РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
03 вересня 2026 року м. Рівне №460/2916/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у нерозгляді рапорту солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з питань його звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";
зобов`язати командування військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Надалі, позивач звернувся до командира цієї військової частини із рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема у зв`язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю I групи, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. За результатами розгляду рапорту відповідачем надано письмову відповідь № 3-25 від 16.01.2026 щодо залишення рапорту без задоволення, оскільки долученими доказами до нього не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача, при цьому, у особи яка потребує догляду наявні інші члени сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за нею догляд. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки у таких осіб наявні обставини, які унеможливлюють здійснювати відповідний догляд, з огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
10.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що командиром військової частини НОМЕР_2 було відмовлено у задоволенні рапорту оскільки у матері позивача крім нього наявні щонайменше чотири особи першого та другого ступеня споріднення: чоловік, син, онука, онук, при цьому позивач не надав належних доказів про те, що ці особи самі потребують постійного догляду та не можуть з об`єктивних та юридично обґрунтованих причин здійснювати постійний сторонній догляд за особою яка його потребує не непрофесійній основі. На думку відповідача, вимога позивача фактично зводиться до покладення всього сімейного обов`язку лише на нього, при одночасному звільненні інших осіб від будь-якої участі, що суперечить принципу рівності та справедливості та однозначно суперечить сімейному законодавству, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 23.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
05.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову від 05.03.2026 вх. № 17890/26, відповідно до якої він просить суд викласти заявлені позовні вимоги у наступній редакції:
визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_2 про відмову у звільненні з військової служби солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";
зобов`язати командування військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Ухвалою суду від 06.03.2026 заяву представника позивача про зміну предмета позову прийняти до розгляду та здійснювати розгляд адміністративної справи № 460/2916/26 з урахуванням такої заяви.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Судом встановлено, та сторонами не заперечується, що до рапорту були долучені засвідчені копії документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 28.12.1974 ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 3/25/2134/Р від 09.07.2025 ОСОБА_2 встановлена інвалідність першої групи безстроково.
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Гощанський центр первинної медико-санітарної допомоги» Гощанської селищної ради № 285 від 03.11.2025 про наявність порушень функцій організму - ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок наданий для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, виданого Гощанською селищною радою за № 20-48/34 від 04.11.2025, батько позивача - ОСОБА_3 має третю групу інвалідності. До мобілізації позивач здійснював догляд за матір`ю.
Відповідно до заяви від 27.10.2025, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області, зареєстрованої в реєстрі за № 1249, ОСОБА_2 з числа військовозобов`язаних членів сім`ї першого ступеня споріднення для здійснення її утримання та догляду обирає свого сина - ОСОБА_1 .
Відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 16.12.2025 № 01/3/6939, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 затвердив рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 у якому зазначено, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду позивачем не підтверджено.
За результатами опрацювання рапорту, командир військової частини НОМЕР_2 листом від 16.01.2026 № 3-25/1040 повідомив позивача про відсутність підстав для прийняття рішення про звільнення з військової служби. В листі зазначено, що за результатами розгляду рапорту у звільненні з військової служби відмовлено у зв`язку з наявністю у матері позивача, інших крім нього, членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які за законом повинні здійснювати за нею догляд - ОСОБА_3 (чоловік), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_5 (онук), ОСОБА_6 (онука). При цьому, потреба цих осіб у постійному догляді документами долученими до рапорту не підтверджена.
Не погоджуючись з рішенням військової частини НОМЕР_2 про відмову у звільненні з військової служби та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі -Інструкція № 170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:
копія аркуша бесіди;
копія рапорту військовослужбовця;
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;
копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи на звільнення які підтверджують підстави звільнення та які в подальшому направляються безпосередньо до посадових осіб, що мають право на звільнення військовослужбовців з військової служби.
Судом встановлено, що у грудні 2025 року позивач звернувся з рапортом до військового командування в/ч НОМЕР_2 про звільнення його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, через сімейні обставини - необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи.
При цьому, наявність права звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ позивач обґрунтовує тим, що є єдиним членом сім`ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за своєю матір`ю, оскільки інші члени сім`ї першого та другого споріднення не можуть здійснювати догляд з таких причин.
Щодо членів сім`ї першого ступеня споріднення: батько позивача - ОСОБА_3 , чоловік ОСОБА_2 , згідно з довідкою серії Д-68 № 168100 є особою з інвалідністю III групи з дитинства, групу інвалідності встановлено довічно. З огляду на стан здоров`я він об`єктивно не спроможний здійснювати постійний догляд за дружиною, яка має інвалідність I групи та не здатна до самообслуговування;
рідний брат позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 2014 року є громадянином Чеської Республіки. Це підтверджується документом про надання державного громадянства Чеської Республіки від 09.05.2014, відповідно до якого 29.05.2014 він склав громадянську присягу, а також паспортом громадянина Чеської Республіки № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, згідно з довідкою з місця роботи, ОСОБА_4 з 19.02.2007 і по теперішній час працює асистентом з продажу у торговому домі «Kaufland», що у м. Прага Чеської Республіки.
Щодо членів сім`ї другого ступеня споріднення: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є онуком ОСОБА_2 , та відповідно сином позивача. Наразі він навчається на денній формі навчання на 3 курсі Національного університету «Львівська політехніка» та не має самостійного доходу. З огляду на навчання за денною формою та відсутність фінансових і організаційних можливостей, а також постійну відсутність за місцем проживання матері позивача, він не може здійснювати постійний догляд за бабусею;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , також є онукою ОСОБА_2 . Вона має дозвіл на перебування у Федеративній Республіці Німеччина серії НОМЕР_5 . Згідно з довідкою про працевлаштування від 23.10.2025 з 01.10.2024 працює у компанії JACK WOLFSKIN Ausrustung fur Draussen GmbH & Co. KGaA на підставі безстрокового трудового договору на посаді працівниці складу у відділенні м. Ной-Вульмсторф, що у Федеративній Республіці Німеччина. Також згідно з довідкою від 22.10.2024 вона є членом Медичної страхової каси Нижньої Саксонії з початку трудових відносин. Отже, вона постійно проживає та працює за кордоном і не може забезпечувати постійний догляд за бабусею в Україні.
Як вже зазначав суд, командир військової частини НОМЕР_2 листом від 16.01.2026 № 3-25/1040 повідомив позивача про відсутність підстав для прийняття рішення про звільнення з військової служби. В листі зазначено, що за результатами розгляду рапорту у звільненні з військової служби відмовлено у зв`язку з наявністю у матері позивача, інших крім нього, членів сім`ї І ступеня споріднення, які за законом повинні здійснювати за нею догляд - ОСОБА_3 (чоловік), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_5 (онук), ОСОБА_6 (онука). При цьому, потреба цих осіб у постійному догляді документами долученими до рапорту не підтверджена.
З приводу наведеного суд зазначає, що зміст абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ свідчить про те, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
(1) відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
(2) інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24.
Отже, додатковою умовою, окрім необхідності здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Вирішуючи даний спір, суд досліджує спірні правовідносини крізь призму прав та обов`язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів, та з огляду на це, враховує, крім зазначених вище, також норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Згідно частини першої статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків та порядок його виконання врегульовано Главою 17 СК України.
Статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Крім того, відповідно до статті 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 № 3721-ХІІ, діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
За змістом частини першої статті 264 СК України внуки, правнуки зобов`язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.
Також, перелік осіб які відносяться до членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення зокрема визначений у підпункті 14.1.263 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 ПК України членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу ІV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи.
Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Враховуючи вищенаведене, онуки є членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення у розумінні наведених положень законодавства.
Судом враховано, що син ОСОБА_2 та її онука перебувають за кордоном, та ними не виявлено бажання повертатися в Україну та здійснювати догляд за матір`ю та, відповідно бабусею, що свідчить про реальну неможливість здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин.
Однак, як вже зазначав суд та з матеріалів справи слідує, що у ОСОБА_2 , крім позивача, є чоловік та онук, стосовно яких відсутні відомості, що вони не можуть здійснювати постійний догляд з об`єктивних причин.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю III групи (захворювання з дитинства), що підтверджується довідкою серії Д-68 № 168100, яка не містить даних про порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, і не встановлює потреби у постійному сторонньому догляді.
У свою чергу, ОСОБА_5 навчається на денній формі навчання на 3 курсі Національного університету «Львівська політехніка», що також підтверджується довідкою № 3157 від 23.10.2025.
Тобто, судом не встановлено, що ОСОБА_3 (чоловік) та ОСОБА_5 (онук) потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК, при цьому, оцінюючи доводи позивача про те, що онук навчається та не проживає постійною зі своєю бабусею, тобто спільним побутом не пов`язані та взаємних прав і обов`язків не мають, суд зазначає, що положення абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII не встановлюють, що член сім`ї першого та другого ступеня споріднення повинен спільно проживати із особою, яка потребує постійного догляду, бути пов`язаним з нею спільним побутом та мати з нею взаємні права і обов`язки. Зазначеним пунктом встановлено умову, за якою інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення вважаються такими, що не можуть здійснювати постійний догляд - якщо самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 самі потребують постійного стороннього догляду, що відповідно до вимог закону є окремою самостійною підставою, яка могла б виключати можливість здійснення ними догляду за ОСОБА_2 .
Сам факт навчання за денною формою здобуття освіти та довідка про встановлення інвалідності не можуть бути покладені судом в основу висновків про об`єктивну неможливість здійснення догляду за особою, яка такого догляду потребує, а тому наведені позивачем обставини не дають підстав вважати членів сім`ї першого та другого споріднення ( ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ) такими, що є відсутніми у розумінні абзацу тринадцятого підпункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».
Варто також зауважити, що наведений відповідачем правовий висновок Верховного Суду у справі № 380/16966/24 від 27.02.2025 не є таким, що підтверджує позицію позивача у даній справі, а тому суд не приймає його до уваги з огляду на таке.
Так, у справі № 380/16966/24, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він звернувся до військової частини із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який є особою з інвалідністю I групи. Судами було встановлено, що єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за батьком є його два сини: які обоє проходять військову службу. Враховуючи ці обставини справи Верховний суд зазначив:
«72. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє доводи скаржника про те, що проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутності члена сім`ї першого ступеня споріднення, оскільки в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.
73. У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
74. Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов`язків, не пов`язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім`ї.
75. З огляду на це, проходження військової служби братом позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.
76. Звільнення одного з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю I групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.».
Зокрема, висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2028 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 22.03.2023 по справі № 154/3029/14-ц тощо).
Отже, висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивачем не було доведено відсутності у ОСОБА_2 інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за нею догляд або неможливість здійснення ними догляду або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають до задоволення.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 03 вересня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )
Суддя Ольга ПОЛІЩУК