Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 серпня 2026 р. № 520/21625/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області (вул.Євгена Седнєва, буд.1, м.Торецьк, Донецька обл., 85200, ЄДРПОУ 26000411) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул.Ярослава Мудрого, буд.26, м.Харків, ЄДРПОУ 45752470) про визнання протиправною та скасування постанови
УСТАНОВИВ:
Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вікторії Безручко від 02.07.2026 у виконавчому провадженні №60085425 про стягнення з Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.07.2026 у виконавчому провадженні № 60085425 про стягнення з Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн., на думку позивача, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки виконання судового рішення у спірних правовідносинах здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми із застосуванням спеціального порядку фінансування, визначеного законодавством.
Ухвалою суду від 03.08.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено розгляд справи на 25.08.2026 о 10:30 год. Запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Витребувано у відповідача матеріали виконавчого провадження, які були підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Зобов`язано витребувані документи надати до суду протягом п`ятнадцяти календарних днів із моменту отримання даної ухвали.
Відповідач, скориставшись своїм правом на надання відзиву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Наголосив, що діяв у спосіб, визначений чинним законодавством та в межах наданих повноважень. Також надав до суду витребувані судом матеріали виконавчого провадження.
Позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов, в якій підтримано заявлену правову позицію. Наголосив, що передача виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого не створює нового виконавчого провадження, не змінює дати його відкриття та не змінює процесуального стану вже відкритого виконавчого провадження. Отже вважає дії відповідача в частині прийняття постанови про стягнення виконавчого збору такими, що порушують приписи статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідачем надано до суду заперечення, згідно яких зазначено про правомірність вчинення виконавчих дій щодо стягнення виконавчого збору, з огляду на те, що раніше, після первісного відкриття виконавчого провадження, ці виконавчі витрати стягнуто з позивача не було. Отже відповідачем під час винесення постанови про прийняття виконавчого провадження також винесено постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 16692,00 грн.
Позивачем надано до суду додаткові пояснення, згідно яких підтримано заявлену у позовній заяві правову позицію щодо безпідставності застосованого стягнення, порушенні строків вчинення таких дій.
Від представників сторін до суду надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2019, яке набрало законної сили 09.08.2019, зокрема, визнано протиправною відмову управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 . Визнано незаконним та скасовано рішення управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області, викладене в повідомленні від 04.04.2018 року № 08/3-01124 про відмову ОСОБА_1 в наданні державної допомоги сім`ям с дітьми при народженні дитини ОСОБА_2 . Зобов`язано управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2019 року № 677 і прийняти рішення з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному судовому рішенні.
На примусове виконання до Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) надійшов виконавчий лист № 200/7199/19-а виданий Донецьким окружним адміністративним судом, 28.08.2019, про зобов`язання Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2019 року №677 і прийняти рішення з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному судовому рішенні.
18.09.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60085425.
09.06.2026, відповідно до постанови про передачу виконавчого провадження за підписом начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, виконавче провадження було передане до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ).
01.07.2026 державним виконавцем Відділу винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №60085425.
02.07.2026 року державним виконавцем Відділу винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн.
Позивач, не погодившись із винесенням вищевказаної постанови, звернувся на адресу відповідача зі скаргою, зазначивши про неправомірність винесеної постанови, з огляду на те, що на виконання судового рішення, Управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та призначено виплату державної допомоги, виплата коштів здійснюється виключно за рахунок коштів бюджетної програми 2501290 "Забезпечення виконання рішень суду" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902 "Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду".
Листом від 09.07.2026 №17961 відповідач повідомив про правомірність накладеного стягнення у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітних плат з боржника-юридичної особи, що передбачено статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження".
Позивач, вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
За змістом статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктами 1,5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення, зокрема на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Примусовому виконанню також підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
За приписами частин п`ятої та шостої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина 2 статті 42 Закону №1404-VIII).
Як встановлено приписами статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.
Аналіз наведених норм Закону №1404-VIII дає підстави вважати, що виконавче провадження як невід`ємний елемент виконання судового рішення нерозривно пов`язаний із накладенням на боржника виконавчих витрат, у тому числі, в частині стягнення виконавчого збору. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження державний виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору до державного бюджету.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №480/3452/19, від 16.07.2026 у справі №447/416/26.
Судовим розглядом встановлено, що 18.09.2019 державним виконавцем Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60085425 про зобов`язання управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2019 року №677 і прийняти рішення з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному судовому рішенні.
Наслідком виконання зобов`язальної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду стало призначення ОСОБА_1 державної допомоги сім`ям з дітьми. Виплату нарахованих коштів позивач здійснює за рахунок бюджетної програми 2501290 "Забезпечення виконання рішень суду" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902 "Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду".
Згідно постанови про передачу виконавчого провадження від 09.06.2026 за підписом начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Безручко Вікторією Валеріївною 01.07.2026 винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №60085425.
Та наступного дня, 02.07.2026, винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн.
Позивач стверджує, що постанова про прийняття виконавчого провадження не є тотожною ознакам постанови про його відкриття, не змінює дати початку перебігу періоду примусового виконання та не створює повторного моменту для первинного вирішення питання про стягнення виконавчого збору, а з урахуванням того факту, що виконавче провадження відкрито ще 18.09.2019, винесення постанови про стягнення виконавчого збору через понад сім років є порушенням приписів статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виплата нарахованих коштів здійснюється за рахунок цільових бюджетних коштів. З цього приводу суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 17.03.2026 у справі №580/2152/24 виснував, що у розумінні Закону № 1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється з певними особливостями, обумовленими правовою природою виконавчого збору як плати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Верховний Суд у постанові від 30.06.2021 у справі №460/2478/19, аналізуючи норми Закону № 1404-VIII та положення Інструкції № 512/5, дійшов висновку, що згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується у частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі 821/1109/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, Верховний Суд наголосив на тому, що настання певних обставин, які зумовлюють вчинення тих чи інших дій державним або приватним виконавцем не звільняють боржника від обов`язку сплати виконавчого збору та не створює підстав для визнання його неправомірним.
Судовим розглядом встановлено, що 18.09.2019 при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. Питання про стягнення з позивача виконавчого збору було вирішено державним виконавцем 02.07.2026, після прийняття виконавчого провадження, відповідно до постанови про передачу виконавчого провадження.
Суд враховує, що виконавче провадження №60085425 з моменту його відкриття не було закінчено, не зупинялося, виконавчий лист не повертався стягувачу, а отже обставини, які б забороняли стягнення з позивача виконавчих витрат, не виникли.
Щодо доводів позивача про застосування до спірних правовідносин приписів пункту 3 частини 5 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якого не стягується виконавчий збір якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суд зазначає таке.
Закон України від 05.06.2012 "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" №4901-VI визначає гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та особливості їх виконання (далі - Закон №4901-VI).
Згідно з ч.1 ст.3 Закону №4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
За приписами статті 4 Закону №4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Статтею 7 Закону №4901-VI врегульовано особливості виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна.
Водночас приписами пункту 3 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII встановлено, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконавчий збір не стягується.
З аналізу норм та приписів Закону №4901-VI вбачається, що його положення застосовуються лише при стягненні коштів з державного органу/юридичної особи/державного підприємства, або у випадку зобов`язання вчинити певні дії щодо майна.
Як встановлено судовим розглядом, виконавчим листом, виданим на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2019 у справі №200/7199/19-а, управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2019 №677 і прийняти рішення з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному судовому рішенні. Жодних зобов`язань в частині стягнення з Управління коштів на користь ОСОБА_1 , які б необхідно було нараховувати відповідно до положень Закону №4901-VI, судом не вчинялось. Отже посилання позивача на здійснення нарахувань та виплат державної допомоги на користь ОСОБА_1 , відповідно до норм Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", як на підставу для скасування оскаржуваної постанови судом не приймаються до уваги.
Враховуючи викладене, суд висновує, що державним виконавцем, правомірно, за наявності підстав, передбачених статтею 27 Закону №1404-VIII, було прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, а тому відсутні підстави для скасування постанови від 02.07.2026 у виконавчому провадженні № 60085425 про стягнення з Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись 6-9, 241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Управління соціального захисту населення Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області (вул.Євгена Седнєва, буд.1, м.Торецьк, Донецька обл., 85200, ЄДРПОУ 26000411) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул.Ярослава Мудрого, буд.26, м.Харків, ЄДРПОУ 45752470) про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН