ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3858/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі)
суддів: Андрейчука Л.В., Вінніков С.В.
секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.
за участю представників сторін у справі:
від Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області - Овчар Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026, суддя суду першої інстанції Колісник І.І., м. Дніпро, повний текст ухвали складено та підписано 29.06.2026
по справі № 904/3858/26
за позовом виконувача обов`язки керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області) в інтересах держави
до відповідача-1: Криворізької міської ради (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СК Петроліум" (м. Одеса)
про стягнення 1 185 934 грн 94 коп., -
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Виконувач обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави з позовом до Криворізької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум", у якому просить суд: стягнути з ТОВ "СК Петроліум" на користь територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради недоотримані кошти у вигляді орендної плати у розмірі 1 185 934,94 грн за користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером [номер приховано]:04:206:0001 площею 0,2676 га, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1; визнати недійсним договір від 05.03.2024 № 2024112 оренди зазначеної земельної ділянки, укладений між Криворізькою міською радою та ТОВ "СК Петроліум".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок протиправного віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови (цільове призначення 03.07), яка фактично за своїм цільовим призначенням відноситься до земель автомобільного транспорту (цільове призначення 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу), ТОВ "СК Петроліум" безпідставно зменшено ставку орендної плати з 3% до 0,9% за період з 31.05.2023 по 31.05.2026, у зв`язку з чим місцевим бюджетом недоотримано заявлену до стягнення суму.
Разом із позовом прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити відчужувати об`єкт нерухомого майна, що належить ТОВ "СК Петроліум", а саме: нежитлову будівлю АЗС, що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 9[телефон приховано]).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у задоволенні заяви виконувача обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову у справі № 904/3858/26 відмовлено.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурор запропонував вид забезпечення позову, який не є співмірним із пред`явленими позовними вимогами. Суд першої інстанції зазначив, що одна із позовних вимог є немайновою та стосується визнання договору недійсним, а майно, на яке пропонується накласти обтяження шляхом заборони відчуження, не є предметом спору, а тому заборона на його відчуження в цілому не обґрунтовує доцільності, адекватності та рівнозначності за своїми правовими наслідками з арештом, який за усталеною судовою практикою та відповідно до визначеної законом мети забезпечення допустимий лише у межах позовних вимог. Суд також зазначив, що неможливість застосування арешту майна в межах ціни майнового позову прокурором не обґрунтована, а основний акцент у виборі заходів забезпечення позову має зосереджуватися саме на коштах/майні відповідача в межах ціни позову, а не в обмеженні правоздатності відповідача.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Криворізька північна окружна прокуратура Дніпропетровської області, у якій просила скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
Скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 136, 137, 140 ГПК України, є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, які викладені в ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи та положенням чинного законодавства.
На думку прокурора, суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали фактично встановив наявність передбачених статтею 136 ГПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову, визнав обґрунтованими доводи прокурора щодо існування ризику утруднення виконання майбутнього рішення суду, зазначив, що наведені прокурором обґрунтування заслуговують на увагу, та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, однак без належного правового обґрунтування дійшов протилежного висновку щодо результату розгляду заяви, тобто фактично підтвердив існування усіх передумов, визначених статтею 136 ГПК України, проте без належного мотивування відмовив у їх застосуванні.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував критерій співмірності заходів забезпечення позову, поставивши у залежність можливість застосування заборони відчуження майна від необхідності доведення неможливості застосування іншого заходу забезпечення позову - арешту майна. Водночас ГПК України не містить положень, які б покладали на заявника обов`язок доводити неможливість застосування інших заходів забезпечення позову або встановлювали ієрархію між різними способами забезпечення, передбаченими статтею 137 цього Кодексу.
Прокурор зазначає, що суд неправильно застосував практику Верховного Суду. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду (постанови від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19) та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 03.03.2023 у справі № 905/448/22) щодо можливості накладення арешту на майно у справі про стягнення коштів, суд фактично підмінив предмет розгляду заяви, оскільки прокурор не просив накласти арешт на нерухоме майно, а звернувся із заявою про застосування іншого самостійного заходу забезпечення позову - заборони відчуження нерухомого майна. Таким чином, суд здійснив оцінку не заявленого прокурором заходу забезпечення, а іншого способу забезпечення позову, який не був предметом розгляду.
Скаржник також зазначає, що судом не враховано, що заборона відчуження нерухомого майна є менш обмежувальним заходом, ніж арешт майна, оскільки не позбавляє відповідача можливості володіти, користуватися майном та здійснювати господарську діяльність, а лише тимчасово обмежує його право розпорядження майном до вирішення спору по суті, що повністю відповідає принципу співмірності та забезпечує належний баланс між інтересами сторін.
Прокурор посилається на постанови Верховного Суду від 11.12.2023 у справах № 922/3528/23 та № 904/1934/23, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 02.12.2025 у справі № 906/991/25, від 08.11.2021 у справі № 911/1141/21, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, а також на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України", від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", від 17.07.2008 у справі" "Каіч та інші проти Хорватії"), зазначаючи, що обраний прокурором спосіб забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна є співмірним заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаний із предметом спору, має виключно тимчасовий характер, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, не перешкоджає здійсненню ним господарської діяльності, а лише унеможливлює зміну власника майна до вирішення спору по суті.
Крім того, прокурор зазначає, що на даний час відповідно до вебсайту "Судова влада" в провадженні судів різних інстанцій є справи про стягнення з ТОВ "СК Петроліум" грошових коштів (справа № 916/3118/25 про стягнення коштів у сумі 698 027,41 грн, справа № 904/1811/26 про стягнення коштів у сумі 490 823,68 грн, справа № 420/14287/21 щодо оскарження податкових повідомлень-рішень на суму понад 2 млн грн), а також згідно з інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження за 2025 рік щодо відповідача ініційовано 3 виконавчі провадження, що свідчить про наявність у відповідача боргів, які можуть ускладнити виконання рішення суду у майбутньому.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
Відзиви на апеляційну скаргу Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.
Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене апеляційний господарський суд здійснює перегляд ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі № 904/3858/26 за наявними у справі матеріалами та в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
10.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Висоцького А.М. (доповідач), суддів - Віннікова С.В., Чус О.В.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/3858/26 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.
Вирішуючи питання про відповідність апеляційної скарги нормам чинного законодавства, суд вирішив, що скаргу слід залишити без руху з підстав ненадання доказів сплати судового збору, про що 14.07.2026 було постановлено відповідну ухвалу.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, 27.07.2026 судом постановлено ухвалу про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі № 904/3858/26; розгляд апеляційної скарги призначено на 25.08.2026 о 11 год. 00 хв.; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/3858/26.
До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/3858/26.
У зв`язку з перебуванням члена колегії - судді Чус О.В. у відпустці, розпорядженням керівника апарата Центрального апеляційного господарського суду призначена автоматична зміна складу колегії суддів. Визначена колегія суддів: головуючий суддя Висоцький А.М. (доповідач), судді: Андрейчук Л.В., Вінніков С.В.
25.08.2026 у судовому засіданні взяв участь представник прокуратури - Овчар Т.В.
Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.
Відповідно до частин другої-третьої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 25.08.2026, не визнавалася апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні в матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі № 904/3858/26, до суду не повідомлялося.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі № 904/3858/26, незважаючи на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинна заважати здійсненню правосуддя.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Виконувач обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави з позовом до Криворізької міської ради та ТОВ "СК Петроліум" про стягнення 1 185 934,94 грн недоотриманих коштів у вигляді орендної плати та визнання недійсним договору від 05.03.2024 № 2024112 оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:04:206:0001 площею 0,2676 га за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1.
ТОВ "СК Петроліум" є власником об`єкта нерухомого майна - автозаправної станції загальною площею 70,5 кв.м, розташованої за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 9[телефон приховано]).
Криворізька міська рада та ТОВ "СК Петроліум" перебувають у договірних правовідносинах щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:04:206:0001 площею 0,2676 га на підставі договору оренди від 19.02.2019 № 2019074 (строк дії до 29.12.2023) та договору оренди від 05.03.2024 № 2024112 (строк дії до 05.03.2029).
Відповідно до договорів оренди цільове призначення земельної ділянки визначено як "землі житлової та громадської забудови" (код 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), вид користування - для розміщення автозаправної станції.
Ставка орендної плати за договором оренди від 19.02.2019 № 2019074 становила 0,9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; за договором оренди від 05.03.2024 № 2024112 - у 2023 році 1,2%, з 01.01.2024 - 0,9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Разом із позовом прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити відчужувати нежитлову будівлю АЗС, що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1, яка належить ТОВ "СК Петроліум".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Мотивувальна частина
Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає зміні, виходячи з таких підстав.
Предметом апеляційного перегляду у даній справі є перевірка законності та обґрунтованості ухвали місцевого господарського суду в частині вирішення питання про забезпечення позову, а саме - наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна належного одному із відповідачів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
При цьому, вжиття заходів забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
По своїй природі забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.
Пунктом 2 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Колегія суддів відзначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Колегія суддів відзначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19 тощо).
Відповідно до статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення.
Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя. Судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову, та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам норм національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті, з метою зупинення можливого вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Предметом позовних вимог у даному випадку є зокрема майнова вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СК Петроліум" недоотриманих коштів у вигляді орендної плати у розмірі 1 185 934,94 грн та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:04:206:0001 площею 0,2676 га, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1.
У даному випадку предметом позову є вимога як майнового, так і немайнового характеру. Однак, заява про забезпечення позову направлена саме на забезпечення вимоги майнового характеру.
За змістом положень статей 14, 269 ГПК України передбачений обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Разом із тим, у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності (статті 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Оцінюючи обґрунтованість заявлених прокурором заходів забезпечення позову та відповідність таких вимог предмету спору, колегія суддів констатує, що предметом спору в даному випадку є стягнення грошової суми та визнання недійним договору оренди.
При цьому прокурор застосовуючи свої дискреційні повноваження на обрання передбаченого статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходу забезпечення позову, просив заборонити відчуження об`єкту нерухомого майна, який належить на праві власності одному із відповідачів.
Про застосування інших заходів забезпечення позову, прокурором не заявлялося.
Позивачем не наведено належного обґрунтування того, яким чином заборона відчуження нерухомого майна, право власності на яке не є предметом спору у цій справі, може забезпечити належне виконання рішення суду або ефективний захист заявлених ним матеріально-правових вимог.
З огляду на це колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що обраний позивачем захід забезпечення позову не відповідає предмету спору та не є належним і співмірним способом забезпечення заявлених вимог. Відповідно до наведених правових позицій Верховного Суду така невідповідність є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеним у резолютивній частині ухвали, про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Водночас суд першої інстанції, мотивуючи свою ухвалу, зазначив про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, що суперечить його кінцевому висновку про відмову в її задоволенні.
Таким чином, мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції не відповідає його висновку, викладеному в резолютивній частині.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни мотивувальної частини ухвали місцевого господарського суду шляхом викладення її в редакції, наведеній у цій постанові, при цьому резолютивна частина ухвали щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову залишається без змін.
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно з п. 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області підлягає частковому задоволенню, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі № 904/3858/26 підлягає зміні.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 по справі № 904/3858/26 - задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 по справі № 904/3858/26 - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 по справі № 904/3858/26 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.08.2026.
Головуючий суддя Висоцький А.М.
Судді Андрейчук Л.В.
Вінніков С.В.