Справа №760/16170/26
2/760/16922/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Сердюк Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
І. Стислий виклад позицій сторін.
До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 26.09.2022 року уклали Кредитний договір (оферти) № 26.09.2022- 100000330. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 6000 грн. на строк 42 дні з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту - 06.11.2022. Ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду "Економ". Ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит, окрім первинного періоду та періоду "Економ". ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало належним чином та в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 9840,00 грн., що складається з: тіла кредиту - 6000,00 грн. та процентів - 3840,00 грн. Позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що кредитний договір № 26.09.2022-100000330 від 26 вересня 2022 року він не укладав, його не підписував, одноразового ідентифікатора S997 для підписання не використовував та кредитних коштів у розмірі 6000,00 грн від ТОВ «Споживчий центр» не отримував. Відповідач вказує, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів волевиявлення ОСОБА_1 на укладення правочину, проведення його належної ідентифікації чи верифікації (за допомогою BankID, Дія.Підпису тощо), а також доказів належності йому номера телефону НОМЕР_1 , згаданого в анкеті. Сам по собі факт зазначання в наданих позивачем роздруківках комбінації символів «S997» не підтверджує факт надсилання SMS-повідомлення, його отримання та введення коду саме відповідачем. З посиланням на приписи статті 100 Цивільного процесуального кодексу України та правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, відповідач поставить під сумнів відповідність поданих позивачем паперових копій первинним електронним документам. Наголошує, що позивачем не подано оригіналів електронних доказів, метаданих, technical server logs, відомостей про IP-адресу та пристрій, з якого здійснювався акцепт, що унеможливлює перевірку цілісності, достовірності та незмінюваності таких документів. За відсутності оригіналу електронного доказу та наявності сумнівів щодо його відповідності паперовій копії, остання не може бути взята судом до уваги. Крім того, відповідач зауважує, що подана позивачем квитанція про операцію ID [номер приховано] не містить відомостей про прізвище та РНОКПП відповідача, його банківський рахунок IBAN або підтвердження належності йому платіжного інструменту 414951*52. У матеріалах справи відсутні банківські виписки, платіжні інструкції та первинні документи бухгалтерського обліку, які б доводили факт перерахування та фактичного зарахування коштів саме відповідачу. Враховуючи недоведеність факту укладення договору та надання кредитних коштів, відповідач вважає поданий позивачем розрахунок заборгованості безпідставним та просить відмовити в задоволенні позову повністю, поклавши судові витрати на позивача.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що повністю відхиляє заперечення відповідача та наполягає на задоволенні позову, зазначаючи, що спірний кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» шляхом прийняття оферти за допомогою SMS-коду (одноразового ідентифікатора). Під час оформлення заявки відповідач самостійно зазначив свої персональні дані, РНОКПП та реквізити платіжної картки, а також підтвердив ознайомлення й згоду з усіма істотними умовами кредитування. Оскільки укладений договір не оскаржувався в судовому порядку, він є чинним та підлягає виконанню. На підтвердження видачі коштів позивач надав платіжний документ, сформований за результатами інтернет-еквайрингу у відповідності до Закону України «Про платіжні послуги». Позивач наголошує, що є небанківською фінансовою установою, надає кредити без відкриття рахунків і згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 1076 ЦК України не має доступу до банківської таємниці відповідача. Маскування номера картки у форматі ХХХХ XX **** ХХХХ зумовлене імперативними вимогами регуляторних актів НБУ (постанови № 113, № 705, № 164), які забороняють зберігати повні платіжні дані, а відтак відсутність повного номера картки не знецінює доказ видачі коштів. До того ж за нормами платіжного законодавства у разі невідповідності даних отримувача перерахування коштів взагалі б не відбулося. Заперечення відповідача позивач розцінює як суперечливу та недобросовісну поведінку (доктрина venire contra factum proprium / естопель, ст. 3, 13 ЦК України, ст. 44 ЦПК України), оскільки одночасне заперечення факту укладення договору/отримання коштів та оспорювання розміру процентів чи неустойки є внутрішньо несумісним. Спираючись на практику Верховного Суду та ЄСПЛ (Brumarescu v. Romania, Cakarevic v. Croatia), позивач зазначає, що сторона не вправі змінювати процесуальну позицію всупереч своїй попередній поведінці виключно для уникнення виконання зобов`язань. Щодо нарахованих сум позивач вказує, що проценти нараховувалися виключно в межах строку кредитування за правомірне користування коштами (ст. 536, 1048 ЦК України, постанови ВП ВС у справах № 444/9519/12, № 912/1120/16), а застосована денна процентна ставка відповідала п. 17 Розділу IV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування». Здійснена відповідачем часткова сплата боргу в розмірі 2040 грн свідчить про визнання ним існуючого зобов`язання (постанова ВС у справі № 916/2403/18), що було враховано при визначенні остаточного розміру позовних вимог відповідно до черговості ст. 534 ЦК України. Попозивач також підкреслює, що відповідач у порушення ст. 12, 81 ЦПК України не надав власних контррозрахунків чи виписок по своїх банківських рахунках, у зв`язку з чим надані позивачем докази мають оцінюватися за стандартом переваги доказів (preponderance of evidence) та з урахуванням принципу adverse inferences.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 08 липня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, а позивачем - відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 06 серпня 2026 року за клопотанням відповідача у Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витребувано докази у справі, за клопотанням позивача у Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» витребувано докази у справі.
За приписами частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
26 вересня 2022 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферта) №26.09.2022-100000330 в електронній формі.
Відповідно до п. 2.1. пропозиції (оферти), Електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається Кредитодавцем та Позичальником у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію"
Згідно з пунктом 2.2. пропозиції (оферти), Електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також в особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця, 2.2.2. заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем, 2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Відповідно до заявки ОСОБА_1 від 26.09.2022 року та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) від 26.09.2022 року позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 26.09.2022; сума Кредиту: 6000 грн. 00 коп.; строк, на який надається Кредит - 42 дні з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 06.11.2022; первинний період користування Кредитом - 14 днів з дня його надання; черговий період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду; ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду "Економ"; ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит, окрім первинного періоду та періоду "Економ". Реквізити належного Позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів Позичальнику за даним та наступними договорами: НОМЕР_3.
Зазначені вище електронні документи підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором S997.
На виконання умов Кредитного договору №26.09.2022-100000330 від 26.09.2022 року ТОВ «Споживчий центр» було надано відповідачу кредит у розмірі 6000,00 гривень. Грошові кошти перераховані 26.09.2022 року безготівковим переказом на рахунок відповідача за допомогою платіжної системи LiqPay, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів. Квитанція містить серед іншого номер платіжного інструменту отримувача - 414951*52, відомості про призначення платіжної операції - Видача за договором №26.09.2022-100000330, суму коштів - 6000,00 грн., дату та час їх перерахування - 26.09.2022 року о 09 годині 21 хвилин.
Як вбачається з інформації, наданої АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на виконання ухвали суду від 06 серпня 2026 року, банківська картка № НОМЕР_3 емітована на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Згідно наданої АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» виписки по рахунку відповідача (картка № НОМЕР_3 ) за період з 26.09.2022 року по 29.09.2022 року, 26 вересня 2022 року о 09 годині 21 хвилин на рахунок відповідача зараховано кошти в сумі 6000,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором №26.09.2022-100000330 від 26.09.2022 року, станом на 06.04.2026 заборгованість ОСОБА_1 становить 9840,00 грн., з яких: основний борг (тіло кредиту) - 6000,00 грн.; залишок відсотків - 3840,00 грн. При цьому, відповідачем 11.10.2022 року, був здійснений платіж в рахунок погашення заборгованості в сумі 2040,00 грн.
IV. Норми права, які застосував суд.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Стаття 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України визначені умови за яких договір вважається укладеним, а саме договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частинами 1 та 2 статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За правилами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Як визначено статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно правового висновку Великої Палатою Верховного Суду №202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Згідно статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
V. Мотивована оцінка і висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Судом установлено, що 26 вересня 2022 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферту) № 26.09.2022-100000330 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Щодо заперечень відповідача про неукладення кредитного договору та непідписання його одноразовим ідентифікатором суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3-8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Акцепт може бути наданий, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, оформлення заявки на отримання кредиту здійснювалося шляхом введення персональних даних, РНОКПП НОМЕР_4 та номера мобільного телефону, а підписання договорів відбулося шляхом введення відповідачем одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності символів «S997»), надісланого в повідомленні.
Заперечення відповідача повністю спростовуються відомостями, наданими АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на виконання ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 06 серпня 2026 року.
Так, згідно з офіційними даними банківської установи, електронний платіжний засіб № НОМЕР_3, зазначений у заявці на отримання кредиту, був емітований саме на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ).
Згідно з наявною у матеріалах справи квитанцією платіжної системи АТ КБ «ПриватБанк» (LiqPay), 26 вересня 2022 року о 09 годині 21 хвилині було здійснено перерахування коштів у сумі 6000,00 грн із призначенням платежу: «Видача за договором №26.09.2022-100000330» на карту НОМЕР_3. У свою чергу, надана банківська виписка по цій картці підтверджує зарахування на рахунок відповідача коштів у розмірі 6000,00 грн саме 26 вересня 2022 року о 09 годині 21 хвилині. Зазначена точна збіжність за датою, часом проведення операції, сумою та реквізитами карткового рахунку у сукупності дає беззаперечні підстави для висновку про фактичне отримання відповідачем суми кредиту за спірним договором.
Таке беззаперечне підтвердження належності банківської картки відповідачу та фактичного перерахування і зарахування на його рахунок суми кредиту повністю спростовує твердження відповідача про відсутність волевиявлення на укладення правочину та відсутність факту отримання коштів.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що 11 жовтня 2022 року відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості в сумі 2040,00 грн.
Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17 зазначив, що діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов?язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред?явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Отже часткове погашення відповідачем заборгованості свідчить про схвалення правочину та визнання відповідачем боргу та обов`язку щодо повернення отриманих коштів Такі дії відповідача спростовують подальші його заяви про неукладення договору та неусвідомлення його умов, оскільки суперечлива поведінка учасника цивільних відносин є недопустимою.
Щодо доводів відповідача про недоведеність надсилання йому SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, а також тверджень про те, що зазначений ідентифікатор міг бути введений не ним, суд зазначає наступне.
За змістом статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор є електронним підписом, який надсилається на вказаний суб`єктом електронної комерції номер мобільного телефону або адресу електронної пошти та використовується для підписання електронного правочину.
Судом установлено, що під час формування заявки на отримання кредиту в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача було зазначено персональні дані відповідача ОСОБА_1 , номер мобільного телефону, а також реквізити електронного платіжного засобу № НОМЕР_3. Для підтвердження волевиявлення та підписання договору на вказаний контактний номер було згенеровано та надіслано одноразовий ідентифікатор (SMS-код «S997»), введення якого слугувало акцептом оферти.
Суд вважає безпідставними та послідовно спростованими заперечення відповідача щодо неукладення договору та невикористання ним ідентифікатора «S997» з огляду на таке.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Заперечуючи факт отримання SMS-повідомлення та використання телефонного номера, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначений номер мобільного зв`язку йому не належав, що SIM-картка була ним втрачена, або що його персональні дані були використані третіми особами внаслідок шахрайських дій (зокрема, доказів звернення до правоохоронних органів чи оператора мобільного зв`язку).
Крім того, твердження відповідача про те, що одноразовий ідентифікатор міг бути внесений сторонньою особою, повністю спростовуються встановленими судом фактичними обставинами. Зокрема, безпосередньо після введення одноразового ідентифікатора «S997» кредитор перерахував кошти в розмірі 6000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_3 , яка, згідно з офіційними відомостями АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», належить саме ОСОБА_1 . Більше того, 11 жовтня 2022 року відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості за цим договором у розмірі 2040,00 грн.
Зазначена сукупність доказів (від внесення персональних даних та використання одноразового ідентифікатора до зарахування кредиту на особисту картку відповідача і часткового його повернення) утворює безперервний та логічний ланцюг обставин, який беззаперечно свідчить про наявність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення кредитного договору та його фактичне виконання.
За таких обставин заперечення відповідача щодо недоведеністі надсилання та введення одноразового ідентифікатора суд оцінює як спрямовані на ухилення від виконання прийнятих на себе договірних зобов`язань.
Щодо посилань відповідача на приписи ст. 100 ЦПК України, відсутність оригіналів електронних доказів, метаданих (IP-адреси, серверних логів) та неналежність здійснення його ідентифікації через системи BankID чи Дія.Підпис, суд зазначає наступне.
Спеціальним Законом України «Про електронну комерцію», а саме статтею 12, чітко визначено використання одноразового ідентифікатора як належного та достатнього способу підписання електронного правочину, що за своїми правовими наслідками прирівнюється до письмової форми. Чинне законодавство не встановлює імперативного обов`язку застосування виключно кваліфікованого електронного підпису чи системи BankID при укладенні договорів даного виду.
Крім того, заперечення відповідача щодо сумнівності поданих позивачем паперових копій електронних документів повністю нівелюються здобутими у справі прямими та беззаперечними доказами, а саме інформацією та випискою АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», отриманими безпосередньо від банківської установи на виконання ухвали суду про витребування доказів. Зазначена банківська документація у своїй сукупності з квитанцією платіжної системи та здійсненим відповідачем частковим платежем у розмірі 2040,00 грн підтверджує цілісність, достовірність та реальність здійсненої господарської операції, у зв`язку з чим підстави для застосування норм ч. 5 ст. 100 ЦПК України відсутні.
За змістом статей 526, 530, 610, 1054 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк. Невиконання зобов`язання є його порушенням і тягне за собою правові наслідки.
Перевіряючи обґрунтованість та правомірність нарахованих позивачем сум заборгованості, суд зазначає, що згідно з умовами договору кредит наданий у розмірі 6000,00 грн на строк 42 дні (до 06.11.2022). Проценти у розмірі 3840,00 грн нараховані позивачем виключно в межах визначеного договором строку кредитування за правомірне користування коштами відповідно до узгоджених умов договорів (ставок «Економ» та «Стандарт»).
При цьому суд ураховує, що запроваджене пунктом 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обмеження денної процентної ставки у розмірі 1 % набрало чинності 24 грудня 2023 року і не має зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України) на правовідносини, що виникли та завершилися у 2022 році.
Такий розрахунок повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу строку кредитування.
Відповідач відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України власного контррозрахунку заборгованості суду не надав, як і доказів повного погашення боргу .
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 9840,00 грн, з яких: 6000,00 грн - тіло кредиту; 3840,00 грн - проценти, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
VІ. Розподіл судових витрат.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Судові витрати позивача складаються з витрат на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн., сума якого підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 205, 207, 627, 628, 634, 639, 1054 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №26.09.2022-100000330 від 26.09.2022 року у розмірі 9840 (дев`ять тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 01.09.2026.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133А, ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України або в підсистемі "Електронний суд".
Головуюча суддя Н.В. Сердюк