Ухвала
Іменем України
26 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 199/1918/26
провадження № 61-10951ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг житлово-комунального господарства,
ВСТАНОВИВ:
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра судовим наказом від 24 лютого 2026 року стягнув зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газорозподільні мережі України» заборгованість за послуги з розподілу природного газу за період з червня 2023 року до січня 2026 року в розмірі 2 274,33 грн, пеню - 47,79 грн, 3 % річних - 39,28 грн, збитки від інфляції - 84,30 грн та судовий збір у розмірі 248,10 грн.
У березні 2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу від 24 лютого 2026 року, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпра.
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра ухвалою від 04 березня 2026 року заяву боржника ОСОБА_1 про скасування судового наказу, виданого 24 лютого 2026 рокуАмур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпра повернув заявникові без розгляду на підставі частини шостої статті 170 ЦПК України.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 березня 2026 року залишив без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було надати документ про сплату судового збору в розмірі 532,48 грн, і роз`яснив про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Разом із цим, апеляційним судом було роз`яснено ОСОБА_1 , що частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на вказані вимоги при розгляді заяви про скасування судового наказу.
На виконання вимог ухвали ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву, в якій зазначив, що апеляційний суд помилково залишив його апеляційну скаргу без руху, оскільки він як споживач звільнений від сплати судового збору. Документів про сплату судового збору в розмірі 532,48 грн до заяви не додано.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 27 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 березня 2026 року повторно залишив без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було надати документ про сплату судового збору в розмірі 532,48 грн, і роз`яснив про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Разом із цим, апеляційним судом було повторно роз`яснено ОСОБА_1 , що частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на вказані вимоги при розгляді заяви про скасування судового наказу.
На виконання вимог ухвали ОСОБА_1 повторно подав до апеляційного суду заяву, в якій зазначив, що апеляційний суд помилково залишив його апеляційну скаргу без руху. Документів про сплату судового збору в розмірі 532,48 грн до заяви не додав.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 березня 2026 року визнав неподаною та повернув заявник.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником у встановлений судом строк не усунуто недоліки апеляційної скарги.
17 серпня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд всупереч висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вимагав від нього, як споживача, сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Суддя апеляційного суду Гапонов А. В. дозволив собі трактувати (вивертати) висновок щодо застосування норми права зроблений уже колегією суддів суду вищої інстанції, суддів які уповноваженні Цивільним процесуальним кодексом України викладати висновки щодо застосування норм права в ухвалених постановах, в той час коли Цивільним процесуальним кодексом України, суддю суду апеляційної інстанції Гапонова А. В. неуповноважено (не дозволено) робити і викладати висновки щодо застосування норми права.
Також вказує, що з апеляційної скарги достеменно було видно, що судовий збір ним, як споживачем послуг з газопостачання, не сплачувався, так як до апеляційної скарги не додавався оригінал квитанції про сплату судового збору, оскільки він як споживач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закон України «Про захист прав споживачів», яка передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору. Зауважує, що стаття 22 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, а не позивачів від сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а не позивачів. На думку судді апеляційного суду він є не позивачем у цій справі, а боржником, що суперечить висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, оскільки він так і залишився споживачем природного газу.
Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги заявнику не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги встановлено статтею 356 ЦПК України.
Пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України встановлено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
У частині першій статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється, зокрема за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.
Відповідно до статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Частиною першою статті 161 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Суд першої інстанції при розгляді заяв про видачу/скасування судового наказу діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, а саме Розділом ІІ ЦПК України «Наказне провадження».
Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Наказне провадження є особливим спрощеним видом провадження у цивільному судочинстві, спрямованим на прискорене надання судового захисту прав особи, які оцінюються як безспірні, шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без проведення судового засідання та без здійснення виклику заявника (стягувача) і боржника (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)).
У постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 160/15864/20 (провадження № 11-177апп21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Для застосування цієї пільги необхідною є наявність спору, що виник із правовідносин щодо придбання, замовлення, використання продукції, робіт або послуг для особистих потреб особи, а також порушення прав такої особи саме як споживача.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року в справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) сформулювала висновок, за змістом якого статтею 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави для висновку, що саме лише незазначення такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (статтею 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року (справа № 761/24881/16-ц) визначила єдиний підхід щодо застосування судами норм матеріального права під час визначення, чи звільнена особа від сплати судового збору за звернення до суду із позовом на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», сформулювавши, що виключно споживачі, які є позивачами у таких справах, звільняються від справляння судового збору на усіх стадіях судового розгляду.
У справі № 199/1918/26 спір ініційований ТОВ «Газорозподільні мережі України» щодо стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 оскаржує ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 березня 2026 року, якою його заяву про скасування судового наказу повернув йому без розгляду на підставі частини шостої статті 170 ЦПК України.
У разі подання заяви про скасування судового наказу щодо стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, ОСОБА_1 перебуває у статусі боржника, а не позивача. Спір ініціював стягувач (надавач послуг), тому боржник не може вважатися особою, яка звернулася з позовом про захист прав споживача.
Враховуючи, що у цій справі ОСОБА_1 не є позивачем, а є боржником, він не звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Оскільки частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на вказані вимоги при розгляді заяви про скасування судового наказу, ОСОБА_1 необхідно було сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на загальних підставах.
Згідно із частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Виходячи зі змісту статей 185, 357 ЦПК України, у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений строк, скарга вважається неподаною та повертається особі, яка її подала.
Згідно із частиною шостою статті 185 ЦПК України повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Встановивши, що ОСОБА_1 не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення статей 185, 357 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги заявнику, не порушивши при цьому право ОСОБА_1 на доступ до суду.
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 у цій справі є боржником, зокрема щодо стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, а не позивачем. Наведене дає підстави для висновку про помилкове тлумачення ОСОБА_1 змісту частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки заявник як боржник не користується пільгами зі сплати судового збору у цьому процесуальному статусі.
Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала Дніпровського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року є законною та обґрунтованою, постановлена з додержанням норм процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому у відкритті касаційного провадження в цій частині необхідно відмовити.
При цьому, Верховний Суд враховує, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з апеляційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, тому порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відсутні.
Разом із цим, не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389 та 392 ЦПК України.
Керуючись частиною четвертої статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг житлово-комунального господарства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
І. А. Воробйова
Є. В. Коротенко