ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
16 вересня 2026 р. Справа №160/24780/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву адвоката Щербини Максима Володимировича про вжиття заходів забезпечення позову адвоката Щербини Максима Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
14.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Щербини Максима Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) в особі його структурного підрозділу - ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо безпідставного повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (реєстр «Оберіг») стосовно громадянина ОСОБА_1 про виключення з військового обліку на підставі записів у Тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 29.01.2020.
Позовні вимоги обґрунтовано таким.
08.06.2026 ІНФОРМАЦІЯ_5 було сформовано та направлено повістку, для уточнення даних, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , 1980 року народження, належить з`явитись 22.06.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , але відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач незаконно перебуває на військовому обліку в першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується електронним військово-обліковим документом, сформованим 15.07.2026.
В силу юридичної необізнаності Позивача, він виконав вимоги повістки та прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де його документи не взяли до уваги та направили на проходження військово-лікарської комісії. В подальшому ІНФОРМАЦІЯ_5 постійно вручав нові повістки і всі для уточнення даних, але не зазначають які саме дані повинен уточнити Позивач.
Згідно із записом у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_2 виданого 29.01.2020 року, який вчинено у пункті 7, зазначено наступне: « 02.04.2008 року комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за гр.. І, ст.. 30а, Наказ МОУ 1994 року № 2». При цьому, п.14 тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 виданого 29.01.2020 року в собі містить чіткий запис про те, що 02.04.1998 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 згідно п.3 ч.6 ст. 37 ЗУ « Про військовий обов`язок і військову службу».
ІНФОРМАЦІЯ_5 , ігноруючи відповідні записи про виключення з військового обліку невійськовозобов`язаного ОСОБА_1 , без згоди останнього, було взято на військовий облік та направлено на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК).
Дані дії ІНФОРМАЦІЯ_8 є протиправними, порушують права Позивача та повністю суперечать чинному законодавству України з огляду на таке: 1)Громадянин ОСОБА_1 НЕ є військовозобов`язаним та не перебуває у запасі, оскільки був офіційно та остаточно виключений з військового обліку за станом здоров`я на підставі рішення військово-лікарської комісії від 02.04.1998 року. 2)Цей юридичний факт підтверджується офіційним документом суворої звітності - Тимчасовим посвідченням № 50/4, виданим 29.01.2020 року ІНФОРМАЦІЯ_9 . 3)Зокрема, у пункті 7 та пункті 14 зазначеного Тимчасового посвідчення № 50/4 міститься чіткий, належним чином завірений печаткою та підписом уповноваженої особи запис про те, що ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. 4) Рішення про виключення з військового обліку Позивача було прийняте ще у 1998 році (на підставі тодішнього висновку ВЛК). Видача нового бланка у 2020 році не була новим медичним оглядом - ТЦК та СП (колишній військкомат) просто переніс архівні дані з особової справи Позивача у новий, чистий бланк у зв`язку зі зношенням оригіналу. 5) Той факт, що у січні 2020 року військовий комісар майор ОСОБА_2 поставив свій підпис та гербову печатку, підтверджує, що держава в особі ТЦК зафіксувала, що виключення Позивача з обліку є абсолютно законним, чинним і внесеним до відповідних реєстрів та журналів обліку. 6) Оскільки бланк виданий відносно нещодавно (у 2020 році), він має сучасні реквізити територіального центру (ТЦК та СП, а не РВК) та чіткі відмітки, адже документ виглядає охайно та є повністю читабельним.
У відповідь на Адвокатський запит № 53 від 22.07.2026 року, направлений в інтересах Позивача, ІНФОРМАЦІЯ_10 листом № 1074 від 30.07.2026 року повідомив про відсутність у своєму розпорядженні первинних документів ВЛК та витягів з наказів 1998 року. Таким чином, Відповідач офіційно та документально зафіксував факт втрати власного архіву, який безпосередньо перебував у розпорядженні цієї ж установи під час видачі дубліката посвідчення військовозобов`язаного.
Територія, на якій розташований ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_1 ), ніколи не входила і не входить до Переліку територій, де ведуться (велися) активні бойові дії. Аналіз документів у їхній хронологічній послідовності - від моменту видачі посвідчення (29.01.2020 року) до моменту надання відповіді на запит (30.07.2026 року) - свідчить про те, що первинні документи були втрачені всередині самої установи у мирних умовах в проміжку між цими датами. Цей факт повністю виключає дію обставин непереборної сили (форс-мажору).
Позивач є добросовісним суб`єктом права, який належним чином зберігає єдиний доступний йому оригінал військово-облікового документа. Згідно з фундаментальним принципом «належного урядування» (Good Governance), державні органи не мають права посилатися на власні помилки, недогляди чи внутрішню втрату документів для того, щоб анулювати або піддати сумніву законно набутий статус особи. Нездатність Відповідача забезпечити належне ведення власного діловодства та збереження архівних матеріалів у період з 2020 по 2026 роки не може створювати негативних правових наслідків для громадянина та бути підставою для його повторного взяття на військовий облік.
З посиланням на норми Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ № 154 від 23.02.2022, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402, Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559, представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 19.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов`язати відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надіслати (надати) суду через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів, а також: витяг з облікової картки ОСОБА_1 .
15.09.2026 від адвоката Щербини М.В. надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) від 18.08.2026 року до органів Національної поліції України (Дніпровське районне управління поліції № 2 Відділення поліції № 3) про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/24780/26.
Заява обґрунтована тим, що у провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 160/24780/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_12 про визнання протиправним та скасування рішення/дій щодо повторного взяття на військовий облік. Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 19.08.2026 року. Поводом для звернення до суду стало те, що Позивач ще 02.04.1998 року був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується Тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_2 , виданим 29.01.2020 року. Проте у червні 2026 року Відповідач безпідставно та повторно взяв Позивача на військовий облік.
Надалі, користуючись фактом неправомірного взяття Позивача на військовий облік, Відповідач 18.08.2026 року вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (реєстр "Оберіг") відомості про порушення Позивачем правил військового обліку, а також сформував та направив до органів Національної поліції України (Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області) звернення про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 (вказані дії є предметом оскарження у пов`язаній справі № 160/27275/26, провадження у якій зупинено ухвалою від 08.09.2026 р. до вирішення цієї справи № 160/24780/26).
Існує очевидна та реальна небезпека того, що до ухвалення рішення у цій справі № 160/24780/26 щодо Позивача на підставі протиправного звернення ТЦК від 18.08.2026 року органами Національної поліції буде застосовано примусове адміністративне затримання та доставлення до ТЦК та СП з метою подальшої мобілізації.
Застосування примусових заходів (затримання на вулиці, обмеження свободи пересування) та потенційна примусова мобілізація особи, яка за законом взагалі виключена з військового обліку, завдасть непоправної шкоди правам Позивача, повністю нівелює сенс судового захисту та унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки Позивач уже перебуватиме у статусі військовослужбовця.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечений зупиненням дії індивідуального акта або заходу реагування. Направлення звернення про затримання та доставку є заходом реагування ТЦК в межах повноважень, передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації.
Хронологія подій у цій справі свідчить про явну недобросовісність та очевидну протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_12 , які мають ознаки умисного тиску на Позивача:
14.08.2026 року Позивачем було подано позовну заяву у цій справі (№ 160/24780/26) та, на виконання вимог КАС України, надіслано копію позову з додатками на адресу Відповідача (ТЦК та СП). Таким чином, Відповідач достеменно знав про наявність судового спору щодо правомірності повторного взяття Позивача на військовий облік.
18.08.2026 року - замість подання відзиву чи очікування рішення суду - Відповідач, діючи всупереч принципу добросовісності, вносить до реєстру "Оберіг" відомості про порушення Позивачем правил обліку та направляє до Нацполіції звернення про його адміністративне затримання та доставку. Тобто, знаючи про судовий процес, ТЦК штучно створив умови для примусового затримання особи.
19.08.2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом офіційно відкрито провадження у цій справі № 160/24780/26.
08.09.2026 року ухвалою суду у пов`язаній справі № 160/27275/26 (щодо оскарження самого розшуку) провадження було зупинено до набрання законної сили рішенням у цій базовій справі № 160/24780/26.
Наслідки невжиття заходів забезпечення позову є критичними. Ухвала суду від 08.09.2026 р. про зупинення провадження заблокувала можливість швидкого скасування "розшуку" по суті. Це означає, що протиправні заходи адміністративного розшуку та затримання, ініційовані ТЦК 18.08.2026 р., будуть безперешкодно діяти протягом усього часу розгляду обох судових справ.
За таких обставин Позивач перебуває під постійною загрозою примусового обмеження волі (адміністративного затримання поліцією на вулиці чи блокпостах) та подальшої мобілізації. Якщо Позивача буде примусово мобілізовано до ухвалення рішення у цій справі, він набуде статусу військовослужбовця. Це унеможливить виконання рішення суду та повністю нівелює сенс судового захисту, оскільки суди не мають повноважень звільняти з військової служби осіб, мобілізованих навіть із порушенням процедури.
Ознаки протиправності дій ТЦК є очевидними, адже розшук було оголошено щодо особи, яка ще у 1998 році визнана непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку, а сам факт оголошення в розшук відбувся вже після поінформованості ТЦК про звернення особи до суду за захистом своїх прав. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до негативних наслідків, які зашкодять відновленню прав позивача та змусять його нести тягар протиправного примусу протягом усього тривалого судового процесу. Заходи забезпечення позову, які просить застосувати Позивач, є співмірними з позовними вимогами, не порушують прав третіх осіб та спрямовані виключно на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті.
З посиланням на норми статей 150, 151 КАС України представник позивача просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.
Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому суд повторно наголошує, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 640/18007/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19.
Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року у справі №520/25811/25 сформував наступні висновки:
«..16. Аналізуючи приписи статей 150, 151, 154 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.
17. Поглиблюючи правові позиції стосовно механізмів застосування указаних норм, Верховний Суд також визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:
обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;
таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;
забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів (prima facie);
суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.
18. Такі критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
19. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.
Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд також повинен оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто суд ураховує співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).
20. Розглядаючи справу № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого зазначила, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
21. Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
22. Верховний Суд підкреслює, що окрім наведеного, суд має ураховувати і специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, оскільки суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
23. Крім того, в силу приписів статті 154 КАС України ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
24. Наведене свідчить, що підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів…».
Представник позивача зазначає такі підстави для вжиття заходів забезпечення позову посилається на:
1) невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача;
2) наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваних постанов та порушення ними прав позивача.
Предметом розгляду у справі № 160/24780/26 є визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) в особі його структурного підрозділу - ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо безпідставного повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (реєстр «Оберіг») стосовно громадянина ОСОБА_1 про виключення з військового обліку на підставі записів у Тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 29.01.2020.
Щодо доводів представника позивача про те, що існує очевидна та реальна небезпека того, що до ухвалення рішення у цій справі № 160/24780/26 щодо Позивача на підставі протиправного звернення ТЦК від 18.08.2026 року органами Національної поліції буде застосовано примусове адміністративне затримання та доставлення до ТЦК та СП з метою подальшої мобілізації, суд зазначає, що предметом розгляду у цій справі не є оскарження дій відповідача щодо внесення до Реєстру даних про порушення позивачем правил військового обліку та щодо направлення до органів Нацполії звернення.
Спір виник зовсім з інших правовідносин, пов`язаних з відмовою відповідача внести зміни до даних, що містяться в Реєстрі.
Таким чином, як зазначено вище, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а захід забезпечення позову, який просить вжити представник позивача, не відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Крім того, суд зазначає, що сама лише незгода заявника з діями відповідача - суб`єкта владних повноважень, щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та звернення до суду з позовом ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Також суд зазначає, станом на день постановлення цієї ухвали відсутні підстави для висновку, що існуватиме неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, виходячи з предмету спору, що розглядається, без вжиття заходів забезпечення позову, а також що існуватиме необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, оскільки представником позивача не обґрунтовано невідворотність настання стверджуваних наслідків без застосування заходів забезпечення позову, а зазначено про ймовірність, яка не підтверджена відповідними діями відповідача.
Крім того, суд зазначає, що можливе (ймовірне) настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18.
Також суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Таким чином, обраний позивачем спосіб забезпечення позову не узгоджується з предметом позову, оскільки позивачем не оскаржуються дії відповідача щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку, направлення звернення до органів Нацполіції, тому суд не вважає, що права позивача, про захист і поновлення яких ідеться у позові, неможливо чи ускладнено буде поновити без застосування обраного представником позивача заходу забезпечення позову.
Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень нормативно-правових актів, та надавши оцінку наведеному представником позивача обґрунтуванню щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені частиною другою статті 150 КАС України для забезпечення даного позову, відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
У зв`язку з відмовою у задоволенні заяви, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви адвоката Щербини Максима Володимировича про вжиття заходів забезпечення позову адвоката Щербини Максима Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська