У х в а л а
10 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 344/14038/20
провадження № 61-8582ск26
Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Гудими Д. А. ознайомився із касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця)
на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2026 року
у справі за позовом скаржниці до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - про поділ майна та майнових прав подружжя, визнання певних правочинів щодо майна, яке підлягає поділу, удаваними, фіктивними чи недійсними, про застосування наслідків нікчемності певних правочинів щодо такого майна та
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до скаржниці про поділ спільного майна подружжя і
в с т а н о в и в :
1. 25 червня 2026 року скаржниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу (вх. № 20634/0/220-26 від 29 червня 2026 року), у якій просила скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно повернути, оскільки скаржниця не зазначила передбачені Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) підстави касаційного оскарження.
2.1. За змістом пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Такі підстави скаржниця не вказала.
2.2. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
(1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац другий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України);
(2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац третій пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України);
(3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
(4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
2.3. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
2.4. За змістом наведених приписів, особа, яка подає касаційну скаргу на рішення чи ухвалу суду першої інстанції після його перегляду апеляційним судом та/або на постанову чи ухвалу апеляційного суду, має у касаційній скарзі достатньо чітко вказати підставу касаційного оскарження, а також обґрунтувати таку підставу.
2.5. Касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку (пункт 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України).
2.6. Скаржниця у тексті касаційної скарги вказала підставою касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначила, зокрема, що відсутній висновок Верховного Суду щодо представництва її інтересів особою, яка не є адвокатом, повернення поданих таким представником процесуальних документів у справі, що «позбавило позивача юридичної певності стосовно цих документів, позиції яких судами так і не вирішені». Наведені у касаційній скарзі роздуми скаржниці не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Лише вказівки на те, що певного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права немає, недостатньо для того, щоб цей суд на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України відкрив касаційне провадження. Відповідну підставу слід обґрунтувати, зокрема, вказати, який, на думку особи, яка подала касаційну скаргу, мав би бути висновок стосовно застосування певного припису, чому ті висновки, які вже сформулював Верховний Суд, не можна врахувати під час вирішення справи, тощо. За змістом касаційної скарги скаржниця не погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, проте не вказала, який саме висновок і щодо якого саме припису мав би сформулювати Верховний Суд.
2.7. Скаржниця також вказала, що суд першої інстанції належно не дослідив зібрані у справі докази. Однак згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України недослідження судом зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього кодексу. Скаржниця таких підстав належно не виклала і не обґрунтувала. Тому її твердження про неналежне дослідження судом першої інстанції доказів не є самостійною підставою касаційного оскарження, передбаченою ЦПК України, та не дозволяє перевірити цей довід у суді касаційної інстанції за відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього кодексу.
2.8. Оскільки скаржниця у касаційній скарзі не зазначила передбачені останнім абзацом частини другої статті 389 ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, таку скаргу слід повернути.
Керуючись статтями 260, 261, 389, 392, 393 ЦПК України,
п о с т а н о в и в :
повернути ОСОБА_1 касаційну скаргу (вх. № 20634/0/220-26 від 29 червня 2026 року) на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - про поділ майна та майнових прав подружжя, визнання певних правочинів щодо майна, яке підлягає поділу, удаваними, фіктивними чи недійсними, про застосування наслідків нікчемності певних правочинів щодо такого майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Д. А. Гудима