ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/24245/26
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщак Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 81008879, винесену 30.06.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сладь Т.П. у справі № 240/13911/25;
- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження у справі № 240/13911/25;
- зобов`язати державного виконавця провести перевірку правильності нарахувань боржника шляхом витребування від Пенсійного фонду детального алгоритму розрахунку, де буде чітко показано, як саме застосовані коефіцієнти 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 вплинули на підсумкову суму пенсії, та чи відповідає цей вплив вимогам рішення суду в справі № 240/13911/25.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.01.2026 Житомирський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 240/13911/25 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити індексацію та перерахунок пенсії. Судове рішення набрало законної сили 22.04.2026. Надалі 30.06.2026 головний державний виконавець Сладь Т.П. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 81008879 на підставі фактичного виконання рішення суду. Проте фактичного виконання судового рішення не відбулося, оскільки після застосування індексаційних коефіцієнтів загальний розмір пенсійної виплати залишився незмінним на рівні 3323,00 гривень через пропорційне зменшення інших соціальних доплат. У розрахунку від 06.07.2026 позивачем наведено детальний арифметичний аналіз заборгованості за період з 01.01.2025 по 31.05.2026 із урахуванням коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати. За результатами розрахунку загальна сума невиплаченої заборгованості становить 88160,10 гривень. Державний виконавець прийняв звіт боржника формально без перевірки математичної відповідності розрахунків та фактичних виплат.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти позову в письмових поясненнях, які суд вважає відзивом на позовну заяву, відповідач зазначає, що виконавцем вжито всіх заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження". Судове рішення у справі № 240/13911/25 не покладало на боржника обов`язку врахувати конкретний показник середньої заробітної плати, а тому незгода позивачки з проведеним боржником перерахунком свідчить про наявність нових спірних правовідносин з боржником, які можуть бути предметом окремого судового розгляду. Відповідач також звертає увагу суду на те, що аналогічний спір розглядався Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 240/4816/26, за наслідками якої постанову виконавця залишено чинною, а також на те, що в провадженні суду перебуває справа № 240/19135/26 за позовом ОСОБА_1 з тих самих підстав. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю та розглядати справу без участі свого представника.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 240/13911/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 індексацію (перерахунок) пенсії: з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11 (за 2020 рік), 1,11 (за 2021 рік), 1,14 (за 2022 рік), 1,197 (за 2023 рік), 1,0796 (за 2024 рік) та провести перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2025 та з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 (за 2025 рік).
Зазначене судове рішення набрало законної сили 22.04.2026.
На підставі виданого судом виконавчого листа у справі № 240/13911/25 у травні 2026 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 81008879, у якому боржником визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а стягувачем - ОСОБА_1 .
Боржник надіслав відповідачу відомості, за змістом яких позивачці здійснено перерахунок пенсії із застосуванням усіх передбачених судовим рішенням коефіцієнтів, однак розмір пенсії в результаті такого перерахунку не змінився, у зв`язку з чим доплата відсутня.
Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сладь Т.П. 30.06.2026 винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 81008879 на підставі фактичного виконання рішення суду.
Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивачка звернулася до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Щодо доводів відповідача, що в провадженні суду перебуває справа № 240/19135/26 з аналогічних підстав, суд зауважує, що хоча обидві справи стосуються примусового виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 240/13911/25 та подані до того самого суду, вони охоплюють різні етапи виконавчого провадження та містять різний предмет і підстави оскарження.
Так, у справі № 240/19135/26 предметом є оскарження процесуальної бездіяльності органу державної виконавчої служби, а позивач просить визнати протиправною бездіяльність ДВС щодо неухвалення процесуальних рішень та невиконання виконавчого листа від 12.05.2026. Станом на травень 2026 року виконавчий лист має лише статус "зареєстровано", жодних дій виконавцем не вчинено, постанови про відкриття провадження або виконавчих дій позивач не отримала.
У справі ж, що розглядається, фактичною підставою є закриття виконавчого провадження за підставою "фактичного виконання", яке позивач вважає формальним.
Отже, позовні вимоги та їх підстави у цих справах суттєво відрізняються.
Щодо судового рішення у справі № 240/4816/26 суд звертає увагу, що жодних спільних ознак (крім суб`єктного складу) вказана справа зі справою, що розглядається, не має.
Вирішуючи спір по суті, суд насамперед звертається до нормативно-правового регулювання відносин, що виникають у зв`язку з примусовим виконанням судових рішень, а також відносин у сфері пенсійного забезпечення, оскільки саме у взаємозв`язку цих двох сфер регулювання лежить предмет цього спору, і лише після викладення такого регулювання переходить до оцінки встановлених обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Питання примусового виконання судових рішень регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За правилами статті 26 Закону № 1404-VIIІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (частина 6 статті 26 Закону № 1404-VIII).
Ці приписи в сукупності покладають на виконавця активну, а не пасивну роль у забезпеченні дійсного, а не позірного виконання судового рішення. Підстави закінчення виконавчого провадження вичерпно визначені статтею 39 Закону, пунктом 9 частини першої якої однією з них визначено фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом
Суд звертає увагу, що закінчення провадження з цієї підстави є похідним від установленого виконавцем факту дійсного, а не декларативного виконання рішення боржником.
Оскільки предметом виконання за виконавчим листом у справі № 240/13911/25 є зобов`язання здійснити індексацію (перерахунок) пенсії, суд враховує й положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Механізм індексації раніше призначених пенсій визначено статтею 42 цього Закону, за якою для забезпечення індексації пенсій щороку, з 1 березня, проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, на коефіцієнт, що визначається з урахуванням динаміки споживчих цін і середньої заробітної плати за встановлені законом періоди.
Порядок застосування цього показника при обчисленні розміру пенсії визначено статтею 40 Закону № 1058-IV, а конкретний розмір показника та коефіцієнта його щорічного збільшення затверджується постановою Правління Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики - тобто підзаконним нормативним актом, прийнятим на розвиток наведених законодавчих приписів. Одночасно законодавство про пенсійне забезпечення передбачає самостійний, відмінний від індексації механізм державної гарантії мінімального рівня пенсійного забезпечення: відповідно до статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за наявності повного страхового стажу встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і якщо загальний розмір призначеної пенсії, обчислений з урахуванням усіх підвищень, надбавок, індексацій та інших доплат, є нижчим за цей рівень, різниця виплачується у вигляді доплати.
Розмір прожиткового мінімуму для зазначеної категорії осіб, а отже, і гарантований мінімальний рівень пенсійного забезпечення, періодично переглядається законом про Державний бюджет України на відповідний рік та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання; саме на такі постанови посилається відповідач, зазначаючи, що станом на 01.01.2025 гарантований мінімум для позивачки становив 2980,00 грн, а станом на 01.03.2025 - 3323,00 грн.
Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених обставин, суд виходить із того, що предметом судового контролю в цій справі є не правильність нарахування позивачці пенсії як такої, а законність конкретної постанови державного виконавця від 30.06.2026 про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, тобто питання про те, чи мав виконавець достатні та належно перевірені підстави для висновку про фактичне виконання боржником рішення суду в повному обсязі станом на дату ухвалення оскаржуваної постанови.
Судом встановлено, що резолютивна частина рішення у справі № 240/13911/25 покладала на боржника обов`язок здійснити індексацію (перерахунок) пенсії із застосуванням шести річних коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати, зокрема, у розмірі 1,11 за 2020 рік, 1,11 за 2021 рік, 1,14 за 2022 рік, 1,197 за 2023 рік та 1,0796 за 2024 рік, із проведенням перерахунку й виплати пенсії з 01.01.2025, а також з урахуванням коефіцієнта 1,115 за 2025 рік - з проведенням перерахунку з 01.03.2025.
Долучені позивачкою до позовної заяви відомості з електронної пенсійної справи та протоколи (розпорядження) про перерахунок пенсії за різні звітні періоди підтверджують, що загальний розмір пенсії позивачки з надбавками як до, так і після проведення перерахунків, на виконання яких посилається боржник, незмінно становив 3323,00 грн, тоді як складові цієї суми - розмір пенсії по інвалідності та щомісячна доплата для забезпечення мінімального рівня пенсійного забезпечення - у різних протоколах відрізняються: зокрема, згідно з відомостями станом на 07.01.2026 розмір пенсії по інвалідності зазначено як 2706,68 грн, а доплата - як 616,32 грн, тоді як за попередніми відомостями ці складові становили, відповідно, 2687,72 грн і 635,28 грн.
Відповідно до статті 42 Закону № 1058-IV застосування коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати спрямоване на зростання обчисленого на його основі розміру пенсії; сама конструкція індексації як правового інституту, покликаного підтримувати купівельну спроможність пенсійної виплати, передбачає, що результатом її добросовісного застосування має бути певний приріст обчисленого розміру пенсії порівняно з розміром, який існував би без такого застосування. У цьому суд погоджується з доводами позивачки про те, що твердження про застосування шести коефіцієнтів за одночасної незмінності кінцевої суми виплати є внутрішньо суперечливим і саме по собі потребувало додаткової перевірки, а не безумовного прийняття.
Разом із тим суд не може погодитися з позивачкою в тому що встановлена обставина незмінності підсумкової суми пенсійної виплати сама собою безумовно свідчить про недобросовісність чи протиправність дій боржника. Судом установлено, що згідно зі статтею 28 Закону № 1058-IV та підзаконними актами, прийнятими на виконання закону про Державний бюджет України на 2025 рік, гарантований мінімальний рівень пенсійного забезпечення позивачки в межах спірного періоду зростав з 2980,00 грн станом на 01.01.2025 до 3323,00 грн станом на 01.03.2025, тобто саме на ту дату, з якої підлягав застосуванню останній із визначених судовим рішенням коефіцієнтів.
Логічно допустимим є пояснення, за яким обчислений з урахуванням усіх коефіцієнтів розмір пенсії позивачки протягом усього спірного періоду залишався нижчим за відповідний, синхронно зростаючий гарантований мінімум, унаслідок чого позивачка й надалі отримувала саме мінімально гарантовану суму, яка в силу конструкції статті 28 Закону № 1058-IV поглинає, а не додається до будь-якого підвищення обчисленого розміру пенсії, допоки цей обчислений розмір не перевищить встановлений мінімум. Якщо таке пояснення відповідає дійсності, застосування коефіцієнтів індексації, попри його реальність, не могло відобразитися на сумі "на руки" не через приховане невиконання рішення суду, а через об`єктивну дію самостійного, встановленого законом механізму державної гарантії, який не скасовується й не підміняється судовим рішенням про індексацію.
Водночас суд звертає увагу на те, що жодних документів, які б підтверджували наведений розрахунковий ланцюжок - тобто які б наочно демонстрували, яким був би обчислений, без урахування мінімальної гарантії, розмір пенсії позивачки на кожну зі спірних дат після застосування кожного з шести коефіцієнтів і чому цей обчислений розмір залишався нижчим за відповідний гарантований мінімум, - боржник виконавцю не надав, а виконавець від боржника не витребувала.
Наданий боржником та покладений в основу оскаржуваної постанови документ обмежується твердженням про застосування коефіцієнтів і висновком про незмінність суми пенсії, без розкриття проміжних величин, які єдино й могли б підтвердити або спростувати наведене вище альтернативне пояснення. За таких обставин у розпорядженні виконавця на момент ухвалення оскаржуваної постанови не було ні власного розрахунку, ні придатного до перевірки розрахунку боржника, який давав би змогу відрізнити ситуацію добросовісного поглинання індексації державною гарантією від ситуації формального, суто "паперового" застосування коефіцієнтів без реального впливу на нараховану суму.
Оцінюючи цю обставину крізь призму частини першої та пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, суд виходить із того, що обов`язок виконавця вживати заходів примусового виконання неупереджено, ефективно та в повному обсязі не вичерпується формальним отриманням від боржника листа з констатацією виконання, а передбачає таку глибину перевірки, яка є домірною складності та спірності конкретної справи.
У справі, у якій сам звіт боржника містить очевидну на перший погляд арифметичну незрозумілість, обов`язок виконавця перевірити виконання боржником рішення не міг вважатися виконаним без витребування бодай мінімально необхідного розрахункового обґрунтування, здатного пояснити цю розбіжність. Оскаржувана постанова таких пояснень не містить і за відсутності інших доказів не може вважатися ухваленою на підставі повного та всебічного з`ясування виконавцем питання про дійсне виконання рішення боржником.
У цьому контексті суд враховує розподіл обов`язку доказування за частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність оскаржуваної постанови, зокрема шляхом подання доказів того, що виконавцем перевірено дійсний, а не формальний характер виконання рішення боржником.
У поясненнях відповідач відтворює загальні положення Закону № 1404-VIII щодо порядку закінчення виконавчого провадження та наводить надані боржником підсумкові цифри, однак не наводить жодного аргументу чи доказу на спростування виявленої позивачкою арифметичної суперечності й не пояснює, чому виконавець визнала звіт боржника достатнім для висновку про фактичне виконання рішення без додаткової перевірки.
За відсутності таких доказів суд визнає, що відповідач не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок доведення правомірності оскаржуваної постанови, а тому відповідні сумніви тлумачаться на користь позивачки як сторони, права якої, за її твердженням, порушено діями суб`єкта владних повноважень.
Окремо суд надає оцінку доводу відповідача про те, що судове рішення у справі № 240/13911/25 не покладало на боржника обов`язку врахувати якийсь конкретний, наперед визначений показник середньомісячного заробітку, а тому незгода позивачки з обраним боржником показником, з приводу якого вона наводить розбіжні цифри з різних документів боржника, є новим спором, який підлягає вирішенню в окремому провадженні за участю боржника.
Суд вважає цей довід відповідача частково обґрунтованим: установлення того, який саме показник середньомісячного заробітку є правильним для обчислення пенсії позивачки за вимогами статті 40 Закону № 1058-IV, є питанням, вирішення якого потребує оцінки методології нарахування, застосовуваної безпосередньо Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке не є відповідачем у цій справі і позиція якого судом у цьому провадженні не досліджувалася й не могла досліджуватися без залучення цієї особи до участі у справі.
Тому в частині вимоги встановити, який саме показник заробітної плати мав бути застосований, суд не виходить за межі предмета цього спору, погоджуючись з відповідачем, що це питання може вирішуватися в окремому порядку за участю боржника.
Однак наведений висновок не спростовує й не стосується іншого, вужчого й водночас достатнього для вирішення цієї справи питання - чи здійснив виконавець достатню перевірку самого факту виконання рішення, незалежно від того, який конкретно показник заробітної плати боржник фактично застосував.
Ця обставина, на відміну від питання про правильність обраного показника, повністю охоплюється повноваженнями та обов`язками виконавця за статтею 18 Закону № 1404-VIII і не потребує оцінки, яка виходила б за межі контролю за законністю саме постанови виконавця.
Отже, задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження не є втручанням у компетенцію боржника чи вирішенням спору з ним, а є оцінкою виключно поведінки відповідача-виконавця в межах наданих йому законом повноважень.
Оцінюючи в сукупності встановлені обставини, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця Сладь Т.П. від 30.06.2026 № 81008879 про закінчення виконавчого провадження ухвалена без дотримання вимог частини першої та пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, тобто без належної, домірної обставинам справи перевірки дійсного виконання боржником рішення суду в справі № 240/13911/25, а тому висновок про наявність передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 цього Закону підстави для закінчення виконавчого провадження є передчасним і таким, що не підтверджений належними та достатніми доказами, обов`язок подання яких відповідно до частини другої статті 77 Кодексу покладався на відповідача.
За результатами оцінки встановлених обставин справи в сукупності з наведеним правовим регулюванням суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині предмета судового контролю в цьому провадженні - законності постанови виконавця.
Оскільки судом встановлено, що постанова державного виконавця Сладь Т.П. від 30.06.2026 № 81008879 про закінчення виконавчого провадження у справі № 240/13911/25 ухвалена без дотримання вимог статті 18 Закону № 1404-VIII, а обставина фактичного виконання боржником судового рішення в повному обсязі не підтверджена належними доказами, тягар подання яких покладався на відповідача, позовна вимога про визнання цієї постанови протиправною та її скасування підлягає задоволенню на підставі пункту 9 частини першої статті 39, частини першої й пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII.
Наслідки визнання судом такої постанови незаконною визначені статтею 41 Закону № 1404-VIII, частиною першою якої передбачено, що виконавче провадження в такому разі підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного судового рішення, тобто відновлення провадження є прямим законодавчим наслідком задоволення відповідної позовної вимоги, а не окремою дискреційною дією виконавця.
Щодо позовних вимог щодо зобов`язання державного виконавця провести перевірку правильності нарахувань боржника шляхом витребування від Пенсійного фонду детального алгоритму розрахунку, суд зазначає таке.
Стосовно вимоги про зобов`язання державного виконавця провести перевірку правильності нарахувань боржника шляхом витребування від Пенсійного фонду детального алгоритму розрахунку, суд враховує, що державний виконавець є самостійним суб`єктом, який здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Вибір конкретних виконавчих дій, способів та засобів їх вчинення належить до дискреційних повноважень державного виконавця. Суд не вправі перебирати на себе повноваження державного виконавця та вказувати йому конкретні дії, які він має вчинити під час виконання рішення суду, зокрема зобов`язувати витребовувати конкретні документи чи алгоритми розрахунків. Втручання суду в дискреційні повноваження державного виконавця шляхом вказівки на необхідність проведення перевірки є неприпустимим. З огляду на викладене у задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого позивачка як особа з інвалідністю другої групи звільняється від сплати судового збору за подання цього позову в повному обсязі, а тому судові витрати у виді судового збору стягненню з відповідача на користь позивачки не підлягають.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (майдан Соборний, 1, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, ЄДРПОУ 45798761) задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сладь Т.П. від 30.06.2026 № 81008879 про закінчення виконавчого провадження у справі № 240/13911/25.
Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження у справі № 240/13911/25.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 17 серпня 2026 р.
17.08.26