ІНФОРМАЦІЯ_1
адреса юридична: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_1 ,
E-mail ІНФОРМАЦІЯ_2 , https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ НОМЕР_2
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.08.2026 р. Справа № 917/14/18(917/1114/26)
Суддя Господарського суду Полтавської області ОСОБА_1 , після виходу з відпустки, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", АДРЕСА_3 , ідент. код НОМЕР_3 в особі ліквідатора ОСОБА_2 , АДРЕСА_4
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4
про визнання недійcною заяви про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 р. та стягнення грошових коштів
в межах справи про банкрутство № 917/14/18
за заявою ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_6 , ідент. код НОМЕР_5
до Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", АДРЕСА_3 , ідент. код НОМЕР_3
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
У провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа № 917/14/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 ".
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2023 року справу № 917/14/18 розподілено судді ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 05.06.2023 року прийнято справу № 917/14/18 до свого провадження.
Товариство з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 " звернулося до ІНФОРМАЦІЯ_5 з позовною заявою від 04.06.2026 року (вх. № 1156/26 від 05.06.2026 року) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійcною заяву про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 р. та стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ; рнокпп НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 " ( АДРЕСА_7 ; Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) - 1 095 343,79 грн., що включає в себе основний борг у 1 014 569,40 грн., 24 486,63 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., три проценти річних у розмірі 5 003,36 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., пеня у розмірі 51 284,40 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р.
Вказана позовна заява відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.06.2026 року приєднана судді ОСОБА_1 до справи.
Ухвалою суду від 09.06.2026 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки у 5-денний строк з дня вручення ухвали шляхом подання до суду:
- доказів сплати судового збору у розмірі 15 806,53 грн.
- відомостей про наявність або відсутність електронний кабінетів у позивача та відповідача;
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
16.06.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 " до суду надійшла заява від 15.06.20256 року (вх. № 8295) про усунення недоліків.
Дослідивши подану заяву та позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", суд зазначає наступне.
Згідно п. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи зазначене, суд ухвалою від 18.06.2026 року прийняв справу № 917/14/18(917/1114/26) до свого провадження та постановив здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що заява про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 року суперечить Цивільному кодексу України та є такою, що суперечить принципу добросовісності та вчинена внаслідок зловживання правами. Тому просить визнати недійcною заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 року та стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 " 1 095 343,79 грн., що включає в себе: основний борг у розмірі 1 014 569,40 грн., 24 486,63 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., три проценти річних у розмірі 5 003,36 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., пеня у розмірі 51 284,40 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р.
03.07.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9224 від 03.07.2026 року), у якому останній проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та вважає його необгрунтованим та таким, що не підтверджений належними та допустимими доказами.
09.07.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 9450 від 09.07.2026 року) де Товариство з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 " позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
10.07.2026 року від ОСОБА_3 (вх. № 9502) надійшло заперечення на відповідь на відзив.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 " та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено угоду № 01/30 про заміну кредитора у зобов`язані від 30.09.2016 року, відповідно до преамбули якої Боржник - Первісний кредитор, Відповідач - Новий кредитор.
Пунктом 1.1. Статті 1 Угоди №01/30 передбачено, що Боржник (Первісний кредитор) відступає в повному обсязі Новому кредитору (Відповідачу), в порядку та на умовах визначених цією угодою, право вимоги виконання (вт. ч., але не виключно грошових коштів) від ПП " ОСОБА_4 " (юридична адреса: АДРЕСА_8 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), зобов`язання, які існують на дату укладання цієї угоди, набутого первісним кредитором на підставі договору субпідряду №123-08/07 від 08.08.2013 р. на суму 1 014 569, 40 грн. (один мільйон чотирнадцять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 40 коп.), а Новий кредитор компенсує вартість переданого зобов`язання відповідно до умов даної угоди.
Пунктом 3.2. Статті 3 Угоди № 01/30, Боржник (ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " та Відповідач (ФОП ОСОБА_3 ) передбачили наступне: в момент підписання цієї Угоди незалежно від виконання ПП " ОСОБА_4 "(юридична адреса: АДРЕСА_8 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) зобов`язань Новому кредитору, у Первісного кредитора виникає право вимоги до Нового кредитора в сумі 1 014 569, 40 грн. (один мільйон чотирнадцять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 40 коп.). Новий кредитор зобов`язаний виконати зобов`язання перед Первісним кредитором не пізніше 31.12.2017 р.
Пунктом 5.5.Статті 5 Угоди № 01/30, Боржник (ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_3 ") та Відповідач (ФОП ОСОБА_3 ), передбачили що, у випадку несвоєчасного проведення розрахунків, згідно з п.3.2. Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.
Пунктом 5.6. Статті 5 Угоди № 01/30 ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " та ФОП ОСОБА_3 домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором.
31.12.2017 року Відповідачем на адресу Боржника було направлено заяву про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) (далі - Заява від 31.12.2017 р.), у якій, відповідно до вимог ст.601 ЦК України та ст.203 ГК України, заявлено про припинення зобов`язання щодо сплати ним на користь позивача боргу в сумі 1 014 569,40 грн. за Угодою № 01/30 від 30.09.2016 р., внаслідок зарахування (заліку) боргу позивача в сумі 1 014 569,40 грн за договором купівлі продажу № 5/01 від 05.01.2015 р.
В обґрунтування Заяви від 31.12.2017 р. вказано наступне:
05.01.2015 р. між Відповідачем (Постачальник) та Боржником (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 5/01, за умовами якого Постачальник був зобов`язаний у порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність Покупця матеріали (комплектуючі) верхньої будови колії (далі - товар), а Покупець зобов`язувався прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.
На виконання зазначеного договору Відповідач передав Боржнику товар, а саме: матеріали (комплектуючі) верхньої будови колії, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на загальну суму 1 099 999,96 грн.
За умовами п.4.1 договору купівлі-продажу № 5/01 від 05.01.2015 р. позивач по справі повинен був провести повний розрахунок за отриманий товар перед відповідачем у строк не пізніше 31.12.2015 р.
У зазначений в договорі строк Боржник розрахунку перед відповідачем не провів, в зв`язку з чим, борг Боржника перед Відповідачем склав 1 099 999,96 грн.
Таким чином, позивач вважає, що оскаржувана заява про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 р. суперечить пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, а також частинам третій, шостій статті 13 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений внаслідок зловживання правом, що є підставою для визнання її недійсною на загальних підставах.
Зазначені обставини позивач обгрунтовує наступним:
- Відповідно до податкової звітності Позивача за період 01.01.2015 р. по дату порушення провадження справи про банкрутство господарські відносини між Боржником та Відповідачем за договором купівлі-продажу №5/01 від 05.01.2015р. не відображаються.
- Відповідач та колишній керівник Боржника - ОСОБА_5 є пов`язаними особами, оскільки Відповідач є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (код за ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) й відповідно до обставин встановлених під час кримінального провадження № 3201517[телефон приховано] від 26.04.2016 р., ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_7 " та ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " є пов`язаними особами. Зазначені обставини підтверджуються зокрема ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_8 від 23.01.2017 р. справа № 537/99/17, ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_8 від 29.06.2016 р. справа № 537/3113/16-к.
- В товарно-транспортних накладних № 18 від 06.02.2015 р., № 17 від 07.03.2015 р., № 16 від 10.04.2015 р., № 11 від 11.05.2015 р., № 22 від 14.06.2015 р., № 22/1 від 14.06.2015 р., № 22/2 від 14.06.2015 р., № 22/3 від 14.06.2015 р., № 28 від 17.07.2015 р., № 28/1 від 17.07.2015 р., № 28/2 від 17.07.2015 р., № 28/3 від 17.07.2015 р. не міститься обов`язкові реквізити, зокрема не зазначено номер автомобіля та відсутній підпис водія.
Станом на 31.12.2017 р. Відповідачем не виконано умови Угоди № 01/30, у зв`язку з цим у нього перед Боржником існувала заборгованість у розмірі 1 014 569, 40 грн. (один мільйон чотирнадцять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 40 коп.).
З врахуванням вищезазначеного позивач звернувся до суду де просить визнати недійсною заяву про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 р. та стягнути з Відповідача на користь Позивача - 1 095 343, 79 грн. грн., що включає в себе основний борг в сумі 1 014 569,40 грн., 24 486,63 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., три проценти річних у розмірі 5 003,36 за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., пеня у розмірі 51 284,40 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, - зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов' язку.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
За умовами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов' язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред' явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Тобто вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов`язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 статті 598 ЦК України).
Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється в тому числі - зарахуванням (стаття 601 ЦК України).
За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Спірна заява Відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.12.2017 р. є одностороннім правочином, вчиненим з метою припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.
Відповідно до положень статті 601 ЦК України вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати наступним умовам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред' явлення вимоги.
Водночас, потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.
Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред' явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.
Зазначені висновки викладені зокрема у Постанові Верховного суду України від 28.01.2025 р. у справі № 914/2693/23(914/34 77 /23), щодо результатів розгляду подібних правовідносин (пункти 10.7-10.12. пункти 10.14-10.16.).
Крім цього, Відповідач в обгрунтування своїх заперечень стосовно визнання оспорюваного одностороннього правочину недійсним посилається на висновки, викладені у постанові ІНФОРМАЦІЯ_9 від 22.01.2021 р. у справі № 910/11116/19 (пункти 47-51), відповідно до яких:
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 4 7 постанови);
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови);
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови);
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).
Суд звертає увагу суду на те, що Позивач свої позовні вимоги грунтує на припущеннях, а саме:
1) не подано письмових доказів на підтвердження не відображення у податковій звітності Позивача за період 01.01.2015 р. по момент порушення провадження справи про банкрутство господарських відносин Боржника з Відповідачем за договором купівлі -продажу № 5/01 від 05.01.2015 р. Вказані податкові звіти Позивачем до позову не додавалися.
2) не подано доказів на підтвердження пов`язаності колишнього керівника позивача та відповідача.
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Судовими рішеннями, на які посилається ліквідатор, не встановлено жодної з обставин, яка мала б відношення до правових наслідків дій колишнього керівника позивача.
Так, вирок по справі № 537/99/17 відсутній, а в ухвалі від 23.01.2017 р. не встановлено вину колишнього керівника позивача. Вказаною ухвалою суду кримінальне провадження було закрито у зв`язку з закінченням строків давності.
Що ж стосується ухвали суду від 29.06.2016 р. у справі № 537/3113/16-к, то в ній надана правова оцінка обставинам, здійснена саме іншим судом.
В мотивувальній частині ухвали суду зазначено про пов`язаність службових осіб підприємств ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " та ТОВ " ІНФОРМАЦІЯ_10 " саме господарськими відносинами. Прізвища відповідача по справі в зазначеній ухвалі не згадується в жодному сенсі чи/та статусі.
Натомість ухвалою надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів реєстраційної справи не відомого відповідачу підприємства ПП " ОСОБА_6 " та жодних обставин, якими можна б було обгрунтувати клопотання про призначення експертизи у справі № 917/14/18(917/49/21), не встановлено.
3) в наявних в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних не містять жодних недоліків.
Оспорювання ліквідатором товарно-транспортних накладних не спростовує самого факту поставки товару, реальності господарських операцій та виникнення зобов`язань, а приведені ним доводи в обгрунтування невідповідності цих накладних вимогам, що пред`являються до первинних документів, стосуються правових підстав для бухгалтерського, податкового обліку та не є достатніми за обставинами справи для висновку про відсутність господарських операцій як таких за цими накладними в межах укладеного договору № 5/01 від 05.01.2015 р.
Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Постановою КМУ від 25.02.2009 р. № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.
Відповідно до ст.48 ЗУ "Про автомобільний транспорт", документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, зокрема, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, яка згідно з пунктом 11.1 вказаних Правил, є основним документом на перевезення вантажів.
При цьому, товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що засвідчує факт проведення господарської операції, у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", а є документом, що підтверджує фактичне переміщення товару у просторі.
Обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей підтверджуються видатковими накладними.
Товарно-транспортні накладні складені, підписані та скріплені печатками сторін, містять інформацію щодо їх представників, змісту та обсягу господарської операції, містять всі обов`язкові реквізити, а саме особистий підпис відповідача в графі відпустив (відповідальна особа вантажовідправника).
Враховуючи викладене, суд вважає, що вчинений саме останнім оспорюваний односторонній правочин - заява про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 р. - не суперечить п.б ч. 1 ст. 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та не суперечить ч. 3 та ч. 6 ст. 13 ЦК України, як вчинений внаслідок зловживанням правом та, виходячи з приписів ч.2 ст.42 КУзПБ, не може бути визнаний недійсним.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 " - 1 095 343,79 грн., що включає в себе: основний борг в розмірі 1 014 569,40 грн., 24 486,63 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., три проценти річних у розмірі 5 003,36 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., пеня у розмірі 51 284,40 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р. на підставі угоди № 01/30 про заміну кредитора у зобов`язані від 30.09.2016 року суд зазначає наступне.
Рішенням суду від 18.11.2021 року, яке набрало законної сили в господарській справі № 917/14/18(917/49/21) було відмовлено в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю " ІНФОРМАЦІЯ_3 " в особі ліквідатора ОСОБА_2 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 2 132 094,95 грн., з них: 1014569,4 грн. основного боргу, 173526,56 грн. - інфляційне збільшення, 91311,24 грн. - -3% річних, 852687,75 грн. - пеня. на підставі угоди № 01/30 про заміну кредитора у зобов`язані від 30.09.2016 року.
Суд здійснивши аналіз справи № 917/14/18(917/49/21), зазначає наступне:
- суб`єктний склад повністю співпадає з складом у даній справі;
- підставою позову було невиконання Відповідачем умов угоди № 01/30 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст.512-519 ЦК України від 30.09.2016 р.) і саме така підстава позову по справі № 917/14/18(917/1114/26);
- предметом позову було стягнення розміру основного боргу в сумі 1014569,40 грн. основного боргу, 173526,56 грн. - інфляційного збільшення за період 01.01.2018 р. - 31.12.2020 р., 91311,24 грн. - 3% річних за період 01.01.2018р. - 31.12.2020р. та 852687,75 грн. - пені за період 01.01.2018р. - 31.12.2020р.
У даній справі предметом позову Позивачем визначення стягнення з Відповідача основного боргу - 1014569,40 грн., інфляційного збільшення 24486,63 грн. за період 01.01.2018 р. - 01.03.2018 р., три проценти річних у розмірі 5003,36 грн. за період 01.01.2018 р. - 01.03.2018 р. та пеню у розмірі 51284,40 грн. за період 01.01.2018 р. - 01.03.2018 р.
Таким чином, предмет позову по стягненню грошових коштів в даних справах повністю співпадає, так як сума основного боргу така ж сама, а нарахування інфляційного збільшення, 3% річних та пені у періоді 01.01.2018 - 01.03.2018 року вже було предметом судового розгляду в попередній справі.
Відповідно до вимог ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Велика ІНФОРМАЦІЯ_11 неодноразово зазначала про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні (постанови ІНФОРМАЦІЯ_11 від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 01.09.2020 у справі №907/29/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціальна встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 р. у справі № 922/643/19).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких грунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Визначаючи підстави позову як елементи його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб' єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею б параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням ЄСПЛ від 25.07.2002 р. у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням ЄСПЛ від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду. яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів (близький за змістом висновок викладено в пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 р. у справі №910/11273/20).
Преюдиціальність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду (подібні висновки наведені у постанові постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №438/723/17).
Зазначені висновки викладені зокрема у Постанові Верховного суду України від 28.01.2025 р. у справі 914/2693/23(914/3477/23), щодо результатів розгляду подібних правовідносин.
В силу п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо:
3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу."
Відповідно ж до п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:
2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами."
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Таким чином, в частині заявлених Позивачем вимог про стягнення з Відповідача грошових коштів, суд закриває провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18 (п. 41). Тобто "концепція негативного доказу", закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено у п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.
Також, суд вважає за потрібно зазначити, що посилання позивача на недійсні операції, неповернення (на думку позивача) безпідставно набутих коштів на підставі неіснуючих господарських відносин, не відповідають нормам статті 204 Цивільного кодекс України яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18))
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійcною заяви про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 р., оскільки позивачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявленої вимоги. В частині стягнення з відповідача грошових коштів провадження у справі підлягає закриттю.
Щодо судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір, в частині визнання недійcною заяви про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 р. покладається на позивача.
Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. В частині позову про визнання недійcною заяви про припинення зобов`язання шляхом взаємозаліку (зарахування) від 31.12.2017 р. - відмовити.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1 095 343, 79 грн. грн., що включає в себе: основний борг в сумі 1 014 569,40 грн., 24 486,63 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., три проценти річних у розмірі 5 003,36 за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р., пеня у розмірі 51 284,40 грн. за період 01.01.2018 р. по 01.03.2018 р.
3. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено та підписано 31.08.2026 року.
Суддя ОСОБА_1