ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2026 року
м. Харків
справа № 644/3019/23
провадження № 22-ц/818/4116/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Кружиліної О.А., Пилипчук Н.П.,
сторони справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 30 березня 2026 року у складі судді Сітало А.К.,-
ВСТАНОВИВ:
В травні 2023 року КП «Харківські теплові мережі» звернулись до суду з позовом в якому просило стягнути з відповідачів заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого теплопостачання у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.01.2012 по 23.02.2022 у сумі 83100,07 грн, інфляційні витрати в сумі 8289,07 грн, 3% річних в сумі 1282,21 грн та судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі є споживачами послуг теплопостачання, які отримують такі послуги, але не у повному обсязі здійснюють оплату. Внаслідок неповної та несвоєчасної оплати отриманих послуг станом на 23.02.2022 у відповідачів утворилася заборгованість, що є підставою для звернення з вказаним позовом до суду.
Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 30 березня 2026 року позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги постачання теплової енергії в розмірі 58 456,43 грн., заборгованість за послугу постачання гарячої води в розмірі 1415,03 грн. за період з 01.04.2017 по 23.02.2022 та інфляційні втрати в розмірі 2400,72 грн., а всього стягнути - 62 272,18 грн та судові витрати загальному розмірі 2684,00 грн, у дольову співвідношенні по 894,67 грн з кожного боржника.
Рішення мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Разом з тим встановивши що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за період з 01.01.2012 по 31.03.2017 року не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості в межах строку позовної давності за період з 01.04.2017 по 23.02.2022, що складається з наступного: 58 456,43 грн - заборгованість за послуги постачання теплової енергії; 1415,03 грн - заборгованість за послугу постачання гарячої води.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи просила рішення скасувати, ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог та виключити ОСОБА_4 зі складу відповідачів.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. В матеріалах відсутні докази проживання апелянта за вказаною у позові адресою та не є споживачем послуг позивача. Судом проігноровано рішення у справі №644/4192/25 з подібними правовідносинами, яким 19.06.2025 року скасовано судовий наказ, виданий Індустріальним районним судом за позовом КП «ХТМ». Апелянт зазначає що вона ніколи не акцептувала, не вчинювала будь-яких дій, які свідчать про її бажання, згоду укласти індивідуальні договори (оферти) про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, зокрема не надавала підписаних заяв-приєднань, не сплачувала за квитанціями (офертами) за надані послуги за адресою АДРЕСА_1 . Згідно з постановою КМУ №151 та №206 від 05.03.2022 року (зі змінами від 29.12.2023 №1405) та наказом №309 м. Харків перебуває в Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а тому підстав для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того апелянт зазначає що суд ухваливши рішення про стягнення заборгованості за період з 01.04.2017 року, проігнорував заяву про застосування строків позовної давності, чим грубо порушив ч.4 ст.267 ЦПК. України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що згідно з відомостей довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, що сформована станом на 17.05.2023 року у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано 6 осіб серед яких зокрема є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно відомостей нарахувань та оплат послуги з теплопостачання, з урахуванням періоду платежу складеною за особовим рахунком № НОМЕР_1 відкритий на ім`я - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість відповідачів перед КП «ХТМ», складає у загальному розмірі 83100,07 грн що утворилась за період з 01.01.2012 по 23.02.2022 року. Згідно таких відомостей остання сплата за надані комунальні послуги була здійсненна у вересні місяці 2006 року.
Крім того позивачем надано відомість нарахувань інфляційних втрат та 3% річних за останні три роки з 01.05.2020 року по 28.02.2022 року з змісту яких вбачається що заборгованість відповідачів за інфляційними втратами становить 8289,08 грн та заборгованість за 3% річних - 1282,21 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання гарячої води та централізованого опалення, які регулюються ЗУ «Про теплопостачання», ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ЦК України, а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (чинними на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Стаття 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Відповідно до ст. 7, 8 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів, а споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно зі ч. 1, 3 ст. 9 ЗУ «Про житлово - комунальні послуги » споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються на рівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Статтею 67 ЖК України визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться окрім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та п. 18, 20, 30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, споживач повинен своєчасно у встановлений термін сплачувати надані послуги.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Оплата за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води повинна вноситись щомісячно за надані послуги за минулий місяць.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1182.
На підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 на офіційному сайті КП «ХТМ» розміщено 31.10.2021 року індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії. Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності 01.12.2021 року.
З 01.12.2021 року на підставі ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VIII у багатоквартирних будинках набрали чинності індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання та опубліковані на офіційному сайті КП «ХТМ» в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua від 31.10.2021 року.
Відповідно до п. 4 Індивідуальних договорів фактом приєднання споживача до умов договору є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги.
За п. 5 Індивідуальних договорів Виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу.
П.51, 52 Індивідуальних договорів передбачено, що договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний період.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
За правилами п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відсутність письмово оформленого договору з постачальником послуг не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані послуги.
Зазначене узгоджується з висновком щодо застосування норм права, сформульованим у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2951цс15 від 20.04.2016 року.
Відповідно до п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», які діяли до 01.05.2022 року, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
П. 17, 18, 20, 30 Правил надання населенню послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року визначено, що споживач повинен своєчасно у встановлений термін сплачувати надані послуги.
Оплата за надані послуги вноситься щомісячно, згідно норм і тарифів встановлених обласними державними адміністраціями.
Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги встановлені ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг.
Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відсутність відповідного договору не є підставою для відмови у стягненні заборгованості за послуги опалення, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією в даних правовідносинах є надання послуг та їх отримання відповідачем.
Разом з тим недотримання вимог законодавства щодо належного виконання зобов`язання призводить до порушення зобов`язань.
За вимогою ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
З 1 липня 2022 року набрав чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, який опублікований на офіційному сайті КП «ХТМ».
Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія-товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Споживач теплової енергії- фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Тобто регулювання відносин здійснюється щодо постачання теплової енергії, яка призначена для купівлі- продажу. Основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
За Правилами користування теплової енергії від 03.10.2007 № 1198 споживач теплової енергії є фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, або юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно договору.
КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1182.
Згідно ст. 64 ЖК України - члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Як зазначано у позові КП «ХТМ» щомісяця направляє споживачам рахунки за послуги теплопостачання із зазначенням нарахувань за надані послуги та суми боргу. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість до теперішнього часу боржниками не погашена.
Відповідач не надав доказів необґрунтованості нарахованих сум, свого розрахунку, тому суд погоджується з розрахунком позивача.
Згідно ст. 68 ЖК України споживачі зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
З 01.12.2021 на підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 у багатоквартирних будинках набрав чинності індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання та опублікований на офіційному сайті КП «Харківські теплові мережі» в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua 31.10.2021 року.
Відповідно до п. 4 зазначеного Індивідуального договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.
Згідно з п. 5 Індивідуального договору Виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Розрахунковим періодом відповідно до п. 32 Індивідуального договору є календарний місяць.
Відповідно до п. 34 Індивідуального договору споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Пунктами 51, 52 Індивідуального договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п. 51). Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п. 52).
Виходячи з положень п.4 Індивідуального договору датою його акцептування є 01.12.2021 року, тобто факт отримання послуг.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором, який є публічним договором приєднання, складається з: плати за послуги, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначено відповідно до законодавства та плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.
Будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 оснащений єдиною централізованою системою опалення, отже відповідачі користуються наданими позивачем послугами з теплопостачання, у зв`язку з чим сторони перебувають у зобов`язальних відносинах та у них виникають відповідні цивільні права та обов`язки.
Таким чином, позивачем виконано свої зобов`язання щодо надання послуг з теплопостачання, а відповідачі по справі зобов`язані оплатити надані послуги.
Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договорів найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями.
Позивач виконує свої обов`язки та забезпечує надання відповідачу послуг з теплопостачання, що підтверджено матеріалами справи.
Приписами цивільного законодавства передбачено, що Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
На виконання вимог зазначених процесуальних норм КП «Харківські теплові мережі» надані належні докази надання відповідачем послуг з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання у зазначений у позові період та існування у відповідачів заборгованості з оплати зазначених послуг.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_3 є споживачем послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачанням гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщені осіб, станом на 17.05.2023 року.
Судова колегія виходить із того, що факт реєстрації та проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 не є спірним, оскільки підтверджений належними та допустимими доказами.
Сам по собі факт відсутності у відповідачки права власності на спірну квартиру не звільняє її від обов`язку оплачувати фактично спожиті житлово-комунальні послуги. При цьому, відповідно до вимог статті 64 ЖК України, вона несе солідарну майнову відповідальність за зобов`язаннями, пов`язаними з користуванням житловим приміщенням, нарівні з власником житла.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року у справі №335/479/17 (провадження №61-22435св18), у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14.
Щодо посилань на укладений між співвласниками договір утримання майна судова колегія зазначає наступне.
Статтею 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором, актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованій в постанові від 13.03.2019 року по справі № 521/3743/17-ц, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Тобто, той із співвласників, який сплатив кошти за послуги, спрямовані на утримання спільного майна, в подальшому може пред`явити іншому із співвласників вимогу про стягнення в порядку регресу коштів, сплачених на утримання квартири у відповідності до його частки в спільному майні.
Надана відповідачем заява від ОСОБА_1 в якому останній засвідчує що у нього та відповідача ОСОБА_3 була укладена домовленість про те що всі оплати з комунальних послуг та інші фінансові послуги з утримання майна за адресою АДРЕСА_1 покладаються на ОСОБА_1 не створює прав та обов`язків для позивача у справі. Тому наявність такого договору не звільняє жодного зі співвласників від оплати наданих послуг перед позивачем та свідчить лише про домовленість щодо утримання майна між собою.
Відповідно до статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі, як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідач ОСОБА_3 виконавши солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від інших співвласників їх відшкодування у порядку регресу.
Щодо посилання відповідача на пропуск строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Так, положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ст.ст. 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в якому пунктом 19 визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Разом з тим, 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, відповідно до Указів Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і діє на даний час.
У свою чергу, пунктами 18, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким виключено пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» щодо призупинення строків позовної давності, набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04.09.2025 року.
Таким чином, у період з 02 квітня 2020 року по 04 вересня 2025 року строки позовної давності були зупинені.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 01.01.2012 по 31.03.2017 року не підлягають задоволенню, разом з тим вимоги щодо стягнення заборгованості за період з 01.04.2017 по 23.02.2022 року заявлені в межах строку позовної давності.
Крім того, суд критично оцінює доводи відповідача щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (у редакції постанови КМУ № 1405 від 29.12.2023), оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень зазначеного нормативно-правового акта.
Насамперед суд враховує, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка утворилася до введення на території України воєнного стану, а саме за період до 23 лютого 2022 року включно. Позовні вимоги не містять вимоги про стягнення заборгованості, нарахованої після 24 лютого 2022 року, тобто після початку збройної агресії Російської Федерації та введення воєнного стану.
Таким чином, сам по собі факт дії воєнного стану не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності відповідними обмеженнями, а предметом позову є виключно заборгованість, що сформувалася до 24.02.2022 року.
Отже, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України № 206 є юридично неспроможним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт не регулює спірні правовідносини, що виникли щодо заборгованості, сформованої до 24.02.2022 року, а відтак не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що 16 травня 2025 року Індустріальним районним судом м. Харкова у справі 644/4192/25 було видано судовий наказ про стягнення з відповідачів суми заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.
Виходячи з того, що наказне провадження є безспірним, тобто, у його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер, заперечення боржника проти вимог стягувача означає наявність спору про право та при цьому закон не зобов`язує перевіряти наявні матеріали справи, то відповідна заява боржника є єдиною підставою для скасування судового наказу.
Судова колегія зазначає, що ухвала про скасування судового наказу є виключно процесуальним актом, який не вирішує спір між сторонами по суті та не підтверджує ані наявності, ані відсутності заборгованості, а лише засвідчує наявність спору про право, що унеможливлює розгляд заявлених вимог у наказному провадженні. Від так скасування судового наказу не позбавляє позивача права на судовий захист шляхом звернення до суду з позовом про стягнення відповідної заборгованості.
За таких обставин доводи апелянтів у цій частині є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Водночас відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань перед позивачем, а також доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості, наведений у позовній заяві. Факт існування заборгованості у визначеному позивачем розмірі, із урахуванням строків позовної давності, відповідачами не спростовано, як і не надано доказів, які б свідчили про наявність боргу в іншому розмірі або про його відсутність.
Отже, на підставі належним чином оцінених доказів суд першої інстанції, враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 30 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.А. Кружиліна
Н.П. Пилипчук