УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа №380/6496/25
адміністративне провадження № К/990/39301/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів: Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року (колегія у складі суддів Кушнір В.О., Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.)
у справі № 380/6496/25
за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК»
до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Должанської Жанни Вікторівни,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (далі також - АТ «СЕНС БАНК», позивач) звернулося до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Должанської Жанни Вікторівни (далі - державний реєстратор Должанська Ж.В., відповідач), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Должанської Ж.В. з індексним номером 77466193 від 25.02.2025 про відмову в проведенні реєстраційних дій;
- зобов`язати державного реєстратора Должанську Ж.В. на виконання рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 02.04.2020 та постанови Касаційного цивільного суду від 11.09.2024 у справі № 459/3884/19 скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48991010 від 03.10.2019 (час прийняття 12:26:39) державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк»;
- скасувати реєстраційний запис державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни про право власності №33510118 від 01.10.2019 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк»;
- поновити відомості в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 26.02.2026, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2026, відмовив у задоволенні позову.
27.02.2026 третя особа у справі - ОСОБА_1 (далі також - третя особа, заявник, скаржник) звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення на його користь з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 цю заяву ОСОБА_1 задоволено частково, вирішено стягнути з АТ «СЕНС БАНК» на користь заявника витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 грн, а в іншій частині таку заяву залишено без задоволення.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08.07.2026 задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасував додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 та ухвалив нове рішення, яким відмовив третій особі в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала ця третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
У справі № 380/6496/25, яка розглядається, заявник брав участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (суб`єкта владних повноважень) та заперечував проти заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
Таким чином, судові витрати, понесені ОСОБА_1 , підлягають відшкодуванню у тому ж порядку, в якому відшкодовувались би судові витрати відповідача, тобто в порядку ч. 2 ст. 139 КАС України, положення якої передбачають відшкодування відповідачу - суб`єкту владних повноважень документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз, та не встановлюють стягнення в порядку розподілу судових витрат на правничу допомогу при ухваленні рішення на користь такого суб`єкта.
20.08.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2026 в частині скасування додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 та залишити зазначене додаткове рішення в силі.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
За приписами ч. 1 ст. 252 КАС України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Нормами ч. 1 - 2 ст. 132 КАС України обумовлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Зокрема до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
За правилами ч. 11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
За загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.
Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме:
1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (ч. 3 ст. 143);
2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (ч. 6 ст. 143);
3) якщо це питання не було вирішено (п. 3 ч. 1 ст. 252).
Як уже зазначалось, порядок розподілу судових витрат встановлений нормами ст. 139 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Порядок відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, врегульовано ч. 11 ст. 139 КАС України, згідно з якою судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що право на відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала ця третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Подібна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 29.06.2022 у справі № 640/24854/19, від 23.04.2025 у справі № 560/17661/23 та в постановах від 22.01.2020 у справі № 808/2832/17, від 27.05.2021 у справі № 480/6187/20, від 11.12.2024 у справі № 494/1193/22, від 02.04.2026 у справі № 420/15146/24.
У справі, що розглядається, заявник брав участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виступав у справі на стороні відповідача та заперечував проти заявлених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати, понесені ОСОБА_1 , відшкодовуються у тому ж порядку, у якому мали б відшкодовуватись судові витрати відповідача, тобто в порядку ч. 2 ст. 139 КАС України, положення якої передбачають відшкодування відповідачу - суб`єкту владних повноважень документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз, та не встановлюють стягнення інших судових витрат при ухваленні рішення на користь такого суб`єкта.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягнення з особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, витрат на правничу допомогу у разі відмови в задоволенні позову на користь суб`єкта владних повноважень КАС України не передбачено, а тому такі витрати і не можуть стягуватись на користь третьої особи у цій справі.
Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду.
Що ж до посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду з питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, наведеного у додатковій постанові від 08.10.2025 у справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24), то вони у силу своєї нерелевантності не є підставою для касаційного перегляду постанови апеляційного суду від 08.07.2026 в оскаржуваній частині.
За правилами п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо, зокрема, суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Пунктом 2 частини другої цієї статті встановлено, що суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З огляду на викладені обставини та наведене нормативне регулювання, Суд вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2026 слід визнати необґрунтованою, що є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі № 380/6496/25.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб