Справа № 127/1546/26
Провадження № 22-ц/801/1974/2026
Категорія: 82
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.
Доповідач:Сало Т. Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року Справа № 127/1546/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Голоти Л.О., Панасюка О.С., секретар Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2026 року, ухвалене суддею Шаміною Ю.А в м. Вінниці, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору та повернення грошових коштів,
встановив:
У січні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:
- розірвати договір на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 );
- стягнути з ФОП ОСОБА_1 на його користь безпідставно утримувані грошові кошти у розмірі 119 000 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що 08 серпня 2025 року між ним та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір на виготовлення та поставку дверей у кількості 9 штук (замовлення №1322-13300) на загальну суму 119 000 грн. Зобов`язання за договором було виконано у повному обсязі, а саме 08 серпня 2025 року сплачено кошти в сумі 69 000 грн, а 08 вересня 2025 року в сумі 50 000 грн.
У подальшому, під час спілкування з представником відповідача позивачу було повідомлено, що його замовлення виконано не буде, а питання повернення коштів буде розглядатися у майбутньому.
Станом на день подання позову товар не поставлений, строк виконання зобов`язання порушений і грошові кошти не повернуті. Доказів щодо повного виконання відповідачем взятих на нього зобов`язань не надавалося, про готовність замовлених дверей не повідомляли.
Позивач вважає, що у зв`язку з відмовою відповідача виконувати договір, правова підстава для утримання його коштів відпала, а тому кошти в сумі 119 000 грн є безпідставно набутими. Безпідставне користування відповідачем грошовими коштами позивача є грубим порушенням вимог цивільного законодавства та Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2026 року позов задоволено.
Розірвано договір на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 ..
Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно утримувані грошові кошти у розмірі 119 000,00 грн (сто дев`ятнадцять тисяч гривень) сплачені за договором на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), укладеним між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 ..
Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) судового збору.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 000,00 грн (сім тисяч гривень) у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Не погодившись із вказаним рішенням, ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Також просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.
У скарзі зазначає, що зобов`язання відповідача - виконавця послуг було виконано належним чином і вчасно, а саме замовлення №1322-1330 було виконано відповідачем 05 вересня 2025 року і замовник мав змогу його отримати без будь-яких перешкод з боку виконавця, але до 10 вересня 2025 року цього не виконав по своїм власним мотивам. 10 вересня 2025 року сталась подія, яка не пов`язана з діяльністю сторін і їх волею, в результаті якої замовлення було знищено пожежею, що встановлено судом. Між сторонами цього спору виникли відносини не договору купівлі-продажу, як зазначив суд першої інстанції, а договір підряду (ст.837 ЦК України), за яким виконавець зобов`язалась виготовити матеріальний результат (двері), а замовник - прийняти та оплатити його. Суд не вірно застосував ст. 652, 653 ЦК України щодо підстав розірвання договорів (в даному випадку договори замовлення №1322-1330 відповідачкою були виконані в повному обсязі), а також не вірно застосував вимоги ст.1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
Також від ФОП ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 08 серпня 2025 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 в усній формі укладено договір щодо виготовлення дверей у кількості 9 штук на загальну суму 119 000,00 грн.
Відповідач не оспорював та не заперечував дійсність чи чинність вчиненого з ОСОБА_2 правочину, а навпаки підтвердив у своїх поясненнях обставини укладання договору.
Позивачем ОСОБА_2 здійснено повну оплату товару, а саме: 69 000,00 грн сплачено 08 серпня 2025 року, 50 000,00 грн сплачено 08 вересня 2025 року, вказана обставина відповідачем не заперечується та не спростована.
10 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №220252[телефон приховано] внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що 10 вересня 2025 року в період проміжку часу з 02 год. 00 хв. по 06 год. 30 хв. невстановлені військовослужбовці зс рф з використанням баражуючих боєприпасів нанесли комбінований удар, за допомогою невстановлених на даний час типів БПЛА та крилатих ракет по об`єкту цивільної інфраструктури - складських та господарських приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які перебували в оренді суб`єктів господарювання Вінницького регіону (а.с.30).
Як вбачається із долучених позивачем скріншотів переписки у месенджері «Viber», двері за номерами замовлень ст 1322, 1323, 1324, 1325, 1326, 1327, 1328, 1329, 1330 на момент повітряної тривоги і ракетної атаки знаходилися в основному цеху.
26 вересня 2025 року ОСОБА_1 було адресовано засобами поштово зв`язку претензію ОСОБА_2 від 24 вересня 2025 року про повернення коштів.
У відповідь на претензію ОСОБА_2 від 24 вересня 2025 року щодо невиконання замовлення на виготовлення та поставку дверей у кількості 9 шт. на загальну суму 119 000,00 грн ФОП ОСОБА_1 повідомлено, що 08 серпня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, було погоджено замовлення на виготовлення дверей. Роботи були розпочаті у визначені строки та виконані в повному обсязі 05 вересня 2025 року, про що було повідомлено у телефонному режимі. Проте ОСОБА_2 відмовився забрати готові двері, зазначивши, що забере їх пізніше. Таким чином, зобов`язання виконавця було виконано належним чином і вчасно. 10 вересня 2025 року у м. Вінниця сталася надзвичайна подія - пожежа внаслідок влучення невстановлених, на даний час типів, БПЛА та крилатих ракет, що підтверджується: Актом про пожежу від 10 вересня 2025 року, складеного Головним управлінням ДСНС України у Вінницькій області; Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №220252[телефон приховано] від 10 вересня 2025 року, відповідно до якого зареєстровано кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України. Внаслідок зазначеної події було повністю знищено приміщення, обладнання, заготовки дверей та виготовлені двері, матеріали та документи, що унеможливило отримання замовлення згідно погодженої домовленості. Відповідно до статті 617 ЦК України, особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин). Також згідно з пунктом 6 частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», воєнні дії обстріли та інші воєнні дії, обстріли та інші воєнні події визнаються обставинами непереборної сили. Таким чином, невиконання договірних зобов`язань сталося не з вини ОСОБА_1 , а через надзвичайні обставини воєнного характеру, що унеможливили подальше ведення господарської діяльності та доступ до майна. Разом з тим, відповідач вказує, що здійснює заходи для відновлення діяльності після наслідків пожежі та вирішення питань із страховою компанією й органами розслідування. Повернення коштів у зазначений у претензії строк наразі є неможливим через відсутність доступу до майна, виробничих засобів і банківських ресурсів, що вивчаються у рамках кримінального провадження №220252[телефон приховано]. Після завершення відповідних процесуальних дій та відновлення господарської діяльності питання про врегулювання взаєморозрахунків із замовниками буде розглянуто додатково.
ОСОБА_2 , зважаючи на відмову ФОП ОСОБА_1 виконувати умови укладеного між ними 08 серпня 2025 року договору на виготовлення та поставку дверей, вважає, що правова підстава для утримання відповідачем його коштів у розмірі 119 000 грн відпала, у зв`язку з чим ці кошти є безпідставно набутими, а відтак звернувся до суду із вказаним позовом.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом (статті 526, 530, 598 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, оскільки у цьому договорі викладені всі істотні умови, притаманні такому виду договорів, а його предметом є товар, а саме двері, які будуть створені в майбутньому.
У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем договору суд дійшов висновку про правомірність вимог ОСОБА_2 стосовно розірвання укладеного з ФОП ОСОБА_1 договору на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330).
Оскільки суд дійшов висновку про розірвання договору на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), у той час як ОСОБА_2 здійснив повну оплату товару, однак не отримав еквівалентного зустрічного надання у вигляді товару, відтак вважав, що в даному випадку застосовуються норми пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
З огляду на наведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 119 000 грн, як безпідставно збережені кошти відповідно до норм статті 1212 ЦК України.
У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 зводяться до того, що зобов`язання за договором від 08 серпня 2025 року нею, як виконавцем послуги, було виконано належним чином і вчасно.
Факт повного виконання відповідачем замовлення, на думку останнього, підтверджується наступними обставинами:
- 08 серпня 2025 року позивач передав відповідачу аванс в розмірі 50 000 грн;
- решту 69 000 грн за домовленістю сторін позивач мав внести після виконання відповідачем замовлення;
- роботи були розпочаті у визначені строки та виконані в повному обсязі 05 вересня 2025 року, про що було повідомлено відповідача у телефонному режимі;
- 08 вересня 2025 року ОСОБА_2 оглянув виконане замовлення та без претензій вніс ФОП ОСОБА_1 решту 69 000 грн;
- 08 вересня 2025 року ОСОБА_2 відмовився забрати готові двері, зазначивши, що забере їх пізніше.
Як вказує ФОП ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, замовник мав змогу забрати своє замовлення без будь-яких перешкод з боку виконавця, але до 10 вересня 2025 року цього не виконав по своїм власним мотивам. 10 вересня 2025 року сталася подія, яка не пов`язана з діяльністю сторін і їх волею, в результаті якої замовлення було знищено пожежею.
Разом з тим, суд першої інстанції за результатами розгляду справи дійшов до висновку, що укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 договір за своєю правовою суттю покладає права та обов`язки на обох сторін, натомість стороною відповідача не доведено належними доказами обставин виконання зобов`язань за договором, а саме передачі товару у власність покупцеві або належне повідомлення покупця про готовність товару до його передання у належному місці, у спосіб, що дозволяє зафіксувати зміст повідомлення та факт отримання його відповідачем, а отже, покупець не вважається таким, що прострочив прийняття товару.
Вказаний висновок суду ФОП ОСОБА_1 в апеляційній скарзі жодним чином не спростований.
Заслуговує на увагу позиція позивача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідач не надав суду доказів виготовлення дверей та готовності їх до передачі замовнику, доказів пропозиції забрати двері і доказів відмови замовника забрати готові двері, а також доказів існування будь-яких повідомлень чи телефонних розмов щодо готовності замовлення до видачі.
Факт завершення виготовлення дверей та готовність до видачі їх покумцеві не може бути доведений перепискою у мобільному застосунку «Viber», яка міститься в матеріалах справи.
Із переписки вбачається, що замовлення позивача не буде виготовлене і не відомо, коли кошти будуть повернуті замовнику.
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи недоведеність факту готовності до видачі дверей та те, що замовник позбавлений можливості отримати бажане, рішення суду про розірвання договору та стягнення коштів є справедливим.
Надавати оцінку доводам апеляційної скарги з приводу невірного застосування судом положень статей 652, 653 ЦК України щодо підстав розірвання договору, а також ст. 1212 ЦК України не має правового значення, адже в апеляційній скарзі відповідач не обґрунтовує неправильність застосування цих норм права.
Апеляційний суд звертає увагу, що зважаючи на неявку ФОП ОСОБА_1 та її представника у судове засідання, призначене на 01 вересня 2026 року, задля з`ясування викладених в апеляційній скарзі обставин у справі було оголошено перерву до 15 вересня 2026 року.
Однак, у судове засідання, призначене на 15 вересня 2026 року, ФОП ОСОБА_1 та її представник не з`явилися, що унеможливило задати відповідачу додаткові питання, які виникли у колегії суддів.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що між сторонами виникли відносини не договору купівлі-продажу, а договору підряду не заслуговують на увагу, оскільки суперечать позиції ФОП ОСОБА_1 , викладеній у відзиві на позов.
У відзиві на позов ФОП ОСОБА_1 зазначила, що домовленість сторін за своєю правовою природою є усним договором купівлі-продажу.
А відтак, доводам апеляційної скарги в цій частині не надається оцінка.
Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді Л.О. Голота
О.С. Панасюк