ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
(ДОДАТКОВА)
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/13656/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
боржник: ОСОБА_1 ,
стягувач: ОСОБА_2 ,
заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, Виконавчий комітет Чернівецької міської ради
при розгляді заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Морозова Оксана Володимирівна, про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2026 року про прийняття звіту боржника ОСОБА_1 про виконання судового рішення,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2026 року ОСОБА_1 подала до Шевченківського районного суду м. Чернівці звіт про виконання судового рішення, а саме: ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.02.2025 року, зміненої постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, якими зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , за допомогою засобів зв`язку, зокрема мобільних застосунків «Viber», «Теlegram», шляхом надання матір`ю дитини доступу до мобільного телефону, а також зобов`язано повідомити ОСОБА_2 повідомленням на номер НОМЕР_1 фактичне місце перебування дитини ОСОБА_3 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2026 року прийнято звіт боржника ОСОБА_1 про виконання судового рішення, а саме: ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.02.2025 року, зміненої постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, якими зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , за допомогою засобів зв`язку, зокрема мобільних застосунків «Viber», «Теlegram», шляхом надання матір`ю дитини доступу до мобільного телефону, а також зобов`язано повідомити ОСОБА_2 повідомленням на номер НОМЕР_1 фактичне місце перебування дитини ОСОБА_3 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2026 року залишено без змін.
27 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Морозова О.В., подала заяву про стягнення судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції (т.5 а.с.1-4).
Заперечень щодо поданої заяви про ухвалення додаткового рішення та розміру заявлених витрат від позивача не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши заяву та її доводи, дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункту 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 5 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
У частині 1 статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.
Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини 3 статті 8 Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні», а в питанні критеріїв співмірності витрат наголосила, «що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справах №905/1795/18 та №922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині 3 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).
При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності таких витрат (додаткова постанова ОП КЦС від 24.06.2024 року у справі №712/3590/22).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).
Відповідно до приписів частин 1-2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У справі, що переглядається, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу долучено копії: договору про надання правничої допомоги від 14.06.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Морозовою О.В.; акту наданих послуг від 20.07.2026 року (онлайн зустріч з клієнтом, ознайомлення з апеляційною скаргою й формування правового висновку - тривалістю 2 год - вартістю 2000 грн, написання відзиву на апеляційну скаргу 4 год - вартістю 16000 грн), а всього 18 000 грн; рахунку-фактури №1 від 20.07.2026 року на суму 18000 грн; довідки №1 від 20.07.2026 року про оплату ОСОБА_1 18000 грн за надані послуги адвоката (т.5 а.с.4-6).
Оцінюючи заявлені витрати на професійну правничу допомогу саме з метою їх розподілу, колегія суддів враховує їх пов`язаність із розглядом справи, обґрунтованість і пропорційність розміру витрат до предмета спору та значення справи для сторін, а також фактичний обсяг наданої правничої допомоги і розумну потребу в таких витратах у цій справі.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи та є оціночними. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням суду, який розглядав конкретну справу та визначає суму відшкодування з належним урахуванням її особливостей і всіх обставин, що мають значення.
Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у заявленому розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведеним, документально обґрунтованим та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат, їх необхідності й розумності з огляду на конкретні обставини справи.
Спір у даній справі стосувався прийняття звіту на стадії виконання ухвали суду про забезпечення позову.
У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про витрати на підготовку відзиву, врахувала, що його зміст частково дублював раніше подані процесуальні документи, та, попри відсутність клопотання іншої сторони про зменшення витрат, присудила такі витрати частково на підставі критеріїв частини третьої статті 141 ЦПК України.
Ухвалою від 25 березня 2026 року у справі №372/6826/24 Велика Палата Верховного Суду відмовила у прийнятті справи до розгляду з метою відступу від висновку, викладеного у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, у зв`язку з недоцільністю.
У додатковій постанові від 06 липня 2026 року у справі №593/617/24 Верховний Суд за відсутності заперечень іншої сторони застосував наведене розмежування та, керуючись критеріями частини третьої статті 141 ЦПК України, присудив витрати на професійну правничу допомогу частково.
Із урахуванням конкретних обставин цієї справи, обсягу фактично наданої правничої допомоги, вже сформованої правової позиції заявника, характеру наданих їй послуг, а також критеріїв реальності, необхідності, розумності, співмірності та пропорційності витрат колегія суддів вважає, що розумно необхідним буде відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.133, 134, 141, 270, 367, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Морозова Оксана Володимирівна, про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, в розмірі 8000 грн.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: М.І. Кулянда
І.М. Литвинюк