ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року Справа №160/7667/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, згідно постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення, згідно виписки від 09.07.2025 року за період з 11.07.2025 року по 27.01.2026 року у розмірі 808 086,00 грн (вісімсот вісім тисяч вісімдесят шість гривень);
- зобов`язати відповідача щодо нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, згідно постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення, згідно виписки від 09.07.2025 року за період з 11.07.2025 року по 27.01.2026 року у розмірі 808 086,00 грн (вісімсот вісім тисяч вісімдесят шість гривень).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки несвоєчасно виплатив позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, тому, на його думку, існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.04.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене провадження в адміністративній справі, встановив відповідачу строк для подання відзиву.
Витребував у позивача:
засвідчені належним чином докази щодо дати виплати (зарахування на банківський рахунок) ОСОБА_1 сум грошового забезпечення згідно з постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення згідно виписки від 09.07.2025 року.
Витребував у відповідача:
- пояснення з наданням відповідних доказів щодо виплати ОСОБА_1 сум грошового забезпечення згідно з постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення згідно виписки від 09.07.2025 року;
- розрахунок грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 при звільненні, з обов`язковою вказівкою на складові грошового забезпечення та їх розмір;
- докази фактичної виплати грошового забезпечення, що підлягало виплаті ОСОБА_1 при звільненні, присудженого до виплати на підставі інших судових справ (за їх наявності).
14.06.2026 від позивача надійшла заява про винесення окремої ухвали відносно командира військової частини НОМЕР_1 стосовно невиконання ухвали суду про витребування доказів у справі № 160/7667/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 16.06.2026 повторно витребував від ОСОБА_1 у термін 2 дні з дня отримання цієї ухвали засвідчені належним чином докази щодо виплати (зарахування на банківський рахунок) ОСОБА_1 сум грошового забезпечення згідно з постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення за період з 26.06.2025 по 09.07.2025, згідно виписки від 09.07.2025 року.
А також повторно витребував від Військової частини НОМЕР_1 у термін 2 дні з дня отримання цієї ухвали:
- пояснення з наданням відповідних доказів щодо виплати ОСОБА_1 сум грошового забезпечення згідно з постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення згідно виписки від 09.07.2025 року;
- довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обрахований у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 із зазначенням середнього щомісячного та середнього щоденного грошового забезпечення).
Відповідачем не в повному обсязі виконані вимоги суду, довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 суду не надано.
Позивач надав на вимогу суду докази виплати йому додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №168 у січні 2026 року.
Відповідач відзив на позов не надав.
Щодо клопотання позивача про постановлення стосовно відповідача окремої ухвали, суд зазначає, що у відповідності до приписів статті 249 КАС України це є правом, а ні обов`язком суду. Жодних незаконних дій з боку відповідача, судом не встановлено, тому суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали стосовно Військової частини НОМЕР_1 у цій справі.
14.08.2026 від позивача надійшла заява про стягнення штрафу з Військової частини НОМЕР_1 , яка обгрунтована тим умисним затягуванням судового процесу ОСОБА_2 (командиром військової частини НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (представником військової частини НОМЕР_1 ).
Суд розглянувши вказану заяву, дійшов висновку про залишення її без задоволення, адже, відсутні підстави вважати, що відповідач діяв умисно.
Судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.07.2025 №192 головного сержанта ОСОБА_1 , техніка відділення підтримки (користувачів) пункту управління зв`язком, звільненого наказом Командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від "04" липня 2025 року №293-рс у запас підпунктом "ж" (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вважати таким, що справи та посаду здав, і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . 3 "11" липня 2025 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні позивачу не виплачена додаткова грошова винагорода, що передбачена постановою КМУ №168 за період з 26.06.2025 року по 09.07.2025 року.
Згідно наданих позивачем доказів (скрін-шот екрану смартфону), 27.01.2026 позивачу виплачена заробітна плата у розмірі 73799,96 грн.
Однак, згідно наданих відповідачем пояснень від 07.08.2026 та доказів (розрахунок грошового забезпечення при звільненні), позивачу за 26.06.2025 по 30.06.2025 додаткової винагороди виплачено у розмірі 16666,67 грн, за період з 01.07.2025- по 09.07.2025 - 29032,26 грн.
У зв`язку із несвоєчасною виплатою позивачу додаткової грошової винагороди, що передбачена постановою КМУ №168, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції Закону №2352 та на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до норм статті 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352 та на час звільнення позивача), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Поряд з цим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.06.2016 у справі № 6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зауважує, що фактично зміст ч.1 ст.117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру.
Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.
Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Викладене дає підстави вважати можливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин правових позицій, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України №2352-IX.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23, від 19.11.2025 у справі №200/3661/24, від 17.12.2025 у справі № 420/22799/24.
У постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала такий правовий висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.
Щодо розміру середнього грошового забезпечення.
Як свідчать матеріали справи, з 11.07.2025 позивача звільнено з військової служби.
Натомість розрахунок з позивачем додаткової грошової винагороди за період з 26.06.2025 по 09.07.2025, який належало провести при звільненні, здійснений відповідачем лише 27.01.2026. Поважних причин своєчасної виплати додаткової грошової винагороди відповідач не навів, відповідних доказів не надав.
Відповідач довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача не надав.
Обчислення середньої заробітної плати здійснюється за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100). Згідно з п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати, зокрема матеріальна допомога.
Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Тобто, з аналізу цієї норми слідує, що для розрахунку як середньоденного, так і загального розміру середнього грошового забезпечення належить використовувати не робочі, а календарні дні.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 25.11.2020 у справі № 160/2867/19.
Позивача звільнено 11.07.2025, а тому розрахунковим періодом є травень та червень 2025 року.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2025 №1168 за 2024, 2025 роки, позивач за останні 2 місяці перед звільненням грошове забезпечення отримав у таких розмірах: у травні 2025 року - 24899,25 грн, без урахування додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 у розмірі 153333,33 грн, у червні 2025 року - 24899,25 грн, без урахування додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 у розмірі 43333,33 грн.
При цьому, розмір додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 не входить до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється середньоденний розмір грошового забезпечення, оскільки така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 816,37 грн (24889,25+24889,25) : 61 календарний день).
Першим днем затримки розрахунку є 12.07.2025 день, наступний за днем звільнення, останнім 26.01.2026, тобто день, що передує дню фактичного розрахунку. З урахуванням установленого ч. 1 ст. 117 КЗпП України обмеження період нарахування середнього заробітку не може перевищувати шести місяців і становить з 12.07.2025 по 12.01.2026, тобто 184 календарних дні (6 місяців).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 150212,08 грн (816,37 грн х 184 календарних дні), що відповідає заявленій позивачем сумі.
Суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою недоплаченої додаткової грошової винагороди (73799,96 грн) розраховану суми середнього заробітку (150212,08 грн) не можна вважати співмірною, оскільки така більше, ніж сума своєчасно невиплаченої додаткової грошової винагороди вдвічі.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 73799,96 грн/ 150212,08 грн = 0,491.
Таким чином, розмір середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню позивачу становить - 73754, 13 грн (816,37 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,491 х 184 (дні затримки розрахунку).
Отож, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає що позивачу має бути виплачений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі ОСОБА_1 73754, 13 грн.
На підставі наведеного, та з урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині позову в такій спосіб:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період 11.07.2025 по 27.01.2026 та зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 73754, 13 грн.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Розподіл судового збору здійснити на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період 11.07.2025 по 27.01.2026.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 73754, 13 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 13.08.2026.
Суддя Н.Є. Калугіна