ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року
м. Чернівці
Справа № 713/245/26
провадження № 822/1590/26-ц
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Одинака О.О., Височанської Н.К.,
за участю секретаря судового засідання Бортніка А.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року,
головуючий у суді першої інстанції суддя Осокін А.Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
У квітні 2026 року представника відповідача ОСОБА_3 подав до суду клопотання про призначення комплексної судової технічної та судової почеркознавчої експертизи.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення комплексної судової технічної та судової почеркознавчої експертизи відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та задовольнити клопотання про призначення експертизи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що апелянт свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконав у повному обсязі, у першій половині вересні 2025 року, шляхом передачі безпосередньо ОСОБА_1 готівки у розмірі 195 848,00 доларів США, а ОСОБА_1 отримав у повному обсязі повернуті від ОСОБА_2 кошти за позикою і повернув ОСОБА_2 оригінал розписки.
Отже, у відповідача наявні обґрунтовані сумніви щодо того, що надана позивачем розписка від 22 серпня 2024 року про отримання ОСОБА_2 готівки у розмірі 195 848,00 доларів США є оригіналом, а також, наявні сумніви щодо автентичності підпису, виконаного від імені ОСОБА_2 на борговій розписці від 22 серпня 2024 року, а тому є необхідність у призначенні в цивільній справі № 713/245/26 судової технічної експертизи документа та судової почеркознавчої експертизи.
Відповідач звертав увагу суду на те, що позивачем був повернутий відповідачу саме оригінал боргової розписки. А тому, надана представником позивача у судовому засіданні боргова розписка не є оригіналом, а є копією, яка зроблена за допомогою копіювальної техніки, що має високу роздільну здатність і відрізнити оригінал від копії можливо лише за допомогою судової експертизи.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті ухвали
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без розгляду з таких підстав.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Як вбачається з мотивувальної та резолютивної частин оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції розглянуто клопотання представника відповідача Каліча Є.А., за результатами розгляду якого судом у задоволенні клопотання про призначення комплексної судової технічної та судової почеркознавчої експертизи відмовлено.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стосовно оскарження представником відповідача ухвали суду першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного.
Питання з визначення критеріїв, за яких ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку, виникали у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та вирішувалися його об`єднаною палатою. Зокрема:
1) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18) зазначено, що у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін. У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і рішенням Конституційного Суду України;
2) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) зроблено висновок, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову в залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову в залишенні заяви без розгляду разом із рішенням суду першої інстанції;
3) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18) вказано, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.
Отже, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.
Суть цього підходу полягає в такому:
1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;
2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);
3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено потребою судового захисту процесуальних прав та інтересів особи.
Тож ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист.
З такими висновками погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) та констатувала, що з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.
Як убачається з матеріалів справи, апелянт оскаржує ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року про відмову у задоволенні клопотання про призначення комплексної судової технічної та судової почеркознавчої експертизи.
Вказана ухвала відсутня у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (частина друга статті 44 ЦПК України).
За змістом частини другої статті 44 ЦПК України перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства, та, які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц.
У частинах третій, четвертій статті 44 ЦПК України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №757/61850/18-ц від 15 липня 2021 року у справі №420/698/21.
Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №345/2935/21.
Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі №761/27076/19 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Європейський суд з прав людини застосовуючи підпункт «а» пункту 3статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(даліКонвенція) оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява №67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року, заяви №61164/00 і №18589/02).
ЄСПЛ виходить із того, що заява характеризується як зловживання правом на подання, якщо вона свідомо ґрунтується на неправдивих фактах з метою ввести Суд в оману («Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), 2000, § 36; «Гогітідзе та інші проти Грузії» (Gogitidze and Others v. Georgia), 2015, § 76).
Колегія суддів звертає увагу, що саме з метою виконання завдання цивільного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, поновлення процесуального строку), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23 (провадження № 14-139цс24).
Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості слід залишити без розгляду.
При цьому, відповідач не позбавлений можливості оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції від 12 червня 2026 року разом із рішенням суду першої інстанції по суті спору.
Керуючись ст. ст. 10, 260,261 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна ухвала складена- 03 вересня 2026 року.
Головуючий М.І. Кулянда
судді: Н.К. Височанська
О.О. Одинак