ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/29827/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко Н.М.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,
за участю секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кудіної Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач/Офіс) про (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 28 лютого 2024 року):
- визнання протиправним та скасування рішення № 3 від 10 серпня 2021 року Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратурі України «Про неуспішне проходження прокурором атестації» стосовно ОСОБА_1 , який не з`явився для проходження іспиту у формі анонімного тестування 02 серпня 2021 року з поважних причин, оскільки положення щодо проходження атестації згідно приписів підпункту 3 пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-XI на нього не поширювалось;
- визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора № 1338ц від 16 вересня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; ?
- зобов`язання Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора органу прокуратури України, з якої його було звільнено або на рівнозначній посаді;
- стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу;
- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача компенсації моральної шкоди у розмірі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення, спричиненої у наслідок підриву ділової репутації.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом Генерального прокурора від 16 квітня 2021 року № 365ц його фактично не було поновлено на посаді прокурора Офісу Генерального прокурора відповідно до рішення суду у справі № 640/23545/19, оскільки його поновлено на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, якої на той час фактично не існувало, до виконання службових обов`язків його не допущено та службове посвідчення прокурора не видано, у зв`язку з чим статусу прокурора та, відповідно, статусу суб`єкта атестації він не набув. Відповідно до пунктів 9, 10 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора про переведення та намір пройти атестацію, а особа, поновлена судом на посаді прокурора після 15 жовтня 2019 року, повинна подати таку заяву Генеральному прокурору протягом п`яти днів після видання наказу про поновлення. Водночас після видання наказу від 16 квітня 2021 року № 365ц відповідної заяви він не подавав, бажання та згоди на проходження атестації у 2021 році не висловлював, а Офіс Генерального прокурора не пропонував йому подати таку заяву. Його заява від 08 жовтня 2019 року не могла бути використана як підстава для проведення атестації у 2021 році, оскільки була раніше розглянута відповідачем та не могла замінювати заяву, передбачену для особи, поновленої на посаді за рішенням суду. Також позивач стверджував, що кадрова комісія безпідставно включила його до графіка складання іспиту на 02 серпня 2021 року, не з`ясувавши наявності його волевиявлення на проходження атестації та не повідомивши його належним чином про включення до графіка, дату, час, місце та порядок проведення іспиту. У зв`язку із цим він вважав, що не був зобов`язаний відстежувати відповідну інформацію на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Крім того, позивач вказував на протиправність рішення кадрової комісії від 10 серпня 2021 року № 3 про неуспішне проходження ним атестації, оскільки фактично жодного з етапів атестації він не проходив, його професійна компетентність, етика та доброчесність не оцінювалися, а сама неявка на іспит не могла вважатися результатом проходження атестації. Зазначав, що наведені у рішенні кадрової комісії норми Закону № 113-IX та Порядку № 221 не регулюють спірні правовідносини у спосіб, застосований відповідачем, а рішення не містить належного мотивування щодо підстав визнання атестації неуспішною. Наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2021 року № 1338ц про його звільнення є похідним від протиправного рішення кадрової комісії, прийнятий за відсутності належних правових підстав та ставить його у стан правової невизначеності щодо дійсних причин звільнення. Вважав, що такими діями відповідача порушено його конституційне право на працю, отримання заробітної плати та завдано шкоди його діловій репутації, у зв`язку з чим просив скасувати рішення кадрової комісії і наказ про звільнення, поновити його на посаді та відшкодувати завдану моральну шкоду.
На виконання пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після видання Генеральним прокурором наказу від 16 квітня 2021 року № 365ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді між сторонами були відновлені трудові правовідносини, позивачу нараховувалася заробітна плата, зараховувався трудовий стаж, надавалися оплачувані відпустки, було визначено робоче місце та забезпечено його комп`ютерною технікою, у зв`язку з чим доводи про відсутність у нього статусу прокурора суд визнав необґрунтованими. Суд урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 липня 2022 року у справі № 640/23545/19, відповідно до яких подана ОСОБА_1 08 жовтня 2019 року заява, хоча й не відповідала типовій формі, достатньою мірою виражала його волю на переведення до Офісу Генерального прокурора та проходження атестації, а Офіс Генерального прокурора мав вжити належних заходів щодо розгляду цієї заяви, завершенням чого мало бути відповідне рішення кадрової комісії. З огляду на це суд дійшов висновку, що після поновлення позивача на посаді на нього поширювалися положення Закону № 113-IX щодо проходження атестації, а у відповідача виник обов`язок забезпечити її проведення. При цьому суд зазначив, що поновлення працівника на попередній роботі має наслідком відновлення трудових правовідносин у стані, який існував до незаконного звільнення, а наказ від 16 квітня 2021 року № 365ц був чинним та у судовому порядку не скасований. Тому доводи позивача про неправомірність включення його до графіка атестації без набуття статусу прокурора та без окремої згоди на її проходження суд визнав безпідставними. Також суд виходив з того, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону № 113-IX за прокурорами Генеральної прокуратури України до дня їх звільнення або переведення зберігався відповідний правовий статус, а тому незгода ОСОБА_1 зі способом виконання судового рішення про його поновлення не могла вважатися поважною причиною для неучасті в атестації. Обставини щодо нібито неналежного виконання рішення у справі № 640/23545/19 уже були предметом судового розгляду в іншій справі № 640/13363/21, у зв`язку з чим суд послався на частину четверту статті 78 КАС України. Оцінюючи правомірність рішення кадрової комісії, суд послався на пункт 11 розділу І Порядку № 221, згідно з яким особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою, а у разі його неявки у визначені дату, час і місце кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації, якщо прокурор у встановлений строк не повідомив про поважні причини неявки та не подав підтвердних документів. Суд також урахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 червня 2022 року у справі № 160/1343/21 та від 14 липня 2022 року у справі № 200/6875/20-а, щодо можливості перенесення відповідного етапу атестації лише у виключних випадках за наявності підтверджених поважних причин. Встановивши, що ОСОБА_1 02 серпня 2021 року на іспит не з`явився, про причини неявки кадрову комісію не повідомив та доказів їх поважності не надав, суд дійшов висновку, що рішення кадрової комісії від 10 серпня 2021 року № 3 про неуспішне проходження ним атестації прийнято відповідно до вимог чинного законодавства та підстав для його скасування немає. Відповідно, оскільки наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2021 року № 1338ц про звільнення позивача прийнято на підставі чинного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, суд визнав його таким, що відповідає критеріям, установленим частиною другою статті 2 КАС України. У зв`язку з цим похідні вимоги про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди також визнано такими, що не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, визнав установленими обставини, які належними та допустимими доказами не підтверджені, не надав належної оцінки численним поданим ним доказам, заявам і клопотанням та не навів мотивів їх відхилення, чим порушив вимоги статей 242, 246 КАС України. Крім того, стверджує, що рішення по суті спору було ухвалено у підготовчому засіданні без постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, всупереч пункту 3 частини другої статті 183 КАС України. Наголошує, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у справі № 640/23545/19 у частині його поновлення фактично не було виконано, оскільки наказом Генерального прокурора від 16 квітня 2021 року № 365ц його поновлено на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, яка на той час не існувала у структурі та штатному розписі Офісу Генерального прокурора, при цьому до виконання попередніх функціональних обов`язків прокурора його не допущено. З огляду на це апелянт вважає, що статусу прокурора він не набув та не був суб`єктом атестації, на якого поширювалися положення Закону № 113-IX. Також зазначає, що з 11 липня 2021 року набрав чинності Закон № 1554-IX, яким змінено положення пунктів 7, 9, 10, 19 розділу ІІ Закону № 113-IX щодо порядку проходження атестації, у тому числі особами, поновленими на посаді за рішенням суду. Посилаючись на пункти 9, 10 розділу І Порядку № 221, апелянт стверджує, що після видання наказу про поновлення він повинен був особисто подати Генеральному прокурору протягом п`яти днів нову заяву про переведення, намір пройти атестацію, згоду на обробку персональних даних та застосування процедур і умов атестації, однак такої заяви не подавав. Вважає, що його заява від 08 жовтня 2019 року не могла бути використана як підстава для атестації у 2021 році, оскільки була подана до його поновлення та до запровадження спеціального порядку для поновлених судом осіб, а раніше Офісом Генерального прокурора була розглянута та відхилена. Кадрова комісія за відсутності належної заяви, статусу прокурора та його згоди безпідставно включила його 27 липня 2021 року до графіка складання іспиту на 02 серпня 2021 року. Посилається на підпункт 3 пункту 7 розділу ІІ Закону № 113-IX та вказує, що станом на дату включення до графіка і дату іспиту постанова Шостого апеляційного адміністративного суду про його поновлення на посаді прокурора Генеральної прокуратури України ще не набрала законної сили, у зв`язку з чим положення щодо проходження атестації на нього не поширювалися. Крім того, ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду про відсутність поважних причин його неявки на іспит, зазначаючи, що Офіс Генерального прокурора був обізнаний про існуючий спір щодо належного виконання рішення про його поновлення, його незгоду з наказом № 365ц та судові провадження, ініційовані ним з цього приводу, а тому мав інформацію про обставини, які об`єктивно пояснювали його неучасть в атестації. Також апелянт наполягає, що неявка на іспит не є результатом проходження атестації, а Закон № 113-IX не передбачає прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації виключно у зв`язку з неявкою прокурора. Вказує, що такий наслідок передбачений лише пунктом 11 розділу І Порядку № 221 як підзаконним нормативним актом, тоді як підстави та порядок звільнення прокурора відповідно до Конституції України мають визначатися законом. Тому вважає, що рішення кадрової комісії від 10 серпня 2021 року № 3 прийняте поза межами повноважень та не у спосіб, установлений законом, а відтак не могло бути законною підставою для його звільнення за підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX. Заперечує застосування судом першої інстанції частини четвертої статті 78 КАС України, оскільки у справі № 640/13363/21 предметом спору були наказ про його поновлення та питання виконання рішення суду, тоді як у цій справі оскаржуються рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказ про повторне звільнення, а тому відповідні обставини у попередній справі не досліджувалися та не встановлювалися. У підсумку апелянт вважає, що наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2021 року № 1338ц виданий за відсутності передбаченої законом підстави для звільнення, стосовно особи, яка не мала статусу прокурора та не була належним суб`єктом атестації, а тому рішення кадрової комісії та наказ про звільнення підлягають скасуванню з поновленням його порушених трудових прав.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач підтримав рішення суду першої інстанції, просив залишити його в силі. Зазначив, що доводи ОСОБА_1 про відсутність у нього статусу прокурора після поновлення є безпідставними, оскільки наказом Генерального прокурора від 16 квітня 2021 року № 365ц його поновлено на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, унаслідок чого було відновлено відповідний правовий статус та трудові правовідносини. При цьому за приписами частини другої статті 15 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі органів прокуратури, а пунктом 3 розділу ІІ Закону № 113-IX передбачено збереження за прокурорами Генеральної прокуратури України відповідного правового статусу до дня їх звільнення або переведення. Фактичне перебування позивача у трудових правовідносинах підтверджується нарахуванням йому заробітної плати, табелями обліку робочого часу, наданням оплачуваної щорічної та додаткової відпусток, визначенням робочого місця та іншими матеріалами справи. Водночас законність та обставини виконання наказу від 16 квітня 2021 року № 365ц не є предметом цього спору, а питання щодо виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 вже розглядалися судами у справах № 640/23545/19 та № 640/13363/21. Після поновлення на посаді ОСОБА_1 , маючи статус прокурора, належав до кола осіб, на яких поширювалися положення Закону № 113-IX та Порядку № 221 щодо проходження атестації. При цьому твердження апелянта про відсутність його волевиявлення на переведення до Офісу Генерального прокурора та проходження атестації спростовуються заявою від 08 жовтня 2019 року, право на подання та юридичне значення якої ОСОБА_1 сам захищав у судовому порядку. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 29 липня 2022 року у справі № 640/23545/19, відповідач наголосив, що суд касаційної інстанції визнав подану ОСОБА_1 заяву від 08 жовтня 2019 року такою, що достатньою мірою виражає його волю на переведення до Офісу Генерального прокурора та згоду на проходження атестації. Верховний Суд також указав на обов`язок Офісу Генерального прокурора вжити належних заходів щодо розгляду саме цієї заяви, а завершенням відповідної процедури мало бути рішення кадрової комісії. У зв`язку із цим відповідач вважає, що використання заяви 2019 року та включення позивача до графіка атестації не лише не суперечило законодавству, а було спрямоване на реалізацію його раніше висловленого та підтвердженого судовими рішеннями волевиявлення. Щодо правомірності рішення кадрової комісії відповідач зазначив, що відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на відповідному етапі атестації є обов`язковою, а у разі його неявки у визначені дату, час та місце без повідомлення про поважні причини кадрова комісія приймає рішення про неуспішне проходження атестації. ОСОБА_1 02 серпня 2021 року на іспит не з`явився, про поважні причини неявки не повідомив, що було зафіксовано протоколом кадрової комісії, а 10 серпня 2021 року комісією одноголосно прийнято рішення про неуспішне проходження ним атестації. Відповідач послався також на практику Верховного Суду, зокрема постанову від 29 вересня 2021 року у справі № 240/7852/20, в якій підтверджено правомірність застосування передбачених пунктом 11 Порядку № 221 наслідків неявки прокурора на атестацію. Відтак, рішення кадрової комісії від 10 серпня 2021 року № 3 прийнято уповноваженим органом, на підставі та у спосіб, установлені Законом № 113-IX і Порядком № 221, а твердження апелянта про те, що неявка на іспит не могла мати наслідком неуспішне проходження атестації, є необґрунтованими. Відповідач також зауважив, що положення Порядків № 221 та № 233 у встановленому порядку не скасовані, а питання їх законності не є предметом розгляду цієї справи. Оскільки підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прямо визначено підставою для звільнення прокурора, відповідач вважав, що наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2021 року № 1338ц прийнято на законних підставах. На підтвердження цього послався на сталу практику Верховного Суду у спорах цієї категорії та, зокрема, постанову від 13 травня 2026 року у справі № 480/12346/21, в якій зазначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для його звільнення. Також відповідач заперечив доводи про істотні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначивши, що згідно з протоколом судового засідання від 03 грудня 2025 року судом було закрито підготовче провадження та здійснено перехід до розгляду справи по суті, а подані позивачем клопотання про витребування доказів, виклик свідків та інші процесуальні звернення розглядалися судом, про що свідчать відповідні протоколи судових засідань та ухвали.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора № 1291ц від 29 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- зобов`язати Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України з 30.10.2019, або прокурором відділу установи, яка в подальшому буде правонаступником Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України середній розмір заробітної плати за період з 30 жовтня 2019 року до дати поновлення на посаді.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у справі № 640/23545/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Вказане судове рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення з 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року змінено, викладено пункт третій та п`ятий її резолютивної частини в такій редакції:
« 3. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 30 жовтня 2019 року.
5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення з 30 жовтня 2019 ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 29 липня 2022 року у справі № 640/23545/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та викладено пункт 4 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року в такій редакції:
« 4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2019 року по 26 лютого 2021 року у розмірі 649 923, 20 грн (шістсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять три гривні 20 копійок), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті».
У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року залишено без змін.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі № 640/23545/19 та постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 23 березня 2021 року ВП № 64917044 Офіс Генерального прокурора в особі Генерального прокурора видав наказ від 16 квітня 2021 року № 365ц, яким:
1) скасував наказ Генерального прокурора від 29 жовтня 2019 року №1291ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
2) поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Не погоджуючись із цим наказом Офісу Генерального прокурора та бездіяльністю відповідача щодо не виконання судового рішення у справі №640/23545/19 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
1) визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора від 16 квітня 2021 року №365 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
2) визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора щодо:
- невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у справі № 640/23545/19 та постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 23 березня 2021 року ВП № 64917044 в частині поновлення з 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадження Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
- невручення ОСОБА_1 службового посвідчення прокурора Офісу Генерального прокурора встановленого зразка;
- невнесення запису до трудової книжки про зайняття ОСОБА_1 посади прокурора Офісу Генерального прокурора;
3) зобов`язати Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора:
- видати ОСОБА_1 посвідчення встановленого зразка прокурора відділу Офісу Генерального прокурора;
- внести запис до трудової книжки про зайняття ОСОБА_1 посади прокурора відділу Офісу Генерального прокурора;
- перерахувати та виплатити з 27 лютого 2021 року заробітну плату з розрахунку посадового окладу, встановленого для прокурорів відділу Офісу Генерального прокурора.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року у справі № 640/13363/21 закрито провадження у справі в частині позовних вимог:
- про визнання протиправним і скасування наказу Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора від 16 квітня 2021 року № 365 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- про визнання протиправною бездіяльності Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у справі № 640/23545/19 та постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 23 березня 2021 року ВП № 64917044 в частині поновлення з 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадження Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року у справі № 640/13363/21 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2022 року у справі № 640/13363/21 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року про закриття провадження в частині позовних вимог, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року у справі № 640/13363/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - повернуто особі, яка її подала.
Кадровою комісією Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури прийнято рішення від 10 серпня 2021 року № 3 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 у зв`язку із неявкою для проходження іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, у встановлені кадровою комісією дату, час та місце.
Наказом Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора № 1338ц від 16 вересня 2021 року звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 20 вересня 2021 року.
Позивач, не погоджуючись з правомірністю звільнення, звернувся до суду за захистом прав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закону № 1697-VII).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури, складовою якого є проведення атестації прокурорів.
За змістом пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX положення щодо проходження атестації поширюються, зокрема, на прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, а також на осіб, звільнених з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких ухвалено судові рішення про поновлення на посаді.
Пунктом 9 розділу ІІ Закону № 113-IX визначено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Відповідно до пункту 10 цього ж розділу прокурори мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній чи окружній прокуратурі. У такій заяві також має бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних та застосування процедур і умов проведення атестації.
На виконання Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 9 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і застосування процедур та умов проведення атестації.
Наказом Генерального прокурора від 04 лютого 2020 року № 65 пункт 10 розділу І Порядку № 221 доповнено положенням, відповідно до якого особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж п`яти днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді.
Водночас наведені положення Порядку № 221 підлягають застосуванню не окремо, а з урахуванням конкретних обставин проходження ОСОБА_1 процедури реформування органів прокуратури та правової оцінки цих обставин, яка вже надана Верховним Судом у справі № 640/23545/19.
З матеріалів справи слідує, що на момент набрання чинності Законом № 113-IX ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора Генеральної прокуратури України та 08 жовтня 2019 року подав Генеральному прокурору заяву, зі змісту якої вбачався його намір бути переведеним до Офісу Генерального прокурора та пройти атестацію.
Наказом Генерального прокурора від 29 жовтня 2019 року № 1291ц ОСОБА_1 було звільнено саме з підстав, передбачених підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, оскільки Офіс Генерального прокурора розцінив подану ним заяву як таку, що не відповідала встановленій формі, та прирівняв її до неподання заяви.
Проте правомірність такого підходу була предметом судового розгляду у справі № 640/23545/19.
Постановою Верховного Суду від 29 липня 2022 року у справі № 640/23545/19 залишено в силі судові рішення з висновками щодо протиправності звільнення ОСОБА_1 . Верховний Суд наголосив, що Закон № 113-IX та Порядок № 221 не передбачають можливості ототожнення невідповідності заяви встановленій формі з неподанням такої заяви взагалі. Суд погодився з тим, що зі змісту заяви ОСОБА_1 від 08 жовтня 2019 року достатньою мірою вбачалися його воля на переведення до Офісу Генерального прокурора та згода на проходження атестації.
При цьому Верховний Суд не обмежився оцінкою законності наказу про звільнення, а окремо звернув увагу на подальшу реалізацію права ОСОБА_1 на проходження атестації.
Так, у постанові від 29 липня 2022 року Верховний Суд зазначив, що успішне проходження атестації є безальтернативною умовою переведення прокурора до Офісу Генерального прокурора, а відсутність рішення кадрової комісії про успішне або неуспішне проходження атестації не дозволяє вважати процедуру атестації ОСОБА_1 завершеною.
У зв`язку з цим Верховний Суд прямо вказав, що Офіс Генерального прокурора зобов`язаний вжити належних заходів щодо розгляду саме поданої ОСОБА_1 заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, а завершенням цієї процедури має бути відповідне рішення кадрової комісії.
Зазначена правова оцінка має істотне значення для вирішення цієї справи, оскільки спростовує твердження апелянта про те, що заява від 08 жовтня 2019 року втратила будь-яке юридичне значення після його поновлення на посаді та не могла бути підставою для продовження процедури атестації.
Навпаки, остаточним судовим рішенням установлено, що подана ОСОБА_1 заява була належним вираженням його волі на переведення та проходження атестації, а її не врахування Офісом Генерального прокурора стало причиною незаконного припинення розпочатої щодо позивача процедури та його звільнення.
Отже, поновлення ОСОБА_1 на посаді мало наслідком відновлення того правового становища, яке існувало до незаконного звільнення, у тому числі й відновлення можливості завершити процедуру переведення та атестації, ініційовану заявою від 08 жовтня 2019 року.
Саме тому колегія суддів не вбачає підстав розцінювати ОСОБА_1 як особу, яка після поновлення взагалі не висловлювала волі на проходження атестації.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що набрання 11 липня 2021 року чинності Законом України від 15 червня 2021 року № 1554-IX «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» змінило існуючий порядок проходження ним атестації таким чином, що раніше подана заява від 08 жовтня 2019 року втратила своє юридичне значення, а проходження атестації могло бути розпочато виключно після подання нової заяви.
Законом № 1554-IX пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX викладено у новій редакції та прямо визначено коло прокурорів і слідчих органів прокуратури, на яких поширюються положення щодо проходження атестації. Зокрема, підпунктом 3 цього пункту до такого кола віднесено осіб, звільнених з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних чи окружних прокуратурах.
Одночасно законодавець установив, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені у підпунктах 1-4 пункту 7 розділу ІІ Закону № 113-IX, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних чи окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, а проходження атестації особами, зазначеними у підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.
Відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав: неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
Наведене нормативне регулювання свідчить не про запровадження для поновлених за рішенням суду прокурорів нової, самостійної процедури атестації із анулюванням усіх раніше вчинених у межах цієї процедури дій, а, навпаки, про закріплення законодавцем принципу її поетапності. Поновлення прокурора на посаді внаслідок судового скасування рішення, яким було перервано процедуру його атестації, не обумовлює необхідності повторного проходження вже здійснених етапів такої процедури, а передбачає її продовження з відповідного етапу.
Такий підхід узгоджується й з положеннями Порядку № 221.
Так, пунктом 7 розділу І Порядку № 221 у редакції наказу Генерального прокурора від 03 червня 2021 року № 178 передбачено, що у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації комісія призначає новий час (дату) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди. Пунктом 3-2 розділу V Порядку № 221 встановлено, що у такому випадку прокурор, якого поновлено на посаді, допускається кадровою комісією до проходження саме того етапу атестації, за результатами якого кадровою комісією було прийнято відповідне рішення.
Отже, нормативне регулювання, чинне на час виникнення спірних правовідносин, виходило із збереження юридичних наслідків уже вчинених прокурором дій у процедурі атестації та продовження такої процедури після усунення судом незаконної перешкоди для її подальшого проходження, а не з необхідності започаткування усієї процедури заново.
При цьому обставини справи ОСОБА_1 мають особливість, оскільки його первинне звільнення відбулося не за результатами неуспішного проходження конкретного етапу атестації, а на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-IX у зв`язку з тим, що Офіс Генерального прокурора неправомірно прирівняв подану ним 08 жовтня 2019 року заяву до її неподання. Саме з цієї причини позивача взагалі не було допущено до першого етапу атестації.
Водночас після судового встановлення неправомірності такого підходу правовідносини мали бути відновлені у стані, в якому вони перебували до незаконного звільнення позивача. Оскільки належність заяви ОСОБА_1 від 08 жовтня 2019 року як вираження його волі на переведення та проходження атестації була підтверджена судом, а сама атестація внаслідок незаконного звільнення не була розпочата, наступною дією у такій процедурі мало бути саме допущення позивача до відповідного першого етапу атестації.
При цьому внесення Законом № 1554-IX змін до пунктів 7, 9, 10 та 19 розділу ІІ Закону № 113-IX не містить положень про припинення дії заяв, правомірно поданих прокурорами до набрання чинності цим Законом, анулювання вже здійсненого ними волевиявлення або необхідність повторного започаткування процедури атестації особою, щодо якої така процедура раніше була неправомірно припинена.
Більше того, передбачений пунктом 10 розділу І Порядку № 221 п`ятиденний строк для подання заяви особою, поновленою за рішенням суду після 15 жовтня 2019 року, не був запроваджений Законом № 1554-IX. Відповідне положення містилося у Порядку № 221 ще з 04 лютого 2020 року, тобто діяло як на момент поновлення ОСОБА_1 наказом від 16 квітня 2021 року № 365ц, так і до набрання чинності Законом № 1554-IX.
Отже, твердження апелянта про виникнення з 11 липня 2021 року нового порядку подання заяви поновленими прокурорами не відповідає змісту нормативного регулювання.
Закон № 1554-IX у цій частині насамперед визначив на законодавчому рівні коло поновлених за рішеннями судів прокурорів, на яких поширюється атестація, та особливості продовження ними цієї процедури, однак не встановив іншої за змістом процедури атестації та не передбачив припинення юридичного значення раніше поданих заяв.
За таких обставин набрання чинності Законом №1554-IX не могло саме по собі нівелювати волевиявлення ОСОБА_1 , висловлене у заяві від 08 жовтня 2019 року, тим більше що правова достатність такого волевиявлення була предметом судового контролю та остаточно підтверджена Верховним Судом.
Передбачений пунктом 10 розділу І Порядку №221 механізм подання заяви особою, поновленою судом після 15 жовтня 2019 року, спрямований на встановлення її волевиявлення щодо подальшого проходження служби в реформованих органах прокуратури та проходження з цією метою атестації.
Водночас у спірних правовідносинах таке волевиявлення ОСОБА_1 здійснив ще 08 жовтня 2019 року, а достатність поданої ним заяви для встановлення його наміру на переведення та проходження атестації стала предметом судового контролю та підтверджена остаточним судовим рішенням.
Більше того, ОСОБА_1 сам послідовно захищав у судовому порядку позицію про те, що заява від 08 жовтня 2019 року є належним вираженням його волі на переведення та проходження атестації, а її неприйняття Офісом Генерального прокурора є незаконним.
За таких обставин вимога про повторне подання після поновлення заяви тотожного змісту з метою повторного підтвердження вже здійсненого та судово встановленого волевиявлення мала б суто формальний характер і не узгоджувалася б із правовими наслідками судового поновлення позивача та принципом наступності процедури атестації.
Інше тлумачення фактично призводило б до нівелювання результатів судового захисту, оскільки заява, юридичну значимість якої ОСОБА_1 успішно довів у справі № 640/23545/19, після його поновлення вважалася б такою, що не породжує жодних правових наслідків, попри прямий висновок Верховного Суду про необхідність її розгляду та завершення розпочатої процедури відповідним рішенням кадрової комісії.
Колегія суддів також враховує положення статті 129-1 Конституції України, відповідно до якої судове рішення є обов`язковим до виконання, та статті 370 КАС України щодо обов`язковості судового рішення, яке набрало законної сили, для учасників справи, їхніх правонаступників, усіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб та фізичних осіб.
При цьому, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у справі № 640/23545/19 допущено до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді. На його виконання Генеральним прокурором 16 квітня 2021 року видано наказ № 365ц, яким скасовано попередній наказ про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Генеральної прокуратури України.
З цього часу між сторонами фактично відновлено службові правовідносини: ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата, зараховувався відповідний стаж, за його заявою надана оплачувана щорічна та додаткова відпустка із виплатою допомоги на оздоровлення, визначено робоче місце з необхідною комп`ютерною технікою.
Отже, доводи апелянта про те, що після видання наказу від 16 квітня 2021 року № 365ц він не мав статусу прокурора та у зв`язку із цим на нього не могли поширюватися положення Закону № 113-IX і Порядку № 221, суперечать як установленим фактичним обставинам, так і правовим наслідкам поновлення особи на посаді.
Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_1 належав до кола осіб, на яких поширювалися положення щодо атестації, оскільки на день набрання чинності Законом № 113-IX обіймав посаду прокурора Генеральної прокуратури України, а його подальше звільнення визнано незаконним із поновленням на попередній посаді.
Відтак поновлення на посаді не могло створювати для позивача право продовжувати службу в новоутвореному Офісі Генерального прокурора без виконання тієї умови, яку Закон № 113-IX установив для інших прокурорів, які бажали продовжувати службу, - успішного проходження атестації.
Аналогічний загальний підхід послідовно висловлюється Верховним Судом, який зазначає, що запровадження Законом № 113-IX атестації є складовою реформування органів прокуратури, а її успішне проходження - умовою продовження служби в реформованих органах прокуратури. Зокрема, у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 420/6784/21 Верховний Суд наголосив, що атестація стосувалася усіх прокурорів, які мали намір продовжувати роботу в органах прокуратури, а переведення поновленого прокурора без проходження атестації ставило б його у привілейоване становище порівняно з іншими прокурорами.
Водночас посилання апелянта на положення пунктів 9, 10 Порядку № 221 та правові висновки Верховного Суду щодо необхідності подання поновленою особою заяви не свідчать про тотожність його правового становища із правовим становищем позивача у справі № 420/6784/21.
Так, у справі № 420/6784/21 Верховним Судом було встановлено, що після поновлення на посаді позивач не подав заяву про переведення та намір пройти атестацію, а натомість 20 березня 2021 року письмово повідомив Генерального прокурора про те, що наміру проходити атестацію не має. Саме за таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про правомірність його звільнення на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX у зв`язку з неподанням відповідної заяви.
Натомість правовідносини у справі ОСОБА_1 є істотно відмінними.
ОСОБА_1 заяву про переведення та проходження атестації подав ще 08 жовтня 2019 року, її юридичне значення він відстоював у судовому порядку, а Верховний Суд остаточно підтвердив, що така заява не може бути прирівняна до неподання заяви та є достатнім вираженням його волі на переведення і проходження атестації.
Верховний Суд прямо визначив подальший спосіб реалізації цієї заяви - її розгляд Офісом Генерального прокурора та завершення відповідної процедури рішенням кадрової комісії.
Отже, висновки Верховного Суду у справі № 420/6784/21 не спростовують, а навпаки підтверджують значення волевиявлення прокурора як передумови проходження атестації. Відмінність полягає лише у тому, що у справі № 420/6784/21 таке волевиявлення було відсутнє та позивач прямо відмовився від атестації, тоді як у цій справі наявність відповідного волевиявлення ОСОБА_1 встановлена остаточним рішенням Верховного Суду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що включення ОСОБА_1 до графіка складання іспиту було спрямоване саме на реалізацію його раніше висловленого та підтвердженого судовим рішенням наміру бути переведеним до Офісу Генерального прокурора і пройти з цією метою атестацію.
Матеріалами справи підтверджено, що 27 липня 2021 року ОСОБА_1 включено до графіка складання 02 серпня 2021 року іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону та відповідності здійснювати повноваження прокурора, а відповідний графік оприлюднено на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 221 передбачено, що графік складання іспитів оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), а прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка.
Водночас ОСОБА_1 02 серпня 2021 року для проходження відповідного етапу атестації не з`явився, про поважні причини неявки кадрову комісію не повідомив та заяви про перенесення дати іспиту у порядку і строки, визначені пунктом 11 розділу І Порядку № 221, не подав. Факт його неявки зафіксовано у відомості про результати складання іспиту та протоколі засідання кадрової комісії від 02 серпня 2021 року № 14.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Виключення з цього правила можливе лише за наявності належним чином поданої заяви про перенесення дати відповідного етапу атестації та підтверджених поважних причин неявки.
Правомірність такого нормативного механізму неодноразово підтверджувалася Верховним Судом.
Так, у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 240/7852/20 Верховний Суд виходив із того, що прокурор, який подав заяву про проходження атестації, усвідомлює встановлені процедури та наслідки неявки на відповідний її етап, а законодавець чітко визначив успішне проходження атестації умовою продовження служби в органах прокуратури. Аналогічний підхід відтворено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 160/1343/21, від 14 липня 2022 року у справі № 200/6875/20-а, від 22 вересня 2022 року у справі № 240/8076/20 та від 21 березня 2024 року у справі № 340/2343/20.
У постанові від 14 липня 2022 року у справі № 200/6875/20-а Верховний Суд, аналізуючи пункт 11 Порядку № 221, зазначив, що особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою, а перенесення відповідного етапу допускається лише у виключних випадках і за умови дотримання прокурором установленого порядку повідомлення кадрової комісії про поважні причини неявки. За відсутності таких обставин правові підстави для скасування рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації відсутні.
Тому твердження апелянта про те, що сама по собі неявка на іспит не могла бути підставою для рішення про неуспішне проходження атестації, оскільки безпосередньо Законом № 113-IX такий наслідок не передбачений, є необґрунтованими.
Саме пункт 11 розділу І Порядку № 221 конкретизує процедуру атестації та правові наслідки неявки прокурора на визначений кадровою комісією етап. Законність застосування такого порядку неодноразово підтверджена наведеною практикою Верховного Суду.
Кадрова комісія, встановивши факт неявки ОСОБА_1 02 серпня 2021 року та відсутність повідомлення про поважні причини неявки, 10 серпня 2021 року прийняла рішення № 3 про неуспішне проходження ним атестації.
Таким чином, кадрова комісія діяла відповідно до правового припису, передбаченого пунктом 11 розділу І Порядку № 221, та за установлених обставин не мала правових підстав вважати процедуру атестації ОСОБА_1 успішно пройденою чи самостійно перенести дату іспиту за відсутності відповідного звернення прокурора.
Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX передбачено звільнення прокурора за умови прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ним атестації.
Верховний Суд послідовно виходить з того, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є самостійним юридичним фактом, з яким Закон № 113-IX пов`язує виникнення підстав для звільнення прокурора. Такий підхід викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 200/6875/20-а, від 29 червня 2023 року у справі № 200/3899/21 та від 09 лютого 2024 року у справі № 420/6806/20.
Отже, після прийняття кадровою комісією рішення від 10 серпня 2021 року № 3 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації у Генерального прокурора виникла передбачена підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX правова підстава для його звільнення.
Тому наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2021 року № 1338ц прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, установлені спеціальним законодавством, що регулює процедуру реформування органів прокуратури.
Колегія суддів звертає увагу й на певну суперечливість позиції апелянта.
У справі № 640/23545/19 ОСОБА_1 обґрунтовував незаконність свого первинного звільнення тим, що він своєчасно подав заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора та висловив намір пройти атестацію, а тому Офіс Генерального прокурора неправомірно прирівняв таку заяву до її неподання.
Саме ця позиція була підтримана судами та остаточно Верховним Судом.
Натомість у цій справі апелянт фактично стверджує протилежне - що заява, юридичне значення якої ним самим було успішно захищено у попередньому судовому провадженні, не могла бути врахована Офісом Генерального прокурора для проведення атестації.
Такі доводи не узгоджуються ні з установленими у справі № 640/23545/19 обставинами, ні з правовим висновком Верховного Суду про необхідність розгляду саме цієї заяви та завершення процедури відповідним рішенням кадрової комісії.
При цьому незгода ОСОБА_1 із способом виконання рішення про його поновлення на посаді не звільняла його від необхідності дотримуватися встановленої Законом № 113-IX та Порядком № 221 процедури атестації та не надавала йому права самостійно визначати, чи з`являтися на призначений кадровою комісією іспит.
Якщо позивач вважав, що існують обставини, які об`єктивно унеможливлюють його участь у призначеному етапі атестації, Порядок № 221 передбачав відповідний механізм звернення до кадрової комісії із заявою про перенесення дати іспиту. Цим механізмом ОСОБА_1 не скористався.
З урахуванням наведеного правильним є висновок суду першої інстанції про те, що Офіс Генерального прокурора та кадрова комісія, включивши ОСОБА_1 до графіка проходження атестації та прийнявши за наслідками його неявки рішення про неуспішне проходження атестації, діяли відповідно до Закону № 113-IX, Порядку № 221 та з урахуванням правового значення поданої ОСОБА_1 заяви від 08 жовтня 2019 року.
Отже, рішення кадрової комісії від 10 серпня 2021 року № 3 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації є правомірним, а прийнятий на його підставі наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2021 року № 1338ц відповідає вимогам підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX.
Оскільки вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування рішення кадрової комісії та наказу про звільнення, відсутність підстав для задоволення основних позовних вимог зумовлює відсутність правових підстав і для задоволення таких похідних вимог.
Так само відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки обов`язковою передумовою відповідальності суб`єкта владних повноважень у цьому випадку є встановлення протиправності його рішення, дії чи бездіяльності та причинного зв`язку між таким порушенням і заявленою шкодою, тоді як у межах цієї справи протиправності рішення кадрової комісії та наказу про звільнення не встановлено.
Посилання позивача на практику Верховного Суду щодо належного та фактичного виконання судових рішень про поновлення працівника на роботі також не впливає на правильність висновків суду першої інстанції у цій справі.
За практикою Верховного Суду виконання рішення про поновлення на роботі передбачає видання відповідного наказу та реальне відновлення трудових прав працівника. Водночас предметом цього спору є не законність наказу від 16 квітня 2021 року №365ц як способу виконання рішення у справі № 640/23545/19, а правомірність рішення кадрової комісії від 10 серпня 2021 року №3 та прийнятого на його підставі наказу про звільнення.
Сам факт незгоди ОСОБА_1 зі способом його поновлення на посаді не нівелює юридичного факту видання наказу №365ц, відновлення з 16 квітня 2021 року трудових правовідносин, виплати йому заробітної плати, надання оплачуваної відпустки, зарахування відповідного стажу та інших установлених судом обставин.
Отже, наведена позивачем практика щодо загальних вимог до виконання рішень про поновлення на роботі не спростовує висновку про поширення на нього процедури атестації після відновлення трудових правовідносин.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та переважно зводяться до іншого тлумачення апелянтом установлених обставин і положень Закону № 113-IX та Порядку № 221, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.
Під час апеляційного провадження ОСОБА_1 подав до суду низку заяв, клопотань та додаткових пояснень, у яких просив, зокрема, врахувати висновки Верховного Суду, викладені в інших справах щодо реформування органів прокуратури та поновлення працівників на роботі, визнати неналежними та недопустимими окремі докази, виключити їх з матеріалів справи, надати додаткову правову оцінку діям відповідача, а також повернути матеріали справи до суду першої інстанції для усунення, на його думку, допущених процесуальних недоліків та вирішення питань про ухвалення додаткових судових рішень.
Колегія суддів ураховує наведені заяви та клопотання в межах апеляційного перегляду справи, однак не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки викладені у них доводи переважно повторюють аргументи позовної заяви та апеляційної скарги, яким уже надано оцінку, або ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального та матеріального права.
Щодо клопотань ОСОБА_1 про визнання неналежними, недопустимими та недостовірними доказами наказу Генерального прокурора від 16 квітня 2021 року № 365ц, табелів обліку використання робочого часу та розрахункових листів колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статей 72-76 КАС України належність доказу визначається його зв`язком із предметом доказування, а допустимість - дотриманням установленого законом порядку одержання відповідного доказу та вимог щодо засобу доказування, яким можуть підтверджуватися певні обставини.
Водночас незгода учасника справи зі змістом документа, правомірністю рішення, яке ним оформлене, або правовими наслідками такого рішення не свідчить про недопустимість відповідного документа як доказу та не є підставою для його виключення з числа доказів чи неврахування як такого.
Наказ Генерального прокурора від 16 квітня 2021 року № 365ц безпосередньо стосується предмета доказування у цій справі, оскільки підтверджує факт видання відповідачем рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді та має значення для встановлення його правового становища на час виникнення спірних правовідносин. При цьому питання щодо того, чи відповідав спосіб поновлення позивача змісту судового рішення у справі №640/23545/19, не є тотожним питанню належності та допустимості самого наказу №365ц як письмового доказу.
Твердження позивача про фіктивність, службове підроблення або недостовірність наказу № 365ц мають характер його власної оцінки цього документа та не підтверджені належними доказами, які б давали підстави ставити під сумнів факт його видання або відповідність наявної у матеріалах справи копії оригіналу документа. Посилання на можливу неправомірність адміністративного акта не трансформує такий акт у недопустимий доказ.
Аналогічним чином доводи про недопустимість табелів обліку робочого часу та розрахункових листів фактично ґрунтуються на запереченні позивачем існування трудових правовідносин після видання наказу № 365ц. Табелі та розрахункові листи містять відомості, що стосуються обставин перебування позивача у трудових відносинах, нарахування йому заробітної плати та обліку робочого часу, а тому відповідають критерію належності доказів.
При цьому суд першої інстанції встановлював наявність трудових правовідносин не виключно на підставі табелів обліку робочого часу, а за сукупністю доказів, у тому числі наказу про поновлення, документів щодо виплати заробітної плати, надання відпустки, визначення робочого місця та забезпечення позивача необхідними засобами для роботи.
Тому підстави для визнання зазначених документів неналежними, недопустимими чи недостовірними та їх виключення з числа доказів відсутні.
Необґрунтованим є й клопотання ОСОБА_1 про визнання неналежним та недопустимим доказом його заяви від 08 жовтня 2019 року про переведення до Офісу Генерального прокурора та намір пройти атестацію.
Насамперед зазначена заява безпосередньо стосується предмета доказування у цій справі, оскільки саме наявність або відсутність волевиявлення позивача на переведення та проходження атестації є одним із центральних спірних питань.
При цьому посилання позивача на зміну нормативного регулювання після подання такої заяви стосується питання її правового значення для проведення атестації у 2021 році, якому колегією суддів теж надано оцінку, однак не свідчить про неналежність, недопустимість або недостовірність заяви як письмового доказу.
Тому підстав для виключення заяви ОСОБА_1 від 08 жовтня 2019 року з числа доказів у справі колегія суддів не вбачає.
Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 14 липня 2026 року у справі №640/12351/20 не спростовує висновків суду першої інстанції.
Вирішальним для висновків Верховного Суду у зазначеній справі було те, що прокурор до запланованої дати складання іспиту відкликав раніше подану заяву про переведення та проходження атестації, унаслідок чого було припинено його волевиявлення на участь у процедурі атестації. Саме тому кадрова комісія не мала підстав кваліфікувати подальшу неявку такої особи як неуспішне проходження атестації.
Натомість у справі, що розглядається, ОСОБА_1 заяву від 08 жовтня 2019 року не відкликав, її юридичне значення та наявність свого волевиявлення на переведення і проходження атестації послідовно захищав у судовому порядку у справі №640/23545/19.
Таким чином, фактичні обставини справи №640/12351/20 у визначальному аспекті є відмінними від обставин цієї справи, а тому наведені у ній висновки не можуть бути застосовані для вирішення даного спору.
Не підлягають задоволенню й клопотання ОСОБА_1 про постановлення ухвали в порядку частини четвертої статті 306 КАС України із встановленням суду першої інстанції строку для усунення недоліків та ухвалення додаткових судових рішень щодо поданих ним під час розгляду справи заяв і клопотань.
Відповідно до частини четвертої статті 306 КАС України необхідність повернення матеріалів справи до суду першої інстанції для усунення недоліків виникає у разі виявлення суддею-доповідачем нерозглянутих зауважень щодо правильності чи повноти фіксування судового процесу технічними засобами, нерозглянутих письмових зауважень щодо правильності чи повноти протоколу судового засідання або невирішеного питання про ухвалення додаткового рішення.
Матеріалами цієї справи підтверджується, що подані ОСОБА_1 заяви, клопотання та зауваження судом першої інстанції розглянуті, а відповідні процесуальні питання вирішені, у зв`язку з чим передбачених частиною четвертою статті 306 КАС України передумов для повернення справи до суду першої інстанції немає.
При цьому позивач помилково ототожнює невирішене питання про ухвалення додаткового рішення із необхідністю постановлення окремого додаткового судового рішення за результатами розгляду кожного поданого ним процесуального клопотання.
За змістом статті 252 КАС України додаткове судове рішення може бути ухвалене, зокрема, якщо щодо однієї з позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, не ухвалено рішення, судом не визначено спосіб виконання судового рішення або не вирішено питання про судові витрати.
Натомість процесуальне клопотання учасника справи про витребування доказів, виклик свідка, порядок дослідження доказів, їх належність чи допустимість не є таким у розумінні статті 252 КАС України, а тому його вирішення не потребує ухвалення додаткового рішення після завершення розгляду справи по суті.
Відтак незгода ОСОБА_1 із способом вирішення судом першої інстанції окремих його клопотань або з мотивами їх відхилення не свідчить про наявність «невирішеного питання про ухвалення додаткового рішення» у розумінні частини четвертої статті 306 КАС України та не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Тереза Ю.О.
Повний текст постанови виготовлено 09.09.2026.