ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
07 вересня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/8092/25
Головуючий у першій інстанції - Діденко А. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1932/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,
суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,
із секретарем Мисник С. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, Чернігівська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
У С Т А Н О В И В :
У вересні 2025 року адвокат Шолох О. В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обгрунтування позову посилалася на те, що ОСОБА_1 є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:023:5696, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди земельної ділянки №3236 від 13.03.2024, укладеного з Чернігівською міською радою, з цільовим призначенням для городництва.
Як вказувала адвокат, згідно кадастрового плану орендованої позивачем земельної ділянки на відрізку межі від В до Г довжиною 5,54 м зазначено, що вона межує із землями комунальної власності, а саме АДРЕСА_2 та землями, якими користуються треті особи по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а єдиний прохід (проїзд) до земельної ділянки АДРЕСА_1 , можливий тільки з АДРЕСА_2 , проте земельна ділянка загороджена з провулку Широкого металевим парканом, який встановила відповідач та насадила насадження вздовж паркану, чим обмежила позивачці доступ до орендованої земельної ділянки.
За доводами позову, фактичним власником паркану (огорожі) є ОСОБА_2 , яка самовільно встановила огорожу, насадила квіти та відмовляється усувати перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 , а після звернення до органів поліції, листом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Чернігівського РУ поліції від 28.05.2025 було повідомлено, що ОСОБА_2 , підтвердила, що огорожа була встановлена саме нею та вказала, що зносити паркан та насадження вона не буде.
Також адвокат посилалась, що для документального підтвердження наявності перешкод в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 , площею 0,0352 га, ОСОБА_1 звернулася до експертної фірми «Еталон» і при огляді земельної ділянки експертом виявлено, що земельна ділянка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 , загороджена з АДРЕСА_2 . Згідно висновку експерта С-25035 будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження щодо встановлення факту перешкод в користуванні земельною ділянкою, яка перебуває в оренді ОСОБА_1 від 15.08.2025, для усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 , площею 0,0352 га, необхідно демонтувати металеву огорожу з АДРЕСА_2 , яка має довжину 5,54 м.
Тому позивач вважає, що у зв`язку з тим, що відповідачкою порушується право ОСОБА_1 на вільне володіння та користування земельною ділянкою, наявні підстави для звернення до суду із позовом про захист права позивачки на вільне володіння та користування земельною ділянкою шляхом усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та найбільш ефективним способом захисту порушених прав буде усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідачки демонтувати металеву огорожу з АДРЕСА_2 , яка має довжину 5,54 м.
У позові представник ОСОБА_1 - адвокат Шолох О. В. просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні орендованою земельною ділянкою АДРЕСА_1 , площею 0,0352 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:023:5696 шляхом демонтажу металевої огорожі з АДРЕСА_2 , яка має довжину 5,54 м, а також стягнути понесені судові витрати.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18.06.2026 позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні орендованою ОСОБА_1 земельною ділянкою АДРЕСА_1 , площею 0,0352 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:023:5696 шляхом демонтажу металевої огорожі з АДРЕСА_2 , яка має довжину 5,54 м.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду обґрунтовано тим, що у ході судового розгляду знайшов своє підтвердження факт встановлення огорожі саме відповідачем, а також відсутність будь-яких речових прав відповідача щодо земельної діялнки (її фрагменту), на якій було встановлено огорожу, а отже відсутність прав щодо її встановлення.
Також за висновком суду, всупереч положенням ст. 81 ЦПК України відповдачем не було надано суду належних, достовірних та достатніх доказів на спростування доказів, наданих позивачем в обгрунтування його позовних вимог, тому дії відповідача щодо самовільного встановлення огорожі та створення фізичних перешкод у доступі до земельної ділянки порушують право позивачки на її законне користування, що відповідно до ст. 15, 16, 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України є підставою для судового захисту шляхом усунення таких перешкод.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18.06.2026 та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції неправильно, оцінив обставини справи та прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявниця посилається на те, що земельна ділянка, яка має кадастровий номер [номер приховано]:01:023:5696, тривалий час була частиною земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 і власник цього домоволодіння приватизував лише частину своєї земельної ділянки, а частина його огороду залишалася у комунальній власності та яка була огороджена парканом зі всіх сторін, в тому числі і зі сторони АДРЕСА_2 , паркан зі сторони провулку Широкий не мав ні воріт, на хвіртки, вихід з домоволодіння АДРЕСА_1 здійснювався на вулицю Довга.
Вказує, що оскільки частина земельної ділянки, що межує з АДРЕСА_2 , тривалий час не оброблювалася, оскільки нікому із громадян не належала, дерев`яний паркан прийшов у непридатність, став завалюватись, а вздовж його виросли бур`яни, сусіди почали звалювати до паркану сміття, тому у 2016 році вона з власної ініціативи та за власний рахунок прибрала сміття та замість дерев`яного паркану, що похилився та падав на АДРЕСА_2 , встановила металевий паркан.
За твердженням заявниці, позивачка оформила оренду земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:01:023:5696 13.03.2024, знаючи, що вказана земельна ділянка не має виходу на провулок Широкий, огороджена парканом.
Заявниця не погоджується з висновком суду про те, що паркан нею був встановлений щоб унеможливити позивачці прохід на орендовану нею земельну ділянку, оскільки паркан на межі провулку Широкий та земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 був встановлений у 50-ті роки при виділенні земельної ділянки під забудову вказаного домоволодіння, вона оновила паркан, захищаючи своє право на чисте довкілля та безпечний прохід до своєї земельної ділянки та не порушувала права добросусідства, враховуючи, що позивачка не була ні володільцем, ні користувачем земельної ділянки [номер приховано]:01:023:5696 на момент першого встановлення паркану і на момент його оновлення у 2016 році.
За доводами скарги, від Чернігівської міської ради як земельної ділянки протягом 10 років жодних заперечень, зауважень, претензій щодо заміни паркану не надходило, а також відсутність перешкод також підтверджується листом Управління земельних ресурсів ЧМР від 25.06.2024 № 4699/2-08/2024, листом КП «Муніципальна варта» ЧМР від 03.06.2024 №276.
Також заявниця зазначає, що за правилами добросусідства позивачка зобов`язана узгодити питання знесення паркану на межі земельних ділянок в першу чергу саме з Чернігівською міською радою, проте в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до Чернігівської міської ради щодо знесення паркану.
Крім того, заявниця не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доступ до земельної ділянки [номер приховано]:01:023:5696 можливий лише з провулку Широкий з посиланням на висновок експерта С-25035 від 15.08.2025 Експертної фірми «Еталон» та вважає, що наданий позивачем висновок експерта С-25035 від 15.08.2025 не є висновком експерта, оскільки не відповідає вимогам, передбаченим ст. 102, 106 ЦПК України, враховуючи, що ОСОБА_6 не має статусу судового експерта, а має сертифікат Фонду Державного майна України на здійснення оціночної діяльності і в порушення ст. 12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» складає не звіт про оцінку, а висновок експерта.
За твердженням заявниці, відсутня потреба у знесенні паркану довжиною 5,54 м, оскільки для доступу до земельної ділянки достатнім способом є облаштування позивачкою хвіртки у цьому паркані за погодженням із Чернігівською міською радою - власником і орендованої земельної ділянки, і сусідньої (суміжної) земельної ділянки, тобто АДРЕСА_2 .
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Шолох О. В. просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18.06.2026 - без змін. В обґрунтування посилається, що відповідачка безпосередньо зазначає, що у 2016 році за власною ініціативою та за власний рахунок розчистила територію, прибрала сміття і замість старого дерев`яного паркану встановила металевий паркан, тому вважає, що незалежно від того, чи існувала на цьому місці певна дерев`яна огорожа раніше, фактично відсутній спір щодо того, що чинну металеву огорожу, демонтаж якої є предметом позову, встановила саме ОСОБА_2 . Посилання апелянтки на те, що вона лише «замінила» або «оновила» попередню дерев`яну огорожу, не змінює факту вчинення саме нею дій зі встановлення металевої конструкції, яка на час виникнення спору, створює позивачці перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що також узгоджується з листом Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області від 28.05.2025. Тому заявник вважає, що наведений в апеляційній скарзі довід про відсутність доказів причетності відповідачки до встановлення огорожі не лише спростовується матеріалами справи, а й перебуває у внутрішній суперечності з власним викладом обставин апелянткою. За доводами відзиву, не спростовує правильності рішення доводи скарги про те, що до 2016 року існував дерев`яний паркан, встановлений ще під час формування домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки належних доказів правового режиму старої огорожі, підстав її встановлення та прав особи, яка її встановила, апеляційна скарга не містить; предметом цього спору є не історичне походження дерев`яної огорожі, яка, за твердженням самої відповідачки, була демонтована або фактично замінена, а чинна металева огорожа, встановлена нею у 2016 році та збережена нею до цього часу і тривалість існування такої огорожі сама по собі не породжує для відповідачки права на земельну ділянку, не створює права обмежувати доступ законного землекористувача та не легалізує триваюче порушення, а для негаторної вимоги визначальним є існування перешкод на момент звернення до суду, а вимога про їх усунення може заявлятися впродовж усього часу, доки відповідне порушення триває. Також зазначає, що посилання ОСОБА_2 на те, що протягом тривалого часу Чернігівська міська рада не заявляла їй претензій щодо огорожі, не свідчить про виникнення у неї будь-якого речового або іншого права на земельну ділянку чи на збереження огорожі, а відсутність реагування органу місцевого самоврядування не є правочином, рішенням про передачу земельної ділянки у власність чи користування та не може замінити правовстановлюючих документів. Зазначає, що листом Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 17.07.2025 підтверджено, що Чернігівською міською радою не приймалося рішення про передачу у власність або користування земельної ділянки по АДРЕСА_2 , а документація із землеустрою щодо оформлення прав на відповідну земельну ділянку до міської ради не надходили. Як вважає заявник, посилання апелянтки на норми про добросусідство не підтверджує її позицію, а за змістом закону свідчить про протилежне враховуючи, що матеріали справи не підтверджують наявності у ОСОБА_2 речового права на земельну ділянку, щодо якої вона посилається на правила добросусідства. Заявник вважає також необгрунтовавними доводи скарги про те, що до звернення до суду ОСОБА_1 була зобов`язана спочатку отримати погодження Чернігівської міської ради на демонтаж огорожі, оскільки ст. 152 ЗК України та ст. 27 Закону України «Про оренду землі» не встановлюють такого обов`язкового досудового порядку як передумови звернення орендаря до суду з вимогою про усунення перешкод, а Чернігівська міська рада залучена до розгляду справи як третя особа, тобто її процесуальна участь у спорі була забезпечена і жодного речового права ОСОБА_2 на спірну частину території міською радою не підтверджено. Довід апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 при укладенні договору оренди бачила на місцевості існуючу огорожу, також не має правового значення для вирішення спору, враховуючи, що набуття права оренди земельної ділянки, на якій на момент її передачі фактично існує створена третьою особою перешкода, не означає добровільної відмови орендаря від гарантованого законом права користуватися всією переданою йому земельною ділянкою. Укладення договору оренди не може тлумачитися як згода на безстрокове збереження перешкод, створених особою, яка не має речового права на відповідну землю. Твердження апелянтки про існування іншого доступу до спірної земельної ділянки також належними доказами не підтверджене. Заперечення щодо врахування судом висновку С-25035 та твердження заявниці про те, що ОСОБА_6 не є судовим експертом, на переконання заявника, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції не визнав вказаний документ висновком судової експертизи у розумінні ст. 102-106 ЦПК України та не надав йому наперед установленої сили висновку судового експерта і оцінив наданий документ як письмовий доказ у сукупності з іншими доказами. Доводи скарги щодо облаштування позивачкою хвіртки у спірній огорожі заявнк вважає необґрунтованими, оскільки відповідачка пропонує залишити встановлену нею огорожу та самостійно визначити позивачці єдине місце доступу до орендованої земельної ділянки, проте за відсутності у відповідачки будь-якого речового права на спірну землю вона не вправі встановлювати для законного землекористувача такий режим користування земельною ділянкою.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що згідно витягу із рішення Чернігівської міської ради №34/VIII-26 від 13.09.2023 Про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), для індивідуального садівництва, для будівництва індивідуальних гаражів, для городництва, надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для городництва по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0352га (а.с.6).
Згідно договору оренди земельної ділянки № 3236/П від 13.03.2024, укладеного між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:023:5696, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для городництва (а.с. 7 зворот-8).
Згідно кадастрового плану орендованої позивачем земельної ділянки на відрізку межі від В до Г довжиною 5, 54 м зазначено, що вона межує із землями комунальної власності, а саме АДРЕСА_2 та землями, якими користуються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 9).
Судом також встановлено, що єдиний прохід (проїзд) до земельної ділянки АДРЕСА_1 , можливий тільки з АДРЕСА_2 , проте земельна ділянка загороджена з АДРЕСА_2 металевим парканом, який встановила ОСОБА_2 та насадила насадження вздовж паркану, чим обмежила ОСОБА_1 доступ до орендованої земельної ділянки. Фактичним власником паркану (огорожі) є відповідачка в справі ОСОБА_2 , яка самовільно встановила огорожу, насадила квіти та відмовляється усувати перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 .
Листом КП «Муніципальна варта» ЧМР від 03.06.2024 повідомлено позивача про те, що враховуючи зміст звернення, інформують, що тимчасовий об`єкт (паркан), який розташований на орендованій земельній ділянці не підпадає під ознаки незаконного встановлення, а Ви як землекористувач маєте право усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою у спосіб передбачений чинним законодавством (а.с. 11).
Згідно листа Управління земельних ресурсів ЧМР від 25.06.2024 повідомлено позивача про те, що за результатами обстеження території порушення правил благоустрою не виявлено, крім того, при виїзді спеціалістів управління було встановлено, що паркан та кущі вже були розміщені на момент укладання договору оренди (а.с. 13 зворот).
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 11.07.2025 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не є держателем містобудівної документації м. Чернігова також рішення Чернігівської міської ради щодо земельних питань не надходять до управління. Тому для отримання викопіювань з містобудівної документації та інформації або витягів з рішень Чернігівської міської ради рекомендуємо звернутися безпосередньо до Чернігівської міської ради. У Державному земельному кадастрі відсутній адресний реєстр, пошук інформації у Державному земельному кадастрі про зареєстровані земельні ділянки за адресою не передбачений нормативно-правовими актами та програмним забезпеченням, пошук інформації про зареєстровані земельні ділянки здійснюється в Державному земельному кадастрі за кадастровим номером земельної ділянки. За інформацією відділу №5 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в Державному земельному кадастрі відсутня земельна ділянка що межує з земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:01:023:5696 та розташована за адресою: АДРЕСА_2 . В зв`язку з зазначеним надати достовірні відомості з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 без інформації про кадастровий номер не має можливості (а.с.12).
Листом Головного управління національної поліції в Чернігівській області Чернігівського РУ поліції від 28.05.2025 було повідомлено, що ОСОБА_2 , підтвердила, що встановлена огорожа була саме нею та вказала, що зносити паркан та насадження вона не буде (а.с.13).
Листом Управління земельних ресурсів ЧМР від 17.07.2025 повідомлено, що Чернігівською міською радою не приймались рішення про передачу у власність/користування земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується власником (розпорядником) земельної ділянки. Станом на сьогоднішній день, документація із землеустрою щодо оформлення права на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , до Чернігівської міської ради не надавалась. Тобто, в управлінні земельних ресурсів відсутні запитувані Вами правовстановлюючі документи. Згідно з пунктом 2 статті 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Статтею 103 Земельного кодексу України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі і способи використання земельних ділянок відповідно, до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Відповідно до пунктів 2 та 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (а.с.14).
Згідно висновку експерта С-25035 будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження щодо встановлення факту перешкод в користуванні земельною ділянкою, яка перебуває в оренді ОСОБА_1 від 15.08.2025, для усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 , площею 0,0352 га, необхідно демонтувати металеву огорожу з АДРЕСА_2 , яка має довжину 5,54 м (а.с. 15-20).
Фрагмент Генерального плану м. Чернігова відображає розташування АДРЕСА_2 (а.с.131).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду знайшов своє підтвердження факт встановлення огорожі саме відповідачем, а також відсутність будь-яких речових прав відповідача щодо земельної діялнки (її фрагменту), на якій було встановлено огорожу, а отже відсутність прав щодо її встановлення.
Також за висновком суду, всупереч положенням ст. 81 ЦПК України відповідачем не було надано суду належних, достовірних та достатніх доказів на спростування доказів, наданих позивачем в обгрунтування його позовних вимог, тому дії відповідача щодо самовільного встановлення огорожі та створення фізичних перешкод у доступі до земельної ділянки порушують право позивачки на її законне користування, що відповідно до ст. 15, 16, 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України є підставою для судового захисту шляхом усунення таких перешкод.
З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, враховуючи наступне.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - спір вирішується у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки (стаття 88 ЗК України).
Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Статтею 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Разом з тим право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 цього Кодексу).
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно, зокрема до права користування земельною ділянкою.
Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).
Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства (стаття 96 ЗК України).
За положеннями ч. 2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 265/5516/17 зазначено, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
У постанові Верховного Суду в справі № 369/1843/18 від 08.02.2023 зазначено, що інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.
У постанові Верховного Суду від 12.08.2020 (справа № 599/340/16-ц) зроблено висновок, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Умовами для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позивач посилалася на те, що доступ до земельної ділянки, яку вона обробляє на підставі договору оренди, можливий виключно через провулок Широкий, проте цей доступ обмежено внаслідок встановлення відовідачем металевої огорожі та насаджень, що унеможливлюють вільне користування земельною ділянкою за її цільовим призначенням - для городництва, і відповідач відмовляється усувати перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що єдиний прохід (проїзд) до земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:023:5696, яка перебуває у користуванні позивачки, можливий тільки з провулку Широкого, проте земельна ділянка загороджена з провулку Широкого металевим парканом, який встановила відповідачка, на земельній ділянці, що належить Чернігівській міській раді, без жодних дозвільних документів, чим обмежила позивачці доступ до орендованої земельної ділянки.
Встановивши, що ОСОБА_2 перекрила металевою огорожею проїзд, вхід до належної позивачу на праві оренди земельної ділняки, а самовільне зайняття відповідачем земель комунальної власності створює перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою, шляхом обмеження доступу нормального проходу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для зобов`язання відповідача усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванню земельною ділянкою шляхом демонтажу металевої огорожі.
Аналізуючи вищевикладені обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем доведено, що дії відповідача щодо самовільного встановлення огорожі та створення фізичних перешкод у доступі до земельної ділянки порушують право позивачки на її законне користування земельною ділянкою, що є підставою для судового захисту шляхом усунення таких перешкод. Викладені у позовній заяві обставини доведені належними і доустимими доказами, зокрема фотозображеннями, якими підтверджується розміщення огорожі, а також зверненнями позивача до КП «Муніципальна варта» Чернігівської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Чернігівського РУП Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Управління земельних ресурсів, а також висновком експерта С-25035 будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження щодо встановлення факту перешкод в користуванні земельною ділянкою та фрагментом з Генерального плану м. Чернігова (а.с. 11, 12, 13, 13 зворот, 14, 15-19, 131).
При цьому, відповідач ОСОБА_2 як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не заперечувала встановлення металевої огорожі саме нею, без дозвільних документів та відмовляється усувати перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 .
Твердження позивачки про наявність у неї обмежень у доступі до орендованої земельної ділянки через встановлення відповідачем металевої огорожі, у зв`язку з чим вона не має доступу до земельної ідлянки, в ході судового розгляду в належний спосіб не спростовано, домовленості про мирне врегулювання спірного питання між сторонами не досягнуто.
Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_3 , який є третьою особою у справі, надав пояснення, що відповідач у справі самовільно встановила дану огорожу, через що позивач фактично використовує з його дозволу належну йому земельну ділянку для доступу на територію орендованої земельної ділянки.
З огляду на те, що позивачка має доступ (вхід) до орендованої земельної ділянки виключно через земельну ділянку, на якій встановлена огорожа, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ці дії ОСОБА_2 позбавляють ОСОБА_7 можливості доступу до орендованої земельної ділянки.
Разом з тим, відповідачка, заперечуючи проти позову, не надала ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів, того, що позивач безперешкодно має доступ до орендованої земельної ділянки, хоча згідно приписів ст. 12, 81 ЦПК України, то є її обов`язком.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач лише замінила (оновила) попередню дерев`яну огорожу, не змінює факту вчинення саме нею дій зі встановлення металевої конструкції, яка на час виникнення спору створює позивачці перешкоди у користуванні орендованою земельною ділянкою, що також узгоджується з листом Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області від 28.05.2025, за змістом якого під час перевірки ОСОБА_2 підтвердила, що огорожа встановлена саме нею, та повідомила про відмову її демонтувати. Тому твердження заявниці про відсутність доказів причетності до встановлення огорожі спростовується матеріалами справи.
Не спростовує правильності рішення і твердження про те, що до 2016 року існував дерев`яний паркан, встановлений ще під час формування домоволодіння АДРЕСА_1 , проте відповідачем не надано належних доказів правового режиму старої огорожі, підстав її встановлення та прав особи, яка її встановила, апеляційна скарга не містить, а тривалість існування огорожі не породжує для відповідачки права на земельну ділянку, не створює права обмежувати доступ законного землекористувача.
Апеляційний суд враховує, що для негаторної вимоги визначальним є існування перешкод на момент звернення до суду, а вимога про їх усунення може заявлятися впродовж усього часу, доки відповідне порушення триває.
Твердження апелянта про те, що протягом тривалого часу Чернігівська міська рада не заявляла претензій щодо огорожі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки відсутність претензій не свідчить про відсутність порушень прав позивачки на користування орендованою земельною ділянкою.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 при укладенні договору оренди бачила на місцевості існуючу огорожу, а також доводи про те, що замість знесення огорожі позивачка може облаштувати в ній хвіртку, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не мають правового значення по даній справі з урахуванням заявлених позовних вимог, їх змісту та підстав та спростовуються матеріалами справи.
Не є обґрунтованими доводи скарги про існування іншого доступу позивачки до спірної земельної ділянки, оскільки як встановив суд першої інстанції, прохід та проїзд до земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:023:5696 забезпечується саме з боку АДРЕСА_2 і під час розгляду справи ОСОБА_3 пояснив, що через встановлену відповідачкою огорожу позивачка фактично змушена користуватися належною йому земельною ділянкою для доступу до орендованої землі і робить це з його дозволу. Проте, користування чужою приватною земельною ділянкою за особистим дозволом іншої фізичної особи не є рівноцінною заміною належного та безперешкодного доступу до орендованої земельної ділянки з території загального користування, оскільки усний дозвіл може бути припинений у будь-який час і не створює земельного сервітуту чи іншого речового права.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного посилання судом першої інстанції на висновок № С-25035 від 15.08.2025, як на висновок спеціаліста та що зазначений висновок не відповідає вимогам, передбаченим ст. 102,106 ЦПК України, крім того, а також, що ОСОБА_6 не має статусу судового експерта, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, експерт Усенко І. В. має безстрокове кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ №5152 від 02.06.2007 та свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №5753 від 07.08.2007, тому судом першої інстанції визнано зазначений письмовий доказ допустимим, як висновок складений спеціалістом.
Крім того, апеляційний суд враховує, що ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи відповідач не скористалася своїм правом заявити клопотання про призначення судової експертизи.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні орендованою ОСОБА_7 земельною ділянкою шляхом демонтажу металевої огорожі.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.
З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.09.2026.
Головуючий О. В. Разгуляєва
Судді О. В. Любчик
А. П. Стельмах