ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 296/8875/26 Головуючий у 1-й інст. Маслак В.П.
Доповідач Панкеєва В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
суддів Галацевич О.М.,
Миколайчука П.В.,
за участю секретаря Добровольської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/8875/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 28 липня 2026 року,
встановив:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира із заявою, в якій просив:
- встановити факт припинення іпотеки за договорами іпотеки від 14.05.2008, реєстровий номер 8514 та реєстровий номер 8516, укладеними між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та акціонерним комерційним банком "Форум" (далі - АКБ "Форум") відносно об`єктів нерухомого майна - будівлі автозаправної станції літ. "З", загальною площею 26,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та будівлі автозаправної станції літ. "А", загальною площею 24 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- скасувати записи про заборону відчуження нерухомого майна й записи про іпотеку відносно об`єктів нерухомого майна - будівлі автозаправної станції літ. "З", загальною площею 26,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та будівлі автозаправної станції літ. "А", загальною площею 24 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зроблені за договорами іпотеки від 14.05.2008, реєстровий номер 8514 та реєстровий номер 8516, укладені між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та АКБ "Форум".
Заява мотивована тим, що 14 травня 2008 року між АКБ "Форум" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0008/08/52KLI у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 700 000,00 грн та кінцевим строком повернення кредиту до 13 травня 2011 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня між АКБ "Форум", як іпотекодержателем, та майновими поручителями ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , як іпотекодавцями, укладено два договори іпотеки, посвідчені нотаріально за реєстровими № 8514 та № 8516. Предметом першого договору є будівля автозаправної станції (літ. "З", цегляна, загальною площею 26,6 кв. м), розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; предметом другого - автозаправна станція (літ. "А", металева, загальною площею 24 кв. м), розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Заявник зазначав, що ОСОБА_2 належним чином та у встановлений договором строк виконав зобов`язання перед АКБ "Форум", повернувши кредитні кошти та сплативши передбачені договором платежі. На підтвердження цього посилається на відсутність заборгованості, відомостей про боржника в Єдиному реєстрі боржників та виконавчих проваджень в АСВП станом на 25 липня 2026 року.
Крім того, за результатами звернення до Національного банку України встановлено, що постановою Правління НБУ № 355 від 13 червня 2014 року банківську ліцензію ПАТ "Банк Форум" відкликано та розпочато процедуру його ліквідації. При цьому кредитна справа ОСОБА_2 , кредитний та іпотечні договори в описах архівних справ банку не зазначені та на зберігання до НБУ не передавалися.
Відомості про відповідні договори відсутні також у звіті про незалежну оцінку вартості активів ПАТ "Банк Форум" у вигляді майнових прав за кредитними договорами до акта формування ліквідаційної маси станом на 01 вересня 2014 року та в акті про формування ліквідаційної маси ПАТ "Банк Форум" станом на 26 липня 2018 року. На думку заявника, зазначене підтверджує відсутність у банку невиконаних вимог до ОСОБА_2 за кредитним договором.
Наприкінці 2024 року в іпотекодавців ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виникла необхідність відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна, однак було встановлено, що після виконання основного зобов`язання відповідні записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна не припинені.
Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сетак В.Я. у відповідях від 24 листопада 2025 року № 2310/01-16 та № 2311/01-16 повідомив, що припинення іпотеки та зняття заборони відчуження можливе на підставі заяви кредитора або за умови надання боржником безспірних доказів виконання забезпеченого зобов`язання, а за відсутності таких документів це питання підлягає вирішенню в судовому порядку.
Посилаючись на пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України, частину п`яту статті 3 та частину першу статті 17 Закону України "Про іпотеку", заявник зазначає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання та припиняється у разі припинення забезпеченого нею зобов`язання. Крім того, відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи - боржника або кредитора, крім випадків, коли законом або іншим нормативно-правовим актом виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.
Оскільки ПАТ "Банк Форум" ліквідовано без правонаступника, а особа, до якої заявник міг би пред`явити відповідні вимоги про припинення іпотеки, відсутня, вважає неможливим захист своїх прав у позовному провадженні.
У зв`язку із цим заявник вважає, що з метою забезпечення ефективного захисту його майнових прав та усунення перешкод у розпорядженні нерухомим майном відповідні положення матеріального і процесуального права підлягають застосуванню за аналогією закону. Вважає, що за відсутності внаслідок ліквідації юридичної особи суб`єкта, який мав би відповідати за позовом, іпотекодавець вправі звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, а судове рішення про встановлення такого факту має бути підставою для державної реєстрації припинення іпотеки та відповідних обтяжень нерухомого майна.
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 28 липня 2026 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що з поданої заяви та доданих до неї документів вбачається спір про право, який має розглядатися в порядку позовного провадження.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити справу до Корольовського районного суду м. Житомира для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Заявник вважає помилковим висновок місцевого суду про наявність спору про право, оскільки між учасниками правовідносин відсутні будь-які розбіжності щодо належного виконання основного зобов`язання, припинення іпотеки чи належності обтяженого майна. Позичальник у повному обсязі виконав зобов`язання за кредитним договором, тоді як юридичну особу кредитора ліквідовано без правонаступника. За таких обставин відсутня особа, до якої іпотекодавці могли б пред`явити відповідні вимоги в порядку позовного провадження. Саме неможливість позасудового припинення іпотеки та відсутність суб`єкта, який міг би виступати відповідачем у справі, на думку заявника, зумовлюють необхідність встановлення факту припинення іпотеки в судовому порядку.
Крім того, апелянт наголошує на відсутності у спірних правовідносинах публічно-правового характеру та суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, що виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства. Зазначає, що спірні правовідносини стосуються захисту речових прав на нерухоме майно та усунення обтяжень, які перешкоджають іпотекодавцям розпоряджатися належним їм майном, а тому заява підлягає розгляду судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:00 год 17 вересня 2026 року.
Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.
Від заінтересованої особи - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я.надійшов лист з проханням розглянути справу без його присутності. В розгляді даного спору покладається на розсуд суду.
За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За змістом ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).
Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про цивільне право.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц).
Як вже зазначалося, суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.
Зазначене унеможливлює штучне "подвоєння" процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про "зайвість" у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.
Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Вимоги до змісту рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, викладено у частині першій статті 319 ЦПК України.
Так, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Також цією правовою нормою передбачено, що рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
У п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20 зроблено такий висновок: "у справі, що переглядається ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання іпотеки припиненою, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку. В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що зобов`язання за кредитним договором припинилося у зв`язку з припиненням без правонаступників юридичної особи - позикодавця, а тому є припиненою й іпотека.
Тлумачення частини першої статті 8 ЦК України свідчить: законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо; умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.
Касаційний суд зауважив, що можуть існувати випадки, коли "відсутня" особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації).
Касаційний суд констатував, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли "відсутня" особа, яка має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України).
Тому Касаційний Суд підкреслив, що коли "відсутня" особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
За таких обставин та з урахуванням наявних підстав вважати іпотеку припиненою, касаційний суд вважав за можливе встановити факт припинення іпотеки та скасувати запис про заборону відчуження на іпотечне майно та про іпотеку, які внесені на підставі договору іпотеки від 26 грудня 2006 року.
Касаційний суд акцентував увагу, що ця постанова Верховного Суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку".
Неодноразово касаційний суд акцентує увагу, що рішення суду за заявою іпотекодавця про встановлення факту припинення іпотеки, коли "відсутня" особа - іпотекодержатель, яка має відповідати за позовом (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації без правонаступників), є підставою для скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Отже, Верховний Суд сформував правовий висновок, відповідно до якого у разі припинення юридичної особи - іпотекодержателя внаслідок її ліквідації без правонаступника та, відповідно, відсутності особи, яка могла б виступати відповідачем за позовом, іпотекодавець не позбавлений можливості звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту припинення іпотеки. У такому випадку положення абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК України підлягають застосуванню на підставі аналогії закону.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21 та від 25 вересня 2024 року у справі №569/4330/24.
Наведеного суд першої інстанції не врахував та, відмовляючи у відкритті провадження у справі з підстав наявності спору про право, не встановив, між якими саме особами існує такий спір, ким оспорюється факт виконання забезпеченого іпотекою основного зобов`язання чи припинення іпотеки, а також чи існує правонаступник ліквідованого іпотекодержателя, який заявляє відповідні права щодо предмета іпотеки. При цьому спір про право має бути реальним, а не гіпотетичним.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції передчасно визнав наявним спір про право та на цій підставі відмовив у відкритті провадження у справі, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
У свою чергу, відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого суду скасуванню, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п."в" ч.4 ст.382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 11 травня 2023 року у справі №910/4631/22.
Таким чином, питання про відшкодування судових витрат за апеляційний перегляд ухвали підлягає вирішенню після завершення розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 258, 259, 367, 368, 374, 379, 381-383, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 28 липня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді О.М. Галацевич
П.В. Миколайчук