14.09.26
22-ц/812/1796/26
Провадження №22-ц/812/1795/26
№22-ц/812/1796/26
№22-ц/812/1797/26
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 року м. Миколаїв
Справа № 489/9688/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,
із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2
про поділ спільного майна подружжя
за апеляційними скаргами
ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , поданою її представником ОСОБА_4
на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Кокорєвим В.В., 12 червня 2026 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 12 червня 2026 року, та
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_3 ,
на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва, постановлену суддею Кокорєвим В.В., 25 червня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту ухвали не зазначена,
у с т а н о в и в:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначав, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Ленінським районним судом міста Миколаєва від 25 жовтня 2021 року шлюб між ними розірвано. Однак, вони не можуть домовитись про порядок поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Так, за час шлюбу за спільні кошти подружжям було придбане наступне майно, титульним володільцем якого є відповідач:
1) п`ятикімнатна квартира в АДРЕСА_1 .
12 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , укладено Договір дарування 2/3 часток у праві власності на квартиру, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округ Моцар Ю.С., за змістом якого дарувальник подарувала, а обдаровувані прийняли в дар 2/3 частки у праві власності на вказану квартиру, по 1/3 частці кожна безоплатно, тобто відповідачка є власником 1/3 частини вказаної квартири.
2) автомобіль легковий хечбек - В, марка Skoda модель Octavia, об`єм двигуна 1798 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012, колір - чорний. За наявною інформацією, вказаний транспортний засіб після розірвання шлюбу відповідачка продала.
А також до спільного майна подружжя належить, автомобіль легковий седан - В, марка Toyota модель Camry, об`єм двигуна 2362 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску - 2007, колір - сірий, титульним володільцем якого є позивач.
Загальна вартість майна, що підлягає поділу складає - 1 641 033 гривень.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив:
- виділити у власність ОСОБА_1 та припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль загальний легковий седан - В, марки Toyota модель Camry, об`єм двигуна 2362 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску - 2007, колір - сірий;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 122 750 гривень - грошової компенсації як 1/2 частину від різниці вартості частки відчуженого автомобіля легковий хечбек - В, марка Skoda модель Octavia, об`єм двигуна 1798 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012, колір - чорний та вартості автомобіля загальний легковий седан - В, марки Toyota модель Camry, об`єм двигуна 2362 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску - 2007, колір - сірий;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 та залишити у власності ОСОБА_2 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року позов задоволено частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 , залишивши у власності ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості відчуженого майна подружжя у розмірі 11150 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 4769 грн 17 коп.
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - Ільїн О.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості відчуженого майна подружжя у розмірі 11 150 гривень та ухвалити в цій частині нове рішення, яким здійснити справедливий поділ вказаних транспортних засобів, на підставі та з урахуванням висновків призначеної судом апеляційної інстанції судової транспортно-товарознавчої експертизи. У разі відмови у призначенні судової транспортно-товарознавчої експертизи, вирішити спір на підставі наявних у справі доказів оцінки майна від 20 листопада 2024 року , стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 122750 гривень - грошової компенсації як 1/2 частину від різниці вартості автомобіля легковий хетчбек - В, марка Skoda модель Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012, колір - чорний та вартості автомобіля загальний легковий седан - В, марки Toyota модель Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску - 2007, колір - сірий.
Також просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000 гривень.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції безпідставно, маючи в матеріалах справи два абсолютно протилежних, взаємозаперечуючих висновки щодо ринкової вартості об`єктів поділу, де розходження в оцінці автомобіля легкового хетчбека - В, марка Skoda модель Octavia становить понад 174 000 гривень, а автомобіля загального легкового седана - В, марки Toyota модель Camry - майже 94 000 гривень, не володіючи спеціальними знаннями у галузі техніки та товарознавства, здійснив неприпустимий «процесуальний арбітраж». Суд одноосібно, на власний розсуд надав перевагу одному із приватних звітів, чим вийшов за межі своїх процесуальних повноважень та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості відчуженого майна подружжя у розмірі 11150 грн.
В апеляційній скарзі на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року представник ОСОБА_2 - Щербакова А.О., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині поділу спільного сумісного майна подружжя щодо квартири АДРЕСА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в частині поділу квартири задовольнити частково.
Здійснити поділ об`єкта спільної сумісної власності подружжя - 1/3 частки в праві спільної часткової власності на квартиру, відступивши від засади рівності часток подружжя на підставі частини другої статті 70 Сімейного кодексу України. Визначити порядок поділу вказаного майна, визнавши право власності: за ОСОБА_1 - на 1/4 частку від 1/3 частки (що становить 1/12 частку від цілого) в праві спільної часткової власності на квартиру; за ОСОБА_2 - на 3/4 частки від 1/3 частки (що становить 1/4 частку від цілого) в праві спільної часткової власності на квартиру. В іншій частині (щодо поділу транспортних засобів та стягнення грошової компенсації) рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що відмовляючи у застосуванні частини другої статті 70 Сімейного кодексу України, суд обмежився загальним висновком про відсутність підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя, проте фактично не встановив та не дослідив усіх юридично значущих обставин, які відповідно до закону підлягали обов`язковому врахуванню.
Протягом усього розгляду справи відповідачкою та її представником послідовно доводилося, що спір стосується не лише визначення майнових прав колишнього подружжя, а й безпосередньо зачіпає права та законні інтереси трьох малолітніх дітей, для яких спірна квартира є єдиним місцем проживання. Матеріалами справи підтверджено, що після припинення сімейних відносин усі троє дітей постійно проживають разом із матір`ю, яка самостійно забезпечує їх житлом, харчуванням, лікуванням, навчанням, розвитком, повсякденним доглядом та вихованням. Крім того, судом було встановлено, що двом старшим донькам сторін на праві приватної власності належить по 1/3 частині спірної квартири. Таким чином, квартира є не лише єдиним житлом дітей, а й об`єктом права власності двох неповнолітніх співвласниць. Незважаючи на це, ухвалюючи рішення, суд не надав жодної оцінки тому, як визначення частки позивача вплине на реалізацію житлових та майнових прав дітей, не дослідив, чи забезпечує таке рішення належний баланс між правом власності позивача та правами дітей як співвласників і фактичних мешканців квартири. Під час розгляду справи відповідачкою також було надано численні докази, які підтверджували існування виняткових обставин, що відповідно до частини другої статті 70 Сімейного кодексу України мають істотне значення для вирішення спору, зокрема: тривале фактичне проживання дітей виключно разом із матір`ю; самостійне забезпечення відповідачкою всіх потреб дітей; неналежне виконання позивачем свого обов`язку щодо матеріального утримання дітей та наявність значної заборгованості зі сплати аліментів; наявність тривалого сімейного конфлікту; численні звернення до правоохоронних органів; винесення термінових заборонних приписів; психологічне дослідження матері та трьох дітей; інші докази, які підтверджували неможливість безпечного спільного проживання дітей разом із позивачем.
Отже, при вирішенні спору про поділ майна суд зобов`язаний не лише встановити склад спільного майна, визначити його вартість та виходити із презумпції рівності часток, а й перевірити, чи існують у конкретній справі обставини, які відповідно до частини другої статті 70 Сімейного кодексу України обумовлюють необхідність відступу від цього принципу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року, представник ОСОБА_1 , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину квартири, просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити без змін.
В апеляційній скарзі на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - Ільїн О.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції, якою залишено без розгляду заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі - скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 гривень.
Крім того, просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 гривень.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що 18 листопада 2024 року між Адвокатським об`єднанням «Астрея-груп», в особі керуючого партнера Ільїна О.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги. Також 02 грудня 2024 року укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 18 листопада 2024 року, за змістом якої сторони дійшли згоди, що за надання комплексної правничої допомоги та представництво інтересів у суді першої інстанції під час розгляду даної справи, що включає в себе правовий аналіз матеріалів справи, вивчення та підбір актуальних правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, формування правової позиції, складання тексту позовної заяви, інших процесуальних документів, підготовку, прибуття та безпосередню участь у судових засіданнях, Замовник сплачує Адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар) у фіксованому розмірі, що становить- 50 000 гривень.
04 червня 2026 року представник позивача, адвокат Ільїн О.В., направив суду та учасникам справи заяву про долучення доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сплатив позивач, в якій просив стягнути з відповідачки понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 гривень. До вказаної заяви додано копії: договору про надання правничої допомоги від 18 листопада 2024 року; додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги від 18 листопада 2024 року; детального опису виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги (у редакції додаткової угоди № 1) від 18 листопада 2024 року.
Однак, 12 червня 2026 року Інгульський районний суд м. Миколаєва, ухвалюючи рішення у справі, не вирішив питання щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
За такого, 14 червня 2026 року представник позивача направив суду та учасникам справи заяву про ухвалення додаткового рішення, в котрій просив: ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 гривень.
Водночас, залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 лише на тій підставі, що представник позивача не подав докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у встановлений законом строк та не зробив заяву в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, Інгульський районний суд м. Миколаєва не дослідив належним чином по суті надані позивачем докази в обґрунтування заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, з огляду на що суд першої інстанції дійшов помилкових та передчасних висновків у справі, а оскаржуване судове рішення в частині залишення без розгляду заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі не можна визнати законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 вересня 2012 року, який рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 жовтня 2021 року було розірвано.
Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З матеріалів справи вбачається, що за час шлюбу сторони придбали наступне майно:
-квартиру АДРЕСА_2 , за
договором купівлі-продажу від 26 березня 2020 року, власником якої було вказано ОСОБА_2 ;
- автомобіль легковий хечбек - В, марка Skoda модель Octavia, об`єм
двигуна 1798 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012, колір - чорний;
-автомобіль легковий седан - В, марка Toyota модель Camry, об`єм
двигуна 2362 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску - 2007, колір - сірий, титульним володільцем якого є позивач.
Згідно з договором дарування від 20 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_5 , ОСОБА_6 2/3 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , по 1/3 частці кожній.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 листопада 2024 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 (1/3), ОСОБА_6 (1/3), ОСОБА_2 (1/3).
За свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 т/з Toyota модель Camry, об`єм двигуна 2362 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску - 2007 належить ОСОБА_1 .
Згідно зі Звітом про незалежну оцінку ктз від 20 листопада 2024 року автомобіль Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012 має ринкову вартість на дату проведення 20 листопада 2024 року - 477500 грн.
Отже, судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що спірне майно (1/3 квартири АДРЕСА_2 , автомобіль Toyota Camry та автомобіль Skoda Octavia) придбано сторонами за час шлюбу, а тому є об`єктами спільної сумісної власності.
Як встановлено з матеріалів справи, автомобіль Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012 було зареєстровано 12 листопада 2020 року на ім`я ОСОБА_2 ; 03 листопада 2022 року цей вказаний т/з було перереєстровано на ім`я іншої особи (т.1 а.с.205).
Також, згідно з результатами аналітичного пошуку т/з по "НАІС ДДАІ" МВС України, т/з Toyota модель Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 був придбаний 19 грудня 2017 року ОСОБА_1 06 березня 2025 року вказаний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_9 , а 03 квітня 2025 року - за ОСОБА_10 .
Отже на час поділу майна подружжя транспортні засоби були продані їх власниками без згоди іншого з подружжя.
Щодо визначення ринкової вартості спільного майна, слід зазначити наступне:
Звертаючись до суду ОСОБА_1 надав суду докази ринкової вартості спірного майна подружжя.
Так, в відповідно до Звіту від 26 листопада 2024 року ринкова вартість 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 станом на 26 листопада 2024 складає 931533 грн.
Згідно з Звітом про незалежну оцінку ктз від 20 листопада 2024 року автомобіль Toyota модель Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 має ринкову вартість на дату проведення 20 листопада 2024 року - 232000 грн.
Згідно зі Звітом про незалежну оцінку ктз від 20 листопада 2024 року автомобіль Skoda Oktavia , державний номерний знак НОМЕР_5 має ринкову вартість на дату проведення 20 листопада 2024 року - 477500 грн.
Відповідачкою надано суду свої докази ринкової вартості спірного майна подружжя, а саме:
Відповідно до Звіту №3/01-25-3 від 08 січня 2025 року ринкова вартість 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 становить 733796 грн.;
Відповідно до Звіту №3/01-25-1 від 07 січня 2025 року ринкова вартість автомобілю Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012 - 303400 грн.;
Згідно зі звітом №3/01-25-2 від 07 січня 2025 року ринкова вартість автомобілю Toyota модель Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 - 325700 грн.
Представник відповідача, оскаржуючи надані представником позивача звіти про ринкову вартість майна, що є об`єктами спільної власності подружжя, надав суду такі рецензії.
Відповідно до Рецензії ТОВ «Експерт ІН» від 17 лютого 2025 року на Звіт про незалежну оцінку КТЗ автомобіль Skoda Oktavia, реєс. ВЕ06 82ЕН, 2012 р.в, вибраний вид вартості необґрунтований у Звіті про оцінку. Наданий на рецензування звіт про оцінку (складений у формі висновку про оцінку) класифікується за ознакою абзацу п`ятого пункту 67 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10 вересня 2003 року №1440, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний.
Згідно з висновком рецензента на звіт про незалежну оцінку КТЗ автомобіль Toyota Camry, реєс. ВЕ97 66ВХ, 2007 р.в., вибраний вид вартості необґрунтований у Звіті про оцінку. Обсяг зібраної та проаналізованої інформації був не достатнім для здійснення оцінки та складання Звіту. Наданий на рецензування звіт про оцінку (складений у формі висновку про оцінку) класифікується за ознакою абзацу п`ятого пункту 67 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10 вересня 2003 року №1440, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний.
Відповідно до висновку рецензента на Звіт про оцінку 1/3 частки п`ятикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , звіт не містить додатків з копіями всіх вихідних даних. Обсяг зібраної та проаналізованої інформації був не достатнім для здійснення оцінки та складання Звіту. Якість інформації є не задовільною. Методичні підходи, методи та оціночні процедури застосовано з порушенням Методики оцінки майна, а саме: Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, та інших нормативно правових документів з методичного регулювання оцінки. Наданий на рецензування звіт класифікується за ознакою абзацу п`ятого пункту 67 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10 вересня 2003 року №1440, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний.
Перевіряючи доводи сторін в частині визначення вартості спірного майна, суд першої інстанції виходив з наступного.
За змістом ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.
В силу п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 13 цього Закону рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим.
Тобто, вищезазначеним Законом передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Отже, рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07 лютого 2024 року у справі № 755/17143/21 та від 01 травня 2024 року у справі № 569/24240/21.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд має вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Зважаючи на те, що позивач, будучи обізнаним про те, що відповідач скористався своїм правом та звернувся до уповноважених органів щодо проведення рецензування наданих ним вищевказаних Звітів, не заявив клопотання про проведення у справі судової товарознавчої експертизи з метою встановлення дійсної вартості спірного майна, в порядку визначеному ст.ст. 103,104 ЦПК України, тому суд першої інстанції з урахуванням положень ч. 4 ст.12 ЦПК України дійшов висновку про неможливість прийняття поданих позивачем Звітів про оцінку нерухомого та рухомого майна.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційний суд позбавлений можливості збирати нові докази, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України.
За такого доводи представника позивача, про те що суд надав перевагу одним доказам та залишив поза увагою інші, не заслуговують на увагу, оскільки мотиви з яких виходив суд викладені у мотивувальній частині судового рішення.
Щодо поділу майна подружжя слід зазначити наступне.
За статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Аналогічно згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
При цьому в частині 2 статті 364 ЦК України визначено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 по справі № 127/7029/15-ц зазначено, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Аналогічної позиції дотримується й Велика Палата Верховного Суду, яка у постанові від 08.02.2022 по справі № 209/3085/20 відзначила, що якщо позивач просить припинити не право власності відповідача на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації, а своє право на частку у цьому майні та стягнути компенсацію з відповідача, то на ці правовідносини поширюються, зокрема, положення частини другої статті 364 ЦК України. Відповідний припис передбачає, що співвласник, частку якого у майні не можна виділити в натурі, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як слідує з матеріалів справи, позивач просить поділити спільне сумісне майно, яке є неподільним.
Судом встановлено, що позивач користувався автомобілем Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_2 та був його титульним власником у період з 19 грудня 2017 року по 06 березня .2025 року. В спірній квартирі позивач наразі не проживає, її власниками (номінальними, зареєстрованими) є відповідач разом з дітьми та проживають в ній. ОСОБА_11 було зареєстровано за відповідачкою та продано нею у 2022 році.
Тому, суд першої інстанції вірно виходив з того, що ефективним способом вирішенням спору, який усуне невизначеність у відносинах сторін і вичерпає між ними конфлікт, є визнання за позивачем - 1/6 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 та 1/6 частку вказаної квартири залишити у власності відповідача. У зв`язку з відчуженням автомобілів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сторони мають право на компенсацію вартості 1/2 частки вказаних автомобілів. Оскільки, вартість 1/2 частки автомобиля Toyota Camry , яка відчужена позивачем складає 162850 грн., а вартість 1/2 частки автомобіля Skoda Oktavia, яка відчужена відповідачем складає 151700 грн., з позивача на користь відповідача підлягає стягненню компенсація в сумі 11150 грн.
За такого, враховуючи, що грошова компенсація позивача відповідачці більша, то суд першої інстанції правильно провів взаємозалік, та остаточно стягнув з позивача 11150 грн. на користь відповідачки.
Доводи представника відповідача про те, що суд першої інстанції обмежився загальним висновком про відсутність підстав для відступу від принципу рівності часток подружжя, проте фактично не встановив та не дослідив усіх юридично значущих обставин, які відповідно до закону підлягали обов`язковому врахуванню та не застосував положення ч. 2 ст. 70 СК України колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки обставин, передбачених ч. 2 ст. 70 СК України які б давали суду право відступити від рівності часток не встановлено. Крім того, судом встановлено, що на час розгляду справи, позивач не мав заборгованості по сплаті аліментів.
Таким чином колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Щодо оскарження ОСОБА_1 ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2026 року слід зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2026 року від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, яка мотивована тим, що 18 листопада 2024 року між Адвокатським об`єднанням «Астрея-груп», в особі керуючого партнера Ільїна Олександра Валерійовича, та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правничої допомоги. Також 02 грудня 2024 року між Адвокатським об`єднанням «Астрея-груп», в особі керуючого партнера Ільїна Олександра Валерійовича, та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 18.11.2024 року. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн.
Залишаючи заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що докази понесених витрат на правову допомогу було надано представником позивача вже після судових дебатів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Так, згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви (а в подальшому - при поданні уточненої позовної заяви) позивачем не було надано доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 50000 грн., ним було вказано лише очікуваний розмір судових витрат, які складалися з судового збору.
Докази понесених витрат на правову допомогу було надано представником позивача вже після судових дебатів, а саме 04 вересня 2026 року. Не було зроблено і відповідної заяви до судових дебатів у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України.
За такого, відсутні підстави для скасування ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2026 року про залишення без розгляду заяви представника позивача без розгляду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду про залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану його представником Ільїним Олександром Валерійовичем, та ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_4 , на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року залишити без задоволення.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2026 року залишити без задоволення.
Ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: Т.Б.Кушнірова
І.В.Лівінський
Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.