ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6006/26 Справа № 211/1476/18 Суддя у 1-й інстанції - Гонтар А.Л. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,
секретар судового засідання Лідовська А.А.,
учасники справи:
стягувач Акціонерне товариство Комерійний банк «Приватбанк»,
боржник ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року, яка постановлена суддею Гонтар А.Л. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 18 березня 2026 року,
ВСТАНОВИВ
4 лютого 2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник Руденко А.П., звернулася до суду з заявою, в якій просив визнати таки, що не підлягає виконанню виконавчий лист №211/1476/15, який видав Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 24.03.2021 року, оскільки він містить запис: «строк пред`явлення до виконання до 25.03.2024 року».
Заява обґрунтована тим, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років згідно ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність ухвали суду першої інстанції, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року та визнати виконавчий лист по справі №21/1476/18 від 24.03.2021 року, строк пред`явлення до виконання якого до 25.03.2024 року, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з закінченням строків його пред`явлення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не встановив чому АТ КБ «Приватбанк» не отримав і не пред`явив виконавчий лист в період з 24.03.2021 року по 25.03.2024 року, чому АТ КБ «Приватбанк» не пред`явив виконавчий лист до початку війни та як воєнний стан перешкоджав банку подавати виконавчий лист до виконання, чому виконавець не повернула прострочений виконавчий документ без виконання та не застосувала до неї перевивання виконання через воєнний стан.
Як на порушення норм процесуального права посилається на те, що розгляд справи проведено за відсутності державного виконавця та представника АТ КБ «Приватбанк», без огляду матеріалів виконавчого провадження, без врахування думок виконавця та стягувача.
Посилається на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц, які за її переконаням підтверджують правильність її позиції у даній справі.
В наданих поясненнях представник АТ КБ "Приватбанк", посилаючись на необгрунтованість та безпідставність апеляційної скарги ОСОБА_1 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської облаті від 18 березня 2026 року без змін.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.
Представником відповідача АТ КБ "Приватбанк" до апеляційного суду подано заяву, в якій заяаник посилається, що ним було подано пояснення у справі. Разом з тим, з метою належного захисту прав та інтересів АТ КБ "Приватбанк", просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку з перебуванням представника у відпустці.
Позивач ОСОБА_1 про розгляд справи була повідомлена, про причини своєї неявки суд не повідомила, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін за наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє Романов А.П. про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду заяви ОСОБА_1 не встановлено, а заявником не надано жодних підстав, які б свідчили про помилковість видачі виконавчого листа у справі №211/1476/18, відсутність обов`язку боржника за зазначеним рішенням суду або наявність інших передбачених законом причин. Також судом враховано, що згідно із пунктом 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідними положеннями Закону України «Про виконавче провадження», тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є правильними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам закону.
Згідно з ст. 129-1 Конституції України, судове рішення у справі є обов`язковим для виконання. Держава забезпечує виконання судових рішень у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 5 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 05 серпня 2019 року Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалено рішення, згідно з яким позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором №б/н від 12.07.2007, що виникла станом на 11.02.2018, у сумі 17 328,69 грн., та судовий збір у сумі 485,10 грн. (т. 2 а.с. 27-31).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.03.2021 року рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.08.2019 року залишено без змін (т. 3 а.с. 119-125).
Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2023 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 закрито (т. 3 а.с. 164-167).
20.04.2023 року справа № 211/1476/18 повернулася до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (т. 3 а.с. 169).
Таким чином рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.08.2019 року набрало законної сили 24.03.2021 року.
14.10.2025 року стягувач АТ КБ «Приватбанк» отримав виконавчий лист, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання тривав до 25.03.2024 включно.
01.12.2025 року виконавчий лист було пред`явлено до виконання до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (т. 3 а.с. 175).
06.01.2026 державний виконавець Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гутовська Ю.С. відкрила виконавче провадження №79927827, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
У вищевказаному виконавчому документі вказано строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 25.03.2024 року.
Звертаючись до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, як на підставу для задоволення вказаної заяви, заявниця посилалася на те, що вищезазначений виконавчий документ був пред`явлений до виконання після закінчення строків його пред`явлення, що є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Так, виходячи зі змісту положень ст. 432 ЦПК України, вбачається, що виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, він передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Як роз`яснив ВСС України в інформаційному листі від 01 липня 2015 року "Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" у зв`язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; - обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
У справі "Soering vsUK" [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
Відповідно п.5 ч. 1ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та триває дотепер.
У пунктах 47 і 48 постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі N 260/2595/22 (провадження № К/990/383/23) зазначено, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом № 1404-VIII як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Близький за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2023 року в справі № 910/5925/15-г, від 03 квітня 2025 року в справі № 712/8159/15-ц та від 05 лютого 2025 року в справі № 1616/803/2012.
Викладені обставини свідчать про те, що стягувачем АТ КБ «Приватбанк» не пропущено строк пред`явлення виконавчих листів у цивільній справі №211/1476/18, до виконання.
При цьому колегія суддів не приймає посилання ОСОБА_1 як на порушення норм процесуального права розгляд її заяви за відсутності державного виконавця та представника АТ КБ «Приватбанк», оскільки відповідно положень ч. 3 ст. 432 ЦПК України суд розглядає заяву в судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника, неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Крім того, обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є розгляд справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі, якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Проте, такою підставою ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу не обґрунтовує.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки не встановлено підстав, передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України за яких виконавчий документ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Викладені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Згідно ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.
Головуючий:
Судді: