ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 р. Справа № 520/24389/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., повний текст складено 06.07.26 року по справі № 520/24389/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС від 30 травня 2025 року № 328 "Про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності" (далі також Рішення);
- зобов`язати ГУ ДПС прийняти рішення про надання ФОП ОСОБА_1 ліцензії на право оптової торгівлі пальним із наявністю місця зберігання за адресою: АДРЕСА_1 та внести відомості про право ФОП ОСОБА_1 провадити ліцензійну господарську діяльність з оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі, до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДПС від 30 травня 2025 року № 328 "Про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності". Зобов`язано Головного управління ДПС у Харківській області повторно розглянути заяву про надання ФОП ОСОБА_1 ліцензії на право оптової торгівлі пальним із наявністю місця зберігання за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правових висновків суду в цій справі. Відмовлено в задоволені інших вимог. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ 43983495) сплачений судовий збір на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) в сумі 7 570,00 грн (сім тисяч п`ятсот сімдесят гривень нуль копійок). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ 43983495) витрати на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) в сумі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень нуль копійок).
Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу , вважає рішення суду таким, що прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме: ст. 13 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207- VII) та Постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2025 року № 288 (далі - Постанова № 288) «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року № 314» (далі - Постанова № 314) в частині виключення положень пп. 4 та 5 п. 1, а також порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 242 КАС України. Вказує , що на момент звернення позивача із заявою про отримання ліцензії подані ним дозволи на експлуатацію та виконання робіт підвищеної небезпеки були простроченими. На думку апелянта, після внесення змін постановою КМУ № 288 від 14.03.2025 автоматичне продовження строку дії таких дозвільних документів не здійснювалося, а тому позивач не виконав вимоги п. 6 ч. 5 ст. 43 Закону № 3817. Відтак, неподання чинних документів є самостійною підставою для відмови у видачі ліцензії відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 45 Закону № 3817. Крім того, апелянт зазначає, що суд безпідставно застосував положення п. 2-2 ст. 11 Закону № 2806-IV, оскільки правовідносини щодо ліцензування діяльності з обігу пального врегульовані спеціальним Законом № 3817, який встановлює вичерпний перелік документів, необхідних для отримання ліцензії. Також , ГУ ДПС посилається на те, що податкова адреса позивача знаходиться на території, яка відповідно до наказу № 376 віднесена до тимчасово окупованих територій, у зв`язку з чим, на думку апелянта, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 13 Закону № 1207-VII щодо необхідності зміни податкової адреси на іншу територію України для здійснення господарської діяльності. Апелянт також вказує, що постанова Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23 не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки зазначена справа стосувалася інших правовідносин, предмета спору, фактичних обставин та правового регулювання. Крім того, ГУ ДПС зазначає, що суд першої інстанції фактично підмінив суб`єкта владних повноважень, зобов`язавши його повторно розглянути питання щодо видачі ліцензії, тоді як прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень органу ліцензування. Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 в частині задоволення позовних вимог та прийняти у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає доводи апелянта необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначає, що питання чинності поданих дозвільних документів уже було предметом розгляду Верховного Суду у цій справі. Постановою від 30.04.2026 у справі № 520/24389/25 Верховний Суд визнав передчасними висновки про відсутність у позивача чинних дозвільних документів та звернув увагу на необхідність застосування п. 2І ст. 11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» і постанови КМУ № 357. Відповідач у апеляційній скарзі нових аргументів щодо незастосування зазначених норм не навів. Щодо посилань відповідача на перебування податкової адреси позивача на тимчасово окупованій території, позивач зазначає, що ч. 1 ст. 45 Закону № 3817 містить вичерпний перелік підстав для відмови у видачі ліцензії, серед яких відсутня така підстава, як незміна податкової адреси з тимчасово окупованої території. Крім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду у справі № 280/5808/23, відповідно до якої сам факт включення території до переліку тимчасово окупованих територій не є достатньою правовою підставою для автоматичного застосування обмежень, передбачених ст. 13 Закону № 1207-VII. На думку позивача, відповідач не навів належної нормативної підстави для поширення таких обмежень на спірні правовідносини. Щодо доводів про втручання суду в дискреційні повноваження органу ліцензування позивач зазначає, що Закон № 3817 прямо передбачає можливість суду зобов`язати орган ліцензування внести відомості про надання ліцензії до відповідного реєстру у разі скасування протиправного рішення про відмову. Тому такі дії суду не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. З огляду на наведене позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги та обґрунтування своєї апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у Луганській області (Старобілська ДПІ).
Для провадження господарської діяльності відповідно до основного виду економічної діяльності з роздрібної торгівлі пальним (КВЕД №47.30) отримано ліцензію №20240314202400183 (термін дії з 25.07.2024 по 25.07.2029) за місцем розташування на території АЗС за адресою: вулиця Жовтнева, буд. 1-з, село Огурцівка, Шевченківської територіальної громади, Харківської області.
Також, позивачем додатково здійснюється господарська діяльність з оптової торгівлі пальним (КВЕД №46.12), для провадження якої наявне складське приміщення та паливний склад (відомості щодо їх використання подавались контролюючому органу у повідомленнях за формою 20-ОПП), за адресою: вул Піонерська, буд. 13, смт Шевченкове, Харківська область.
Господарська діяльність з оптової торгівлі пальним здійснювалась позивачем на підставі ліцензії про право на оптову торгівлю пальним, за наявності місць оптової торгівлі (період дії з 25.11.2019 по 25.11.2024).
09.05.2025 року позивач звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області з заявою про отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі" від 09.05.2025 року.
До заяви позивачем надано: платіжну інструкцію (сплата за ліцензію), №208 від 22.01.2025 (1 аркуш); договір купівлі-продажу земельної ділянки, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №б/н від 31.07.2015; договір купівлі-продажу не житлових будівель №б/н 11.03.2009; акт державної приймальної комісії №б/н 09.10.1997; технічний паспорт БТІ №5/226 від 10.09.2008; інформаційна довідка КП "Шевченківське бюро технічної інвентаризації" №3 від 17.01.2025; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки №0461.13.09-47.30 від 08.05.2013; дозвіл на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки №0121.19.09 від 21.10.2019.
Головним управлінням ДПС у Харківській області за результатами розгляду заяви та долучених до неї документів, прийнято Рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності від 30.05.2025 №328.
Відмовляючи у задоволенні Заяви, та відповідно обґрунтовуючи таку відмову, контролюючий орган виходив з наступного:
порушено положення п.5. ч.1 статті 45 та п.6. ч.5 статті 43 Закону України від 18.06.2024 №3817-ІХ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", у зв`язку із ненаданням дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці;
недотримано вимоги ч.2 статті 13 Закону України від 15.04.2014 №1207- VII, в частині перереєстрації (зміни податкової адреси) платника податків на підконтрольну територію.
Позивачем, подано скаргу від 13.06.2025 №б/н до Державної податкової служби України та за результатом її розглядом рішенням Державної податкової служби України від 11.08.2025 №23187/6/99-00-06-03- 03-06 скаргу позивача залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що Закон № 3817-IX визначає вичерпний перелік документів, необхідних для отримання ліцензії, а підстави для відмови у її наданні встановлені ст. 45 цього Закону. Суд врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.04.2026 у справі № 520/24389/25, відповідно до яких висновки про відсутність у позивача чинних дозвільних документів є передчасними, з огляду на дію п. 2І ст. 11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та положення постанови КМУ № 357 щодо автоматичного продовження строку дії відповідних дозвільних документів. Водночас суд зазначив, що неперереєстрація позивача з тимчасово окупованої території не визначена ст. 45 Закону № 3817-IX як самостійна підстава для відмови у видачі ліцензії, а сам факт перебування податкової адреси на території, включеній до відповідного переліку, не є достатнім для застосування обмежень ст. 13 Закону № 1207-VII без належної нормативної підстави. Також, суд дійшов висновку, що питання надання ліцензії належить до компетенції органу ліцензування, тому з огляду на його дискреційні повноваження належним способом захисту є зобов`язання ГУ ДПС повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правових висновків суду, а не безпосереднє зобов`язання видати ліцензію.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів апеляційної скарги, заперечень на неї та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.
Верховний Суд у постанові від 30.04.2026 у справі №520/24389/25, скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, надав правову оцінку доводам щодо чинності поданих позивачем дозвільних документів та наголосив на необхідності дослідження правомірності застосування до спірних правовідносин статті 13 Закону №1207-VII.
Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовано рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Отже, під час нового розгляду цієї справи суд не вправі повторно виходити з правової позиції, яку Верховний Суд визнав помилковою, а має врахувати його висновки та мотиви, з яких попередні судові рішення були скасовані.
Так , відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 43 Закону №3817-IX до заяви про отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним додається, зокрема, копія дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці.
Пунктом 5 частини першої статті 45 Закону №3817-IX передбачено, що підставою для відмови у наданні ліцензії є неподання або подання не в повному обсязі документів, визначених цим Законом.
Верховний Суд у постанові від 30.04.2026 у справі №520/24389/25 дійшов висновку, що саме по собі виключення підпункту 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №314 не свідчить про припинення чинності відповідних дозвільних документів.
При цьому суд касаційної інстанції звернув увагу на пункт 2-2 статті 11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а також пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2022 №357, які передбачають продовження строку дії відповідних дозвільних документів на період дії воєнного стану.
Таким чином, висновок відповідача про втрату чинності дозвільними документами виключно у зв`язку із внесенням змін до постанови №314 є необґрунтованим.
Апелянтом не наведено доводів, які б спростовували зазначені висновки Верховного Суду, а також не обґрунтовано незастосування пункту 2-2 статті 11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та пункту 4 постанови №357.
Отже, у цій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Іншою підставою для відмови у наданні ліцензії відповідач визначив реєстрацію позивача за адресою, яка знаходиться на тимчасово окупованій території України.
Водночас частина перша статті 45 Закону №3817-IX визначає підстави для відмови у наданні ліцензії. Неперереєстрація суб`єкта господарювання з тимчасово окупованої території або незміна його податкової адреси як самостійна підстава для відмови у видачі ліцензії цією нормою не передбачена.
Верховний Суд у постанові від 01.04.2026 у справі №280/5808/23, на яку безпосередньо послався Верховний Суд і у постанові від 30.04.2026 у справі №520/24389/25, сформував правовий підхід щодо застосування статті 13 Закону №1207-VII до територій, тимчасово окупованих після початку повномасштабної агресії.
Колегія суддів відхиляє довід апелянта про нерелевантність зазначеної постанови, виходячи з наступного.
Для застосування правового висновку Верховного Суду визначальним є не повна тотожність фактичних обставин справ, а відповідність правового питання та норм права, застосування яких є предметом судового розгляду. У справі №280/5808/23 Верховний Суд надав оцінку саме порядку застосування статті 13 Закону №1207-VII та необхідності наявності належної нормативної підстави для поширення передбачених нею обмежень.
Саме цей правовий підхід був врахований Верховним Судом під час касаційного перегляду цієї справи та покладений в основу необхідності нового розгляду.
Отже, відмінність окремих фактичних обставин справи №280/5808/23 не виключає врахування сформульованого у ній висновку щодо застосування однієї й тієї самої норми права.
При цьому саме по собі включення відповідної території до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, не може автоматично свідчити про наявність усіх передбачених статтею 13 Закону №1207-VII правових наслідків.
Відповідач, посилаючись на місцезнаходження позивача на тимчасово окупованій території та її включення до відповідного Переліку, не надав належних доказів існування нормативної підстави, яка б дозволяла поширити на спірні правовідносини відповідні обмеження статті 13 Закону №1207-VII.
За таких обставин відповідач не довів наявності передбаченої законом правової підстави для відмови у видачі ліцензії з мотивів застосування статті 13 Закону №1207-VII.
Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача є втручанням у його дискреційні повноваження.
Суд першої інстанції не підмінив орган ліцензування та не зобов`язав його безпосередньо видати ліцензію, а зобов`язав повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та спрямований на ефективне відновлення порушеного права позивача.
Саме по собі посилання суб`єкта владних повноважень на дискреційний характер його повноважень не звільняє його від обов`язку діяти відповідно до вимог статей 2 та 77 КАС України та належно обґрунтовувати прийняте рішення.
Доводи апеляційної скарги фактично повторюють правову позицію відповідача, наведену під час первісного розгляду справи, та не містять нових обставин чи правових аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або обов`язкові висновки Верховного Суду.
Апелянтом також не наведено конкретного обґрунтування того, які саме обставини суд першої інстанції встановив неправильно, які докази дослідив неповно чи неправильно та які саме норми матеріального або процесуального права ним було порушено чи неправильно застосовано.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 по справі № 520/24389/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 17.09.2026 року