КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 759/15395/25
номер провадження №22-ц/824/4190/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року про відмову у забезпеченні позову /суддя Кравченко Ю.В./
за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся з вимогами про стягнення заборгованості за договором позики № 24/11/2023 від 24.11.2023 в сумі 5 193 782,00 грн, що еквівалентно 124 116,00 доларів США.
28 жовтня 2025 року представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на: грошові кошти, які належать ОСОБА_3 , у межах ціни позову у розмірі 124 116,00 доларів США, що обліковуються на банківських рахунках банків та будь-яких інших фінансових установ; криптовалютні активи, які належать ОСОБА_3 , у розмірі 124 116,00 доларів США, що обліковуються на рахунках (криптовалютних гаманцях) криптовалютної біржі «BINANCE»; все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 124 116,00 доларів США.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. /а.с. 12-14/
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу та заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що 17.07.2025, після подання позову, ОСОБА_3 продав належний йому автомобіль AUDI A6 за 1 134 000,00 грн з метою запобігання звернення стягнення на нього за рішенням суду, що свідчить про намір відповідача уникнути сплати боргу. Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, про те, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Також апелянт зазначає, що грошові кошти є різновидом майна, тому одночасне накладення арешту на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти в межах суми позову не є подвійним забезпеченням позову, посилаючись на постанову Верховного Суду від 06.08.2025 у справі № 759/22148/24. Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно вимагав від позивача надання доказів належності відповідачеві криптовалютних активів, банківських рахунків та руху коштів, оскільки ці дані є різновидом інформації з обмеженим доступом (банківська таємниця) і можуть бути отримані в законний спосіб під час виконання ухвали суду про застосування заходів забезпечення позову.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Чорний С.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. В обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у забезпеченні позову, оскільки позивач не довів наявність ризиків потенційного невиконання рішення суду. Відповідач не вчиняє жодних активних дій, спрямованих на те, щоб позбутися майна; рішення про продаж транспортного засобу відповідач прийняв до подання цього позову; договір купівлі-продажу транспортного засобу не є фіктивним, що підтверджується листом ТОВ «АВТО.РІА.МАРКЕТПЛЕЙС» від 30.10.2025 № 187/АРМ, згідно з яким оголошення про продаж автомобіля було створено 23.06.2025, тобто до подання позовної заяви (10.07.2025). Крім того, ОСОБА_3 має на утриманні малолітню дитину. Також відповідач зазначає, що позов вже забезпечено ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20.11.2025 шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову.
Сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, представник відповідача повідомлений судом, що у зв`язку з подачею заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в період відпустки колегії судів, таке рішення не ухвалювалось, додаткових заяв не направляв, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що у провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики № 24/11/2023 від 24.11.2023 в сумі 5 193 782,00 грн, що еквівалентно 124 116,00 доларів США.
28.10.2025 представник позивача подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на: грошові кошти на банківських рахунках; криптовалютні активи на біржі «BINANCE»; все рухоме та нерухоме майно відповідача. Заяву обґрунтовано тим, що 17.07.2025, після подання позову, ОСОБА_3 продав належний йому автомобіль AUDI A6 за 1 134 000,00 грн, що свідчить про намір уникнути сплати боргу.
30.10.2025 ухвалою Святошинського районного суду міста Києва у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено з тих підстав, що саме по собі відчуження належного відповідачеві транспортного засобу після подання позовної заяви ще не свідчить про його намір позбутися майна задля унеможливлення виконання рішення суду; доказів визнання договору недійсним через його фраудаторність позивач не надав; заява не містить обґрунтування ризиків, які б могли свідчити про намір ОСОБА_3 розпорядитися належними йому грошовими коштами, криптовалютними активами, рухомим чи нерухомим майном; до заяви не долучено доказів належності відповідачеві криптовалютних активів чи іншого майна, наявності банківських рахунків та руху коштів за такими рахунками.
Також судом встановлено що 20.11.2025 ухвалою Святошинського районного суду міста Києва заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_3 , у межах ціни позову у розмірі 124 116,00 доларів США, що обліковуються на рахунках банків та будь-яких інших фінансових установ.
Згідно з листом ТОВ «АВТО.РІА.МАРКЕТПЛЕЙС» від 30.10.2025 № 187/АРМ, оголошення про продаж автомобіля AUDI A6 було створено ОСОБА_3 23.06.2025, тобто до подання позовної заяви (10.07.2025) та її реєстрації судом (14.07.2025).
Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції вірно керувався ст. 149, 150, 151, 153 ЦПК України про те, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; заява про забезпечення позову повинна містити обґрунтування необхідності вжиття заходів; достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову; правовими висновками Верховного Суду, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, про те, що ключовим при дослідженні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є встановлення наявності спору між сторонами, ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, співмірності обраного виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що саме по собі відчуження належного відповідачеві транспортного засобу після подання позовної заяви ще не свідчить про його намір позбутися майна задля унеможливлення виконання рішення суду; заява про забезпечення позову не містить обґрунтування ризиків, які б могли свідчити про намір ОСОБА_3 розпорядитися належними йому грошовими коштами, криптовалютними активами, рухомим чи нерухомим майном; до заяви не долучено доказів належності відповідачеві криптовалютних активів чи іншого майна, наявності банківських рахунків та руху коштів за такими рахунками, тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми процесуального права, які їх регулюють.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Колегія суддів звертає увагу, що інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22, ключовим при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є встановлення: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність ризику утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Позивач просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, криптовалютні активи та все рухоме та нерухоме майно відповідача. Однак до заяви про забезпечення позову позивачем не було долучено жодних доказів на підтвердження наявності у відповідача криптовалютних активів, банківських рахунків, рухомого чи нерухомого майна, на які можливо накласти арешт. Відсутність таких доказів унеможливлює встановлення співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, оскільки суд не має інформації про наявність та вартість майна, на яке пропонується накласти арешт.
Посилання апелянта на те, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного стандарту доказування (постанова ВС у справі № 905/448/22), є необґрунтованими, оскільки у даному випадку суд першої інстанції вимагав не доказів наміру відповідача розпорядитися майном, а доказів наявності самого майна, на яке пропонується накласти арешт. Відсутність таких доказів є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 20 листопада 2025 року Святошинським районним судом міста Києва було постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_3 у межах ціни позову у розмірі 124 116,00 доларів США, що обліковуються на рахунках банків та будь-яких інших фінансових установ. Отже, на даний час позов забезпечено в тій частині, яка стосується грошових коштів, що у повній мірі забезпечує інтереси позивача. Вимоги щодо арешту криптовалютних активів та рухомого і нерухомого майна не підлягають задоволенню через відсутність доказів належності такого майна відповідачеві, що виключає можливість їх ідентифікації для накладення арешту.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що продаж автомобіля після подання позову свідчить про недобросовісність відповідача, колегія суддів зазначає, що як вбачається з листа ТОВ «АВТО.РІА.МАРКЕТПЛЕЙС» від 30.10.2025 № 187/АРМ, оголошення про продаж автомобіля було створено ОСОБА_3 23.06.2025, тобто до подання позовної заяви (10.07.2025). Це спростовує доводи апелянта про те, що продаж автомобіля був здійснений з метою уникнення виконання рішення суду у даній справі. Сам по собі факт продажу автомобіля після подання позову (17.07.2025) за наявності доказів того, що оголошення про продаж було розміщено до подання позову, не свідчить про недобросовісність відповідача та не є достатньою підставою для забезпечення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 07.09.2026 р.
Головуючий: Судді: