Справа № 128/3465/25
Провадження № 22-ц/801/1748/2026
Провадження № 22-ц/801/1749/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач: Шемета Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2026 року Справа № 128/3465/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс»,
відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Пономаренком Денисом Юрійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року, дата складення повного судового рішення 05 травня 2026 року, та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року, дата складення додаткового рішення відповідає даті його постановлення, ухвалені в м. Вінниці у складі судді Федчишина С. А., -
встановив:
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (надалі ТОВ «Іннова Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 65 142,40 грн
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 вересня 2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання грошових коштів у позику № [номер приховано] (надалі - Договір). Сума кредиту 14 000 грн, строк кредиту 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Знижена процентна ставка 0,75 % в день, стандартна процентна ставка становить 1 % в день.
Позикодавець свої зобов`язання виконав в повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 14 000 грн, проте відповідач їх не повернув та не сплатив обумовлені проценти. Станом на 29 серпня 2025 року заборгованість за Договором становить 65 142,40 грн, з яких: 14 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 48 720 грн - заборгованість за процентами, що змусило позивача звернутися до суду.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року позов задоволено:
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова Фінанс» заборгованість за Договором надання грошових коштів у позику № [номер приховано] від 13.09.2024 у розмірі 62 720 гривень, з яких: 14 000,00 грн. - сума кредиту, 48 720,00 грн. - сума процентів за користування кредитом;
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова Фінанс» 2 422,40 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що між сторонами виникли кредитні відносини, кредитор свої зобов`язання виконав, натомість позичальник свої зобов`язання не виконав.Як вбачається з розрахунку про стан заборгованості відповідача за договором позики № [номер приховано] від 13.09.2024 проценти нараховані відповідачу в розмірі 48 720,00 грн, зокрема, за період з 13.09.2024 по 27.08.2025, тобто в межах строку дії договору позики.
13 травня 2025 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Іннова Фінанс» подало заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова Фінанс» 2 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Прийняте додаткове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач надав докази витрат, понесених на оплату правничої допомоги, однак заявлений позивачем розмір 5 000 грн є завищеним, неспівмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання такої допомоги.
Не погодившись з прийнятими рішеннями, 04 червня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Пономаренка Д. Ю., подав апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог, а також стягнути з позивача документально підтверджені судові витрати відповідача.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що умови укладеного Договору в частині розміру процентів є несправедливими, перевищують 50 % від розміру отриманих у кредит коштів: заборгованість за нарахованими процентами становить 48 720 грн, а розмір - 14 000 грн. Позивач скористався фінансовою неграмотністю відповідача. Також відповідач вважає, що стягнуті додатковим рішенням суду першої інстанції витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн є завищеними, належним чином необґрунтованими не підтверджені належними та допустимим доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Позивач не скористався правом подати відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення відповідають вказаним вимогам.
По справі встановлено наступне:
- 13 вересня 2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання грошових коштів у позику № [номер приховано]. Сума кредиту 14 000 грн (п. 2.3.), строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів (п. 2.5.). За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: Стандартна процентна ставка становить 1 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору (п. 2.6.1.). Знижена процентна ставка 0,75 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо позичальник 13.10.2024 року, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Позичальник, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну проценту ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Позичальник за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Позичальником умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Позичальника здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших позичальників, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому Позичальник розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконанням ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором Позичальник погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Позичальником права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентною ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Позичальника, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки (п. 2.6.2.). Орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає (п. 2.8.): За стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2333.95 % річних (п. 2.8.1.). За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1965.85 % річних (п. 2.8.2.). Орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає (п. 2.9.): За стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 64 400 грн (п. 2.9.1.). За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 63 350 грн (п. 2.9.2.) (а. с. 14 - 19);
- 13 вересня 2024 року ОСОБА_1 в електронній формі підписано паспорт споживчого кредиту (а. с. 24 - 25);
- зарахування коштів в розмірі 14 000 грн на картку НОМЕР_1 ОСОБА_1 підтверджується листом від 14.08.2025 року № 7/14478 (а. с. 23);
- згідно розрахунку заборгованості, станом на 29.08.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за Договором про надання грошових коштів у позику № [номер приховано] від 13.09.2024 становить 62 720,00 грн., з яких: 14 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 48 720,00 грн. - заборгованість за процентами (а. с. 33 - 34).
Між сторонами виник спір з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Отже, за загальним правилом розмір процентів за користування кредитом є умовою договору, яка визначається сторонами при його укладенні. Водночас свобода договору не є абсолютною та обмежується, зокрема, імперативними приписами законодавства, а у правовідносинах споживчого кредитування - також спеціальними гарантіями захисту прав споживача.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, відповідно до якої під час вирішення спорів щодо стягнення кредитної заборгованості суди мають перевіряти не лише факт погодження сторонами відповідних умов кредитного договору та проведений кредитодавцем розрахунок, а й відповідність заявленої до стягнення суми вимогам закону, зокрема засадам справедливості, добросовісності та розумності. Верховний Суд зазначив, що вимога про нарахування та сплату явно завищених процентів не відповідає зазначеним засадам як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
При цьому Верховний Суд у вказаній постанові звернув увагу на положення пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого несправедливою, зокрема, є умова договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Верховний Суд наголосив на необхідності оцінки заявленої до стягнення суми з урахуванням конкретних умов договору, періоду та підстав її нарахування, а також засад справедливості, добросовісності та розумності.
Водночас наведений правовий висновок підлягає застосуванню з урахуванням фактичних обставин справи, у якій його сформульовано. У справі № 679/1103/23 Верховний Суд оцінював, зокрема, вимоги щодо процентів за несвоєчасне виконання зобов`язання, розмір яких становив 2-3 відсотки за кожен день прострочення, та дійшов висновку про необхідність перевірки судами обґрунтованості відповідних нарахувань і їх відповідності принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Разом із тим у справі, яка наразі розглядається, проценти мають іншу правову природу, оскільки нараховані не за прострочення виконання грошового зобов`язання як міра відповідальності, а як передбачена договором плата за користування наданими відповідачу кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.
Отже, сама по собі наявність у договорі умови про сплату процентів за користування кредитом не свідчить про її несправедливість. Для такого висновку необхідно встановити сукупність обставин, які свідчать про порушення балансу договірних прав та обов`язків сторін, невідповідність відповідної умови вимогам закону або її застосування у спосіб, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості.
У цій справі апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, виходить саме з наведених критеріїв та оцінює як зміст погодженої сторонами умови щодо процентної ставки, так і фактичний порядок її застосування кредитодавцем.
Як встановлено судом першої інстанції, 13 вересня 2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання грошових коштів у позику № [номер приховано], відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 14 000 грн строком на 360 днів.
Пунктом 2.6.1 договору визначено стандартну фіксовану процентну ставку у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується в межах строку кредитування.
Пунктом 2.6.2 договору передбачено можливість застосування зниженої процентної ставки у розмірі 0,75 % за день за умови виконання позичальником визначених договором умов.
Крім того, пунктом 2.8 договору визначено орієнтовну реальну річну процентну ставку, а пунктом 2.9 - орієнтовну загальну вартість кредиту, що свідчить про визначення сторонами основних економічних параметрів кредитування.
Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит не може перевищувати 1 відсоток. Як вбачається з умов Договру, погоджена сторонами у цій справі стандартна процентна ставка становить 1 % в день (знижена - 0,75% ), тобто не перевищує встановленого законом максимального розміру денної процентної ставки.
Відповідач підписав договір, був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту, що свідчить про те, що він погодився з визначеними в Договорі умовами кредитування. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідні умови не були доведені до відома відповідача, були викладені нечітко чи незрозуміло або що він був позбавлений можливості ознайомитися з ними до укладення договору. Посилання в апеляційній скарзі на фінансову неграмотність відповідача саме по собі не може слугувати підставою для відступу від умов Договору, погодженого сторонами.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, проценти нараховані за період з 13 вересня 2024 року по 27 серпня 2025 року, тобто за 348 днів (в межах строку, обумовленого в Договорі) користування кредитними коштами, та становлять 48 720 грн.
Розрахунок проведено, виходячи із суми основного боргу 14 000 грн та погодженої сторонами процентної ставки 1 % на день: 14 000 грн ? 1 % ? 348 днів = 48 720 грн.
Таким чином, нарахування процентів здійснено у межах строку кредитування, визначеного договором, а не після його закінчення та не за період прострочення виконання зобов`язання. При цьому застосована процентна ставка становить 1 % на день (яка не перевищує встановленого законом максимального розміру денної процентної ставки).
Не може бути підставою для скасування рішення і посилання відповідача на те, що загальна сума нарахованих процентів - 48 720 грн - перевищує суму отриманого кредиту - 14 000 грн.
Сам по собі факт того, що за тривалий період користування кредитними коштами сума процентів перевищила суму основного боргу, не свідчить про несправедливість відповідної умови договору. Для такого висновку необхідно встановити обставини, які б свідчили про невідповідність погодженої процентної ставки імперативним вимогам закону, її непрозорість, неналежне повідомлення споживача про її розмір або істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, тощо.
У цій справі таких обставин апеляційним судом не встановлено.
Навпаки, відповідач до укладення договору був ознайомлений із розміром стандартної процентної ставки, можливістю отримання зниженої ставки, орієнтовною реальною річною процентною ставкою та орієнтовною загальною вартістю кредиту. Відповідні умови містяться у договорі та паспорті споживчого кредиту, які підписані відповідачем в електронній формі.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач, скориставшись необізнаністю відповідача, спонукав його до укладення договору на вкрай невигідних умовах, мають характер припущень та не підтверджені належними і допустимими доказами.
При цьому апеляційний суд враховує, що саме на відповідача як на сторону, яка заперечує правомірність відповідної умови договору, покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Однак доказів того, що умова щодо процентної ставки була несправедливою, непрозорою, нав`язаною або такою, що створювала істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, відповідач не надав.
Відтак апеляційний суд не вбачає підстав для висновку про несправедливість умови договору щодо сплати процентів за користування кредитними коштами або для відмови у їх стягненні з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 14 000 грн заборгованості за тілом кредиту та 48 720 грн процентів за користування кредитом.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи розмір процентів як несправедливих, не оспорюючи при цьому наявність заборгованості, просить за результатами апеляційного розгляду відмовити позивачеві в задоволенні позову: така позиція відповідача є нелогічною та суперечливою
Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на корсить позивача.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На професійну правничу допомогу позивачем в суді першої інстанції понесено витрати в розмірі 5 000 грн, на підтвердження чого надано договір про надання правничої допомоги №06-05/2025, укладений між адвокатом Андрущенко М. В. та ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», Акт №[номер приховано] приймання-передачі наданих послуг від 12.05.2026 до Договору №06-05/2025 про надання правничої допомоги від 06.05.2025, копію заявки №[номер приховано] про надання послуг від 01.08.2025, згідно якої адвокатом було надано послугу зі складання правової документації процесуального характеру: позовної заяви до ОСОБА_1 ; заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеконференції поза межами приміщення суду та клопотання про залишення клопотання без розгляду, написання відповіді на відзив, ордер надання правничої допомоги адвокатом Андрущенком М. В. в судах загальної юрисдикції.
Отже, повноваження адвоката Андрущенка М. В. підтверджені ордером, а розмір витрат на правничу допомогу - належними та допустимими доказами, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими.
Здійснюючи розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вірно врахував, що предмет спору є типовим для позивача та не є складним, підготовка матеріалів до суду не потребувала значних витрат часу адвоката, тому суд вірно виснував, що обґрунтованість понесених витрат у заявленому обсязі не доведено та вірно стягнув з відповідача на користь позивача 2 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Таким чином апеляційний суд виснує, що суд першої інстанції належним чином перевірив докази на підтвердження витрат на правничу допомогу та дав правильну оцінку заявленому позивачем їх розміру, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, апеляційна скарга не містить конкретного обґрунтування, які саме послуги не були надані, які витрати є неналежно підтвердженими або чому визначена судом сума 2 000 грн є неспівмірною, а тому підстав для скасування додаткового рішення не вбачається.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої його представником адвокатом Пономаренком Д. Ю., не спростовують ухвалені у справі рішення суду першої інстанції, які ґрунтуються на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року, - залишити без змін.
Вирішуючи питання судових витрат, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Пономаренком Д. Ю., не підлягає задоволенню, понесені ним судові витрати у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді, слід залишити за ним. Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем судових витрат в апеляційній інстанції.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить 65 142,40 грн, тому судові рішення, ухвалені у цій справі, не підлягають касаційному оскарженню з урахуванням винятків, перелічених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Пономаренком Денисом Юрійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 18 серпня 2026 року.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: Т. Б. Сало
О. С. Панасюк