ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" вересня 2026 р. Справа№ 911/3904/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд»
на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2026
у справі № 911/3904/25 (суддя О.В. Конюх)
за позовом Фізичної особи-підприємця Семенець Лідії Іванівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд»
про стягнення 1 620 254,14 грн
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Семенець Лідія Іванівна звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» про стягнення заборгованості у розмірі 1 620 254,14 грн, з яких: 550 247,50 грн - основна заборгованість з орендної плати за Договором оренди №1/223 від 16.02.2012 за період з 01.03.2022 по 31.07.2022, 270 961,93 грн - інфляційне збільшення за період з квітня 2022 року по серпень 2025 року, 737 673,27 грн - пені, нарахованої за період з 05.04.2022 по 22.12.2025, 61 371,44 грн - 3% річних, нарахованих за період з 05.04.2022 по 22.12.2025.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до умов Договору оренди №1-223 від 16.02.2012 з урахуванням внесених змін, ТОВ «Сільпо-Фуд» було зобов`язано своєчасно та в повному обсязі сплачувати базову орендну плату, в тому числі ПДФО та військовий збір. Однак у період з 01.03.2022 по 31.07.2022 відповідач не виконав належним чином взяте на себе зобов`язання, сплативши орендну плату частково в сумі 402,50 грн, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 550 247,50 грн. У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню, проценти річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2026 у справі №911/3904/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» на користь Фізичної особи - підприємця Семенець Лідії Іванівни 550 247,20 грн основного боргу, 301 356,08 грн пені, 60 051,08 грн процентів річних, 250 512,96 грн інфляційних втрат, 13 946,01 грн судового збору. Зобов`язано орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нарахувати 3% річних на суму основного боргу 550 247,20 грн з 25.12.2025 і до переддня виконання цього рішення в частині сплати основного боргу за формулою: (сума основного боргу) х 3 х (кількість днів прострочення) : 365: 100. Обраховану суму 3% річних стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» на користь Фізичної особи - підприємця Семенець Лідії Іванівни. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано нормами статей 11, 251, 509, 526, 549, 551, 599, 617, 625, 626, 627, 629, 654, 759, 762 Цивільного кодексу України, статей 232, 236, пункту 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» та встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних орендних відносин, а також несплатою відповідачем орендних платежів у встановлених у договорі розмірі та строки.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та залишено поза увагою ту обставину, що у березні 2022 року відповідач не міг використовувати орендоване приміщення через постійні обстріли та бойові дії. Відповідно, з розміру орендної плати за березень 2022 року мають бути виключені три дні, у які магазин не працював.
Також, судом першої інстанції неправильно застосовано норму ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, оскільки суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Відповідач наполягає, що суд першої інстанції не врахував норму ст. 616 ЦК України у взаємозв`язку з тією обставиною, що позивач сам сприяв збільшенню періоду заборгованості, погодивши відповідачу зменшення орендної плати, а в подальшому, не повідомивши відповідача про відмову від такого погодження, протягом тривалого часу (чотирьох років) жодним чином не повідомляв відповідача про наявність будь-яких претензій щодо здійснених платежів.
Судом першої інстанції неправильно застосовано норму ст. 81 ГПК України під час розгляду та відмови у задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача заяви свідка - ОСОБА_1 , з яким відповідач проводив перемовини щодо зменшення орендної плати.
01.07.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду, - без змін. Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та до них застосовано норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін. Зауважує, що доводи апелянта про нібито досягнуту між сторонами усну домовленість щодо тимчасового зменшення розміру орендної плати до 80,50 грн, а також про наявність «вини кредитора» є юридично неспроможними та обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.
Також, відсутні підстави для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України, оскільки відповідачем не доведено сукупності умов, необхідних для звільнення від обов`язку внесення орендної плати.
У судовому засіданні 03.09.2026 у розгляді справи взяли участь представники позивача та відповідача.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Представники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні 03.09.2026 колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд», відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.02.2012 між Фізичною особою-підприємцем Семенець Лідією Іванівною (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (орендар) був укладений нотаріально посвідчений договір оренди (далі - Договір оренди), зареєстрований в реєстрі за №1-223. За умовами вказаного договору:
- приміщення - об`єкт оренди, який відноситься до нежитлового приміщення, що складається з площі першого поверху приміщення - 1318,9 кв.м, площі другого поверху 69,6 кв.м, площі цокольного поверху - 1100,5 кв.м.
- будинок - офісно-торгівельний комплекс, розташований за адресою: Київська область, м. Васильків, вул. Соборна, 64/1. Будинок, позначений як літера "А" та належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого 10.11.20211 серії САС №840955.
- орендодавець зобов`язаний передати, а орендар зобов`язаний прийняти приміщення в строкове платне володіння та користування (п.1.1);
- загальна площа приміщення 2489 кв.м (п.1.2);
- орендар використовує приміщення для здійснення господарської діяльності відповідно до видів діяльності, передбачених статутом орендаря (п.1.6);
- строк оренди обчислюється з дня підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення та триває 12 років з дати підписання сторонами цього акту (п.3.1);
- після закінчення строку оренди, строк користування приміщенням орендарем може бути подовжений на наступний строк шляхом укладення додаткової угоди (п.4.1);
- ставка місячної орендної плати за користування 1 кв.м з 01.04.2012 до кінця строку оренди приміщення складає 95,76 грн. з ПДВ.
- орендна плата сплачується орендарем в гривнях щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця 5 числа місяця за поточний місяць оренди за наданими рахунками (п.7.5);
- у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання, що передбачає здійснення платежів на користь орендодавця, або якщо будь-який платіж за цим договором буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю на вимогу останнього неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої НБУ і діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожен календарний день прострочення (п.19.1);
- сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, передбачених цим договором, якщо воно відбулося внаслідок дії форс-мажорних обставин (п.21.1);
- сторона, що не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за цим договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна в триденний термін письмово повідомити іншу сторону про існуючі перешкоди і їхній вплив на виконання зобов`язань за цим договором (п.21.3).
Судом першої інстанції також встановлено, що умови Договору оренди змінювались шляхом укладення відповідних договорів, а саме:
1) 22.12.2014 між ОСОБА_2 (орендодавець 1), Юрченко М.І. (орендодавець 2), Савченко А.Д. (орендодавець 3), ОСОБА_1 (орендодавець 4), Семенець С.А. (орендодавець 5) та ТОВ «Фоззі-Фуд» був укладений нотаріально посвідчений договір, зареєстрований в реєстрі за №1-1904, про внесення змін до договору оренди від 16.02.2012 №1-223.
Пунктом 1 передбачено, що у зв`язку з відчуженням 1/2 частки будинку на підставі Договору дарування частки нежитлового приміщення, посвідченого 10.12.2014 приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Нещасною Т.М. за номером в реєстрі 2188, право власності на зазначену частку Будівлі перейшло від Семенець Лідії Іванівни до наступних осіб:
ОСОБА_2 набув у власність 54/200 частки Будинку;
ОСОБА_1 набув у власність 23/200 частки Будинку;
Семенець С.А. набув у власність 23/200 частки Будинку.
Таким чином, відповідно до ст. 770 Цивільного кодексу України, всі права та обов`язки Семенець Лідії Іванівни за Договором оренди перейшли до зазначених осіб пропорційно набутим часткам Будинку.
Згідно з пунктом 4 договору, цей договір про внесення змін є невід`ємною частиною Договору оренди. Інші умови Договору оренди залишаються чинними та без змін.
2) 10.12.2015 між ОСОБА_2 (орендодавець 1), Юрченко М.І. (орендодавець 2), Савченко А.Д. (орендодавець 3), ФОП ОСОБА_1 (орендодавець 4), ФОП Семенець С.А. (орендодавець 5), ФОП Семенець Л.І. (орендодавець 6), ФОП Семенець О.В. (орендодавець 7) та ТОВ «Фоззі-Фуд» був укладений нотаріально посвідчений договір, зареєстрований в реєстрі за №1-2189 про внесення змін до договору оренди від 16.02.2012 №1-223.
Відповідно до пункту 1, у зв`язку з відчуженням 46/200 часток Будинку, на підставі договорів дарування, посвідчених Васильківською міською державною нотаріальною конторою 10.12.2015, зареєстрованих в реєстрі за №1-2181 та 1-2185, право власності на зазначену частку Будинку перейшло від ОСОБА_2 до Семенець Л.І. , яка набула у власність 23/200 частки Будинку та Семенець О.В. , яка набула у власність 23/200 частки Будинку.
Таким чином, у ОСОБА_2 залишились у власності 8/200 частки Будинку, а відповідно до ст. 770 ЦК України, частина його права та обов`язків перейшли до Семенець Л.І. та Семенець О.В. пропорційно набутій частці Будинку.
3 ) 07.10.2016 між ОСОБА_2 (орендодавець 1), Юрченко М.І. (орендодавець 2), Савченко А.Д. (орендодавець 3), ФОП ОСОБА_1 (орендодавець 4), ФОП Семенець С.А. (орендодавець 5), Семенець Л.І. (орендодавець 6), ФОП Семенець О.В. (орендодавець 7), ТОВ «Фоззі-Фуд» (первісний орендар) та ТОВ «Сільпо-Фуд» (новий орендар) був укладений нотаріально посвідчений договір, зареєстрований в реєстрі за №1-2018 про передачу прав та обов`язків за договором оренди від 16.02.2012 №1-223.
За вказаним договором ТОВ «Фуззі-Фуд» відступило, а ТОВ «Сільпо-Фуд» прийняло усі права і обов`язки орендаря, що виникли за Договором оренди.
На виконання умов даного договору, первісний орендар передав, а новий орендар прийняв нежитлові приміщення загальною площею 2489,0 кв.м, що розташовані за адресою: м. Васильків, вул. Соборна, 64/1 , про що складено акт приймання-передачі від 17.11.2016.
4) 28.01.2020 між ОСОБА_2 (орендодавець 1), Юрченко М.І. (орендодавець 2), Савченко А.Д. (орендодавець 3), ФОП ОСОБА_1 (орендодавець 4), ФОП Семенець С.А. (орендодавець 5), Семенець Л.І. (орендодавець 6), ФОП Семенець О.В. (орендодавець 7) та ТОВ «Сільпо-Фуд» (орендар) був укладений нотаріально посвідчений договір, зареєстрований в реєстрі за №1-51, про внесення змін до Договору оренди від 16.02.2012 №1-223.
Відповідно до пункту 2, сторони дійшли згоди змінити п.7.3 Договору оренди та викласти його в такій редакції: «Незалежно від інших умов Договору оренди, орендна плата, встановлена п. 7.2 Договору оренди, починаючи з лютого 2020 року та через кожні наступні дванадцять місяців підлягає індексації на офіційно оприлюднений індекс споживчих цін за попередній календарний рік, але в будь-якому випадку не більше ніж на 10%».
5) 05.08.2021 між ОСОБА_2 (орендодавець 1), ФОП Юрченко М.І. (орендодавець 2), ФОП Савченко А.Д. (орендодавець 3), ФОП ОСОБА_1 (орендодавець 4), ФОП Семенець С.А. (орендодавець 5), Семенець Л.І. (орендодавець 6), ФОП Семенець О.В. (орендодавець 7) та ТОВ «Сільпо-Фуд» (орендар) був укладений нотаріально посвідчений договір, зареєстрований в реєстрі за №1-1146, про внесення змін до Договору оренди від 16.02.12 №1-223.
Пунктом 2 передбачено, що незалежно від інших умов договору оренди, сторони домовились, що починаючи з 01.08.2021, орендна плата, яка сплачується орендарем на користь орендодавців, складається з двох частин: базова орендна плата та доплата від виручки.
Базова орендна плата складає для орендодавця 6 (Семенець Лідії Іванівни) 100 118,13 грн, в тому числі ПДФО та ВЗ, на місяць (пункт 2.1).
Згідно з пунктом 5 сторони дійшли згоди, що базова орендна плата, починаючи з лютого 2022 року та через кожні наступні дванадцять місяців підлягає індексації на офіційно оприлюднений індекс споживчих цін за попередній календарний рік, але в будь-якому випадку не більше ніж на 10%.
Матеріалами справи також підтверджується, що станом на дату подання позовної заяви Семенець Л.І. на праві спільної часткової власності належить 23/200 частки на об`єкт оренди, що підтверджується довідкою №459390847 від 06.01.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Право оренди зареєстровано за ТОВ «Сільпо-Фуд», строк оренди визначено до 16.02.2034 (номер запису про інше речове право 1377397).
Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, нарахованої за період з 01.03.2022 по 31.07.2022, а також грошових сум, нарахованих у зв`язку з простроченням внесення орендної плати, а саме, 270 961,93 грн - інфляційних втрат, нарахованих з квітня 2022 року по серпень 2025 року, 61 371,44 грн - 3% річних, нарахованих за період з 05.04.2022 по 22.12.2025, а також 737 673,27 грн - пені, нарахованої за період з 05.04.2022 по 22.12.2025.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Так, відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди. Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.
Під час розгляду спору, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до умов Договору оренди, з урахуванням внесених змін договором №1-1146 від 05.08.2021, розмір орендної плати, яку ТОВ «Сільпо-Фуд» мало сплачувати Семенець Лідії Іванівні становить 100 118,13 грн.
При цьому, починаючи з лютого 2022 року та через кожні наступні дванадцять місяців така орендна плата підлягає індексації на офіційно оприлюднений індекс споживчих цін за попередній календарний рік, але в будь-якому випадку не більше ніж на 10%.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати з 01.03.2022 по 31.07.2022. Тобто, спірним періодом є березень-липень 2022 року.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням індексу споживчих цін за 2021 рік, розмір орендної плати, який підлягав сплаті з боку орендаря на користь Семенець Л.І. становить 110 129,94 грн щомісячно.
Пунктом 7.5 Договору оренди передбачено, що орендна плата сплачується орендарем в гривнях щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця 5 (п`ятого) числа місяця за поточний місяць оренди за наданими рахунками.
Відповідно до ч.2 ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Наведене у п.7.5 формулювання дає підстави стверджувати, що у цьому випадку встановлено саме термін виконання зобов`язання, а тому відповідач мав вносити орендну плату саме 5 числа поточного місяця.
За спірний період відповідач мав обов`язок сплатити Семенець Л.І. орендну плату у розмірі 550 649,70 грн (по 110 129,94 грн кожного 5 числа з березня по липень 2022 року).
Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач виконав вказаний обов`язок лише частково, а саме на загальну суму 402,50 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №7581035 від 15.04.2022 на суму 80,50 грн; №7581036 від 15.04.2022 на суму 80,50 грн; №7615134 від 10.05.2022 на суму 80,50 грн; №7634236 від 23.05.2022 на суму 80,50 грн; №7707994 від 04.07.2022 на суму 80,50 грн.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач мав сплатити на користь позивача орендну плату у розмірі 550 649,70 грн, а сплатив лише 402,50 грн, то суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення суми основного боргу у розмірі 550 247,20 грн.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів, як і суд першої інстанції, відхиляє доводи відповідача, які також покладені в основу апеляційної скарги, про те, що розмір орендної плати у спірний період становить 80,50 грн.
Як правильно зауважено судом першої інстанції, умова про розмір орендної плати є у будь-якому випадку істотною умовою договору оренди.
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 652 ЦК України).
Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Між орендодавцями та орендарями укладено письмовий нотаріально посвідчений договір оренди, а тому будь-які зміни, що вносяться до вказаного договору, мають бути погоджені між усіма орендодавцями та орендарем, викладені письмово і нотаріально посвідчені.
Матеріали справи не містять доказів того, що сторонами договору оренди було внесено зміни до істотних умов договору, зокрема, в частині зниження розміру орендної плати до 80,50 грн.
Відповідно, підстави для застосування зниженого розміру орендної плати у спірний період - відсутні.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач заявляв суду першої інстанції клопотання про витребування доказів - заяви свідка ОСОБА_1 , який як фактичний орендодавець проводив перемовини із представником ТОВ «Сільпо-Фуд» ОСОБА_3 та домовився про тимчасове зменшення орендної плати до вказаного розміру. У задоволенні такого клопотання відповідачеві суд першої інстанції відмовив.
Відповідно до статті 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Як правильно зауважено судом першої інстанції, матеріали справи не містять заяви свідка, поданої у порядку ст. 88 ГПК України, а також не містять доказів того, що ОСОБА_1 був представником всіх орендодавців на момент здійснення перемовин.
Також, статтею 87 ГПК України передбачено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
Як уже було зауважено, внесення змін до договору відбувається у тій формі, що і основний договір, тобто, з огляду на обставини, встановлені під час розгляду спору, внесення змін до договору оренди мало б відбутись у письмовій формі з нотаріальним посвідченням цього договору. Відтак, як правильно зауважив суд першої інстанції, навіть при наявності заяви свідка, обставини зміни договору не могли б підтверджуватись на підставі таких показань свідка.
За змістом ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.
Колегія суддів зауважує, що зміст частини 1 ст. 81 ГПК України дає підстави для висновку про те, що суд може витребувати уже сформовані докази. Тобто, за умови доведення відповідачем існування таких доказів як «Заява свідка ОСОБА_1 », «Заява свідка ОСОБА_3 », а також обставин неможливості самостійного отримання цих доказів, у суду були б підстави для задоволення клопотання відповідача. Однак, зі змісту поданого відповідачем клопотання убачається, що воно зводиться до того, що суд має зобов`язати інших сторін фактично створити такий доказ, що не входить до компетенції суду, встановленої ст. 81 ГПК України чи іншими нормами цього кодексу.
Отже, суд першої інстанції законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні поданого відповідачем клопотання про витребування заяви свідка.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України.
Відповідно до ч.6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У частині 6 ст. 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Відтак, для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18 від 22.05.2019, №914/2264/17 від 27.08.2019, №910/13158/20 від 21.09.2021 та №911/3067/20 від 20.10.2021.
На підтвердження своєї позиції відповідач надав накази ТОВ «Сільпо-Фуд» «Про оголошення простою структурного підрозділу не з вини працівника», а саме:
- №53/2/УРЦ к/тр від 14.03.2022, яким, через можливі активні бойові дії та ризиком для життя людей, 16.03.2022 оголошено простій магазину №73 за адресою: м. Васильків, вул. Соборна, 64/1;
- №61/3/УРЦ к/тр від 21.03.2022, яким, через можливі активні бойові дії та ризиком для життя людей, 22.03.2022 оголошено простій магазину №73 за адресою: м. Васильків, вул. Соборна, 64/1;
- №68/1/УРЦ к/тр від 23.03.2022, яким, через можливі активні бойові дії та ризиком для життя людей, з 24.03.2022 до 25.03.2022 до 14:00 оголошено простій магазину №73 за адресою: м. Васильків, вул. Соборна, 64/1.
Як правильно зауважено судом першої інстанції, надані відповідачем докази не підтверджують, що майно не могло використовуватися за призначенням орендарем протягом усього спірного періоду, а лише підтверджують оголошення простою 16.03, 22.03, 24.03 та 25.03.
У апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що пунктом 2.1. Договору оренди Сторони встановили цільове призначення приміщення, а саме для використання з метою розміщення магазину для здійснення торгівлі. І за доводами відповідача, неможливість функціонування Магазину з незалежних від Відповідача причин і є неможливістю використання майна в розумінні ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів відхиляє ці доводи відповідача, у зв`язку з тим, що за змістом ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Як уже було зауважено, відповідно до ч.6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Тобто, неможливість використання майна, переданого у найм може мати місце тоді, коли предмет найму не перебуває у володінні орендаря, з підстав, які від нього не залежать.
Натомість, матеріалами справи підтверджується, що відповідач все ж таки використовував орендовані ним приміщення під розміщення магазину, і протягом спірного періоду, і у дні простою. Насправді, відповідач лише на кілька днів призупинив господарську діяльність, а не користування орендованим майном.
Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що підстави для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України - відсутні, і доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Також у апеляційній скарзі відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції про стягнення з нього на користь позивача пені у розмірі 737 673,27 грн, нарахованої за період з 06.03.2022 по 24.12.2025.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України 09.02.1999 №1-рп/99).
Протягом спірного періоду нарахування пені діяли норми Господарського кодексу України, а тому під час нарахування пені, позивач мав застосовувати положення ГК України, незалежно від того, коли здійснено такий розрахунок.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до п. 19.1 Договору оренди у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання, що передбачає здійснення платежів на користь орендодавця, або якщо будь-який платіж за цим договором буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю на вимогу останнього неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої НБУ і діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожен календарний день прострочення.
При цьому конструкція «за кожен день прострочення», встановлена в п. 5.4 Договору, є порядком нарахування пені, а не строком. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України строку нарахування пені.
Однак, Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Таким чином, як правильно зауважено судом першої інстанції, пунктом 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачена можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад шестимісячний строк, встановлений ст. 232 ГК України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що припис пункту 7 «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, хоч і не зовсім узгоджується з метою Закону, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби, однак є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення. Така позиція узгоджується із висновком, висловленим у постанові Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №911/858/22.
Відтак, у справі, що переглядається, пеня має розраховуватися з дати, наступної за останнім днем терміну оплати, та до переддня фактичної оплати, або до дня закінчення строку дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, тобто до 30.06.2023, залежно від того, яка з названих подій настала раніше.
Колегія суддів перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок не є арифметично правильним, оскільки позивачем неправильно визначено строк, протягом якого може бути нарахована пеня. За правильним розрахунком суду першої інстанції, розмір пені, яка підлягає задоволенню становить 301356,08 грн, у зв`язку з чим, як правильно встановлено судом першої інстанції, ця вимога також має бути задоволена частково.
Колегія суддів також не погоджується з доводами відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідач звернувся до суду із клопотанням про зменшення пені.
Відповідно до частини четвертої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2026 у справі №911/969/24.
У клопотанні про зменшення пені відповідач вказує на те, що порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, який своїми діями щодо погодження зменшення орендної плати та бездіяльністю щодо її оформлення належним чином, сприяв збільшення штрафних санкцій.
Доводи апеляційної скарги зводяться лише до того, що судом першої інстанції стягнуто 550 247,20 грн основного боргу та 301 356,08 грн пені. Тобто загальна сума пені складає більше, ніж половину основної заборгованості, що не відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.
Оцінивши наведені відповідачем аргументи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неспроможність цих доводів та відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, саме відповідач не виконав своє основне грошове зобов`язання, і при цьому, не надав доказів відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання. Подане відповідачем клопотання про зменшення пені не містить виняткових обставин, які могли б бути підставою для зменшення розміру пені.
Таким чином, суд першої інстанції правильно виснував, що застосована міра відповідальності є належним та домірним способом захисту майнових прав та інтересів позивача як кредитора і не свідчить про його безпідставне збагачення.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що відповідачем не оскаржується рішення суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Так, апеляційна скарга не містить доводів про незаконність або ж необґрунтованість висновків суду першої інстанції у цій частині.
За таких обставин, керуючись ч. 1 ст. 269 ГПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду оскаржуваного рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Під час апеляційного перегляду спору не підтвердились доводи відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм статей 551, 616, ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. Безпідставними є посилання апелянта на недотримання судом першої інстанції вимог ст. 81 ГПК України.
Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу, у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду першої інстанції, зробленими за результатами апеляційного провадження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд».
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2026 у справі №911/3904/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2026 у справі №911/3904/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/3904/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 07.09.2026.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко