109/19 про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6536-50 від 15.03.2019. Вимог, наведених у ч. 2 ст. 21 КАС України, які могли бути підставою для розгляду у поєднанні з вимогами про відшкодування шкоди, позивач не заявляв.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є слушними, адже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства, тому ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року про відмову у відкритті провадження слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Погосян Маргарити Арсенівни - задовольнити.
Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року про відмову у відкритті провадження у цій справі - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 14 серпня 2026 року.
Головуючий
Судді