ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у забезпеченні позову
16 вересня 2026 р. Справа №160/29091/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
15.09.2026 року (11.09.2029 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді по суті та незадоволенні рапортів військовослужбовця ОСОБА_1 від 02.09.2026 року: про направлення на медичне обстеження та ВЛК про надання невідкладної медичної допомоги та стаціонарне лікування а також про звільнення від фізичних навантажень;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 та військову частину НОМЕР_1 невідкладно направити ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я (госпіталю) для проведення медичного обстеження, стабілізації стану здоров`я та надання стаціонарного лікування у зв`язку із загостренням цукрового діабету та супутніх захворювань;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 та військову частину НОМЕР_1 видати направлення та забезпечити проходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії (ВЛК) з метою «об`єктивного визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров`я;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 та військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про тимчасове звільнення ОСОБА_1 від виконання фізичних навантажень та залучення до стройової/фізичної підготовки до встановлення стану придатності за наслідками проходження ВЛК.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що 28.08.2026 року позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де 29.08.2026 року щодо нього проведено військово-лікарську комісію, за результатами якої його було направлено для проходження військової служби. За твердженням позивача, під час проведення медичного огляду не було витребувано його медичну карту та не залучено відповідних профільних медичних спеціалістів. Позивач зазначає, що має низку хронічних та прогресуючих захворювань, зокрема цукровий діабет 2 типу з ускладненнями, асептичний некроз головок правої та лівої стегнових кісток і правосторонній коксартроз, артеріальну гіпертензію, ожиріння, захворювання хребта, а також стан після оперативного лікування вентральної невправної грижі. Як зазначає позивач, під час перебування у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 його стан здоров`я погіршився у зв`язку з відсутністю, на його думку, належного медичного забезпечення, доступу до необхідних лікарських засобів та медичного нагляду. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я 02.09.2026 року позивач подав рапорти про направлення на медичне обстеження та військово-лікарську комісію, надання невідкладної медичної допомоги та направлення на стаціонарне лікування, а також про звільнення від фізичних навантажень. За твердженням позивача, зазначені рапорти разом із медичною документацією були направлені відповідачам 04.09.2026 року засобами електронного зв`язку, однак станом на час звернення до суду вони по суті не розглянуті, відповідних рішень за ними не прийнято, медична допомога не надана, направлення на лікування та проходження ВЛК не видано, а від виконання фізичних навантажень позивача не звільнено. Позивач вважає таку бездіяльність відповідачів протиправною та такою, що порушує його право на охорону здоров`я, належне медичне забезпечення під час проходження військової служби та об`єктивне визначення придатності до військової служби за станом здоров`я. З огляду на наведене позивач просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду поданих ним рапортів, зобов`язати відповідачів направити його до закладу охорони здоров`я для медичного обстеження та лікування, забезпечити проходження військово-лікарської комісії, а також прийняти рішення про тимчасове звільнення від фізичних навантажень до встановлення стану придатності за результатами ВЛК.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 (та їх посадовим особам) до набрання законної сили рішенням суду у цій справі залучати військовослужбовця ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до виконання бойових (спеціальних) завдань та участі у бових діях;
- направляти військовослужбовця: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 )до зони ведення активних бойових дій (районів воєнних дій);
- залучати військовослужбовця ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до несення служби у нарядах, стройової підготовки та виконання завдань, пов`язаних із фізичним навантаженням (перенесення вантажів, тривале стояння, носіння засобів індивідуального бронезахисту).
Аргументи даної заяви зводяться до того, що позивач має низку тяжких та прогресуючих захворювань, які, на його переконання, потребують постійного медикаментозного лікування, належного медичного спостереження та обмеження фізичних навантажень. Позивач зазначає, що стан його здоров`я істотно погіршився, а подані ним 02.09.2026 року рапорти щодо направлення на госпіталізацію, проходження військово-лікарської комісії та звільнення від фізичних навантажень відповідачами належним чином не розглянуті.
При цьому позивач посилається на існування, на його думку, реальної загрози його життю та здоров`ю у разі залучення до виконання бойових або спеціальних завдань, направлення до районів ведення активних бойових дій, а також виконання завдань, пов`язаних із значним фізичним навантаженням, зокрема перенесенням вантажів, тривалим стоянням та носінням засобів індивідуального бронезахисту.
На обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначає, що невжиття таких заходів до вирішення справи по суті може призвести до істотного погіршення стану його здоров`я та, як наслідок, унеможливити ефективний захист і поновлення його прав у разі задоволення позовних вимог. На переконання позивача, заявлений захід забезпечення позову має тимчасовий характер, спрямований на збереження існуючого становища до вирішення спору судом та не передбачає фактичного вирішення спору по суті.
З огляду на викладене позивач вважає необхідним до набрання законної сили рішенням суду заборонити військовій частині НОМЕР_1 та її посадовим особам залучати його до виконання бойових (спеціальних) завдань та участі у бойових діях, направляти до районів ведення активних бойових дій, а також залучати до несення служби у нарядах, стройової підготовки та виконання завдань, пов`язаних із фізичним навантаженням.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 року, зазначене вище заява про забезпечення позову була розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цим Кодексом заходи забезпечення позову.
Частиною другою статті 150 КАС України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому наведені положення процесуального закону не передбачають автоматичного застосування заходів забезпечення позову лише на підставі заявлення відповідного клопотання та посилання заявника на можливість настання негативних наслідків. Особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність застосування конкретного заходу та надати докази на підтвердження існування передбачених статтею 150 КАС України підстав.
Отже, забезпечення позову є процесуальним інститутом тимчасового судового захисту, спрямованим не на попереднє вирішення спору по суті, а на гарантування можливості ефективного захисту прав позивача та реального виконання майбутнього судового рішення.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21, відповідно до якої заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, а тому повинні застосовуватися з підстав та в порядку, прямо передбачених законом. Верховний Суд також наголосив, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має пересвідчитися у наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, з`ясувати обсяг позовних вимог та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам.
Верховний Суд у цій же постанові зазначив, що заходи забезпечення позову мають бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від застосування відповідного заходу з тими негативними наслідками, які можуть настати у разі його незастосування. Адекватність заходу визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
При цьому Верховний Суд звернув увагу, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має оцінити, зокрема, наявність безпосереднього зв`язку між конкретним заходом забезпечення та предметом позовної вимоги, ймовірність утруднення виконання або невиконання майбутнього рішення, а також необхідність запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, суд враховує, що предметом позову у цій справі є, зокрема, визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо нерозгляду поданих позивачем рапортів та зобов`язання відповідачів вчинити певні дії, пов`язані з направленням позивача на медичне обстеження, лікування та військово-лікарську комісію.
Водночас заявлений позивачем захід забезпечення позову полягає у забороні військовій частині НОМЕР_1 та її посадовим особам до набрання законної сили рішенням суду залучати позивача до виконання бойових (спеціальних) завдань та участі у бойових діях, направляти його до районів ведення активних бойових дій, а також залучати до несення служби у нарядах, стройової підготовки та виконання завдань, пов`язаних із фізичним навантаженням.
Отже, заявлений захід фактично стосується порядку та умов подальшого проходження позивачем військової служби, тоді як безпосереднім предметом спору є питання правомірності бездіяльності відповідача щодо розгляду рапортів та вчинення дій, пов`язаних із медичним забезпеченням позивача.
Таким чином, між заявленим заходом забезпечення позову та предметом заявлених позовних вимог відсутній той безпосередній процесуальний зв`язок, який відповідно до статей 150, 151 КАС України є необхідною передумовою для застосування забезпечення позову.
Сам по собі факт того, що заявник пов`язує необхідність застосування заходу забезпечення позову із станом свого здоров`я, не є достатньою підставою для застосування такого заходу. Суд при розгляді відповідної заяви має встановити не лише наявність певних обставин, на які посилається заявник, а й те, що саме невжиття конкретного заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав позивача у межах заявленого спору.
При цьому питання щодо наявності у позивача відповідних захворювань, ступеня їх тяжкості, впливу на придатність до військової служби, необхідності лікування, обсягу медичних протипоказань та можливості виконання ним конкретних службових обов`язків підлягають з`ясуванню під час розгляду справи по суті та, у відповідних випадках, компетентними медичними органами, зокрема військово-лікарською комісією.
Натомість у межах розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує питання про придатність позивача до військової служби та не може підміняти собою військово-лікарську комісію.
Посилання позивача на те, що його можливе направлення до району ведення активних бойових дій або залучення до фізичних навантажень може спричинити тяжкі наслідки для його здоров`я, саме по собі не свідчить про наявність передбаченої частиною другою статті 150 КАС України реальної та безпосередньої загрози, якщо така загроза не підтверджена належними доказами конкретних дій відповідача, спрямованих на реалізацію відповідного направлення чи залучення.
Із заяви про забезпечення позову не вбачається, що на момент її розгляду відповідачем прийнято конкретний наказ, розпорядження або інше індивідуальне рішення про направлення позивача до конкретного району ведення бойових дій, залучення його до конкретного бойового завдання або покладення на нього конкретного службового завдання, виконання якого створювало б безпосередню та невідворотну загрозу його правам.
Наведені заявником обставини ґрунтуються переважно на припущенні про можливість у майбутньому вчинення відповідачем відповідних дій. Однак сама лише потенційна можливість вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій у майбутньому не є достатньою для застосування заходів забезпечення позову.
Такий висновок відповідає підходу Верховного Суду, відповідно до якого достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є саме підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування певного виду забезпечення. Верховний Суд наголосив, що суд повинен виходити з конкретних доказів та оцінювати, чи дійсно невжиття заходів може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав позивача.
Аналогічний підхід застосовано Хмельницьким окружним адміністративним судом в ухвалі, оприлюдненій у Єдиному державному реєстрі судових рішень у 2026 році, у справі щодо проходження військової служби. У тій справі заявник також просив заборонити військовій частині переміщувати його до іншого місця служби, іншої військової частини або бойового підрозділу та направляти до району бойових дій до набрання законної сили рішенням суду. Суд виходив із того, що такі дії не були предметом оскарження у справі та не перебували у безпосередньому зв`язку із заявленими позовними вимогами, а доводи щодо можливого направлення до району бойових дій ґрунтувалися на припущеннях і не були підтверджені належними та допустимими доказами.
Водночас суд звертає увагу, що відповідно до пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Наведена законодавча заборона свідчить про встановлений законодавцем особливий процесуальний режим судового втручання у сферу реалізації командуванням повноважень щодо управління військовою службою в умовах воєнного стану.
Разом із тим суд враховує, що у даному випадку заявником не наведено конкретного наказу чи розпорядження командира, дія якого підлягала б зупиненню. Відтак положення пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України не є самостійною та безпосередньою підставою для відмови у задоволенні заяви саме з огляду на відсутність конкретного наказу, однак зазначена норма підлягає врахуванню судом при оцінці допустимих меж судового втручання у відносини проходження військової служби.
За таких обставин установлення судом загальної заборони військовій частині на майбутнє залучати конкретного військовослужбовця до певних категорій службових завдань фактично означало б встановлення судом обмежень щодо реалізації командуванням повноважень з організації проходження військової служби без оцінки конкретного наказу, розпорядження, службової необхідності та фактичних обставин, які можуть виникнути у майбутньому.
Крім того, запропонований позивачем захід сформульований надзвичайно широко та охоплює значне коло службових дій: участь у бойових та спеціальних завданнях, направлення до районів бойових дій, несення служби у нарядах, стройову підготовку, перенесення вантажів, тривале стояння та носіння засобів індивідуального бронезахисту.
При цьому з матеріалів заяви неможливо встановити, які саме з наведених видів службової діяльності відповідач має намір здійснювати щодо позивача, у який строк, на підставі якого рішення та за яких конкретних обставин.
З огляду на це застосування такого заходу мало б не превентивний характер щодо конкретної встановленої загрози, а фактично встановлювало б загальну заборону на вчинення широкого кола можливих службових дій у майбутньому.
Суд також враховує, що забезпечення позову не може підміняти собою рішення суду по суті спору.
У постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 Верховний Суд окремо наголосив, що під час розгляду заяви про забезпечення позову обґрунтованість позовних вимог по суті не досліджується, оскільки це є предметом розгляду адміністративної справи. Метою забезпечення є гарантування ефективного захисту прав у межах конкретного спору, а не попереднє вирішення цього спору.
У цій справі задоволення заяви фактично створило б для позивача правовий режим, за якого до вирішення спору по суті відповідач був би позбавлений можливості залучати позивача до значного кола передбачених службових обов`язків, хоча питання щодо правомірності такої бездіяльності відповідача, стану здоров`я позивача та необхідності його направлення на ВЛК є предметом основного спору.
Отже, заявлений захід не спрямований безпосередньо на забезпечення виконання можливого рішення суду за заявленими позовними вимогами.
Якщо позов буде задоволено та суд дійде висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо розгляду рапортів позивача, належним способом захисту буде покладення на відповідача відповідного обов`язку, визначеного судом у резолютивній частині рішення. При цьому сама по собі необхідність забезпечити майбутнє виконання такого рішення не обумовлює необхідності встановлення загальної заборони на виконання позивачем певних службових завдань.
Суд також бере до уваги, що відповідно до частини другої статті 150 КАС України підстави для забезпечення позову є оціночними та повинні встановлюватися судом з урахуванням конкретних доказів.
Саме по собі подання медичних документів та посилання на наявність захворювань не означає автоматичної наявності підстав для застосування будь-якого обраного заявником заходу забезпечення позову. Медичні документи можуть мати доказове значення для вирішення спору по суті, зокрема щодо необхідності медичного обстеження, лікування та визначення придатності до військової служби, однак вони не підтверджують безпосередньо того, що відповідачем прийнято конкретне рішення про направлення позивача до району бойових дій або про залучення його до конкретних фізично навантажувальних завдань.
Не підтверджено також і того, що без застосування саме заявленого заходу виконання можливого рішення суду стане неможливим або істотно утрудненим.
При цьому суд не залишає поза увагою посилання позивача на необхідність охорони його життя та здоров`я. Водночас питання забезпечення позову має вирішуватися виключно в межах повноважень суду, визначених КАС України, та з дотриманням установлених законом критеріїв необхідності, адекватності, співмірності та зв`язку заходу із предметом спору.
Верховний Суд наголошує, що суд при вирішенні питання про забезпечення позову має оцінювати всі обставини у їх сукупності та встановити, чи не може застосування заходу забезпечення спричинити більшу шкоду, ніж та, якій передбачається запобігти.
У цьому випадку позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності саме тієї фактичної обставини, з якою він пов`язує необхідність забезпечення позову, а саме конкретної та безпосередньої загрози його направлення до району ведення бойових дій чи залучення до визначених ним видів службових завдань до вирішення справи по суті.
Отже, доводи заявника щодо можливого настання в майбутньому негативних наслідків для його здоров`я за відсутності конкретних доказів вчинення відповідачем відповідних дій мають характер припущень.
За таких обставин суд доходить висновку, що заявником не доведено наявності передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, а заявлений спосіб забезпечення не відповідає критеріям безпосереднього зв`язку з предметом спору, адекватності та співмірності.
При цьому суд зауважує, що відмова у застосуванні заходів забезпечення позову не є вирішенням питання про правомірність чи неправомірність бездіяльності відповідача, не свідчить про оцінку судом стану здоров`я позивача та не перешкоджає суду надати належну оцінку всім поданим сторонами доказам під час розгляду справи по суті.
Таким чином, за результатами розгляду заяви суд не встановив обставин, які б свідчили про існування реальної, безпосередньої та підтвердженої доказами загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення прав позивача без застосування заявленого заходу забезпечення позову.
За наведених обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Відтак у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник