ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/29827/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко Н.М.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,
за участю секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кудіної Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року щодо клопотання від 12 червня 2024 року «Про виключення документу з числа доказів у справі щодо якого не ухвалено судового рішення» про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач/Офіс) про (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 28 лютого 2024 року):
- визнання протиправним та скасування рішення № 3 від 10 серпня 2021 року Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратурі України «Про неуспішне проходження прокурором атестації» стосовно ОСОБА_1 , який не з`явився для проходження іспиту у формі анонімного тестування 02 серпня 2021 року з поважних причин, оскільки положення щодо проходження атестації згідно приписів підпункту 3 пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-XI на нього не поширювалось;
- визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора № 1338ц від 16 вересня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; ?
- зобов`язання Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора органу прокуратури України з якої його було звільнено або на рівнозначній посаді;
- стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу;
- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача компенсації моральної шкоди у розмірі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення, спричиненої у наслідок підриву ділової репутації.
На виконання пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Після прийняття рішення, 17 травня 2026 року позивачем подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення щодо клопотання від 12 червня 2024 року «Про виключення документу з числа доказів у справі щодо якого не ухвалено судового рішення», із зазначенням всіх мотивів прийняття або відхилення аргументів позивача щодо суті спору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суду, в мотивувальній частині якої суд зазначив, що інститут додаткового судового рішення спрямований на усунення неповноти судового рішення у випадках, прямо передбачених частиною першою статті 252 КАС України, зокрема, коли судом не вирішено одну з позовних вимог або клопотань, щодо яких досліджувалися докази, не визначено способу виконання судового рішення чи не вирішено питання про судові витрати. Суд вважав, що наведені ОСОБА_1 у заяві доводи щодо нерозгляду його клопотання від 12 червня 2024 року фактично зводяться до незгоди з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року, яким у задоволенні позову відмовлено, та не свідчать про наявність у цьому рішенні неповноти, яка могла б бути усунута шляхом ухвалення додаткового судового рішення. Це судове рішення ухвалено щодо всіх заявлених позивачем позовних вимог, а заява про ухвалення додаткового рішення не містить посилань на такі недоліки судового рішення, які відповідно до пункту 1 частини першої статті 252 КАС України могли б бути усунуті в порядку ухвалення додаткового рішення. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі, поданій 16 червня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд», ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви задовольнити. Зазначив, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 252 КАС України підстав для ухвалення додаткового судового рішення, оскільки подане ним 12 червня 2024 року клопотання про виключення наказу Генерального прокурора № 365-ц від 16 квітня 2021 року з числа доказів у справі та, у разі сумніву щодо його службового підроблення, призначення правової експертизи, судом не було вирішено ані окремою ухвалою у підготовчому провадженні, ані рішенням від 15 квітня 2026 року. Вважає, що така невирішеність клопотання свідчить про неповноту судового рішення та є самостійною підставою для ухвалення додаткового рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 252 КАС України. Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що його заява фактично зводиться до незгоди з рішенням від 15 квітня 2026 року, наголошуючи, що у заяві прямо вказував на конкретний недолік цього рішення - невирішення заявленого ним процесуального клопотання та відсутність оцінки відповідних доказів і аргументів. У рішенні суду не наведено мотивів відхилення доказів позивача, оцінки кожного з наведених ним аргументів, а також мотивів незастосування норм права, на які він посилався, що суперечить вимогам частини четвертої статті 246 КАС України. Зазначає, що доводи про можливе підроблення наказу Генерального прокурора № 365-ц від 16 квітня 2021 року ним наводилися неодноразово, однак суд їх належним чином не дослідив і процесуального рішення щодо них не ухвалив. Крім того, ОСОБА_1 посилається на істотні порушення норм процесуального права під час розгляду його заяви про ухвалення додаткового рішення, зазначаючи, що суд розглянув її в порядку письмового провадження за відсутності учасників справи, які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, попри те, що основна справа розглядалася за правилами загального позовного провадження. Такі порушення суперечать принципам рівності учасників процесу, змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин справи й відповідно до пунктів 3, 7 частини третьої статті 317 КАС України є обов`язковими підставами для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти викладених у ній доводів, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вирішуючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує такі фактичні обставини та вимоги законодавства.
Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, процесуальний інститут додаткового судового рішення призначений для усунення неповноти судового рішення у випадках, коли певне питання, яке мало бути вирішене судом при ухваленні відповідного судового акта, залишилося невирішеним.
Так, у постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 1540/4122/18 зазначено, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, щодо необхідності надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги. Водночас додаткове рішення ухвалюється щодо тих вимог, які залишилися невирішеними основним судовим рішенням, і не є способом перегляду чи зміни вже ухваленого рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 9901/118/19 також виходила з того, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Отже, судом першої інстанції вирішено заявлений між сторонами публічно-правовий спір та надано відповідь щодо всіх позовних вимог, які були предметом судового розгляду.
Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 посилався на те, що судом не вирішено подане ним 12 червня 2024 року клопотання «Про виключення документу з числа доказів у справі», та просив ухвалити додаткове судове рішення щодо цього клопотання із зазначенням усіх мотивів прийняття або відхилення його аргументів щодо суті спору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує, що в зазначеному клопотанні просив виключити наказ Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора № 365-ц від 16 квітня 2021 року з числа доказів у справі та вирішити справу на підставі інших доказів, а в разі сумніву щодо службового підроблення цього наказу - призначити правову експертизу. На переконання апелянта, невирішення цього клопотання свідчить про неповноту рішення суду від 15 квітня 2026 року, яка мала бути усунута шляхом ухвалення додаткового рішення.
Колегія суддів не заперечує, що пункт 1 частини першої статті 252 КАС України поряд із позовними вимогами містить вказівку і на клопотання учасника справи. Водночас для вирішення питання про можливість ухвалення додаткового судового рішення визначальним є не лише сам факт подання відповідного клопотання, а й зміст порушеного у ньому питання та характер недоліку судового рішення, на усунення якого спрямована заява.
У цьому випадку клопотання ОСОБА_1 від 12 червня 2024 року стосувалося безпосередньо процесу доказування у справі, а саме можливості використання одного з документів як доказу, оцінки його достовірності та необхідності призначення експертизи.
Натомість після завершення розгляду справи по суті та ухвалення рішення від 15 квітня 2026 року вимога позивача вирішити таке клопотання шляхом ухвалення додаткового рішення фактично передбачає необхідність повернення суду до питань дослідження та оцінки доказів, надання додаткової оцінки доводам сторони та, у разі задоволення відповідного клопотання, вчинення процесуальних дій, пов`язаних із подальшим доказуванням у справі.
При цьому, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_1 , останній просив не лише вирішити клопотання від 12 червня 2024 року, а й зазначити в додатковому судовому рішенні всі мотиви прийняття або відхилення його аргументів щодо суті спору. Аналогічну позицію апелянт підтримує й в апеляційній скарзі, зазначаючи про ненадання судом оцінки його доказам та аргументам, відсутність мотивів їх відхилення, а також незазначення мотивів незастосування норм права, на які він посилався.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що наведені позивачем підстави для ухвалення додаткового рішення фактично пов`язані з його незгодою з повнотою дослідження судом обставин справи, оцінкою доказів та мотивуванням рішення від 15 квітня 2026 року.
Колегія суддів наголошує, що інститут додаткового судового рішення не призначений для доповнення мотивувальної частини основного рішення новою оцінкою доказів та аргументів сторін або для усунення можливих порушень норм процесуального права, допущених під час розгляду справи.
Доводи про те, що суд першої інстанції не дослідив певний доказ, не надав оцінки запереченням щодо його достовірності чи допустимості, не навів мотивів відхилення аргументів учасника справи або не вирішив відповідне процесуальне клопотання до завершення розгляду справи, можуть бути предметом перевірки суду апеляційної інстанції під час перегляду законності й обґрунтованості рішення, яким вирішено спір по суті, проте самі по собі не зумовлюють необхідності повторного дослідження доказів судом першої інстанції в порядку статті 252 КАС України.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був шляхом ухвалення додаткового рішення вирішити питання про виключення наказу Генерального прокурора № 365-ц від 16 квітня 2021 року з числа доказів, а за певних умов - призначити правову експертизу, не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність передбачених статтею 252 КАС України підстав для задоволення заяви.
Посилання ОСОБА_1 на те, що рішення від 15 квітня 2026 року не містить мотивованої оцінки кожного наведеного ним аргументу, мотивів відхилення доказів та мотивів незастосування окремих норм права, також не свідчить про неправильність оскаржуваної ухвали, оскільки такі доводи стосуються відповідності основного судового рішення вимогам щодо його законності, обґрунтованості та вмотивованості, а не наявності підстав для ухвалення додаткового рішення.
Так само посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 420/31235/24 не спростовує наведених висновків колегії суддів. Правова позиція Верховного Суду стосується загального призначення інституту додаткового судового рішення як процесуального засобу усунення неповноти основного судового акта. Водночас вона не свідчить про наявність безумовних підстав для ухвалення додаткового рішення у кожному випадку, коли учасник справи посилається на невирішення певного клопотання, та не спростовує необхідності враховувати зміст такого клопотання і характер питань, які заявник просить вирішити після завершення розгляду справи по суті.
Щодо доводів апеляційної скарги про розгляд заяви ОСОБА_1 у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи та без повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною третьою статті 252 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Отже, проведення окремого судового засідання при вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення не є безумовною вимогою процесуального закону, а необхідність його проведення визначається судом залежно від обставин конкретної справи.
У цій справі суд першої інстанції визнав за можливе розглянути заяву позивача у порядку письмового провадження, судове засідання для її розгляду не призначав та не проводив. Відтак посилання апелянта на неналежне повідомлення його про дату, час і місце судового засідання є безпідставним, оскільки таке судове засідання фактично не призначалося.
За цих обставин відсутні й підстави для застосування пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України, на який посилається апелянт, оскільки зазначена норма передбачає скасування судового рішення у разі розгляду справи за відсутності учасника, не повідомленого належним чином саме про дату, час і місце судового засідання.
Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про наявність підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 317 КАС України, з огляду на розгляд заяви за правилами спрощеного позовного провадження.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року справу № 640/29827/21 прийнято до провадження та визначено її розгляд за правилами загального позовного провадження. Надалі розгляд цієї справи по суті завершено ухваленням рішення від 15 квітня 2026 року.
Розгляд після ухвалення такого рішення заяви про ухвалення додаткового судового рішення є вирішенням окремого процесуального питання в межах уже розглянутої справи та не свідчить про здійснення судом повторного розгляду самого адміністративного спору за правилами спрощеного позовного провадження.
Відтак зазначення в оскаржуваній ухвалі про розгляд заяви у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження не дає підстав для висновку про те, що справа, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, фактично була розглянута судом за правилами спрощеного позовного провадження у розумінні пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України.
Наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду щодо необхідності належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання також не свідчать про наявність у спірному випадку безумовної підстави для скасування ухвали, оскільки ґрунтуються на обставинах проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасника, якого належним чином про таке засідання не повідомлено, тоді як у цій справі питання про ухвалення додаткового рішення вирішувалося без проведення судового засідання.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 640/29827/21.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року щодо клопотання від 12 червня 2024 року «Про виключення документу з числа доказів у справі щодо якого не ухвалено судового рішення» про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Тереза Ю.О.
Повний текст постанови виготовлено 09.09.2025.