ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
19 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 160/16447/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу про відмову у забезпеченні позову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року (суддя Прудник С.В.) в справі №160/16447/26 за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про:
визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, викладеного у листі від 11 червня 2026 року;
зобов`язання повторно розглянути зареєстровану 29 квітня 2026 року під номером Б-5034 скаргу на свідоцтво про хворобу № 103 від 19 березня 2024 року з урахуванням висновків суду.
Позивачем 25 червня 2026 року подана до суду першої інстанції заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта - свідоцтва про хворобу №103 від 19 березня 2024 року - до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/16447/26.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу з підстав неповного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову.
Звертає увагу, що невжиття заходів забезпечення позову призводить до продовження дії документа, правомірність якого фактично оспорюється у судовому порядку. До ухвалення рішення у справі зазначене свідоцтво продовжує породжувати юридичні наслідки та може бути використане органами військового управління під час вирішення питань щодо проходження військової служби, що створює ризик істотного ускладнення ефективного захисту його прав.
Суд першої інстанції не надав оцінки доводам заяви про те, що чинність спірного свідоцтва перешкоджає реалізації його наміру щодо проходження військової служби та продовжує впливати на його правове становище.
Вважає, що зупинення дії свідоцтва про хворобу №103 від 19.03.2024 року є співмірним заходом забезпечення позову, безпосередньо пов`язаним із предметом спору та не вирішує спір по суті, такий захід має тимчасовий характер і діятиме лише до набрання законної сили рішенням суду.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Врахувавши, що наведені заявником доводи щодо необхідності зупинення дії свідоцтва про хворобу №103 від 19.03.2024 року ґрунтуються переважно на припущеннях про можливе використання зазначеного документа у майбутньому при вирішенні питань військового обліку або проходження військової служби, такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами існування реальної, безпосередньої та невідворотної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у справі №160/16447/26, що є обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову відповідно до частини першої статті 150 КАС України, а заявником не наведено конкретних обставин, які б свідчили про те, що у період розгляду справи №160/16447/26 буде прийнято інше рішення чи вчинено дії, які неможливо буде усунути у разі задоволення позову, зокрема шляхом скасування оскаржуваного акта або відновлення порушених прав у встановленому законом порядку, суд першої інстанції вважав, що сам по собі можливий вплив оскаржуваного свідоцтва на правовідносини у сфері військового обліку не є автоматичним доказом наявності підстав для забезпечення позову, оскільки такий вплив є гіпотетичним і залежить від настання інших юридичних фактів та управлінських рішень уповноважених органів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності виключних та об`єктивно підтверджених обставин, які б свідчили про необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що предметом позову у цій справі є дії ЦВЛК щодо розгляду скарги позивача на свідоцтво про хворобу № 103 від 19 березня 2024 року.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Видами забезпечення позову за приписами частини першої статті 151 КАС України є: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, вжиття заходів забезпечення позову застосовується, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з наведених позивачем у заяві обставин не вбачається підстав для забезпечення позову, з огляду на таке.
В обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що ним подано позов щодо оскарження бездіяльності відповідача щодо розгляду його скарги на свідоцтво про хворобу. Оскільки свідоцтво про хворобу №103 від 19 березня 2024 року залишається чинним, може використовуватись органами державної влади під час прийняття рішень щодо правового статусу позивача, невжиття заходів забезпечення позову не зберігає існуючий стан правовідносин, а навпаки дозволяє спірному акту й надалі впливати на права та законні інтереси позивача до вирішення справи по суті.
Позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено жодних підстав, з якою стаття 150 КАС України пов`язує можливість забезпечення позову.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені у заяві доводи про необхідність забезпечення позову є необґрунтованими, оскільки не свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивача, як це передбачено пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.
Також судом не встановлено очевидних ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів позивача, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Надаючи оцінку доводам, зазначеним позивачем в апеляційній скарзі, суд зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи є лише припущеннями та не підтверджуються жодними доказами.
З цього приводу слід зазначити, що суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивачем не доведено існування реальної можливості завдання шкоди його правам, свободам та інтересам внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову, або того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або унеможливить ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав/інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу про відмову у забезпеченні позову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року в справі № 160/16447/26 залишити без задоволення.
Ухвалу про відмову у забезпеченні позову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року в справі № 160/16447/26 за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення 19 серпня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 серпня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов