Провадження № 4-с/522/84/26
Справа № 1522/19633/12
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участі стягувача: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк»,
ВСТАНОВИВ:
Скаржник в особі представника Галайчук Г.С. 10.08.2026 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у не виключенні відомостей про ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадження №55792923 з Єдиного реєстру боржників та зобов`язання виключити таку інформацію, також на бездіяльність щодо не скасування арештів, накладених на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №55792923 та зобов`язання зняти арешти.
Скарга мотивована тим, що виконавче провадження №55792923 закінчено на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв`язку з відсутністю майна боржника на яке можна звернути стягнення. Виконавчий документ повернуто стягувачу 01.02.2019, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 01.02.2022, стягувач АТ «КБ «Приват Банк» повторно не пред`являв виконавчий лист, строк не поновлював. Виконавче провадження №63272415 не має жодного відношення до виконавчого листа «1522/19633/12. Незважаючи на закінчення виконавчого провадження та сплив трирічного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, відомості про ОСОБА_1 як боржника у виконавчому проваджені №55792923 не виключені з Єдиного реєстру боржників, а накладені у цьому виконавчому провадженні арешти на майно боржника не скасовані.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 11.08.2026 скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні 26.08.2026.
До суду 21.08.2026 надійшли заперечення на скаргу від Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі представника Вакуленка Р.А., згідно яких просить відмовити у задоволенні скарги.
Заперечення мотивовані тим, що виконавче провадження №55792923 завершено 01.02.2019. При поверненні виконавчого документу стягувачу, а не закінчені виконавчого провадження, у державного виконавця були відсутні підстави прийняття чинність застосованих заходів. Законодавством визначено чіткий перелік підстав вилучення відомостей про боржників з Єдиного реєстру боржників. Представник скаржника не довела наявність підстав для виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та бездіяльність виконавчої служби.
До суду 26.08.2026 надійшли пояснення АТ КБ «ПриватБанк», подані представником Аскольдовим О.С. у яких вказує, що у рамках виконавчого провадження №55792923 арешт на майно боржника не накладався. Законодавство не передбачено обов`язку виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися з заявою про примусове виконання рішення суду, яке ще не виконано, протягом встановлених законом строків. Також вказує, що оригінал виконавчого листа після його повернення 01.02.2019 до банку так і не надійшов, наразі стягувачем вчиняються необхідні дії для отримання дублікату виконавчого листа та його повторного пред`явлення до виконання. Скаржник вводить суд в оману щодо валюти заборгованості з метою створення ілюзії «незначності» боргу та ухилення від виконання рішення. Відомості про боржника з реєстру виключаються в автоматичному порядку у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, в ручному режимі не можна виключити відомості з Єдиного реєстру боржників. Представник АТ КБ «ПриватБанк» просить скаргу залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку на її подання.
У судовому засіданні 26.08.2026 представник АТ КБ «ПриватБанк» - Аскольдов О.С. просив відмовити у задоволенні скарги, адже заборгованість боржником не погашена, боржник подає вже не першу скаргу.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
У судовому засіданні суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення відбудеться 03.09.2026 о 12:45 год.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи дійшов висновку про не обґрунтованість поданої скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положеннями статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Судом встановлено, що заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 09 листопада 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Комерційний банк «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором №ОDН0АЕ00003140 від 18.08.2005 у розмірі 311 260,20 доларів США (за курсом НБУ станом на 25.05.2012 1 долар США - 7,99 грн) та судовий збір у розмірі 2 498,47 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 24 жовтня 2017 року поновлено строк ПАТ «КБ «Приват Банк» на пред`явлення виконавчого листа №1522/19633/12 до виконання та видано дублікат виконавчого листа.
На виконанні у Приморського відділу ДВС у м.Одесі ПМУМЮ (м.Одеса) перебувало виконавче провадження АСВП №55792923 з примусового виконання виконавчого листа №1522/19633/12 виданого 19.01.2018, з боржника частково стягнуто борг, залишок боргу складає 194 874,33 грн та виконавчий збір 19 642,54 грн. 01.02.2019 виконавче провадження закінчено на підставі п.2 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою від 28.01.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У листі Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі ОМУМЮ від 20.02.2026 вказано, що державним виконавцем неможливо прийняти рішення про скасування запису в Реєстрі боржників, так як законодавець передбачив виключення з Реєстру боржників особи лише Електронною системою та за умови формування в Системі постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням при сплаті виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
При тому, у запитах представника скаржника порушувалося питання виключено щодо виключення з реєстру боржників, про скасування арешту у зверненнях не йшлось.
На підтвердження своїх доводів представник АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду інформацію про виконавче провадження №55792923 (у якій зазначений ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження, тоді як адвоката Галайчук Г.С. у скарзі вказує про неможливість надання ідентифікатора доступу у зв`язку зі знищенням паперових матеріалів виконавчого провадження) з якої вбачається, що у виконавчому провадженні виносилися лише постанова про відкриття ВП від 13.02.2018 та постанова про повернення ВД стягувачу від 01.02.2019, тобто у виконавчому провадженні арешт, який просить скасувати ОСОБА_1 не накладався.
З інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження з застосуванням ідентифікатора доступу вбачається, що арешт на майно ОСОБА_1 не накладався, у виконавчому провадженні винесено дві постанови про які вказано вище та серед інших документів міститься два супровідних листа.
Дійсно, матеріали справи не свідчать про накладення арешту на рахунки чи майно боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №55792923.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частиною 5 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Вимоги скарги ОСОБА_1 щодо не зняття арешту та зобов`язання зняти арешт є безпідставними, адже матеріали справи спростовують твердження скаржника про те, що арешт накладався.
Щодо бездіяльності в частині не виключення інформації про боржника з Єдиного реєстру боржників суд зазначає наступне.
За змістом пункту 24 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо:
при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);
після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено;
після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає);
відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.
Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист.
Тобто підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є факт виконання рішення суду у повному обсязі та у спосіб, зазначений у відповідному виконавчому документі.
При цьому перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний встановити факт виконання відповідного рішення боржником, зокрема, шляхом отримання від боржника доказів його виконання (постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 521/25844/23).
Скаржник не надав доказів про відсутність у АТ КБ «Приват Банк» до нього будь-яких фінансових претензій за кредитним договором, натомість АТ КБ «Приват Банк» заперечує проти виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників про ОСОБА_1 , вказує, що вчиняє дії з метою отримання дублікату виконавчого листа, адже не отримувало оригінал виконавчого листа.
Виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю майна боржника, тобто закінчення виконавчого провадження не відбулося, а тому у Приморського відділу ДВС у м.Одесі ОМУМЮ України відсутні правові підстави для виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про ОСОБА_1 як боржника шляхом ухвалення відповідної постанови на підставі частини сьомої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2 частини першої статті 37 цього Закону у зв`язку з повернення виконавчих документів.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2026 року при розгляді справи №161/17187/25.
Згідно статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Доводи ОСОБА_1 не знаходять своїх підтверджень, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги.
Щодо строків на подання скарги, які ОСОБА_1 просить поновити.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частинами першою - другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
Аналогічні норми містить частина п`ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що в законі передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав або повинна була дізнатися про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.
У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав таке: «водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».
Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин.
В іншому випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).
Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) дійшов висновку, що встановлені статтею 449 ЦПК України строки є процесуальними та можуть бути поновлені судом за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в ній у вигляді клопотання. Вирішуючи питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, суд має враховувати, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин пропуску такого строку, а тому вони з`ясовуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. При цьому суди мають також брати до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд, а виконання судового рішення є його завершальною стадією.
Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) зазначив, що з`ясування дотримання заявником процесуального строку звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважності причин пропуску такого строку має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення до суду, за відсутності клопотання про його поновлення або поважних причин для цього, є залишення скарги без розгляду та її повернення заявникові.
Адвокат Галайчук Г.С. стверджує, що бездіяльність є триваючою і станом на 05.08.2026 інформація про ОСОБА_1 досі міститься у Єдиному реєстрі боржників.
Суд вважає такі доводи безпідставними і приймає до уваги те, що адвокатом ведеться листування з органом ДВС з жовтня 2025 року, однак з метою забезпечення доступу до правосуддя, зважаючи на повторність подання скарги, суд вважає за можливе поновити пропущені процесуальні строки та розглянути скаргу по суті.
На підставі ст.ст. 261, 450, 451 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участі стягувача: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 15 денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.
Повний текст ухвали суду складено 03 вересня 2026 року.
Суддя В.Я.Бондар