УХВАЛА
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 201/9731/24
провадження № 61-16608св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О.В.
усправі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, у якому просила визнати за нею право власності на торгівельний павільйон загальною площею 370, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в справі № 201/3099/20 частково задоволено позовні вимоги Дніпровської міської ради та визнано недійсними правочини, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , а також скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 370,2 кв. м, який перейшов до них у власність від ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Одночасно апеляційним судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про припинення права власності на вищезазначений торгівельний павільйон (реєстраційний номер об`єкта 14547312101) та відмовлено у скасуванні у Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року та відмовлено у зобов`язанні ОСОБА_1 знести самочинно прибудовані добудови до торговельного павільйону продовольчих товарів літ. А-1, А1-1 і навіс літ. Б, загальна площа якого не повинна перевищувати 75,6 кв. м. Постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року залишено без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в справі № 201/3099/20.
Позивачка вважала, що фактично своїм рішенням апеляційний суд повернув у її власність спірне нерухоме майно - торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 370,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта 14547312101). На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в справі № 201/3099/20 державним реєстратором було скасовано права власності на вищезазначений павільйон за третіми особами: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У такому випадку суд повинен визначити правову долю цього майна, а саме підтвердити наявність прав на нього за попереднім власником.
Враховуючи зазначене, позивачка просила визнати за нею право власності на торгівельний павільйон загальною площею 370,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
16 червня 2025 року рішенням Соборного районного суду м. Дніпра позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на торгівельний павільйон загальною площею 370,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції керувався тим, що фізично нерухоме майно - торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 370,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта 14547312101) існує, а юридично відомості про права власності на нього в реєстрі відсутні; постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в справі № 201/3099/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про припинення права власності на торгівельний павільйон та відмовлено у скасуванні у Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про знесення самочинно прибудованої добудови до торговельного павільйону продовольчих товарів літ. А-1, А1-1 і навіс літ. Б, загальна площа якого не повинна перевищувати 75,6 кв. м; попередні співвласники спірного майна: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (треті особи) визнають позовні вимоги ОСОБА_1 ; Дніпровська міська рада не надала суду доказів, що після завершення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна до неї надходили скарги стосовно добудови та подальшої експлуатації спірного об`єкта нерухомого майна, а також щодо самовільного захоплення позивачкою додаткової земельної ділянки під реконструкцію. Тобто придбаний позивачкою об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відведеній у встановленому порядку під його розміщення та обслуговування, та який вона реконструювала самовільно, однак із дотриманням будівельних норм та правил. Доказів того, що здійсненою позивачкою реконструкцією належного їй об`єкта нерухомості було самовільно додатково зайнято земельну ділянку, яка належить відповідачу або іншим особам, суду не надано. У реконструйованому вигляді цей об`єкт експлуатується за призначенням вже понад десять років, фактичним його володільцем є позивачка. Враховуючи відсутність передбачених обставин, що унеможливлюють визнання права власності на самочинне будівництво, відсутність інших способів захисту та визнання, окрім судового, прав позивачки, суд вказав, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
01 вересня 2025 року додатковим рішенням Соборного районного суду м. Дніпра стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі15 140,00 грн.
10 грудня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 16 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у сумі22 710,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу (далі - ЦК) України чи іншими нормативними актами не передбачено. Державна інспекція архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ) відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію). Дніпровська міська рада не уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним органом у справі про визнання права власності на самочинне будівництво, а таким органом є ДІАМ. Оскільки до участі у справі у якості відповідача не залучено особу, права та обов`язки якої стосуються позовні вимоги, зокрема ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на самочинне будівництво необхідно відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бардаченко В. В. через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 305/1468/16-ц, про те, що якщо право власності на будівлю ще не зареєстроване, проте не визнається, то належним відповідачем є землевласник, а правильним способом захисту права - позов про визнання права власності; такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою; відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права). Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
ОСОБА_1 заявляла позов до Дніпровської міської ради як до власника земельної ділянкипід будівництвом, що не визнає право власності ОСОБА_1 на належне їй спірне нерухоме майно, а не як до особи, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд та повноваження вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію. Колишні співвласники спірного майна: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час розгляду цієї справи подали до суду заяви про визнання позову в повному обсязі. Тому з врахуванням вищезазначених обставин саме Дніпровська міська рада є єдиним належним відповідачем за таким позовом.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 червня 2005 року № 119854 ОСОБА_6 було видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно, а саме - торговельний павільйон продовольчих товарів літ. А-1, А1 -1, загальною площею 75,6 кв. м, і навіс літ. Б.
02 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу торговельного павільйону продовольчих товарів літ. А-1, А1-1, загальною площею 75,6 кв. м, і навіс літ. Б.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року в справі № 201/4629/14-ц було визнано за ОСОБА_1 право власності без прийняття до експлуатації на торговельний павільйон літ. А-1, з прибудовами літ. А1-1, А2-1, загальною площею 370,2 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 .
На підставі вищезазначеного рішення суду за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2015 року апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року в справі № 201/4629/14-ц скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_1 було набуто право власності на торгівельний павільйон після його реконструкції, скасовано.
ОСОБА_1 здійснила розпорядження спірним майном.
06 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини торговельного павільйону, розташованого на АДРЕСА_1 , площею 370,2 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Скосарєвою В. В., та зареєстрований у реєстрі за номером 672, номер запису про право власності - 9302814, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 14547312101.
06 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини торговельного павільйону, розташованого на АДРЕСА_1 , площею 370,2 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Скосарєвою В. В., та зареєстрований у реєстрі за номером 674, номер запису про право власності - 9303298, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 14547312101.
21 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І. В. видано свідоцтво, зареєстроване у рРеєстрі за номером 708, про належність на праві власності 1/2 частини торговельного павільйону, площею 370,2 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - по 1/4 частині ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ОСОБА_5
21 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І. В. видано свідоцтво, зареєстроване у реєстрі за номером 711, про належність на праві власності 1/2 частини торговельного павільйону, розташованого на АДРЕСА_1 , а саме - по 1/4 частині ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ОСОБА_4 .
У реєстр речових прав на нерухоме майно внесено відповідні записи: ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3070, виданий 02 липня 2013 року, номер запису про право власності: 1490349, державний реєстратор - приватний нотаріус Лозенко В. В.; ОСОБА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року, номер запису про право власності: 5718634, державний реєстратор - Василенко Б. В., Дніпропетровське міське управління юстиції, Дніпропетровська область; ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 672, виданий 06 квітня 2015 року, номер запису про право власності: 9302814, державний реєстратор - приватний нотаріус Скосарєва В. В.; ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 674, виданий 06 квітня 2015 року, номер запису про право власності: 9303298, державний реєстратор - приватний нотаріус Скосарєва В. В.; ОСОБА_2 на підставі свідоцтва реєстровий номер 708, виданий 21 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14334980, державний реєстратор - приватний нотаріус Сисоєнко І. В.; ОСОБА_3 на підставі свідоцтва реєстровий номер 708, виданий 21 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14334993, державний реєстратор - приватний нотаріус Сисоєнко І. В.; ОСОБА_2 на підставі свідоцтва реєстровий номер 711, виданий 21 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14334923, державний реєстратор - приватний нотаріус Сисоєнко І. В.; ОСОБА_3 на підставі свідоцтва реєстровий номер 711, виданий 21 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14334959, державний реєстратор - приватний нотаріус Сисоєнко І. В.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в справі № 201/3099/20 задоволено частково позовні вимоги Дніпровської міської ради. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини торговельного павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 06 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Скосарєвою В. В., та зареєстрований у Реєстрі за номером 672, номер запису про право власності 9302814, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14547312101.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини торговельного павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 06 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Скосарєвою В. В., та зареєстрований у Реєстрі за номером 674, номер запису про право власності 9303298, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14547312101.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності, посвідчене 21 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І. В., зареєстроване у реєстрі за номером 708, про належність на праві власності 1/2 частини торговельного павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/4 частині ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності, посвідчене 21 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І. В., зареєстроване у реєстрі за номером 711, про належність на праві власності 1/2 частини торговельного павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/4 частині ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 , індексний номер 20538141 від 06 квітня 2015 року, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Скосарєва В. В., на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 672, виданий 06 квітня 2015 року, номер запису про право власності: 9302814.
Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ОСОБА_5 , індексний номер 20539444 від 06 квітня 2015 року, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Скосарєва В. В., на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 674, виданий 06 квітня 2015 року, номер запису про право власності: 9303298.
Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 , індексний номер 29431412 від 27 квітня 2016 року, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І. В., на підставі свідоцтва реєстровий номер 708, видане 21 квітня 2016 року, номер запису про право власності 14334980.
Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 , індексний номер 29431412 від 27 квітня 2016 року, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І. В., на підставі свідоцтва реєстровий номер 711, видане 21 квітня 2016 року, номер запису про право власності 14334923.
Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 , індексний номер 29431412 від 27 квітня 2016 року, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І. В., на підставі свідоцтва реєстровий номер 708, видане 21 квітня 2016 року, номер запису про право власності 14334993.
Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 , індексний номер 29431412 від 27 квітня 2016 року, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І. В.а, на підставі свідоцтва реєстровий номер 711, видане 21 квітня 2016 року, номер запису про право власності 14334959.
У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про припинення права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта 14547312101, скасування у Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року та зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно прибудовані добудови до торговельного павільйону продовольчих товарів літ. А-1, А1-1 і навіс літ. Б, загальна площа якого не повинна перевищувати 75,6 кв. м, відмовлено.
19 жовтня 2022 року постановою Верховного Суду залишено без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в справі № 201/3099/20.
Представником позивача було надано оригінал висновку експерта ГО-837 від 30 січня 2024 року щодо технічного стану спірного об`єкта нерухомості - торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначеним експертним висновком підтверджується, що спірний об`єкт тривалий час - понад десять років експлуатується за своїм призначенням у реконструйованому вигляді, відповідає будівельним нормам та може безпечно експлуатуватися за своїм призначенням й дотепер.
Дніпровською міською радою було надано суду копії технічної документації та правовстановлюючих документів на земельну ділянку,на якій розміщене спірне нерухоме майно. Зокрема, відповідачем суду було надано копію рішення Дніпровської міської ради від 18 лютого 2004 року № 131/15 про передачу земельної ділянки площею 0,0100 га за адресою: АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_6 за фактичним розміщенням торгівельного павільйонуна десять років, а також сам договір оренди від 10 серпня 2004 року (т. 1, а. с.113-141).
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду висновує про необхідність передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Третя судова палата Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду висновує про необхідність передачі справи, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 рокув справі № 126/1663/23.
Згідно із статтею 2 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
З огляду на спеціальне застереження, наведене у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року в справі
№ 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).
Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проєктною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до статті 8 Закону України від 17 лютого 2011 року
№ 3038-VI«Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Держава гарантує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проєктів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів; участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством (стаття 5 Закону України від 16 листопада 1992 року
№ 2780-XII «Про основи містобудування»).
Під час вирішення спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має керуватися тим, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені статтями 26, 29-31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 Закону № 3038-VI).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частини п`ятої стаття 26 Закону № 3038-VI).
Частиною другою статті 36 Закону № 3038-VIвстановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Частиною восьмою статті 39 Закону № 3038-VIпередбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Аналогічна норма закріплена у пункті 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок № 461).
Відповідно до статті 39 Закону № 3038-VI, пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Такийвисновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19, а також в постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі№ 723/5415/21, від 08 травня 2024 рокув справі № 126/1663/23 та інших.
У цій справі суди встановили, що 02 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу торгівельного павільйону продовольчих товарів літ. А-1, А1-1, загальною площею 75,6 кв. м і навіс літ. Б.
Рішенням Дніпровської міської ради від 18 лютого 2004 року № 131/15 в оренду ОСОБА_6 було передано земельну ділянку площею 0,0100 га за адресою: АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням торгівельного павільйонуна десять років, а також укладено договір оренди від 10 серпня 2004 року (т. 1, а. с.113-141).
ОСОБА_1 збільшила загальну площу торговельного павільйону з 75,6 кв. м до 370,2 кв. м.
У справі № 201/4629/14-ц встановлено, що після реконструкції торгівельного павільйону ОСОБА_1 не вчинила будь-яких дій щодо оформлення правоустановчих документів на зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 у відповідному розмірі.
Саме з підстав порушення прав власника землі під самочинним будівництвом - Дніпровської міської ради й було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності без прийняття в експлуатацію на торговельний павільйон літ. А-1 з прибудовами літ. А1-1, А2-1, загальною площею 370,2 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У справі № 201/3099/20Дніпровській міській раді відмовлено в позові про знесення самочинного об'єкта будівництва лише з тих підстав, що 75,6 кв. м площі спірного торгівельного павільйону ОСОБА_1 набула у власність на підставі договору купівлі-продажувід 02 липня 2013 рокуй на умовах переходу права оренди земельною ділянкою під нерухомістю від попереднього власника павільйону. Проте в судових рішеннях у справі № 201/3099/20не встановлено, що реконструйований об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 розташований у межах орендованої земельної ділянки.
Відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Первісний власник торгівельного павільйону продовольчих товарів літ. А-1, А1-1, загальною площею 75,6 кв. м отримала в користування 0,0100 га землі, що становить 100 кв. м, а ОСОБА_1 збільшила загальну площу торговельного павільйону з 75,6 кв. м до 370,2 кв. м. Крім того, строк оренди становив десять років з 10 серпня 2004 року, що свідчить про те, що позов у справі стосується саме інтересів Дніпровської міської ради як власника землі під самочинним будівництвом.
За змістом частини п`ятої статті 376 ЦК Українисуд може визнати за забудовникомправо власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на земельній ділянці, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки.
Колегія суддів уважає, що саме Дніпровська міська рада є належним відповідачем у справі за позовом про визнання права власності на реконструйований об`єкт самочинного будівництва.
Однак у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 у подібних правовідносинах сформульовано протилежний висновок про те, що в позові про визнання права власності на самочинне будівництво належним відповідачем є ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
У наведених постановах Верховний Суд керувався таким.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону № 3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пункті.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності 30 грудня 2020 року, утворено ДІАМ, затверджено Положення про ДІАМ.
Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.
ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).
Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.
ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування», яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення ДІАМ повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Цією постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» та інші пов`язані з нею постанови.
Апеляційний суд, керуючись висновками Верховного Суду в постанові від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, зробив висновок про те, що Дніпровська міська рада не уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, а таким органом є ДІАМ.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю від 01 листопада 2018 року № 4/1-696 відомості щодо дозвільної документації (повідомлення про початок виконання будівельних робіт, дозвіл на виконання будівельних робіт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації) за об`єктом, розташованим на АДРЕСА_1 , відсутні.
Відповідно до пунктів 19-21 Порядку № 461 у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації. Рішення органів державного архітектурно-будівельного контролю про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто ДІАМ у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) або оскаржено до суду.
За змістом частини шостої статті 39 Закон № 3038-VI орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації. Рішення про реєстрацію або повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права реєстрації декларації), або оскаржено до адміністративного суду.
ОСОБА_1 не зверталася до органів державного архітектурно-будівельного контролюз метою введення в експлуатацію реконструйованого об`єкта будівництва.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема, чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації.
У цій справі спір не пов`язаний із оспоренням відмови суб`єкта владних повноважень - органу державного архітектурно-будівельного контролю про повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а тому висновки Верховного Суду в постановах від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 рокув справі № 126/1663/23 про те, що в позові про визнання права власності на самочинне будівництво належним відповідачем є ДІАМ, не узгоджуються ні зі змістом статті 376 ЦК України, ні з положеннями Закону № 3038-VIй Порядку № 461.
Окремо варто звернути увагу на те, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові
від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19, а також постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року в справі № 760/21223/17-ц, від 28 лютого 2023 року в справі № 466/6895/19.
Сформований Верховним Судом у постановах від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 висновок фактично спрямовує судову практику до підміни судом повноважень органів державного архітектурно-будівельного контролю, адже за логікою наведених постанов у частині суб`єктного складу сторін власник будівництва, проведеного з порушенням будівельних норм та правил, може визнати право власності на самочинний об`єкт в судовому порядку в обхід визначеної Порядком № 461 процедури прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Єдине, що для цього потрібно, -залучити у такому позові відповідачем ДІАМ.
Така конструкція складу сторін за позовом про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва автоматично нівелює права власника земельної ділянки, на якій зведено самочинний об`єкт, що неприпустимо з огляду на зміст статті 376 ЦК України, за якою якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У постанові від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 Верховний Суд хоч і зазначив, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, проте одночасно погодився й з відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на самочинне будівництво з тих підстав, що у справі як відповідача не залучено ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Такі висновки є суперечливими, адже склад сторін спору формується залежно від обраного способу захисту порушеного права, який має бути належним і відновлювати права позивача. Відмова в позові про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва одночасно через неможливість узаконення самочинного об`єкта в суді й через незалучення відповідачем ДІАМ не сприяє завданню цивільного судочинства.
Спір про право власності не є спором з органом державного архітектурно-будівельного контролю, вимог матеріального характеру до ДІАМ у цій справі не заявлено, тому вказаний орган не є належним відповідачем.
Крім того, позивачка не дотрималася порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а суд не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд,що вказує на передчасність заявлених нею вимог.
Викладений в постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 висновок про те, що в позові про визнання права власності на самочинне будівництво належним відповідачем є ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню статті 376 ЦК України, статей 36, 39 Закону № 3038-VI, пунктів 19-21 Порядку № 461, тому від такого висновку необхідно відступити.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку в складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в складі колегії суддів з іншої палати або в складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).
Розглядаючи цю справу, обговоривши доводи заявника, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду висновує про необхідність передачі справи, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 про те, що в позові про визнання права власності на самочинне будівництво належним відповідачем є ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, у контексті застосування статті 376 ЦК України, статей 36, 39 Закону № 3038-VI, пунктів 19-21 Порядку № 461.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі «Брумареску проти Румунії»(Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року всправі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року всправі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року в справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає необхідним передати зазначену справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду справу № 201/9731/24 запозовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська