УХВАЛА
15 вересня 2026 року
м. Київ
справа №420/36532/25
адміністративне провадження № К/990/33850/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2026 у справі №420/36532/25 за позовом Громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Громадянка В`єтнаму ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну № 225 від 27.08.2025 громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 14.10.2025 громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дію посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2026, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2026, позовну заяву громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну № 225 від 27.08.2025 громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 . Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 14.10.2025 громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 нову посвідку на постійне проживання в Україні. У решті позову відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області через підсистему "Електронний суд" подало до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2026 rасаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2026 у справі №420/36532/25 залишено без руху.
Надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
18.08.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла заява про виконання ухвали Верховного Суду від 03.08.2026.
Ураховуючи, що у період з 10.08.2026 до 08.09.2026 суддя Мельник-Томенко Ж.М. перебувала у відпустці, питання щодо розгляду матеріалів касаційної скарги вирішується після припинення обставин, які перешкоджали такому розгляду.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2, 3 статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу) у касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1- 3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, та не викладення скаржником підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2026 у справі №420/36532/25 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Ж.М. Мельник-Томенко
О.Р. Радишевська В.М. Соколов