Компаніївський районний суд Кіровоградської області
Справа № 391/21/26
Провадження № 2/391/152/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17.08.2026р. селище Компаніївка
Компаніївський районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Ревякіної О.В., при секретарі Качинській О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Компаніївка (в режимі відеоконференції) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Скрипнік Оксана Вікторівна про визнання договору дарування недійсним,
за участю представника позивача - адвоката Грицини В.І., представника відповідача - адвоката Євладенко Л.С.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Скрипнік Оксана Вікторівна про визнання договору дарування недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16.05.2024 року приватний нотаріус Скрипнік О.В. посвідчила договір дарування, укладений з ОСОБА_2 , за умовами якого позивач подарувала відповідачу земельну ділянку і житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , однак наміру та волевиявлення на укладення договору дарування не мала. Вказує, що на час укладення договору їй виповнилося 75 років, в силу похилого віку і незадовільного стану здоров`я потребувала матеріальної допомоги та стороннього догляду, тому мала намір укласти з відповідачем договір довічного утримання, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.
Крім того, правочин було вчинено під впливом тяжкої обставини - хвороби та безпорадного стану. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати її, а після смерті будинок і земельна ділянка перейде у власність ОСОБА_2 . Вказаний будинок є єдиним житлом позивача, після укладення договору відповідач жодного дня там не проживала, особисті речі позивача до теперішнього часу знаходяться в будинку.
Разом з позовом представник позивача подала заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 16.01.2026 заяву представника позивача про забезпечення позову повернуто заявнику.
Ухвалою суду від 19.01.2026 позов залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків, які усунуто 26.01.2026.
Ухвалою суду від 02.02.2026 позовну заяву повторно залишено без руху, надано час на усунення недоліків, які позивач усунув 09.02.2026.
Ухвалою суду від 09.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.
17.02.2026 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи - приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Скрипнік О.В., в яких вона вказала, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки на час посвідчення договору дарування були дотримані вимоги ст. 203 ЦК України; волевиявлення дарувальника було вільним; ознак істотної помилки, обману чи примусу не встановлено; сам факт подальшої зміни наміру дарувальника або виникнення конфлікту між сторонами не є підставою для визнання договору недійсним. Будь-яких заяв про намір укласти інший правочин (зокрма договір довічного утримання) сторони не висловлювали. Щодо правової природи договору - договір дарування є безоплатним, не містить жодних умов утримання або зустрічних зобов`язань.
27.02.2026 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача вказала, що заявлені вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним не підлягають задоволенню в повному обсязі у зв`язку з пропуском спеціальної позовної давності один рік, встановленої ч. 2 ст. 258 ЦК України. Вважає, що строк позовної давності сплив 16.05.2025, тому позов подано з пропуском встановленого законом строку. Підстав для поновлення строку позивач не зазначає та не доводить поважності причин його пропуску, в зв`язку з чим просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволені позову. Крім того, зазначає, що позивач не визнана недієздатною або обмежено дієздатною, сам по собі похилий вік та погіршення стану здоров`я не є підставою визнання правочину недійсним, а встановлені позивачу діагнози не є такими, що могли вплинути на волевиявлення позивача. Просила застосувати наслідки спливу спеціальної позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
04.03.2026 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у справі, які 10.03.2026 надійшли від приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Скрипнік О.В.
06.03.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому остання просить відхилити заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, оскільки ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлює позовну давність в один рік для вимоги про розірвання договору дарування, підстава застосування позовної давності в один рік до вимог про визнання недійсним договору дарування з підстав помилки у вказаній нормі відсутня.
30.03.2026 від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких належних та допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні Договору дарування «помилки», а саме неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивача, не надано, а тому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою суду від 06.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті, задоволено клопотання сторін про виклик свідків.
Ухвалою суду від 20.05.2026 та від 15.07.2026 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, які надійшли до суду 04.06.2026, 09.06.2026 та 04.08.2026.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов, просили задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Позивач пояснила, що проживала в квартирі в м. Кропивницькому, після продажу якої придбала будинок та переїхала до смт. Компаніївка. Після інсульту не могла себе обходити. ОСОБА_2 говорила, що буде годувати та доглядати її до смерті та забрала проживати до свого будинку, через деякий час стала погано ставитись до неї, ображати. Потім ОСОБА_2 привезла до дому нотаріуса, щоб вона підписала документи. При цьому нотаріус нічого не роз`яснювала, а сама прочитати документи вона не могла через поганий зір. Сам договір і всі документи забрала ОСОБА_2 , згодом вона зрозуміла, що ОСОБА_2 її обдурила.
Представник позивача пояснила, що ОСОБА_2 забрала ОСОБА_1 до себе до дому, щоб не ходити до іншого будинку для зручності та економії часу. Між ними була домовленість про те, що ОСОБА_2 доглядатиме ОСОБА_1 до смерті, а потім набуде право власності на будинок ОСОБА_1 . Під час укладення договору нотаріус ОСОБА_1 нічого не роз`яснювала, сказала що їй ОСОБА_2 все розповість. Після укладення договору ставлення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 змінилось. Сторони проживали разом з січня 2024 до літа 2025.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним. Пояснила, що ОСОБА_1 сама запропонувала подарувати будинок, тому на її прохання ОСОБА_2 запросила нотаріуса до дому, оскільки ОСОБА_1 за станом здоров`я була обмежена в русі. Нотаріус роз`яснила суть правочину та правові наслідки його укладення. Оригінали документів на спірний будинок були у доньки позивача - ОСОБА_3 , тому для укладення договору дарування було виготовлено дублікат. Донька ОСОБА_1 знала про договір, однак жодних дій не вчиняла. Докази на підтвердження укладення іншого правочину позивачем не надано. ОСОБА_4 відвідувала ОСОБА_1 в лікарні, привозила їжу, купувала ліки на кошти ОСОБА_1 . На початку травня 2024 донька не забрала свою мати (позивача) з лікарні, тому ОСОБА_1 сама просилася пожити у ОСОБА_2 , на що остання погодилася. Договір дарування уклали через 2 тижня спільного проживання сторін. Донька свою мати не відвідувала.
Третя особа - приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Скрипнік О.В. пояснила, що ОСОБА_2 звернулася до неї з приводу договору і вони домовились про зустріч. Через відсутність оригіналу правовстановлюючого документа на будинок оформили довіреність на отримання дубліката. ОСОБА_1 хотіла оформити договір дарування, хоча їй роз`яснювали і умови договору довічного утримання. В травні 2024 під час перебування ОСОБА_1 в Компаніївській лікарні вона посвідчила довіреність на отримання дубліката правовстановлюючого документа на будинок і вони обговорили умови договору. Під час укладення договору дарування ОСОБА_1 через поганий зір сама договір не читала.
Свідок ОСОБА_3 суду показала, що є рідною донькою позивача, а відповідач ОСОБА_2 є невісткою її троюрідного брата, з якою були дружні стосунки. В вересні 2023 мати купила будинок і переїхала до смт. Компаніївка. ОСОБА_2 приходила до матері та допомагала їй. 26.12.2023 у матері стався інсульт і вона проходила лікування ПП ПВФ «Ацинус», після чого повернулася до дому. Свідок за станом здоров`я не могла доглядати мати. В квітні 2024 стан здоров`я матері погіршився, тому вона забрала мати до себе. Зі слів матері ОСОБА_2 запропонувала допомогу, а саме доглянути ОСОБА_1 до смерті за умови отримати за це її будинок. Свідок за станом здоров`я особисто не могла в той час доглядати мати, бо сама вже була хвора. ОСОБА_2 в телефонному режимі підтвердила свою згоду здійснювати догляд за мамою. Стверджувала, що домовленість була саме про догляд за мамою, а право на будинок перейде лише після смерті матері. Оригінал договору купівлі-продажу будинку зберігався у неї ( ОСОБА_3 ). В січні 2025 року мати почала скаржитися на погане ставлення з боку ОСОБА_2 , а саме що її не годують, забороняють користуватись телефоном Приїхавши до смт. Компаніївка свідок попросила надати договір для ознайомлення, однак без окулярів не могла прочитати його зміст, а сфотографувати на телефон ОСОБА_2 не дозволила. Також пояснила, що з квітня 2024 по літо 2025 проходила тривале лікування, тому не могла їздити до матері та допомагати їй. Пояснила, що ОСОБА_1 проживала в будинку ОСОБА_2 з квітня 2024 по вересень 2025. ОСОБА_2 заборонила матері забирати речі з будинку, тому на даний вони знаходяться в спірному будинку.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що є сестрою позивача ОСОБА_1 , з якою спілкувалася в м. Кропивницькому, а після переїзду ОСОБА_1 до смт. Компаніївка спілкувалися в телефонному режимі. Після інсульту ОСОБА_1 пролікували в ПП ПВФ «Ацинус», однак стан не покращився, треба було проходити тривале лікування. Основний тягар ліг на ОСОБА_6 (донька позивача), яка на цьому грунті сильно захворіла, потребувала окрім іншого допомоги психолога та тривалий час перебувала в лікарні. Сестра повідомила, що ОСОБА_2 пропонує догляд та свою допомогу, укласти договір про утримання, оскільки разом проживають в с. Компаніївка. Після лікарні ОСОБА_2 забрала сестру до себе. Спочатку все було нормально, а потім ставлення змінилося, сестра телефонувала і плакала, говорила що її не випускають з будинку, змушували доглядати маленьку дитину, на що позивач була не здатна. В телефонному режимі в травні 2024 ОСОБА_1 повідомила, що підписала договір, але не зрозуміла його суті, сказала що брала лупу, але прочитати текст не змогла. Нотаріус нічого не роз`яснювала, а сказала, що їй все розповість ОСОБА_2 . Зі слів позивача свідку відомо, що ініціатором здійснення догляду була ОСОБА_2 , яка обіцяла приходити і допомагати, лікувати, піклуватися про позивача.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що з позивачем спілкувалися в телефонному режимі. Зі слів позивача свідку відомо, що ОСОБА_1 продала свою квартиру в м. Кропивницькому та купила будинок. Після інсульту позивач лікувалася в м. Кропивницькому, а потім повернулася до дому. ОСОБА_2 запропонувала свою допомогу, сказала що буде приходити до ОСОБА_1 , але не просто так, а за будинок. Свідок разом з ОСОБА_3 приїздила в смт. Компаніївка щоб зустрітися з ОСОБА_2 та обговорити умови догляду за ОСОБА_1 , однак ОСОБА_2 в телефонному режимі від зустрічі відмовилась ОСОБА_8 позивача не могла доглядати мати, бо сама захворіла. Домовленість була про те, що право на будинок перейде лише після смерті. Через два місяці ОСОБА_2 привела нотаріуса та оформили договір, який ОСОБА_1 не могла прочитати навіть під лупою. Нотаріус сказала, що все розкаже ОСОБА_9 (відповідач). ОСОБА_1 навіть не зрозуміла що вона підписала, але сподівалася що все буде добре. Через деякий час відносини між ОСОБА_1 та родиною ОСОБА_2 погіршилися, на даний час позивач проживає разом з донькою в м. Кропивницькому.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_2 спілкуються близько 7 років. В будинку ОСОБА_1 не було електроенергії та продуктів харчування, остання в травні 2024 за власної ініціативи переїхала до будинку ОСОБА_2 , у якої проживала півтора року. Під час розмови ОСОБА_1 повідомила, що сама вирішила подарувати будинок відповідачу, оскільки її син все проп`є, а доньці вона не потрібна. За час проживання у ОСОБА_2 позивач тричі перебувала на лікуванні. Потім донька забрала ОСОБА_1 на реабілітацію і вона більше не повернулась.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що являється донькою відповідача ОСОБА_2 . ОСОБА_1 зверталася до неї з проханням, щоб вона забрала її до себе, однак у свідка такої можливості не було, тому позивач попросилася до її матері - ОСОБА_2 . Між ними з позивачем були нормальні відносини. У позивача в будинку було холодно, сусіди приносили їй їжу, вони з матір`ю також їздили щоб допомогти. З розмови між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 чула, що ОСОБА_1 сама хотіла подарувати будинок, бо син зловживає алкогольними напоями, а доньці вона не потрібна. Весною 2024 позивач телефонувала їй з проханням забрати її, погрожуючи вистрибнути з 9 поверху. Вона сказала подзвонити матері ( ОСОБА_2 ). Позивач приїхала хвора, ОСОБА_2 добре доглядала її, годувала, купувала все необхідне. ОСОБА_1 говорила, що хоче подарувати будинок, тому що хоче проживати з ОСОБА_2 , яка її не покине. Домовленості про догляд за позивачем не було. Приблизно 4 рази позивач проходила лікування. Потім донька позивача забрала ОСОБА_1 на реабілітацію.
Суд, заслухавши обґрунтування представників сторін, пояснення свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 за паспортними даними з 15 лютого 1991 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 .
06.09.2023 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала житловий будинок та земельну ділянку під номером АДРЕСА_3 .
16.05.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки під номером АДРЕСА_3 .
З копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП «Обласна клінічна травматологічна лікарня» від 04.12.2023 встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 27.11.2023 по 04.12.2023 з діагнозом ГПМК за ішемічним типом в басейні правій, ЗМА, гострий період на тлі ГХ ІІІ ст, вестибулоатактичний синдром.
Після виписки з лікарні 04.12.2023 для подальшого реабілітаційного лікування госпіталізована до ПП ПВФ «Ацинус», де перебувала до 18.12.2023.
19.12.2023 позивач була оглянута сімейним лікарем та отримала направлення на консультацію лікаря фізичної та реабілітаційної медицини.
15.12.2023 ОСОБА_1 оглянута лікарем офтальмологом ПП ПВФ «Ацинус» та встановлено діагноз зріла катаракта правого ока, початкова катаракта лівого ока.
В періоди з 03.05.2024 по 14.05.2024, з 30.06.2024 по 15.07.2024, з 29.07.2025 по 15.08.2025 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Компаніївська лікарня КСР КО» з діагнозом: Лівобічна н/дольова пневмонія. ІХС, дифузний кардіосклероз, аритмія, ХСН 2-А, Д/Е змішаного генезу. Цукровий діабет тип 2.
06.05.2024 під час перебування ОСОБА_1 в Компаніївській лікарні приватним нотаріусом було посвідчено довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_12 бути її представниками в усіх без винятку установах в тому числі з питань отримання дублікатів, зокрема дублікату договору купівлі-продажу будинку від 06.09.2023.
З 22.09.2025 по 06.10.2025 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «МЛШМД КМР» з клінічним діагнозом: наслідки ГПМК за ішемічним типом в ПЗМА, церебросклероз, трофічна виразка лівої стопи. Реабілітаційний діагноз: часткове порушення структури головного мозку, часткове порушення утримання артеріального тиску, часткове порушення самообслуговування, рівноваги, функції ходи.
З 17.10.2025 по 27.10.2025 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «ЦМЛКМР» з діагнозом: цукровий діабет тип 2, важка форма, стадія субкомпенсації.
06.12.2025 ОСОБА_1 оглянута лікарем офтальмологом ПП ПВФ «Ацинус» та встановлено діагноз: ускладнена катаракта обох очей, ангіопатія судин сітківки.
За інформацією ПрАТ «Київстар» телефонних дзвінків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно наданих сторонами та свідками пояснень та телефонних номерів зафіксовано не було.
Згідно із частиною третьою статті 203, 215 ч.1 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
З роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
На відміну від договору дарування, за договором довічного утримання (догляду), який згідно із позовними вимогами мала на увазі позивачка, одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, що унормовано статтею 744 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із статтями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Таким чином, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від 03 травня 2018 року у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19).
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є особою похилого віку, за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги та догляду, укладаючи з відповідачем договір дарування належного їй на праві власності будинку, вважала, що укладає договір довічного утримання, тому помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею та ОСОБА_2 . Укладаючи договір, вона не мала наміру дарувати будинок, який був єдиним її житлом.
Встановлено, що на час укладення договору дарування від 16.05.2024 року ОСОБА_1 проживала у відповідача ОСОБА_2 , яка і мала здійснювати за нею догляд.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, в грудні 2023 перенесла інсульт та має захворювання. 16.05.2024 фактично через 2 дня після виписки з лікарні, де ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні (з 03.05.2024 по 14.05.2024), вона уклала договір дарування належного їй будинку, продовжуючи проживати у ОСОБА_2 , що свідчить про намір отримання допомоги та догляду від останньої. Нотаріус в судовому засіданні підтвердила той факт, що ОСОБА_1 особисто договір не читала та не могла цього зробити через поганий зір.
ОСОБА_1 зазначала, що їй потрібна була допомога, яку обіцяла ОСОБА_2 , вона погодилась підписати договір за умови довічного утримання, про що вони і домовлялися з ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 протягом 1,5 року проживала у ОСОБА_2 , яка наглядала за нею та надавала допомогу.
Отже, ОСОБА_1 погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_2 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачкою.
Доказів наявності у позивачки іншого житла, на яке вона мала би законне право, суду не надано. За таких обставин, вважати, що волевиявлення позивача під час укладення нею договору було спрямовано на безоплатну передачу у власність відповідачки будинку, який є її єдиним житлом не можна.
Укладення договору дарування, тобто, укладення безкоштовного договору на відчуження єдиного житла сторонній особі без надання матеріальної та нематеріальної допомоги з її боку не свідчить про дійсне волевиявлення ОСОБА_1 , яка є особою похилого віку та потребує такої допомоги.
Будь-яких доказів, що відповідач є родичкою позивачки, суду не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
Стороною відповідача було заявлено про застосування строків спеціальної позовної давності відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).
В силу положень ст.ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно положень п. 5 ч. 2 ст. 258, ст. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Суд вважає, що поняття розірвання договору дарування і визнання його недійсним не є тотожними поняттями, а відповідно до позовної вимоги про визнання договору дарування недійсними підлягає застосуванню загальний строк позовної давності тривалістю три роки.
Оскільки договір дарування укладений 16.05.2024, а позов подано до суду 15.01.2026, суд приходить до переконання, що строк позовної давності позивачем не пропущений, а відповідно відсутні підстави відмови у задоволенні позову з цих підстав.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги, в розмірі 18000 гривень, слід зазначити наступне.
Згідно статей 133,137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням обставин справи, обґрунтованості та реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, розміру наданої правової допомоги та адвокатських послуг, часом, витраченим на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатських послуг, суд вважає, що визначений розмір оплати в сумі 18000 грн є завищеним та не є співмірним обсягу наданих послуг.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Виходячи з конкретних обставин справи, її складності, наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та значення справи для сторін, виходячи з принципів пропорційності, співмірності, розумності, суд приходить до висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн.
Керуючись статтями 4, 19, 76, 81, 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Скрипнік Оксана Вікторівна про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 16.05.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Скрипнік Оксаною Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за № 446.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 9000 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_4 , проживає АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
представник позивача: адвокат Грицина Валентина Іванівна, місцезнаходження 25012, м.Кропивницький, вул. Пашутінська, 21а, РНОКПП НОМЕР_2 ,
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
представник відповідача адвокат Євладенко Лілія Сергіївна, адреса АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
третя особа: Приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Скрипнік Оксана Вікторівна, місцезнаходження 28400, Кіровоградська обл., Кропивницький район, с. Компаніївка, вул. Паркова, 10-А.
Суддя О.В. Ревякіна