Постанова № 139430416 у справі № 727/2411/21 від 27.08.2026

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року місто Чернівці справа №727/2411/21

провадження №22-ц/822/1104/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Голобородько Вікторія Олександрівна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 20 березня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Ярема Л.В.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Голобородько В.О., приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О., ОСОБА_5 , про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію та визнання права власності на спадкове майно.

Посилалася на те, що її батько ОСОБА_6 -проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві приватної власності.

20 жовтня 2017 року було укладено договір про розірвання договору довічного утримання (догляду) між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який батько підписав особисто.

20 жовтня 2017 року між ОСОБА_6 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого передано у власність покупця квартиру АДРЕСА_2 .

Зазначений договір купівлі-продажу було укладено на підставі довіреності від 19 жовтня 2017 року, якою ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси, в тому числі з питань розпорядження всім його майном.

Вважає, що оформлення довіреності від 19 жовтня 2017 року, яка не підписувалась ОСОБА_6 , здійснювалось без його відповідного волевиявлення, оскільки у нього не було у власності іншого житла, а відповідно не було наміру відчужувати квартиру. В подальшому батько скасував вказану довіреність.

Також, довіреність було посвідчено в момент, коли останній не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, у зв`язку з психічними розладами.

Посилалася на те, що її батько страждав на сліпоту обох очей та глухоту, а тому довіреність складена з порушенням порядку, встановленому для вчинення нотаріальних дій.

Крім цього, посилалася на те, що вказана довіреність батьком не підписувалася.

Відповідачка ОСОБА_2 діяла всупереч волі та інтересів довірителя, оскільки не узгоджувала з батьком істотних умов договору купівлі-продажу квартири, навмисне приховала факт продажу квартиру, ввела батька в оману та не повернула отримані за договором кошти.

А тому вказані правочини - довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голобородько В.О. 19 жовтня 2017 року та договір купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О. 20 жовтня 2017 року, слід визнати недійсними.

09 жовтня 2018 року заведена спадкова справа щодо майна ОСОБА_6

09 жовтня 2018 року позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а 05 квітня 2019 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак нотаріус повідомив про відсутність правовстановлюючих документів на майно.

Просила:

- визнати недійсною з моменту укладення довіреність від 19 жовтня 2017 року, зареєстровану в реєстрі за № 653, яка була посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Голобородько В.О.,

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності від 19 жовтня 2017 року, та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О.,

- скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та обмежень прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О. номер 1136838773101, 20 жовтня 2017 року за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 ,

- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 20 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідачів: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Голобородько Вікторія Олександрівна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна, ОСОБА_5 , про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію та визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.

Повне рішення складено судом 30 березня 2026 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Гавриш Г.А. подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду в якій просила рішення суду скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі наводить обставини та підстави для задоволення позову, які викладені в позовній заяві, та додатково вказує, що суд першої інстанції не сприяв повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема відмовив у зупиненні провадження до завершення розгляду кримінальної справи за ст. 190 КК України.

Шевченківський районний суд Чернівців не взяв до уваги медичні карти ОСОБА_6 , що наявні в матеріалах цивільної справи, де вказано, що ОСОБА_8 страждає на легкий когнітивний розлад органічного генезу. Це фізичне ураження мозку, що проявляється забудькуватістю, зниженням уваги, труднощами з мисленням та мовленням, послаблення сприйняття інформації через органи чуття, що порушує здатність людини обробляти інформацію, орієнтуватися та виконувати повсякденні завдання.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент видачі довіреності 19 жовтня 2017 року та укладення договору 20 жовтня 2017 року батько позивачки, страждав на тяжкі захворювання: зрілу катаракту обох очей та сенсоневральну глухоту. Медичні документи (виписки, медична картка), долучені до справи, а саме медична карта, інваліда (перестарілого), який оформлюється до інтернатного закладу від 14 грудня 2017 року підтверджує, що він страждав на тяжкі захворювання зрілу катаракту обох очей та сенсоневральну глухоту. Окрім того, до матеріалів справи клопотаннями про долучення доказів, також було додано і інші медичні документи, які підтверджують дані діагнози покійного ОСОБА_9 .

Отже, при зрілій катаракті зір людини знижується до критичного рівня через повне помутніння кришталика. На цій стадії біологічна лінза стає молочно-білою, що робить зіницю видимою як білу пляму. Людина практично втрачає предметний зір. Весь світ виглядає як густий, білий або сірий туман. Зір не покращується за допомогою окулярів чи лінз. Зріла катаракта - це фінальна стадія, яка потребує оперативного втручання (заміни кришталика) для відновлення зору, тобто ОСОБА_8 зовсім не бачив.

Вважає, що внутрішня воля її покійного батька не відповідала зовнішній волі, оскільки він мав намір оформити відчуження майна шляхом укладення договору довічного утримання, а не договору купівлі-продажу, на що в судовому засіданні звертали увагу свідки.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідачів по відчуженню квартири батька позивачки, оскільки вважав, що такі повноваження були надані самим ОСОБА_6 у довіреності від 17 жовтня 2017 року, яка останнім не була скасована у встановленому законом порядку на момент відчуження квартири. Суд не врахував також і той факт, що 23.05.2018 року ОСОБА_6 у нотаріуса було посвідчено заяву про скасування довіреності від 17.10.2017 року, яку ОСОБА_2 свідомо не отримала. Копію зазначеної заяви було долучено до матеріалів цивільної справи.

Одразу після того, як ОСОБА_6 дізнався про справжній стан справ, а саме той факт, що квартиру було відчужено він змусив доньку заявити про вчинене проти нього шахрайство. Справжнім наміром покійного ОСОБА_6 було оформлення договору довічного утримання, а не купівлі-продажу що підтвердили свідки в судовому засіданні. Іншого житла у покійного ОСОБА_6 не було і як зазначив свідок ОСОБА_7 , що він надто боявся втратити свою квартиру та боявся потрапити до геріатричного пансіонату

Оскаржуване рішення суд першої інстанції обґрунтував висновком експерта Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС №СЕ-19/126- 22/3261-ГТЧ від 19.08.2022 року з тексту якого вбачається, що для проведення експертного дослідження експерту було надано довіреність, яка являє собою аркуш паперу білого кольору з розмірами сторін 210x297 мм та журнал реєстрації нотаріальних дій який являє собою бланк-книжку, яка прошита та пронумерована.

Отже, експерту для дослідження була надана технічна копія довіреності, а не її оригінал, що не відповідає п. 3.5. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5 Вважає такий висновок експерта неналежним доказом що взятий до уваги Шевченківським районним судом м. Чернівці в порушення вимог процесуального законодавства.

Приймаючи вказаний висновок експерта в якості доказу та встановивши, що ОСОБА_6 видавав ОСОБА_2 та підписував довіреність щодо розпорядження належної йому квартири, суд першої інстанції не взяв до уваги, що об`єктом дослідження експерта була технічна копія довіреності, а не оригінали документа.

Відповідно до пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року №53/5, та пункту 1.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених цим же наказом Міністерства юстиції України, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Цим же пунктом Інструкції передбачено проведення експертизи за фотознімками та іншими копіями об`єкта, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, однак крім об`єктів почеркознавчих досліджень.

Отже, приймаючи вказаний висновок експертизи, суд першої інстанції помилково вважав, що цим висновком достовірно може бути підтверджено обставини підписання ОСОБА_6 довіреності щодо розпорядження належною йому квартирою.

Відповідачі, заперечуючи проти доводів позовної заяви щодо не підписання довіреності ОСОБА_6 , однак, оригіналу документу до суду першої інстанції не подали.

02 липня 2024 року ОСОБА_2 надавала пояснення суду, де зазначила що дану квартиру вона бажала придбати для особистого проживання, так як квартира їй сподобалася і вона вирішила оформити договір купівлі-продажу на свого сина - ОСОБА_3 . Отже, заява представника в судовому засіданні про те, що квартира «їй сподобалася», є доказом її особистого зацікавлення в цій угоді. Представник порушила обов`язок діяти добросовісно та в інтересах довірителя. Суд першої інстанції в порушення ст. 89 ЦПК України взагалі не надав оцінки поясненням відповідачки ОСОБА_2 , які є доказом згідно зі ст. 76 ЦПК. В даному судовому засіданні відповідачка особисто підтвердила, що придбала квартиру у власних інтересах, оскільки вона їй сподобалася. Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, визнані сторонами, не потребують доказування.

Згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Водночас словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або у інший спосіб на шкоду інтересам довірителя, зокрема на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц, від 01 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19.

Уклавши оскаржуваний договір від імені покійного батька позивачки, ОСОБА_2 діяла не в інтересах довірителя ОСОБА_6 , а у власних інтересах, оскільки надалі отримала у власність належну батькові позивачки квартиру.

Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

В позові зазначено той факт, що в один і той же день з різницею в 20 хвилин, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О. було посвідчено два правочини, що стосувалися батька позивачки, а саме: договір про розірвання договору довічного утримання (догляду) між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за присутності батька позивачки та який він підписував, а також договір купівлі-продажу між ОСОБА_6 , від імені якого, на підставі довіреності діяла представник - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Тобто, відповідачка не бажала щоб ОСОБА_6 особисто підписував договір купівлі продажу квартири та знав про її відчуження іншій особі.

В рішенні суду зазначено, що відповідно до п.3 вищевказаного договору продаж за домовленістю сторін вчинено за 100 000,00 грн.

Позивачка вважає, що сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу, а саме щодо його ціни в тому числі. Вказана в договорі купівлі-продажу квартири ціна в розмірі 100 000 грн. є значно нижчою ринкової вартості квартири.

Грошові кошти від продажу батько позивачки не отримував, на власний рахунок вони не надходили. Це свідчить, що представник діяла виключно у власних інтересах, а не в інтересах довірителя, про що зазначалося в позовній заяві. Вказана обставина підтверджує те, що оспорюваний договір вчинений на вкрай невигідних умовах для покійного ОСОБА_6 , тому що у нього не було іншого житла у якому він міг би проживати, а отже є фіктивним.

Позивачка заперечує будь-яку суму, що її покійний батько отримав від ОСОБА_2 за відчуження його квартири. Разом з тим, п.3 договору купівлі-продажу зазначено, що кошти за відчуження квартири повністю отримані продавцем (в особі представника) від покупця в безготівковій формі до підписання цього договору. Сторони стверджують факт повного розрахунку за цим договором та відсутність будь-яких претензій фінансового характеру. Тобто, постає питання, якщо відповідно до договору купівлі-продажу представник ОСОБА_2 отримала від свого сина за відчуження квартири ОСОБА_6 100 000,00 грн., то чому ОСОБА_6 вона заплатила 555 000 грн. та отримала від останнього розписку. Звідки взялися зайві кошти, коли відповідачка в судовому засіданні пояснила що зайві кошти у неї відсутні. Відповідачка дала ОСОБА_6 кошти в сумі 555 000,00 грн. за купівлю квартири, однак він при передачі грошей не був та те, що при укладенні договору купівлі-продажу кошти в сумі 555 000,00 грн. були передані особисто покійному ОСОБА_6 є безпідставними та спростовуються п.3 договору купівлі-продажу, в якому зазначено, що кошти в сумі 100 000 грн. повністю отримані продавцем (в особі представника) від покупця, тобто кошти отримала представник ОСОБА_2 а не покійний ОСОБА_6 .

Наявність двох різних сум (100 тис. та 555 тис.) свідчить про те, що сторони не досягли згоди щодо реальної ціни, або свідомо намагалися приховати справжній зміст угоди.

Розписка від 20 жовтня 2017 року про отримання коштів ОСОБА_6 досліджувалася експертом Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Висновком експерта №СЕ-19114-24/28652-П від 18.03.2025 року встановлено, що вирішити питання про те, ким виконаний рукописний текст в розписці ОСОБА_6 від 20.10.2017 року - ОСОБА_6 чи іншою особою, не виявилось можливим, а підпис в розписці ОСОБА_6 від 20.10.2017 року - виконаний ОСОБА_6

Як вбачається з матеріалів справи, дії ОСОБА_2 не відповідали волі батька позивачки, як власника квартири та вона продала квартиру, переслідуючи свої власні інтереси, приховала реальну вартість даної квартири, діяла не в інтересах ОСОБА_6 , як власника квартири, тобто без дозволу, таємно, на власний розсуд реалізувала квартиру своєму синові у своїх власних інтересах.

У рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівці зазначається, що обставини на які посилалася позивачка щодо заволодіння особами квартирою її батька на даний час позивачкою не доведені.

Проте, суд першої інстанції передчасно зробив висновок про відсутність факту заволодіння, оскільки в межах цивільного процесу суд не має повноважень проводити розслідування злочину, але він був зобов`язаний врахувати докази з кримінальної справи та пояснення свідків.

Просила рішення скасувати, позов задовольнити повністю та стягнути судові витрати.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Поклітар Г.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказала, що наведені доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а тому просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Вказали, що позивач визначив у позові взаємовиключні підстави визнання правочину недійсним, що створило складнощі учасникам процесу у визначенні наслідків, яких прагне позивач за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу і довіреності недійсними.

Зокрема, позивач просив визнати недійсним правочин у зв`язку із: 1) дефектом правоздатності під впливом психічної хвороби, вадів здоров`я; 2) порушення волевиявлення (укладення угоди під через обман, помилку, зловмисну домовленість представника з іншою стороною).

Більш того, ще навіть стверджували, що правочин є неукладеним через недосягнення згоди з істотних умов правочину.

Але жодна із цих підстав визнання правочину недійсним чи встановлення обставини неукладеності правочину так і не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Доводи позивача, що ОСОБА_6 у стані у момент укладення оспорюваних правочинів не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати внаслідок психічного захворювання та через вади здоров`я, не знайшли свого підтвердження.

Для з`ясування обставин, що мають значення для справи, щодо фізичного і психічного стану здоров`я відчужувача необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Суд за клопотаннями представника позивача понад рік збирав докази для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи. Однак позивач не оплатив проведення цієї судової експертизи, отже, відмовився від виконання процесуального обов`язку із доказування цих обставин, на які він посилався у позові, належними і допустимими доказами.

Більш того позивач одночасно із судовою посмертною психіатричною експертизою заявляв ще й клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи справжності підписів ОСОБА_6 у довіреності та в журналах реєстрації нотаріальних дій.

У процесі збору цих доказів у зв`язку із повідомленням судового експерта про недостатність зразків підписів представник позивача принесла декілька заяв від ОСОБА_6 із вільними зразками підписів періоду 2017 року.

А під час допиту свідка ОСОБА_7 у судовому засіданні вже під час розгляду справи по суті з`ясувалось, що ОСОБА_6 не тільки вільно орієнтувався у просторі і на місцевості (ходив в магазин і житлово-експлуатаційну організацію), робив замовлення дрібних побутових товарів поштою, читаючи рекламні пропозиції через лупу, але й хотів скаржитися на продавців, тому просив ОСОБА_7 писати до продавців заяви від його імені, в яких він особисто розписувався.

Тобто позивач у намірах подати якомога більше зразків підписів ОСОБА_6 до справи потрапили інші докази, які спростовували інші доводи позовної заяви щодо психічного та фізичного стану здоров`я ОСОБА_6 .

Тобто, коли ОСОБА_6 писав купу заяв до продавців, власноручно писав заяви до нотаріуса щодо дійсності намірів на укладення відповідних правочинів і підписувався в договорі про розірвання договору довічного утримання, то він був правоздатний і розумів значення своїх дій. То чому ж саме в момент підписання довіреності на відчуження квартири він раптом втратив здоровий глузд.

Тому висновок суду першої інстанції про недоведеність цієї підстави визнання правочину недійсним є цілком логічним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин справи щодо стану здоров`я відчужувача є безпідставними.

Не знайшли свого підтвердження також інші підстави недійсності правочину, на які посилався позивач. Позивач так і не зміг пояснити суду в чому полягав обман відчужувача і протиправне заволодіння його квартирою через шахрайські дії, у чому полягала помилка відчужувача щодо правової природи правочинів, що вчинялися, та в чому полягала зловмисна домовленість представника з другою стороною. Протиправне заволодіння майном у спосіб шахрайства - це набуття майна безоплатно або за мізерну ціну у потерпілої особи. Тобто обман має наслідком неспівмірне погіршення майнового становища потерпілого. Зловмисна домовленість представника із іншою стороною - також переслідує мету неспівмірного погіршення майнового становища відчужувача у спосіб вчинення дій на шкоду його майновим інтересам.

Відсутній обман відчужувача (шахрайство) чи помилка щодо правових наслідків правочину, оскільки ОСОБА_6 отримав кошти за відчуження квартири, про що склав розписку, оригінал якої є у матеріалах справи.

Помилка щодо правової природи правочину договору купівлі-продажу також відсутня, оскільки при довічному утриманні відчужувач нерухомого майна отримує послуги із особистого догляду, продукти харчування та одяг, придбання ліків та оплата медичного догляду здійснюється набувачем на користь третіх осіб, які реалізують товари та послуги, а не у спосіб передачі коштів відчужувачу у розмірі дійсної вартості нерухомого майна.

Просила в задоволенні апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 20 березня 2026 року відмовити у повному обсязі.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 20 березня 2026 року, відкрито апеляційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Встановлено учасникам справи строк для подачі своїх заперечень щодо заявленого клопотання про зупинення провадження у справі - п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 15 червня 2026 року вирішено клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі розглянути в судовому засіданні, заслухавши думку інших учасників справи. Закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2026 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №727/2411/21 - залишено без задоволення.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання призначене на 27 серпня 2026 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, а також те, що в попередньому судовому засіданні представники сторін надали пояснення по суті справи, суд апеляційної інстанції вважає за можливе завершити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 вересня 1993 року Облспоживспілкою на підставі розпорядження Чернівецької обласної спілки споживчих товариств №45 від 24 вересня 1993 року, зареєстрованого в ЧОБТІ за №7487 15 січня 1998 року (том 1 а.с.22-23).

Відповідно до довідки КЖРЕП-14 та форми №16, ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 27 травня 1993 року по 05 лютого 2018 року (том 1 а.с.29, 30, 31).

Позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (том 1 а.с.17), та зміна її прізвища підтверджується копією свідоцтва про шлюб (том 1 а.с.18).

28 грудня 2016 року був посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О. договір довічного утримання (догляду), предметом якого була квартира АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією зазначеного договору (том 1 а.с.94).

В заяві на ім`я нотаріуса ОСОБА_10 , ОСОБА_11 просить в довільній формі посвідчити договір довічного утримання на квартиру АДРЕСА_2 (том 1 а.с.89).

10 жовтня 2017 року в КЖРЕП № 14 було складено та підписано ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 акт, що ОСОБА_6 стверджує про те, що ОСОБА_12 являється його внуком та просить розірвати договір довічного утримання укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та перекласти всі зобов`язання по договору на онука (том 1 а.с.28, том 2 а.с.66).

19 жовтня 2017 року була посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Голобородько В.О. за реєстровим №653 довіреність від імені ОСОБА_6 , якою він уповноважив ОСОБА_2 на представницькі дії, в тому числі і на відчуження нерухомого майна, одержувати належні йому в результаті укладених договорів гроші, розписуватись за нього. Також в довіреності зазначено, що у зв`язку з похилим віком довірителя довіреність посвідчено за місцем проживання довірителя за адресою: АДРЕСА_1 (том.1 а.с.232).

20 жовтня 2017 року був посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О. договір про розірвання договору довічного утримання (догляду), предметом якого була квартира АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , що підтверджується копією договору (том 1 а.с.91).

В заяві на ім`я нотаріуса ОСОБА_10 , ОСОБА_11 просить в довільній формі розірвати договір довічного утримання на квартиру АДРЕСА_2 , також зазначено ним, що договір йому прочитаний та зрозумілий, відповідає його волі (том 1а.с.90).

Відповідно до розписки ОСОБА_7 від 20 жовтня 2017 року, останній отримав від онука ОСОБА_6 кошти в сумі 4700 доларів США, як компенсацію за догляд ОСОБА_6 (том 1 а.с.118).

20 жовтня 2017 року був укладений договір купівлі продажу квартири між ОСОБА_6 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О., зареєстровано в реєстрі за № 5337, за умовами якого передано у власність покупця квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 42,7 кв.м., в тому числі житловою площею 28,8 кв.м., за що покупець сплачує певну грошову суму, яка зазначена в п.3 договору (том 1 а.с.92-93, а.с.225-228).

Відповідно до п.3 вищевказаного договору продаж цей за домовленістю сторін вчинено за 100000 гривень. Пунктом 12 передбачено, що сторони домовились, що квартира буде звільнена продавцем протягом тридцяти діб. Витрати пов`язані з оформленням договору сплачуються покупцем (п.15).

Оригіналом розписки від 20 жовтня 2017 року, в якій ОСОБА_6 зазначив про отримання від ОСОБА_2 гроші за продаж його квартири за адресою АДРЕСА_1 в сумі 555000 гривень (том 2 а.с.151)

Право власності на квартиру АДРЕСА_2 20.10.2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с.24-26).

18 квітня 2018 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження: арешт на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі ухвали Шевченківського районного суду м.Чернівці, обтяжувач - ГУ НП в Чернівецькій області (том 1 а.с.27).

18 січня 2018 року ОСОБА_6 звернувся в поліклініку Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни, де перебував на лікуванні у хірургічному відділенні з діагнозом: післятромбофлебітична хвороба ніг, набряково-трофічна форма, хронічна венозна недостатність ІІ Б стадії, мікробна екзема до 23.01.2018 року, що підтверджується відповіддю мед закладу та витягом з історії хвороби (том 1 а.с.35, 36).

23 січня 2018 року ОСОБА_6 був госпіталізований до Чернівецької психіатричної лікарні, де перебував на лікуванні до 30 березня 2018 року з діагнозом: помірно виражений психоорганічний розлад судинного ґенезу, експлозивний варіант, що доводиться відповіддю КМУ «ЧОПЛ» та випискою з медичної карти стаціонарного хворого (том 1 а.с.43, 44).

Пакетом документів ОСОБА_6 , серед яких путівка №43 про направлення на державне утримання до Чернівецького геріатричного пансіонату, заключення ЛКК №1210, довідка з місця проживання, довідка про розмір пенсії, заява ОСОБА_6 від 18.12.2017 року про прийняття його на постійне місце проживання в пансіонат, медична карта престарілого, який оформлюється до інтернатного закладу, з висновком, що останній потребує постійного стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, підтверджується, що ОСОБА_6 оформляли до Чернівецького геріатричного пансіонату (том 1 а.с.38 на звороті - 42).

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в заяві адресованій ОСОБА_2 , довірили ОСОБА_2 опіку над їх батьком ОСОБА_6 , яка зобов`язується надавати йому повне матеріальне та медичне забезпечення до його смерті та надали згоду, у випадку необхідності, на його лікування у пансіонатах та в інших медичних закладах, яка посвідчена 26 лютого 2018 року приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Кубара О.С. ( том 1 а.с.52).

Аналогічного змісту заява ОСОБА_1 та ОСОБА_4 адресована ОСОБА_2 від 05.01.2018 року, в якій зазначено, що доньки дають згоду на лікування батька, в тому числі і в геріатричному пансіонаті «Садгора», претензій на володіння майном їх батька , в т.ч. і квартири, не мають (том 1 а.с.165).

З 30 березня 2018 року ОСОБА_6 проживав без реєстрації зі своєю донькою ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов від 24 квітня 2018 року та довідками Мостиської міської ради (том 1 а.с.32, 33, 55).

23 травня 2018 року на підставі заяви, посвідченої приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицьким Р.С. ОСОБА_6 скасував довіреність видану на ім`я ОСОБА_2 , посвідчену 19 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голобородько В.О. (том 1 а.с.49).

07 червня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 направлено рекомендованим листом повідомлення про скасування довіреності №653 (том 1 а.с.50).

23 травня 2018 року ОСОБА_6 заповів все своє майно своїй дочці ОСОБА_1 , що зазначено в копії заповіту (том 1 а.с.53).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис №70 від 17 серпня 2018 року, виданим Мостиським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області (том 1 а.с.21).

09 жовтня 2018 року заведена спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_6 і донька померлого ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та 05 квітня 2019 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, яке не видано через відсутність правовстановлюючих документів на квартиру (том 1 а.с.54, 56, 57).

На розгляді у Першотравневому районному суді м.Чернівці знаходиться кримінальне провадження за №1201426[телефон приховано] від 21.06.2014 року (судова справа №725/620/22), за обвинуваченням ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.4 ст.358 КК України.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що працював в ЖРЕПі № 14, ОСОБА_16 був його підшефний, він приходив у ЖЕК, сідав у коридорі і просив про допомогу. З березня до грудня 2016 року разом з дружиною доглядали за ним, купували йому їсти, лікували, робили перев`язки на ногах. Він все обіцяв віддати витрачені кошти, однак коштів не було, були суперечки між ними, поколов ножем його дружину, двічі приводив нотаріуса, і в решті в грудні 2016 року оформили договір по догляду за ОСОБА_6 . Всі витрати записував у зошит. У вересні прийшовши до нього з продуктами та побачив чоловіка, якого ОСОБА_6 представив, як онука ОСОБА_17 , також повідомив, що хоче з ним розірвати укладений договір. На наступний день до нього на роботу прийшло троє людей, серед яких були ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які погрожували, щоб він відмовився від догляду, не бажаючи повертати йому витрачені ним кошти. Ще були зустрічі, погрози, а потім ОСОБА_17 погодився повернути йому витрачені кошти, а він погодився на розірвання договору. У нотаріуса ОСОБА_10 були він, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_17 . Йому ОСОБА_2 повернула всі витрачені на дідуся кошти, ще за догляд додали 200 доларів, після чого розірвали договір довічного утримання. ОСОБА_6 підписав договір. Потім ОСОБА_6 пропав, його знайшли по дорозі в монастир. Після чого постаралися через церкву передати донькам ОСОБА_6 , щоб ті приїхали і доньки дійсно через три тижні з`явилися. Доньки приїхали і хотіли батька забрати, але він відмовився з ними йти. Йому відомо, що ОСОБА_2 дзвонила, щоб він допоміг здати дідуся в психлікарню, а потім доньки ОСОБА_6 дзвонили, щоб він допоміг їм забрати батька з лікарні. Донькам все-таки вдалося забрати батька з психлікарні. У ОСОБА_6 був прикрий, різкуватий характер, він був адекватний, але іноді зривався. Також у нього були проблеми із зором, він носив окуляри, коли дивився на вікно, казав, що у нього білий туман. До того, як купили йому слуховий апарат, він кричав йому на вухо.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що вона була знайома з ОСОБА_6 , він був старшою людиною, здійснювала за ним догляд з грудня 2016 року по кінець 2017 року. Її чоловік укладав договір довічного утримання, умовою якого був догляд за ОСОБА_6 , харчування, медикаменти і проживання до смерті в квартирі. ОСОБА_6 погано чув і недобачав, говорив голосно, міг тільки підписуватися, йому читали вголос, чоловік йому писав тексти та відправляв його листи, бо той хотів виграти мільйон. Спілкувалася з ним голосно і ближче до нього. Вона прала, готувала їжу, прибирала. ОСОБА_6 любив поїсти, казав, що вона смачно готує. Його психологічний стан постійно змінювався, він був нервовий, психував, забував. Розумів, що вона готує, казав, що пахне газом, запитував «чому вмикаєш сильно газ?». ОСОБА_2 приходила в КЖРЕП з дорученням за довідками, також зняла його з реєстрації. ОСОБА_20 вона бачила, він приводив ОСОБА_6 до нотаріуса для розірвання договору довічного утримання. Також в приміщенні у нотаріуса Іванюк сказав, що Порчулян його дружина і буде здійснювати догляд за ОСОБА_6 . Щодо його родини, то він їм не телефонував, він казав, що немає їх телефонів, не пам`ятає їх адреси. Вона працювала в КЖРЕП № 14, туди часто приходив ОСОБА_6 , приходив на цілий день, був голодний, просив їсти, потім його відводили додому. Одного разу вдарив її палицею. Від нього з дому до КЖРЕП № 14, пішки 5-7 хвилин. Він долав цю відстань самостійно з паличкою.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що з 2009 року по 2018 рік працювала начальником колишнього КЖРЕП-14, туди приходив ОСОБА_6 , прийшов один раз босий, міг прийти зранку і до вечора у них сидіти, вони купляли йому їжу, а потім почав до нього ходити та ним опікуватися їх працівник - ОСОБА_7 , який купляв їжу, бинти, викликав швидку, але чи укладались якісь угоди їй не відомо. Спочатку ОСОБА_6 виглядав, як безхатько, а потім, коли його відмили, відчухали, то виглядав гарно. Спілкувався ОСОБА_6 нормально, був адекватним. Було, що ОСОБА_6 приходив з молодим чоловіком і казав, що той його онук. Також приїжджала з Львівської області його донька, щось дізнавалась, але подробиці не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що знав ОСОБА_23 , який був глухим та не бачив, кричав, впадав в приступи, але психічно хворим не був, з ним можна було розмовляти. Також знав ОСОБА_24 , який не був справжнім онуком і який запропонував йому укласти з ОСОБА_6 договір довічного утримання за 3000 доларів, які він повинен був передати ОСОБА_20 . Він погодився, приходив до діда, іноді приносив йому поїсти, але потім з`ясувалося, що вже є укладений договір довічного утримання з ОСОБА_25 та його дружиною. Порозмовлявши з ОСОБА_25 , той погодився розірвати договір довічного утримання, якщо йому повернуть кошти, які він витратив. Іванюк переконував ОСОБА_6 , що він його внук. Всі розмови вів тільки з ОСОБА_17 і був зацікавлений, щоб укласти договір довічного утримання, за що мав заплатити ОСОБА_17 , а ОСОБА_25 повернути витрачене. Збиралися йти до нотаріуса на угоду, але подзвонив ОСОБА_17 і повідомив, щоб він дав йому 10000 доларів і укладуть купівлю-продаж, на що він не погодився. Пізніше йому стало відомо, що квартиру переписали на якусь жінку, яка діда відправила в психлікарню.

Свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що до війни, в холодну пору року, пан ОСОБА_27 , якого охарактеризувала, як особу у віці, на вигляд 74-75 років, погано чув але був повністю при розумі, проживав один та був самотній, хотів продати свою квартиру на куті ОСОБА_28 і ОСОБА_29 , яка розташована на останньому поверсі та без ремонту, куди вона водила на протязі трьох місяців до нього 3-4-х клієнтів, конкретно яких назвати не змогла, а пізніше у приміщенні нотаріуса, їй стало відомо, що він уже продав квартиру. Не змогла описати планування квартири.

З висновку експерта за №СЕ-19/126-22/3261-ПЧ від 19 серпня 2022 року вбачається, що рукописний запис та підпис в рядку «Підпис» в довіреності від 19 жовтня 2017 року - виконані ОСОБА_6 . Відповісти на запитання «Чи виконано особисто ОСОБА_6 рукописний запис та підпис, які містяться в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №653, чи виконаний іншою особою?» - не виявляється можливим в зв`язку з тим, що в досліджуваному рукописному записі, підписі та зразках підпису ОСОБА_6 встановлені співпадаючі та розбіжні ознаки не утворюють сукупності, достатньої для позитивного або негативного висновку (том 2 а.с.183-194).

Висновком експерта за №СЕ-19/114-24/28652-ПЧ від 18.03.2025 року підтверджено, що підпис від імені ОСОБА_6 в розписці ОСОБА_6 від 20.10.2017, - виконаний ОСОБА_6 (том 4 а.с.109-121).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не доведено ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають на підставі закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка (які) його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття «правочин» (стаття 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, у тому числі вільне волевиявлення учасника правочину.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Згідно із частинами першою, третьою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У статті 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року в справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19).

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)).

Згідно з частиною першою статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року в справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив у подальшому довіритель укладений представником у його інтересах правочин.

У даній справі позивач, пред`являючи позов, зазначив різні підстави, в тому числі і взаємовиключні.

Так, однією з підстав позову позивач зазначав, що довіреність від 19 жовтня 2017 року, якою ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси, в тому числі з питань розпорядження всім його майном, її батько не підписував.

Проте, такі доводи позивача є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, з висновку експерта за №СЕ-19/126-22/3261-ПЧ від 19.08.2022 року вбачається, що рукописний запис та підпис в рядку «Підпис» в довіреності від 19 жовтня 2017 року - виконані ОСОБА_6 .

Судовий експерт Вільховецький А.В. в судовому засіданні першої інстанції підтвердив, що підробки в рукописному тексті та підписі ОСОБА_6 в довіреності не має, всі наявні ознаки співпали.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що експерту для проведення почеркознавчої експертизи була надана технічна копія довіреності, а не її оригінал.

Як вбачається з висновку експерта за №СЕ-19/126-22/3261-ПЧ від 19.08.2022 року, що 03.06.2022 посадовою особою Державного нотаріального архіву у Чернівецькій області для огляду було надано оригінал довіреності від 19 жовтня 2017 року від імені ОСОБА_6 , якою він уповноважує ОСОБА_2 розпоряджатися його квартирою АДРЕСА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голобородько В.О., зареєстрованої в реєстрі за №653 (т.2 а.с.184-194).

Отже, судова почеркознавча експертиза проведено по оригіналах документів.

Також є безпідставними доводи позивача про те, що її покійний батько не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки страждав психічним захворюванням.

Так, правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні у статті 225 ЦК України.

Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 січня 2023 року у даній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: чи страждав померлий ОСОБА_6 на тимчасовий психічний розлад або психічне захворювання, чи внаслідок свого психічного стану усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними на момент укладення 19 жовтня 2017 року довіреності.

Проведення експертизи доручено експерту Чернівецької філії судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України, а витрати за проведення експертизи покладено на позивачку ОСОБА_1 .

Однак, 15 квітня 2024 року справа була повернута до суду без виконання експертизи, оскільки не було здійснено позивачкою ОСОБА_1 оплату за її проведення.

Покази свідків, які пояснювали, що ОСОБА_6 був нормальним, адекватним психічно-хворим не був, з ним можна було розмовляти, він все розумів, та інші матеріали, які містяться у справі, не доводять абсолютної неспроможності ОСОБА_6 в момент вчинення оспорюваного правочину довіреності від 19 жовтня 2017 року, розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами тієї обставини, що ОСОБА_6 на час укладення оспорюваної довіреності мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Щодо доводів позивача про вчинення правочину внаслідок помилки чи обману, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19)).

Як вбачається з частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Тлумачення змісту статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».

Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 205/4829/17 (провадження № 61-15347св19), від 01 лютого 2023 року у справі № 755/17313/17 (провадження № 61-20436св21), від 18 жовтня 2023 року у справі № 450/2150/13-ц (провадження № 61-9199св23).

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 910/9879/18 зазначено, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступати не можуть. У разі обману наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається неправильна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Пред`являючи позов з вказаних підстав, ОСОБА_1 зазначала, що її батько не мав волевиявлення на відчуження власної квартири, а мав на увазі укладення договору довічного утримання.

Проте, такі доводи є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності волевиявлення ОСОБА_6 на відчуження спірної квартири шляхом укладення договору купівлі-продажу. Правочин щодо відчуження майна вчинений ОСОБА_2 на підставі виданої ОСОБА_6 довіреності та в межах наданих їй повноважень.

В матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_6 про отримання від ОСОБА_2 коштів від продажу квартири.

Крім цього, після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_6 був поміщений до Чернівецького геріатричного пансіонату, а в подальшому позивачка забрала його до себе додому.

Дані обставини свідчить про те, що ОСОБА_6 усвідомлював, що спірна квартира продана, отримав за неї гроші, виселився з неї та більше нею не користувався.

Отже, стороною позивача не доведено факт введення відповідачами в оману ОСОБА_6 при вчиненні спірних правочинів, зокрема, недобросовісність відповідачів, умисел ввести в оману другу сторону щодо істотних обставин правочинів, природи договорів чи прав/обов`язків, щоб спонукати його до укладення правочину.

Також позивачем не доведено, що на момент уповноваження ОСОБА_6 розпоряджатися його майном він помилявся стосовно правової природи виданої ним довіреності, усвідомлював її умови, отже і укладеного від його імені договору купівлі-продажу. При цьому повноваження ОСОБА_2 , визначені у довіреності, не передбачали можливість укладення від імені ОСОБА_6 договору довічного утримання.

Як довіреність, так і договір купівлі-продажу квартири були вчинені за добровільної згоди ОСОБА_6 , а розписка про отримання грошей свідчить про відплатність договору.

Зазначене унеможливлює кваліфікацію укладених правочинів недійсними за статтями 225, 229, 230, 238 ЦК України.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира була продана за ціною значно нижчою ніж ринкова, і дана обставина є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Так, з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2017 року вбачається, що продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 100 000 грн., які повністю отримані продавцем (в особі представника) від покупця в безготівковій формі до підписання цього договору. Сторони стверджують факт повного розрахунку за цим договором та відсутність будь-яких претензій фінансового характеру. Правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна, сторонам договору, нотаріусом роз`яснено.

Зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець (в особі представника) вважає вигідною, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось тяжких обставин і повністю його задовольняє.

Продавцю (в особі представника) та покупцю відомо, що ціна, за яку провадиться продаж квартири, значно нижча звичайної ціни. В зв`язку з цим сторони стверджують, що вони не припустилися помилки при укладанні цього договору, в тому числі при визначені суми за яку провадиться купівля-продаж квартири, та що договір не є фіктивним та укладається з наміром дійсно створити для себе правові наслідки, а також не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних осіб. Своїм підписом під цим договором продавець (в особі представника) підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру по розрахункам за цим договором, а також стверджує, що цей договір укладається не під впливом тяжких для нього обставин, та що умови договору не є для нього вкрай невигідними.

В той же час в матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_6 про отримання від ОСОБА_2 коштів від продажу квартири в розмірі 555 000 грн.

Колегія суддів враховує, що умовами договору сторони визначили ціну об`єкту остаточною, яка відповідає їх бажанню та волевиявленню і зміні не підлягає. Правові наслідки укриття розміру дійсності продажної ціни відчужуваного об`єкту нерухомості їм роз`яснено нотаріусом. Зазначену оцінку при житті ОСОБА_6 не оскаржував.

Крім цього, встановлено відсутність доказів, які б підтверджували те, що договір купівлі-продажу квартири був вчинений ОСОБА_6 під впливом тяжкої для нього обставини.

Посилання позивачки на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності вказаного правочину.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що довірена особа діяла всупереч волі довірителя з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної правової норми необхідними ознаками правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином, має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним.

У постанові від 05 липня 2022 року у справі № 911/3448/20 Верховний Суд вказував, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

У справі, що переглядається, встановлено відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 діяла усупереч інтересам довірителя, що призвело до несприятливих наслідків для довірителя, тобто немає доказів зловмисної домовленості відповідачів.

Нотаріально посвідчена довіреність видавалась на ім`я ОСОБА_2 добровільно. На день укладення договору купівлі-продажу дана довіреність скасована не була та ОСОБА_6 не оспорювалася. За договором купівлі-продажу ОСОБА_6 отримав кошти, будь-яких претензій до ОСОБА_2 не висловлював. З спірної квартири виселився, про що свідчать обставини поміщення його до Чернівецького геріатричного пансіонату.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_6 перебував у поважному віці, мав сліпоту обох очей та глухоту, що унеможливлювало його самостійно прочитати довіреність та її підписати, а отже була порушена процедура вчинення нотаріальних дій, також відхиляються колегією суддів, оскільки доказів безпорадного стану або стану, який би ставив би під сумнів дієздатність ОСОБА_6 на час видачі довіреності та укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, матеріали справи не містять.

Так, під особами з фізичними вадами розуміють осіб, які мають фізіологічні вади - відсутність кінцівок, глухота, німота, сліпота.

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Аналогічне положення міститься у статті 45 Закону України «Про нотаріат» та в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (надалі - Порядок № 296/5).

Пунктом 6 глави 9 розділу I Порядку визначено, що якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно підписати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_6 був поганий зір та слух. Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що на час укладення довіреності, ОСОБА_6 взагалі нічого не бачив.

З тексту довіреності від 19 жовтня 2017 року вбачається, що текст довіреності до його підписання прочитано нотаріусом уголос та схвалено ОСОБА_6 . У зв`язку з похилим віком довірителя довіреність посвідчено за місцем його проживання.

Що стосується підпису довірителя на тексті довіреності, то відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19/126-22/3261-ПЧ від 19.08.2022 року він виконаний ОСОБА_6 .

За таких обставин відсутні підстави вважати, що оспорювана довіреність була укладена з порушенням порядку, встановленого для вчинення нотаріальних дій.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші вимоги позовної заяви є похідними від вимог про визнання недійсним довіреності та договору купівлі-продажу квартири.

Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункту б пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України).

Оскільки апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 20 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 02 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак