УХВАЛА
28 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 380/3573/25
адміністративне провадження № К/990/38657/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року
у справі №380/3573/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня»
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
17 серпня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 380/3573/25.
Під час вирішення питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України судом установлено таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 12 лютого 2025 року № 5648/13-01-07-03, яким до нього застосовано штраф у розмірі 50 відсотків у сумі 7 550 969,50 гривень за відсутність складення та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня» задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 12 лютого 2025 року № 5648/13-01-07-03.
Постановою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задоволено частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року скасовано, а справу № 380/3573/25 направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
За результатами нового розгляду постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня» задоволено частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2025 року № 5648/13-01-07-03 у частині нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня» штрафу в розмірі 50 відсотків у сумі 4 522 277 гривень за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14060100».
Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 39 896,33 гривень.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року вперше подану касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала, у зв`язку з невикладенням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав касаційного оскарження судового рішення.
17 серпня 2026 року Головне управління ДПС у Львівській області повторно звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіряючи наявність у касаційній скарзі належного викладення підстав касаційного оскарження, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2. якщо скаржник умотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається, у чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи на обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі Головне управління ДПС у Львівській області як підставу касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України у взаємозв`язку з пунктом 120-1.2 статті 120-1, пунктом 111.5 статті 111, пунктами 201.1 та 201.10 статті 201 цього Кодексу.
На думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування мораторію, передбаченого пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, до правовідносин, у яких контролюючим органом установлено нескладення та нереєстрацію податкових накладних, якщо відповідне порушення виникло в період дії карантину та продовжувало існувати після його завершення.
Головне управління ДПС у Львівській області вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неможливість застосування штрафних санкцій у сумі 4 522 277 гривень за порушення, допущені з 01 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, у зв`язку з дією мораторію, встановленого пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Скаржник стверджує, що нескладення та нереєстрація податкових накладних є триваючим податковим правопорушенням, яке не припиняється зі спливом граничного строку їх реєстрації та продовжується до виконання платником податків відповідного податкового обов`язку або до виявлення такого порушення контролюючим органом.
Проте наведені доводи не підтверджують наявності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції встановив факт нескладення та нереєстрації позивачем податкових накладних і погодився з тим, що таке порушення охоплюється диспозицією пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України.
Суд апеляційної інстанції також визнав обґрунтованим застосування штрафних санкцій за податковими накладними, строки складення та реєстрації яких припадали на період із січня 2017 року до лютого 2020 року, з урахуванням зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України.
Водночас податкове повідомлення-рішення скасовано лише в частині штрафних санкцій у сумі 4 522 277 гривень за порушення, які припадали на період дії мораторію, встановленого пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Отже, суд апеляційної інстанції не ототожнив відповідальність за несвоєчасну реєстрацію вже складених податкових накладних із відповідальністю за їх нескладення та нереєстрацію. Навпаки, в оскаржуваній постанові окремо визначено характер установленого контролюючим органом порушення та зазначено, що воно підпадає під регулювання пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України.
Незгода скаржника фактично стосується висновку суду апеляційної інстанції про поширення мораторію на штрафні санкції за порушення, допущені у визначений пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України період, а також юридичної оцінки моменту вчинення такого порушення.
Посилаючись на триваючий характер правопорушення, скаржник не розмежовує момент виникнення обов`язку зі складення та реєстрації кожної податкової накладної, момент порушення граничного строку виконання цього обов`язку та подальше невиконання такого обов`язку.
Не пояснено також, яким чином продовження невиконання податкового обов`язку після припинення дії мораторію змінює дату вчинення конкретного порушення, за яке застосовано штраф, або створює новий самостійний склад податкового правопорушення.
Сформульований скаржником висновок зводиться до твердження про правомірність застосування штрафних санкцій у конкретній справі за умови, що нескладені та незареєстровані податкові накладні не були зареєстровані після припинення дії карантину. Однак скаржник не обґрунтував наявності правової невизначеності у змісті зазначених норм, яка потребувала б формування Верховним Судом нового загального правового висновку.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2026 року у цій справі як на підтвердження невиконання судом апеляційної інстанції вказівок суду касаційної інстанції також не підтверджує заявленої підстави касаційного оскарження.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 02 квітня 2026 року вбачається, що попередню постанову суду апеляційної інстанції скасовано у зв`язку з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи.
Верховний Суд указав на необхідність установлення щодо кожного податкового періоду дати виникнення обов`язку зі складення та реєстрації податкових накладних, початку перебігу строку давності, періодів його зупинення, кількості днів, що минули до та після відповідного зупинення, а також перевірки дотримання строку давності щодо кожного окремого епізоду.
Суд касаційної інстанції також указав на необхідність витребувати та дослідити розрахунок штрафних санкцій у розрізі податкових періодів і надати оцінку доводам сторін у їх сукупності.
При цьому постанова Верховного Суду від 02 квітня 2026 року не містить висновку про те, що положення пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України поширюються виключно на випадки несвоєчасної реєстрації вже складених податкових накладних та не можуть застосовуватися до відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.2 статті 120-1 цього Кодексу.
Так само Верховний Суд у зазначеній постанові не вказував, що суд апеляційної інстанції допустив помилкове ототожнення правопорушення у вигляді несвоєчасної реєстрації податкової накладної з правопорушенням у вигляді її нескладення та нереєстрації.
Тому твердження касаційної скарги про те, що в постанові від 02 квітня 2026 року Верховний Суд прямо сформулював відповідний висновок, не відповідає змісту цього судового рішення.
Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції дослідив обставини, на необхідність установлення яких указав Верховний Суд, розмежував порушення залежно від часу їх вчинення та скасував податкове повідомлення-рішення лише в частині штрафних санкцій за період із березня 2020 року до червня 2023 року.
Отже, саме по собі посилання скаржника на невиконання вказівок Верховного Суду не розкриває передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
Фактично доводи касаційної скарги спрямовані на повторну перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції положень податкового законодавства до встановлених ним обставин, переоцінку висновків щодо періодів виникнення відповідних порушень та підтвердження правомірності спірного податкового повідомлення-рішення у скасованій судом частині.
Водночас саме по собі формулювання скаржником бажаного способу застосування норм права не свідчить про наявність правової проблеми, яка потребує формування Верховним Судом нового висновку відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку з відповідними нормами права та висновками суду апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Оскільки скаржник не виклав належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, касаційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 355, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі №380/3573/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Королівська пивоварня» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення- повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова