ПОСТАНОВА
Іменем України
18 вересня 2026 року м. Кропивницький
справа № 941/594/25
провадження № 22-ц/4809/1457/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2026 року у складі головуючого судді Шаєнко Ю. В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 6835012 від 31 січня 2024 року в розмірі 32 495 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2024 року між ТОВ «Мілоан» і відповідачем було укладено кредитний договір № 6835012, відповідно до якого Товариство надав відповідачу грошові кошти на умовах, передбачених договором, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у строки, передбачені договором.
Згідно умов кредитного договору, у якості підтвердження підписання договору (вчинення електронного правочину), надання кредиту позичальнику надсилаються кошти та електронне повідомлення, в якому зазначається інформація про кредитодавця, основна сума кредиту, процентні ставки та міститься активне посилання на Правила, якими регламентуються порядок надання паперових копій електронних документів та інші аспекти виконання вимог ч. 11 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію».
25 червня 2024 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 107-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступив на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до відповідача по кредитному договору № 6835012.
Оскільки відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором, у нього утворилася заборгованість, розмір якої перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як новим кредитором, становить 32 495,8 грн, з яких: 9 300 грн - прострочена заборгованість за основною сумою боргу; 22 195 грн 80 коп - прострочена заборгованість за відсотками, 1000 грн - прострочена заборгованість за комісією.
У зв`язку з тим, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2026 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 6835012 від 31 січня 2024 року у розмірі 32 495,80 грн з яких: прострочена заборгованість за основною сумою боргу в сумі 9300 грн; прострочена заборгованість за відсотками в сумі 22195 грн 80 коп, прострочена заборгованість за комісією в сумі 1000 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд керувався тим, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується укладення між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору, який було підписано електронним підписом відповідача. Суд встановив, що на умовах, визначених у вказаному договорі відповідачу було надано кредит зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, та зі встановленими строками їх повернення, разом з тим відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, які підлягає стягненню на користь позивача, як нового кредитора у зобов`язанні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем не надано підтверджуючих доказів, а саме надання ТОВ «Мілоан» відповідачу кредитних коштів у розмірі 10 000 грн, а також використання цих коштів відповідачем.
Вказав, що матеріали справи не містять виписки по рахунку позичальника, яка у відповідності до законодавства є первинним документом.
Таким чинном вважає, що розрахунок кредитної заборгованості та Анкета-заява позичальника, зміст якої не містить розміру наданого кредиту, розміру відсоткової ставки, погодженої сторонами за користування кредитними коштами, типу платіжного засобу, не є достатніми доказами для підтвердження заборгованості відповідача.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини
встановлені апеляційним судом.
31 січня 2024 року ОСОБА_1 заповнив заявку на отримання кредиту №6835012 на сайті miloan.ua, в якій зазначив свої особисті дані, та просив ТОВ «Мілоан» надати йому кредит для задоволення особистих потреб, що не суперечать закону, на наступних умовах: сума кредиту: 10 000 грн, загальний строк кредитування - 105 днів. Крім того, у вказаній заявці відповідач просив перерахувати кредитні кошти на платіжну картку: VISA DEBIT GOLD 431414*41. Банк, що випустив картку: JOINT STOCK COMPANY FIRST UKRAINIAN INTERNATIONAL BANK (а.с.27).
31 січня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали Договір про споживчий кредит №6835012 (далі- кредитний договір).
Відповідно до умов пункту 1.1 Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором на строк визначеий п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визаченій у п.1.2 Договору (далі-кредит), а проценти за користування кредитом (далі-плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно п. 1.4. Договору та виконати інші зобов`явзання у повному обсязі на умовах та в строк/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Відповідно до пункту 1.2. Сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000.00 грн.
Згідно пункту 1.3. Кредит надається загальним строком на 105 днів з 31.01.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів.
Пунктом 1.3.1. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 15.02.2024 (рекомендована дата платежу).
Пунктом 1.3.2. Поточний період складає 90 днів що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 15.05.2024 (дата остаточного погашення заборгованості).
Відповідно пункту 1.5.1. Комісія за надання кредиту 1000.00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Пунктом 2.1. Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .
Вказаний договір підписаний Позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором № 589614 відповідно до довідки від 14 жовтня 2024 року вих. № б/н.(а.с.29).
Відповідач не виконував покладені на нього договором зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 32 495 гривень 80 копійок, з яких: 9300 гривень 00 копійок - прострочена заборгованість за основною сумою боргу; 22195 гривень 80 копійок - прострочена заборгованість за відсотками, 1000 гривень 00 копійок - прострочена заборгованість за комісією, вказана сума заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості.
Крім того, до позовної заяви долучено виписку по особовому рахунку за кредитним договором №6835012 від 31 січня 2024 року.
25 червня 2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу №107-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до відповідача по кредитному договору відповідача №6835012.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається, відповідач оскаржує судове рішення, яким стягнуто із нього на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 32 495 грн. Так, відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що матеріали справи не містять доказів видачі йому кредитних коштів у розмірі 10 000 грн, використання цих коштів відповідачем. Також зазначив, що позивачем не надано виписки по рахунку відповідача, з урахуванням чого вважає, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на таке.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі №755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balanceofprobabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. andothers v. Sweden», заява № 59166/12).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наданими позивачем доказами підтверджується, що 31 січня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит, шляхом підписання договору електронним цифровим підписом, однак, в порушення умов вказаного договору, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо повернення коштів та сплати відсотків за надання кредиту на умовах, визначених укладеним правочином.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідного договору, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів перерахування кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що згідно копії платіжного доручення 121746520 від 31 січня 2024 року ТОВ «Мілоан» було перераховано ОСОБА_1 10 000 грн, призначення платежу: кошти згідно договору 6835012.
З урахування викладеного вище, апеляційний суд вважає, що надані позивачем докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження укладення між первісним кредитором та відповідачкою кредитного договору, надання/перерахування за його умовами коштів позичальнику.
Крім того, позивачем до позовної заяви долучено виписку по особовому рахунку за кредитним договором від 31 січня 2024 року.
Доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, не спростовують установлених судом обставині, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна протии України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія протии Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Висновки за результатами розглядуапеляційноїскарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК - відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена18.09.2026.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді С. І. Мурашко
О. І. Чельник