18.08.26
22-ц/812/1063/26
Провадження №22-ц/812/1063/26
П О С Т А Н О В А
Іменем України
18 серпня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарями судового засідання: Лівшенком О.С., Богуславською О.М., Повертайленко Ю.В.,
за участю представників позивачів - адвоката Порошіної Н.Г., відповідача ПАТ «Дельта Банк» - адвоката Мізунського А.І.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу №487/2511/20 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення, яке ухвалив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Кузьменка Вячеслава Володимировича у приміщенні цього суду 22 січня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування державної реєстрації і запису про право власності, витребування нерухомого майна,
у с т а н о в и в :
У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов А.В. про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування державної реєстрації і запису про право власності.
Позов мотивовано тим, що 10 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №23/036/08-ZКLN, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит (транші) в межах загальної суми 282800 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16% річних на строк до 09 квітня 2023 року. В подальшому до вищевказаного кредитного договору №23/036/08-ZКLN між сторонами укладались додаткові договори та додаткові угоди. Цього ж дня між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого був ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, останній передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . 20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Кредитпромбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за вищевказаними договорами, що укладені між ВАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_2 11 лютого 2016 року приватний нотаріус на підставі вищевказаного іпотечного договору прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Дельта Банк». 30 серпня 2017 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, відповідно до якого до останньої перейшло право власності на вказане нерухоме майно. Вказували, що нотаріальні дії вчинено з порушенням Закону України від 05 червня 2003 року №898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон України №898-IV) через те, що вони вимоги про усунення порушення від іпотекодержателя не отримували та нотаріусу не було надано документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем, а також в порушення умов іпотечного договору при перереєстрації права власності банком не було проведено оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили суд:
- визнати протиправним та скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію від 17 лютого 2016 року, індексний номер 28298670, запис про право власності від 11 лютого 2016 року за №13306832, виконані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В.) про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «Дельта Банк»;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 30 серпня 2017 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Горбуровим К.Є.;
- скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію індексний номер 36836438 від 30 серпня 2017 року, запис про право власності за №22094276 від 30 серпня 2017 року, виконаний приватним нотаріусом Горбуровим К.Є.) права власності на квартиру за ОСОБА_5 , здійснену на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_5 та АТ «Дельта Банк».
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 січня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року залучено до участі у справі правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачки ОСОБА_5 її правонаступників - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 січня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_6 , подала заяву про зміну предмету позову, в якій позивачка, посилаючись на обставини, викладені у первісній позовній заяві, а також на актуальну практику Верховного Суду, зазначає, що належним способом захисту прав позивачів, окрім вже зазначених, є витребування спірної квартири від останнього набувача, тому просить:
- визнати протиправним та скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію від 17 лютого 2016 року, індексний номер 28298670, запис про право власності від 11 лютого 2016 року за № 13306832, виконані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В.) про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «Дельта Банк»;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 30 серпня 2017 р. між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Горбуровим К. Є. ;
- скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію індексний номер 36836438 від 30 серпня 2017 року, запис про право власності за № 22094276 від 30 серпня 2017 року, виконаний приватним нотаріусом Горбуровим К. Є.) права власності на квартиру за ОСОБА_5 , здійснену на підставі договору купівліпродажу від 30 серпня 2017 року між ОСОБА_5 та АТ «Дельта Банк»;
- витребувати на користь позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 від правонаступників - спадкоємців ОСОБА_5 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- стягнути з відповідачів судові витрати.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2026 року позовні вимоги задоволені:
- визнано протиправним та скасовано державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію від 17 лютого 2016 р., індексний номер 28298670, запис про право власності від 11 лютого 2016 р. за №13306832, виконані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В.) про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «Дельта Банк»;
- визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 30 серпня 2017 р. між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Горбуровим К.Є.;
- скасовано державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію індексний номер 36836438 від 30 серпня 2017 р., запис про право власності за №22094276 від 30 серпня 2017 р., виконаний приватним нотаріусом Горбуровим К.Є.) права власності на квартиру за ОСОБА_5 , здійснену на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2017 р. між ОСОБА_5 та АТ «Дельта Банк»;
- витребувано на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 від правонаступників - спадкоємців ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки будь-яких доказів на підтвердження фактичного отримання іпотекодавцями повідомлень про звернення стягнення на іпотечне майно внаслідок порушення виконання зобов`язань за кредитним договором, як того вимагає стаття 35 Закону України «Про іпотеку», матеріали справи не містять, банк не дотримався вимоги щодо належного надсилання повідомлення про усунення порушення.
Суд вважав, що банк діяв недобросовісно та створив умови, за яких унеможливив усунення порушення боржником за кредитним договором. Такі дії хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. У нотаріуса були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності Банку на спірну квартиру. Оскільки банк неправомірно набув право власності на спірну квартиру, а тому не набув права власності розпоряджатись квартирою, то здійсненні Банком в подальшому дії щодо виставлення квартири на продаж та укладений договір купівлі-продажу квартири на користь ОСОБА_5 є недійсними, відповідно й державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд передчасно та неправомірно зробив висновок про недотримання банком вимоги щодо надсилання боржнику ОСОБА_2 повідомлення про усунення порушення, адже матеріали справи не містять доказів на підтвердження цих обставин. Позивачами не доведено факту порушення ПАТ «Дельта Банк» зазначених вимог Закону України «Про іпотеку», зокрема частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». На переконання представника ПАТ «Дельта Банк», при вчиненні нотаріальної дії державної реєстрації (рішення про державну реєстрацію від 17 лютого 2016 року, індексний номер 28298670, запис про право власності від 11 лютого 2016 року за № 13306832, виконаної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В.) права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «Дельта Банк» було дотримано всіх вимог чинного законодавства, в тому числі і вимог, передбачених частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку». Зазначаючи в рішенні, «що банк діяв недобросовісно та створив умови, за яких унеможливив усунення порушення боржником. Такі дії хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. У нотаріуса були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності Банку на спірну квартиру», суд, на думку Банку, виходив із припущень, які не обґрунтовані належним доказами у даній справі. Крім того, Банк вважає необхідним зазначити, що всупереч висновкам, зробленим в постанові Верховного Суду у цій справі від 28 травня 2025 року, суд першої інстанції належним чином не визначився із характером спірних правовідносин; не перевірив наявність чи відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують сплив 30-денного строку з моменту отримання вимоги іпотекодавцем; не дослідив, чи проводилась оцінка предмету іпотеки суб`єктом оціночної діяльності; не ухвалив рішення по суті заявлених вимог, не досліджував, чи були надані всі документи Банком відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності). Також ПАТ «Дельта Банк» зауважує, що позивачі у справі не заявляли жодних клопотань (щодо витребування доказів у нотаріуса, тощо) для встановлення та доведення обставин, на які вони посилалися, та не надано доказів, які б могли підтвердити порушення Закону України «Про іпотеку», суд обмежився посиланням на дії, які були вчинені у справі за скасованими рішеннями у 2021 - 2022 роках, констатувавши про відсутність належних доказів, які б могли свідчити про порушення прав позивачів, на які вони посилаються в позовній заяві. До того ж, Банк додатково звертає увагу, що Заводським районним судом м. Миколаєва від 12 листопада 2018 року частково задоволено аналогічні позовні вимоги (справа №487/4543/17) ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання частково не дійсним договору іпотеки, визнання не дійсним договору про іпотечне застереження, визнання протиправним стягнення на предмет іпотеки, скасування державної реєстрації, визнання не дійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна та скасування державної реєстрації та запису про право власності та вказане рішення вже набрало законної сили.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Порошина Н.Г. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення , посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду - змін як таке, що ухвалене відповідно до вимог закону та на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.
Як убачається з матеріалів справи, 10 квітня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та позичальником ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено кредитний договір №23/036/08-ZКLN, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику у майбутньому кредит (транші) в межах загальної суми 282800 грн. із сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 16% річних, до 09 квітня 2023 року на споживчі цілі (том 1 а.с.4-11).
В подальшому до вищевказаного кредитного договору між сторонами укладались додаткові договори, а також додаткові угоди до додаткових договорів (том 1 а.с.12-16).
Також, 10 квітня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та позичальником ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В., за умовами якого з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_2 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 66.1 кв.м, житловою площею 39.2 кв.м, яка належала іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 березня 2008 року (том 1 а.с.18-19).
Як встановлено судами у справі № 487/4543/17 (том 1, а.с. 48-78), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі і згідно нотаріально посвідченої заяви від 10 квітня 2008 року ОСОБА_1 надала згоду на передачу в іпотеку ВАТ «Кредитпромбанк» її чоловіком ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 , та була придбана ними під час шлюбу за договором купівлі-продажу, оформленим на товарній біржі.
20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Кредитпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінив ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28298670 від 17 лютого 2016 року, внесено запис про право власності № 13306832 від 11 лютого 2016 року на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «Дельта Банк» (том 1, а.с. 212-213).
09 серпня 2017 року ОСОБА_5 на електронних торгах придбала спірну квартиру та відповідно до договору купівлі-продажу від 30 серпня 2017 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є., набула право власності на спірну квартиру. На підставі цього договору проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36836438 від 30 серпня 2017 року, запис про право власності за № 22094276, виконаний приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є. (том 1, а.с. 25, 26, 27-28).
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували на порушення процедури переходу (реєстрації) права власності на спірну квартиру до банку, та як наслідок, в подальшому до ОСОБА_5 , оскільки вважали, що нотаріальні дії вчинено з порушенням Закону України від 05 червня 2003 року №898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон України №898-IV) та умов договору іпотеки, а саме - без направлення позичальнику іпотекодавцем попередження про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки та без проведення оцінки іпотечного майна.
Так, відповідно до пункту 3.2.1 договору іпотеки, який укладений 10 квітня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та позичальником ОСОБА_2 , іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно з метою погашення заборгованості іпотекодавця за кредитним договором у разі набуття такого права згідно з розділом 4 договору.
У пункті 4.1 договору іпотеки зазначено, що за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентами, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, що виникли у зв`язку із простроченням виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, витратами, пов`язаними зі зверненням стягнення на майно, та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього договору.
Згідно з пунктом 4.2 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або умов договору іпотеки.
У пункті 4.3 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно або прийняти його у власність у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог. Також у цьому пункті сторони домовились, що при настання випадків, передбачених пунктом 4.2 цього, іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов`язання, забезпечені іпотекою не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги, зокрема, набуває право власності на майно. Перебіг тридцятиденного строку починається з наступного дня після календарної дати відправлення іпотекодержателем повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна за місцезнаходженням іпотедокавця.
Пунктом 4.4 договору іпотеки передбачено, що у випадку, коли виконання пункту 4.3 договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, у тому числі звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду. Згідно з пунктом 4.5 договору іпотеки реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а в разі звернення стягнення на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріусу - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до пункту 3.2.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно з метою погашення заборгованості іпотекодавця за кредитним договором у разі набуття такого права згідно розділу 4 договору.
В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов`язань.
Зокрема, у пункті 4.1 договору іпотеки зазначено, що за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентами, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв`язку із простроченням виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, витратами, пов`язаними зі зверненням стягнення на майно, та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього договору.
Згідно із пунктом 4.2 цього договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або умов договору іпотеки.
У пункті 4.3 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно або прийняти його у власність у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог.
Пунктом 4.4 цього договору іпотеки передбачено, що у випадку, коли виконання пункту 4.3 договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, у т.ч. звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.
Згідно з пунктом 4.5 договору іпотеки реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а в разі звернення стягнення на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріусу - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно зі частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частини перша, друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки,
є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження
в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини перша, четверта статті 37
Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Згідно із Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності) визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звертаючись із позовом, просили суд:
? визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію від 17 лютого 2016 року, індексний номер 28298670, запис про право власності від 11 лютого 2016 року за № 13306832, виконані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В.) про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «Дельта Банк»;
? визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 30 серпня 2017 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Горбуровим К. Є.;
? скасувати державну реєстрацію (рішення про державну реєстрацію, індексний номер 36836438 від 30 серпня 2017 року, запис про право власності за № 22094276 від 30 серпня 2017 року, виконаний приватним нотаріусом Горбуровим К. Є.) права власності на квартиру за ОСОБА_5 , здійснену на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_5 та АТ «Дельта Банк».
При новому розгляді справи в суді першої інстанції була також заявлена вимога про витребування спірної квартири від останнього набувача.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 28 травня 2025 року, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій у цій справі вказав, що їхні висновки є передчасними, оскільки суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не визначився з характером спірних правовідносин, не перевірив наявність чи відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують сплив 30-денного строку з моменту отримання вимоги іпотекодавцем, не дослідив, чи проводилася оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, а апеляційний суд вказані недоліки не усунув та, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, передчасно виснував про обрання позивачем неналежного способу захисту без надання належної оцінки рішенню місцевого суду щодо відсутності порушення прав позивачів.
Згідно із частиною 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки вчинені судом першої та апеляційної інстанцій процесуальні дії щодо витребування доказів (реєстраційної справи про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за банком на паперових носіях) з метою перевірки обставин про дотримання банком та державним реєстратором (приватним нотаріусом Літвіненком А.В.) визначеної законом процедури реалізації іпотекодержателем права на реєстрацію за ним права власності на іпотечне майно не мали результату, апеляційний суд на виконання викладених вище вказівок суду касаційної інстанції прийняв до розгляду надані представником ПАТ «Дельта Банк» паперові копії електронних доказів - реєстраційної справи, яка була сформована реєстратором при вчиненні реєстрації спірної квартири за Банком, які згідно заяви про долучення відповідних доказів отримані представником відповідача у порядку, передбаченому частиною 3 статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», та з використанням можливостей ДП «Національна інформаційна система» (том 6, а.с. 113-115).
Так, із долучених апеляційним судом доказів вбачається, що 17 лютого 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов А.В., який діяв як державний реєстратор прав на нерухоме майно, розглянувши заяву представника ПАТ «Дельта Банк», яка подана разом із 20 документами, прийняв рішення № 28298670 про державну реєстрацією за банком права власності (приватної) на квартиру АДРЕСА_2 (том 6, а.с. 118).
Серед долучених паперових копій також наявні:
- лист-вимога від 27 серпня 2015 року від АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , відповідно до якого банк повідомляє, що за укладеним 10 квітня 2008 року кредитним договором №23/036/08-ZКLN наявна заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року становить 69211 грн. 90 доларів США, та запропоновано виконати вищевказані зобов`язання за кредитним договором на користь АТ «Дельта Банк» у тридцятиденний строк протягом тридцяти днів, а також попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги АТ «Дельта Банк» розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно (том 6, а.с. 122);
- рекомендоване повідомлення про вручення відправлення адресату ОСОБА_2 від АТ «Дельта Банк», отриманий за адресою АДРЕСА_3 31 серпня 2015 року Хрусталем (том 6, а.с. 122 зворот);
- висновок суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 від 10 лютого 2016 року, відповідно до якого вартість квартири АДРЕСА_2 становить 444452 грн.
Наведені докази підтверджують, що реєстрації 11 лютого 2016 року права власності за АТ «Дельта Банк» на спірну квартиру передувало: направлення позичальнику ОСОБА_2 вимоги про усунення порушення зобов`язання від іпотекодержателя, сплив 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем, а також проведення на час перереєстрації права власності банком оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, докази такого були надані приватному нотаріусу Літвінову А.В., що свідчить про виконання іпотекодержателем вимог Закону України «Про іпотеку», Порядку № 1127 та умов укладеного ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 договору іпотеки.
Колегія суддів відхиляє заперечення представника позивачів адвоката Порошиної Н.Г. щодо належності долучених апеляційним судом доказів.
Так, посилання на те, що у листі-вимозі від АТ «Дельта банк» Хрусталю К.В. зазначено про необхідність погашення заборгованості, що виникла з договору, укладеного з ПАТ «Сведбанк», не приймається апеляційним судом, оскільки зазначені у цьому листі номер кредитного договору, за яким пропонувалося ОСОБА_2 погасити заборгованість - 23/036/08-ZКLN, дата його укладання - 10 квітня 2008 року співпадають із реквізитами договору, укладеному між ним та ВАТ «Кредитпромбанк», право вимоги за яким та за укладеним в забезпечення його виконання іпотечним договором, було реалізовано новим кредитором - ПАТ «Дельта Банк» шляхом набуття права власності на спірну квартиру. Тому помилкове зазначення у листі-вимозі назви первісного кредитора не спростовує надсилання іпотекодавцю відповідної вимоги і що ця вимога стосується саме спірних правовідносин.
Також не є прийнятним посилання на те, що надане представником відповідача рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 не підтверджує, що саме було вручено. Так, у цьому рекомендованому повідомленні зазначені: відправник - АТ «Дельта Банк», отримувач - ОСОБА_2 , дата відправлення - 28 серпня 2015 року, доказів того, що ОСОБА_2 , за цим поштовим рекомендованим відправленням отримав якісь інші документи тощо від Банка, а не лист-вимогу від 27 серпня 2016 року відсутні.
Також не заслуговують на увагу доводи адвоката Порошиної Н.Г. про недоведеність походження долучених за клопотанням представника відповідача доказів саме з електронної реєстраційної справи, оскільки за її клопотанням апеляційний суд оголосив перерву у судовому засіданні з метою надання можливості адвокатові зробити запит до Державного підприємства «Національні інформаційні системи», яке є адміністратором Державного реєстру речових прав для перевірки складу документів в електронній реєстраційній справі, натомість представник позивачів своїм правом на отримання таких доказів не скористалася, допустимість доказів не спростувала.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Тобто, лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, суд визначає чи обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.
Отже, звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
За такого позивачі у цій справі не довели порушення своїх прав з боку іпотекодержателя при реєстрації за останнім права власності на іпотечне майно - квартиру.
Щодо належності обраного позивачами способу захисту прав.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частин першої - третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У статті 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73,75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц; пункти 84,86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).
Судом першої інстанції було встановлено, що спірне нерухоме майно на момент подання позовної заяви позивачами до суду було відчужено ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_5 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) виснувала, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.
Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
Якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України.
Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за банком, а не за іншою особою.
З метою унеможливлення неодноразового відчуження спірного майна існує інститут забезпечення позову (глава 10 розділу І ГПК України). У подібних спорах вжиття відповідних заходів забезпечення позову може не допустити подальше відчуження нерухомого майна, тим самим забезпечивши позивачу ефективну можливість захистити свої права без необхідності повторного звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. У випадку подальшого відчуження нерухомого майна задоволення заявлених позовних вимог є неможливим.
Скасування рішення про державну реєстрацію права власності не зможе забезпечити поновлення порушених прав позивача на відповідне нерухоме майно. Більше того, за наявних обставин, задоволення такого позову може призвести до порушення прав іншої особи - набувача майна, на що, зокрема, вказує практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за наведених у справі обставин скасування рішення про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Отже, у позові відмовила.
З огляду на наведені положення закону та судову практику, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що за встановлених у справі, яка переглядається, обставин подальшого продажу спірної квартири ПАТ «Дельта Банк» вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за банком, вимоги про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 не є ефективними способами захисту прав позивачів.
Щодо позовної вимоги про витребування спірної квартири від останнього набувача (її спадкоємців).
Згідно із часино 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки у цій справі встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» як іпотекодержатель відповідно до вимог закону та договору іпотеки із дотриманням встановленої процедури зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру та в подальшому відчужило це майно за договором купівлі-продажу, позивачі не довели порушення своїх законних прав та інтересів, тому відсутні визначені статтею 388 ЦК України підстави для витребування квартири.
За такого позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють спірні правовідносини щодо звернення стягнення на іпотечне майно, припустився порушень процесуального закону щодо виконання вказівок суду касаційної інстанції, є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для скасування рішення суду та ухвалення нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Тому апеляційну скаргу слід задовольнити.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду скасовано, у позові відмовлено, є підстави для стягнення судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги (2017 грн. 92 коп.), з позивачів в рівних частках: по 1008 грн. 96 коп.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування державної реєстрації і запису про право власності, витребування нерухомого майна відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ЄДРПОУ 34047020, по 1008 грн. 96 коп. судового збору з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
______________________________________________
Повна постанова складена 21 серпня 2026 року