УХВАЛА
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 201/9731/24
провадження № 61-16608сво25
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дніпровська міська рада,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В., у справі за позовом ОСОБА_4 до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності,
1. Історія справи
Короткий зміст вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, у якому просила визнати за нею право власності на торгівельний павільйон загальною площею 370, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в справі № 201/3099/20 частково задоволено позовні вимоги Дніпровської міської ради та визнано недійсними правочини, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , а також скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 370,2 кв. м, який перейшов до них у власність від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Одночасно апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про припинення права власності на зазначений торгівельний павільйон (реєстраційний номер об`єкта 14547312101) та відмовив у скасуванні у Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року та у зобов`язанні ОСОБА_4 знести самочинно прибудовані добудови до торгівельного павільйону продовольчих товарів літ. А-1, А1-1 і навіс літ. Б, загальна площа якого не повинна перевищувати 75,6 кв. м. Постановою від 19 жовтня 2022 року Верховний Суд залишив без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у справі № 201/3099/20.
Вважала, що фактично своїм рішенням апеляційний суд повернув у її власність спірне нерухоме майно - торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 370,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта 14547312101). На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у справі № 201/3099/20 державний реєстратор скасував права власності на зазначений павільйон за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому суд повинен визначити правову долю цього майна, а саме: підтвердити наявність прав на нього за попереднім власником.
Посилаючись на наведене, просила визнати за нею право власності на торгівельний павільйон загальною площею 370,2 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 16 червня 2025 року Соборний районний суд м. Дніпра позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_4 право власності на торгівельний павільйон загальною площею 370,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції керувався тим, що:
фізично нерухоме майно - торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 370,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта 14547312101) існує, а юридично відомості про права власності на нього в реєстрі відсутні;
постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у справі № 201/3099/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про припинення права власності на торгівельний павільйон та відмовлено у скасуванні у Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2014 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 про знесення самочинно прибудованої добудови до спірного торгівельного павільйону продовольчих товарів;
попередні співвласники спірного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (треті особи) визнали позовні вимоги ОСОБА_4 ;
Дніпровська міська рада не надала суду доказів, що після завершення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна до неї надходили скарги стосовно добудови та подальшої експлуатації цього об`єкта, а також щодо самовільного захоплення позивачкою додаткової земельної ділянки під реконструкцію.
Суд, зокрема зазначив, що придбаний позивачкою об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, відведеній у встановленому порядку під його розміщення та обслуговування та який вона реконструювала самовільно, однак із дотриманням будівельних норм та правил. Доказів того, що здійсненою позивачкою реконструкцією належного їй об`єкта нерухомості було самовільно додатково зайнято земельну ділянку, яка належить відповідачу або іншим особам, суду не надано. У реконструйованому вигляді цей об`єкт експлуатується за призначенням вже понад десять років, фактичним його володільцем є позивачка. Враховуючи відсутність передбачених обставин, що унеможливлюють визнання права власності на самочинне будівництво, відсутність інших способів захисту та визнання, окрім судового, прав позивачки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, наявність підстав для його задоволення.
01 вересня 2025 року додатковим рішенням Соборного районного суду м. Дніпра стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 15 140,00 грн.
Постановою від 10 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд скасував рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 16 червня 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Дніпровська міська рада не уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним органом у справі про визнання права власності на самочинне будівництво, а таким органом є Державна інспекція архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ). Оскільки до участі у справі у якості відповідача не залучено особу, права та обов`язки якої стосуються позовні вимоги, зокрема ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, суд відмовив у задоволенні позовних вимог через неналежний суб`єктний склад сторін.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
30 грудня 2025 року представник ОСОБА_4 - адвокат Бардаченко В. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 305/1468/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 305/1468/16-ц, про те, що якщо право власності на будівлю ще не зареєстроване, проте не визнається, то належним відповідачем є землевласник, а правильним способом захисту права - позов про визнання права власності; такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою; відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права). Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
ОСОБА_4 заявляла позов до Дніпровської міської ради як до власника земельної ділянки під будівництвом, що не визнає право власності ОСОБА_4 на належне їй спірне нерухоме майно, а не як до особи, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд та повноваження вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію. Вважає, що саме Дніпровська міська рада є єдиним належним відповідачем за таким позовом.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою від 12 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі. Витребував із Соборного районного суду м. Дніпра цивільну справу № 201/9731/24 за позовом ОСОБА_4 до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Справа № 201/9731/24 надійшла до Верховного Суду у червні 2026 року.
На підставі Розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 червня 2026 року № 609/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М.Ю.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2025 року визначено склад колегії суддів: Ситнік О. М., Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 травня 2026 року справу № 742/2275/24 призначено до судового розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 серпня 2026 року передав справу на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 про те, що в позові про визнання права власності на самочинне будівництво належним відповідачем є ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, у контексті застосування статті 376 ЦК України, статей 36, 39 Закону № 3038-VI, пунктів 19-21 Порядку № 461.
На думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у цій справі спір не пов`язаний із оспоренням відмови суб`єкта владних повноважень - органу державного архітектурно-будівельного контролю про повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а тому висновки Верховного Суду в постановах від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 про те, що в позові про визнання права власності на самочинне будівництво належним відповідачем є ДІАМ, не узгоджуються ні зі змістом статті 376 ЦК України, ні з положеннями Закону № 3038-VI й Порядку № 461.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на те, що сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 30 серпня 2023 року в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 висновок фактично спрямовує судову практику до підміни судом повноважень органів державного архітектурно-будівельного контролю, адже за логікою наведених постанов у частині суб`єктного складу сторін власник будівництва, проведеного з порушенням будівельних норм та правил, може визнати право власності на самочинний об`єкт в судовому порядку в обхід визначеної Порядком № 461 процедури прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Єдине, що для цього потрібно, - залучити у такому позові відповідачем ДІАМ.
Така конструкція складу сторін за позовом про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва автоматично нівелює права власника земельної ділянки, на якій зведено самочинний об`єкт, що неприпустимо з огляду на зміст статті 376 ЦК України, за якою якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У постанові від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 Верховний Суд хоч і зазначив, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, проте одночасно погодився й з відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на самочинне будівництво з тих підстав, що у справі як відповідача не залучено ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що такі висновки є суперечливими, адже склад сторін спору формується залежно від обраного способу захисту порушеного права, який має бути належним і відновлювати права позивача. Відмова в позові про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва одночасно через неможливість узаконення самочинного об`єкта в суді й через незалучення відповідачем ДІАМ не сприяє завданню цивільного судочинства.
Спір про право власності не є спором з органом державного архітектурно-будівельного контролю, вимог матеріального характеру до ДІАМ у цій справі не заявлено, тому вказаний орган не є належним відповідачем.
Крім того, позивачка не дотрималася порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а суд не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, що вказує на передчасність заявлених нею вимог.
Викладений в постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 307/3457/20, від 08 травня 2024 року в справі № 126/1663/23 висновок про те, що в позові про визнання права власності на самочинне будівництво належним відповідачем є ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню статті 376 ЦК України, статей 36, 39 Закону № 3038-VI, пунктів 19-21 Порядку № 461, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що від такого висновку необхідно відступити.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на спірне нерухоме майно, позивачка вказувала, що після скасування державним реєстратором, на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у справі № 201/3099/20, права власності на це майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фізично нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта 14547312101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно існує, а юридично у вказаному реєстрі відомості про права власності відсутні.
Суди під час розгляду цієї справи встановили, що нерухоме майно - торгівельний павільйон, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 370,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта 14547312101), у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ні за ким не зареєстроване.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду звертає увагу, що питання визначення належного відповідача у спорах про визнання права власності на нерухоме майно вже було предметом розгляду та дослідження Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 12-135гс19.
Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.
Велика Палата Верховного Суду вказала: «Судове рішення про визнання права власності на будівлю, споруду є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), якщо на момент такої реєстрації власником земельної ділянки, на якій розміщена будівля, споруда є відповідач, а право власності на будівлю, споруду ні за ким не зареєстроване.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до частин першої, другої статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Тому суд апеляційної інстанції зробив висновок, що спірний павільйон знаходиться на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності, тобто належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком. Звідси, належним відповідачем за позовом про визнання права власності на спірний павільйон є Одеська міська рада.».
Виходячи з викладеного, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже сформулювала правовий висновок щодо належного відповідача у спорах про право власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, тому підстави для прийняття справи до розгляду Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду з метою вирішення аналогічного питання відсутні.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Повернути справу № 201/9731/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. І. Грушицький
А. Ю. Зайцев
Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська