СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Харків Справа №922/316/20
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Демідова П.В., суддя Істоміна О.А.,
при секретарі судового засідання Горюшко В.С.,
за участю приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. та представника позивача Єсаулкової Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. (вх. №1519 Х/3)
на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026
(суддя Буракова А.М., повне судове рішення складено 30.06.2026) про відмову у визначенні частки боржника у праві спільної сумісної власності у справі №922/316/20
за позовом Фізичної особи - підприємцяБикової Валентини Геннадіївни
до Фізичної особи - підприємцяПлотнікова Дмитра Леонідовича
про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
1. Стисле викладення історії справи
1.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.05.2020 у справі №922/316/20 позов Фізичної особи-підприємця Бикової Валентини Геннадіївни задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Плотнікова Дмитра Леонідовича на користь Фізичної особи-підприємця Бикової Валентини Геннадіївни 250 659,39 грн заборгованості, 19 578,87 грн пені та 4 053,57 грн судового збору. На примусове виконання цього рішення Господарським судом Харківської області 07.08.2020 видано відповідний наказ.
1.2. До Господарського суду Харківської області 16.06.2026 звернувся приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Ю.В. з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме - частки у праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування подання приватний виконавець зазначав, що на його виконанні перебуває зведене виконавче провадження АСВП №80984417 (№80893731, №80893606) з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 13.08.2020 у справі №922/106/20 про стягнення з боржника на користь стягувача 266 900,00 грн заборгованості за договором оренди та 4 003,50 грн судового збору, а також наказу Господарського суду Харківської області від 07.08.2020 у справі №922/316/20.
1.3. Постанови про відкриття виконавчого провадження направлені сторонам рекомендованим листом. У встановлений пунктом 3 частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" строк боржник декларацію про доходи та майно не надав. За відомостями Державної фіскальної служби України у боржника відкриті розрахункові рахунки в банківській установі, однак кошти на них відсутні; за відповіддю Регіонального сервісного центру зареєстровані транспортні засоби на ім`я боржника відсутні.
Бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання приватного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами.
1.4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у задоволенні подання відмовлено.
Місцевий господарський суд, дослідивши лист КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "БТІ") від 18.03.2026 №3950/04-08/26, яким повідомлено, що інформація в інвентаризаційних справах бюро не є актуальною, а єдиною державною інформаційною системою обліку речових прав на нерухоме майно є Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, та встановивши, що станом на 11.05.2026 відомості про об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 у цьому реєстрі відсутні, дійшов висновку, що доданими до подання доказами не підтверджується факт наявності у боржника частки у квартирі, так само як не вбачається наявність частки у ОСОБА_2 , а щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрованих за вказаною адресою згідно з інформацією реєстру територіальної громади м. Харкова від 06.05.2026, не спростовано відсутність у них відповідних часток.
2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи
2.1. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, виконавець 10.07.2026 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вих. №43815), в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права і невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить: скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/316/20; постановити нове рішення, яким подання задовольнити та визначити частку боржника у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ; розгляд апеляційної скарги проводити за участю відповідача.
2.2. Доводи апеляційної скарги в узагальненому вигляді зводяться до такого:
2.2.1. суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови, що реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх виникнення; реєстрація права спільної сумісної власності боржника та ОСОБА_2 проведена КП "БТІ" у 2012 році на підставі свідоцтва про право власності 2005 року;
2.2.2. відсутність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не свідчить про відсутність права власності, а є наслідком того, що право виникло до створення цього реєстру; до подання виконавця долучені всі необхідні докази на підтвердження належності на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_2 боржнику ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
2.2.3. суд першої інстанції неправомірно поклав на виконавця обов`язок довести відсутність часток у праві власності на квартиру в ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки їхній зв`язок зі спірним майном підтверджується лише реєстрацією місця проживання, яка не є доказом права власності.
2.3. Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги в порядку частини четвертої статті 269 цього Кодексу судом не встановлено.
3. Позиція інших учасників справи
3.1. Відзиви на апеляційну скаргу від стягувача, боржника чи заінтересованої особи до Східного апеляційного господарського суду не надійшли, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали.
4. Рух справи в суді апеляційної інстанції
4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 визначено склад суду у справі: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Гетьман Р.А.
4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 витребувано матеріали справи №922/316/20 у Господарського суду Харківської області; вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, відкладено до надходження матеріалів справи. Матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції 21.07.2026.
4.3. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з неподанням апелянтом доказів сплати судового збору. На виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 апелянт 29.07.2026 подав до суду докази сплати судового збору у визначеному судом розмірі.
4.4. У зв`язку з відпусткою судді Гетьмана Р.А. на підставі розпорядження керівника апарату суду від 03.08.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 визначено склад суду: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Демідова П.В., суддя Істоміна О.А. Заяв про відвід складу суду не надходило.
4.5. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконавця; учасникам справи встановлено десятиденний строк для подання відзиву; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.08.2026 о 11:00.
4.6. У судове засідання 31.08.2026 з`явились приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Ю.В. та представник позивача Єсаулкова Ю.В. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про місце, дату та час проведення судового засідання, в судове засідання не з`явились, своїх представників не направили.
Оскільки відповідно до частини другої статті 335 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, Східний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу за відсутності учасників справи.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
5.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.05.2020 у справі №922/316/20 задоволено позов фізичної особи - підприємця Бикової Валентини Геннадіївни до фізичної особи - підприємця Плотнікова Дмитра Леонідовича про стягнення 250 659,39 грн заборгованості, 19 578,87 грн пені та 4 053,57 грн судового збору (а.с. 57-61). На примусове виконання цього рішення Господарським судом Харківської області 07.08.2020 видано відповідний наказ (а.с. 68).
Постановами приватного виконавця ВОХО Близнюкова Ю.В. від 02.05.2026 відкрито виконавче провадження ВП №80893731 та №80893606 з виконання вказаного судового наказу (а.с. 115, 116). Наказ об`єднано у зведене виконавче провадження АСВП №80984417 (№80893731, №80893606) разом із наказом у справі №922/106/20 від 13.08.2020.
5.2. Приватним виконавцем 06.04.2026 складено акт (АСВП №80695470), яким зафіксовано, що при вчиненні виконавчих дій за адресою: АДРЕСА_3 виконавцю не було надано допуск до квартири, що належить боржнику, для проведення виконавчих дій. Акт складено за відсутності понятих, боржника та стягувача, підписи яких у відповідних графах акта відсутні (а.с. 112).
5.3. У межах виконавчого провадження №80893606 виконавцем 02.05.2026 також було направлено запити:
- до Пенсійного фонду України щодо наявності відомостей про отримання боржником ОСОБА_1 доходів (пенсії, заробітної плати за трудовими чи цивільно-правовими договорами) та про останнє місце його роботи. Відповідно до відповіді на запит №333901422 від 03.05.2026, отриманої виконавцем того самого дня, особу боржника знайдено в реєстрі застрахованих осіб, однак дані про отримання ним доходу відсутні (а.с. 113).
- До Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів. За результатами обробки запиту №333960995 від 03.05.2026 встановлено, що у МВС дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби відсутні (а.с. 114);
- до Державної податкової служби України про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділи, якою на запит №333960994 від 03.05.2026 14:22 повідомлено, що інформація про номери рахунків, відкриті у банках та інших фінансових установах боржниками - юридичними особами та/або фізичними особами - підприємцями, до ДФС не надходила. Відповідно до інформації з АСВП декларацію про доходи та майно боржник не надав.
5.4. Приватним виконавцем 02.05.2026 на підставі пункту 21 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" скеровано запити до 17 банківських установ (АТ КБ "Приватбанк", АТ "Універсал Банк", АТ "АЛЬТБАНК", АТ АБ "Південний", АТ "КРЕДОБАНК", АТ "Укрексімбанк", АТ "Укрсиббанк", АТ "Вест Файненс Енд Кредит Банк", АТ "Сенс Банк", АТ "ТАСкомбанк", АТ "Банк Кредит Дніпро", АТ "Райффайзен Банк", АТ "Банк 3/4", АТ "Скай Банк", АТ "ВСТ Банк", АТ "Державний ощадний банк України", АТ "Акцент-Банк") про надання інформації, що становить банківську таємницю, щодо наявності та/або стану рахунків і електронних гаманців боржника ОСОБА_1 (а.с. 117).
5.5. Листом КП "БТІ" від 18.03.2026 №3950/04-08/26 (а.с. 124 зворот-125) повідомлено, що реєстрація права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_4 станом на 31.12.2012 проведена КП "БТІ" за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31.01.2005, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради за р. №3-05-231383. Також КП "БТІ" зазначено що відомості інвентаризаційних справ бюро на сьогодні не є актуальними, оскільки єдиною державною інформаційною системою, що забезпечує облік речових прав на нерухоме майно, є Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
Саме свідоцтво про право власності на житло від 31.01.2005 до матеріалів справи не долучено; наявна лише інформаційна довідка КП "БТІ", яка містить посилання на реквізити цього свідоцтва.
5.6. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна №476640095 станом на 11.05.2026 відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 відсутні (а.с. 131).
5.7. Згідно з інформацією реєстру територіальної громади м. Харкова від 06.05.2026 станом на 01.05.2026 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 121 зворот) Даних про те, хто з мешканців квартири був зареєстрований за цією адресою станом на дату видачі свідоцтва про право власності на житло (31.01.2005), у тому числі чи проживали за цією адресою на момент приватизації неповнолітні члени сім`ї, матеріали справи не містять. Відомостей про склад сім`ї боржника, підстави реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за спірною адресою (родинні зв`язки, дата реєстрації), а також про те, чи відбувалися після 2012 року будь-які правочини щодо квартири (відчуження, спадкування, поділ майна подружжя тощо), матеріали подання не містять.
6. Позиція суду апеляційної інстанції
6.1. Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в частині: (а) достатності поданих виконавцем доказів для підтвердження наявності у боржника частки у праві власності на квартиру; (б) обґрунтованості висновку суду першої інстанції щодо неможливості визначення часток інших зареєстрованих у квартирі осіб.
6.2. Щодо доведеності права спільної сумісної власності боржника та ОСОБА_2 .
6.2.1. Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У пункті 6 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно із частиною першою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина п`ята статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").
У частині шостій статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до статті 335 Господарського процесуального кодексу України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
За частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
До 01 січня 2013 року оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності проводилось, зокрема, органами місцевого самоврядування відповідно до "Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року №7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за №157/6445, яке втратило чинність з 01 січня 2013 року.
Крім того, згідно з "Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб", затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року №121, що була чинною до 06 серпня 2012 року, та відповідно до пунктів 1.3, 1.4, 1.5, 1.7 вище зазначеного "Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" - "Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць"; "Обов`язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування"; "Державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно, зокрема, житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо"; "Державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об`єкт".
6.2.2. Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, можуть визнаватися дійсними за умови їх належної реєстрації за законодавством, чинним на момент виникнення. Разом з тим застосування цієї норми вимагає встановлення самого факту належної реєстрації права, а не лише посилання на неї.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги апеляційний господарський суд керується нормами частини першої статті 73 ГПК України, яка визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Положеннями статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що закріплена в ній норма права покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
6.2.3. Матеріали справи свідчать, що єдиним доказом, наданим виконавцем на підтвердження права власності боржника та ОСОБА_2 , є інформаційний лист КП "БТІ", який відтворює відомості архівної інвентаризаційної справи. Саме свідоцтво про право власності на житло від 31.01.2005, на яке міститься посилання в цьому листі, до матеріалів подання не долучено. Лист КП "БТІ" за своєю правовою природою є інформаційною довідкою, що передає зміст документів, які на момент її складення зберігаються в архіві бюро, проте не є правовстановлюючим документом і не замінює собою оригінал (копію) свідоцтва про право власності, договору чи іншого документа, на підставі якого право власності виникло. З клопотанням про витребування копії правовстановлюючого документа на нерухоме майно та/або інвентаризаційної справи з КП "БТІ" приватний виконавець до суду не звертався, доказів неможливості отримати такі відомості ним також не надано.
6.2.4. Посилання апелянта на статтю 328 Цивільного кодексу України про презумпцію правомірності набуття права власності не спростовує наведеного висновку, оскільки ця презумпція діє щодо особи, чиє право власності належним чином підтверджене, тоді як в даному випадку сам факт існування та зміст правовстановлюючого документа судом не перевірено через його неподання.
6.2.5. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що наявними у матеріалах подання доказами не підтверджується з достатнім ступенем вірогідності наявність у боржника ОСОБА_1 частки у праві спільної часткової власності на спірну квартиру станом на час розгляду подання.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що застосування судом частини десятої статті 335 ГПК України та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише тоді, коли виконавець вичерпав усі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №2-592/09 (провадження №61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі №522/6400/15-ц (провадження №61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі №947/22930/19 (провадження №61-9215св20), від 29 лютого 2024 року у справі №309/3522/22 (провадження №61-12925св23).
Відповідно до частини другої статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Матеріали справи не містять доказів, що приватним виконавцем вжито усіх можливих заходи для розшуку майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості. Акт, складений приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. 06.04.2026 не є належним доказом вчинення дій щодо розшуку рухомого майна боржника, оскільки відповідно до змісту зазначеного акту виконавцю не було надано допуск до квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Проте місцем проживання боржника відповідно до матеріалів виконавчого провадження є АДРЕСА_1 . Тобто, виконавчі дії проведено за іншою адресою. Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення подання приватного виконавця.
Крім того, апеляційний господарський суд зауважує, що приватним виконавцем до суду першої інстанції не надано доказів на підтвердження вичерпання визначених законом України "Про виконавче провадження" процедур звернення стягнення на інше рухоме майно боржника, зокрема, шляхом примусового проникнення до житла боржника на підставі ухвали суду, постановленої в порядку статті 439 Цивільного процесуального кодексу України.
6.3. Щодо часток ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
6.3.1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (чинний на момент видачі свідоцтва про право власності на житло) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (стаття 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду")
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю;
Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло (частина перша статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Надана відповідачем інформація з реєстру територіальної громади м. Харкова від 06.05.2026 (пункт 5.7 цієї постанови) не підтверджує переліку осіб, які проживали у квартирі АДРЕСА_2 , на момент реалізації процедури приватизації та могли набути право власності на зазначену квартиру в порядку приватизації державного житлового фонду.
6.3.2. Щодо доводів апелянта про те, що сама по собі реєстрація місця проживання відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є підставою виникнення права власності на житлове приміщення, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до законодавства, яке регулювало приватизацію державного житлового фонду на момент видачі свідоцтва про право власності на житло (31.01.2005), до складу співвласників приватизованого житла підлягали включенню всі особи, які на момент приватизації мали зареєстроване місце проживання у відповідній квартирі, включаючи неповнолітніх членів сім`ї наймача, які набували право на частку в такому майні в силу прямої вказівки закону незалежно від того, чи зазначені вони окремо у свідоцтві про право власності. Матеріали подання не містять жодних відомостей про те, хто саме та в якому віці був зареєстрований у спірній квартирі станом на 31.01.2005, тобто на момент видачі свідоцтва про право власності на житло, а відтак судом не може бути з достатньою вірогідністю встановлено вичерпне коло осіб, які на законних підставах мали б набути право власності на це майно за наслідками приватизації.
6.3.3. Апеляційний господарський суд зазначає, що визначення частки боржника у спільному майні за відсутності достовірних відомостей про повний склад співвласників та про чинність первісної реєстрації права на момент розгляду подання може призвести до порушення прав осіб, які не залучені до участі у справі, але можуть мати законні майнові інтереси щодо спірного об`єкта, а також до внесення до державного реєстру відомостей, які не відповідають наявним речовим правам.
7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
7.1. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.2. За результатами апеляційного перегляду апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення подання приватного виконавця, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню.
7.3. З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. без задоволення, а ухвали Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/316/20 - без змін.
8. Щодо судових витрат
8.1. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" приватні виконавці звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних із виконанням судових рішень. З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення та звільнення апелянта від сплати судового збору питання розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 282, 335 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/316/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 09.09.2026.
Головуючий суддя Є.О. Васильєв
Суддя П.В. Демідова
Суддя О.А. Істоміна