УХВАЛА
16 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 583/4502/23
провадження № 14-129цс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачкиСтупак О. В.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О. Стефанів Н. С., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за позовом Міністерства юстиції України
до ОСОБА_1 , Комуністичної партії України
про визнання договору недійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2024 року в складі судді Ярошенко Т. О.
та постанову Сумського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Собини О. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст і підстави заявлених вимог позову
1. У вересні 2023 року Міністерство юстиції України (далі - МЮУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Комуністичної партії України (далі - КПУ) про визнання договору недійсним.
2. Позов мотивувало тим, що у 2014 році розпочато провадження у справі про заборону діяльності КПУ у зв`язку з порушенням цією партією статті 5 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2365-III «Про політичні партії в Україні» (далі - Закон № 2365-III). Вказана справа розглядалася понад 8 років, та рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року в справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили, позов задоволено: заборонено діяльність КПУ; передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
3. У процесі виконання рішення суду в наведеній справі позивач установив, що після відкриття 11 липня 2014 року судом провадження в адміністративній справі № 826/9751/14 КПУ відчужила ОСОБА_1 квартиру загальною площею 37,3 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 01 вересня 2014 року № 1201, посвідченого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчук В. М.
4. Позивач зазначав, що ОСОБА_1 була представником Охтирської міської організації КПУ та займала посаду у її керівних органах, тобто є особою, безпосередньо пов`язаною з КПУ. Сторони оспорюваного договору були обізнаними, що такий договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачено цим договором, тобто між сторонами укладено фіктивний правочин, який спрямований не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність, а саме уникнення застосування наслідків заборони діяльності КПУ.
5. Посилаючись на вказані обставини, позивач просиввизнати недійсним договір дарування зазначеної квартири, укладений між КПУ та ОСОБА_1 , а також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на цей об`єкт нерухомого майна.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
6. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області 24 квітня 2024 року позов задоволено повністю.
7. Своє рішення місцевий суд мотивував тим, що укладення оспорюваного договору відбулося після відкриття провадження в справі про заборону політичної партії, а набувачем квартири стала ОСОБА_1 , яка на той час була представником Охтирської міської організації КПУ, що свідчить про пов`язаність осіб правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки, діючи недобросовісно та зловживаючи правами, сторони правочину мали спільний умисел на використання договору дарування виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно КПУ внаслідок заборони діяльності цієї партії за рішенням суду.
8. Суд кваліфікував оспорюваний правочин як фіктивний, тобто такий, що не був спрямований на реальне настання правових наслідків, передбачених ним. Втручання у право власності відповідачки суд уважав пропорційним та справедливим. Крім того, суд зробив висновок, що позивач звернувся до суду з позовом у межах загальної позовної давності.
9. Постановою Сумського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2024 року скасовано в частині вирішення вимог позову МЮУ про визнання недійсним договору дарування та ухвалено в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні цієї вимоги позову. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2024 року змінено в частині мотивів задоволення вимоги позову МЮУ про скасування державної реєстрації прав та в частині розподілу судових витрат.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обдаровувана за оспорюваним правочином - ОСОБА_1 на момент укладення спірного договору дарування була першим секретарем Охтирського міського комітету КПУ. Тобто майно політичної партії було безоплатно відчужено пов`язаній особі, яка була членом політичної партії та займала одну з керівних посад. Передача КПУ спірного нерухомого майна в дар ОСОБА_1 свідчить про недобросовісну поведінку сторін спірного правочину та спрямована на збереження контролю над майном політичної партії.
11. Суд зауважив, що оспорюваний у цій справі договір укладено 01 вересня 2014 року, тобто після відкриття провадження в справі № 826/9751/14 та після настання обставин (здійснення політичною партією забороненої діяльності), які стали підставою для порушення питання про заборону КПУ. Укладаючи цей договір, КПУ знала про звернення МЮУ з позовом про заборону діяльності політичної партії та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою.
12. Сторони договору дарування, за висновком апеляційного суду, усвідомлювали протиправність його вчинення і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків. Отже, суд констатував, що цей договір дарування є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такий, що порушує публічний порядок. Відтак вимога позову про визнання нікчемного договору дарування недійсним задоволенню не підлягає саме з підстав її невідповідності критеріям ефективності та належності способів захисту порушеного права. Натомість для ефективного захисту інтересу держави у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність попереднього власника, застосувавши наслідки недійсності нікчемного договору. Саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок констатації нікчемності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в цій справі, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 16 квітня 2025 року в справі № 924/971/23.
13. Стосовно заявленої відповідачкою позовної давності апеляційний суд вказав, що оскільки держава (в інтересах якої до суду звернулося МЮУ) не є стороною оспорюваного правочину, то початок перебігу позовної давності для нього розпочався з набранням рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/9751/14, яким заборонено діяльність КПУ, законної сили, і саме з цієї дати в МЮУ як уповноваженого суб`єкта виникли підстави для визначення переліку майна, коштів та інших активів забороненої політичної партії.
Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги
14. 20 листопада 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, в якій просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
15. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 травня 2020 року у справі № 904/3938/18, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19, щодо правових наслідків визнання фіктивного правочину недійсним, початку перебігу строку звернення до суду державним органом, поважності причин пропуску позовної давності.
16. Посилається на те, що суди проігнорували факт того, що відповідачка на момент укладення оспорюваного в цій справі правочину була депутатом Верховної Ради України, проживала у місті Києві та отримувала компенсацію оренди житла, бо не мала місця проживання в столиці. Спірну квартиру вона отримала в порядку забезпечення житлом для продовження політичної діяльності в місті Охтирці Сумської області. Під час надання їй житла було враховано, що вона розірвала шлюб, на її утриманні перебував син і вона перенесла важку хірургічну операцію (їй видалено нирку). Натомість суди позбавили її житла, набутого нею на законних підставах.
17. Уважає, що станом на 01 вересня 2014 року були відсутні будь-які передумови звернення стягнення на майно КПУ. Такі зміни до законодавства набули чинності лише 18 травня 2022 року. Крім того, оскаржувані судові рішення не містять інформації про те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, у зв`язку із чим суди безпідставно стягнули з неї судовий збір.
18. Ухвалами від 05 січня та 04 серпня 2026 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі та призначив її до розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції та мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
19. Ухвалою від 12 серпня 2026 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу № 583/4502/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для конкретизації сформульованих нею висновків у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23.
20. Ухвалу мотивував тим, що під час укладення правочину щодо отримання квартири в дар ОСОБА_1 покладалася на норми Закону № 2365-III, які не передбачали конфіскації майна політичної партії у разі заборони її діяльності, та визначали обов`язкову наявність рішення суду щодо заборони політичної партії. Відповідні приписи закону набули чинності лише 18 травня 2022 року.
21. Натомість ОСОБА_1 уклала договір дарування 01 вересня 2014 року, що ставить під сумнів узагальнений висновок Великої Палати Верховного Суду про наявність в учасників правочину щодо відчуження майна політичної партії мети уникнути передачі цього майна у власність держави, адже відповідні наслідки законодавчо запроваджені лише у 2022 році.
22. Колегія суддів зауважила, що у справі № 924/971/23 Велика Палата Верховного Суду надавала правову кваліфікацію договору дарування нежитлового приміщення, укладеного між КПУ та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Відродження Хмельниччини», тобто стосовно відповідача, який є юридичною особою.
23. Водночас уцій справі наслідки щодо звернення стягнення на майно КПУ застосовані до фізичної особи, яка перебуває під правовим захистом статті 58 Конституції України, що потребує додаткових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зворотної дії Закону України від 03 травня 2022 року № 2243-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» (далі - Закон № 2243-ІХ) стосовно фізичних осіб.
24. Велика Палата Верховного Суду здійснила аналіз наявності визначених законом підстав для втручання держави в право власності юридичної особи й зазначила, що встановлені обставини пов`язаності КПУ та БФ «Відродження Хмельниччини», які, укладаючи правочин, діяли недобросовісно та порушили публічний порядок, свідчать, що втручання у право власності БФ «Відродження Хмельниччини» не становитиме для нього надмірного тягаря й відповідатиме сталій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
25. Однак правомірність втручання держави у право власності фізичної особи не була предметом оцінки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 квітня 2025 року в справі № 924/971/23.
26. В ухвалі також зазначено, що Велика Палата Верховного Суду кваліфікує дату набрання чинності рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року в справі № 826/9751/14 як момент, з якого позивач набув об`єктивної можливості виявити майно,кошти та інші активи забороненої політичної партії, і саме від цієї дати починає відлік перебігу позовної давності, що дисонує з її висновками щодо наявності заборони відчуження майна КПУ ще в 2014 році з обов`язковим поверненням до державної власності такого майна.
27. Підсумовуючи, колегія суддів просить забезпечити єдність судової практики шляхом конкретизації висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 щодо правової кваліфікації договору, укладеного КПУз метою відчуження майна партії, зокрема в частині можливості зворотної дії Закону № 2243-ІХ стосовно фізичних осіб; тлумачення наведеної в статті 14 Закону № 2365-III мети використання коштів і майна партії «для здійснення своїх статутних завдань», зокрема в контексті того, чи входить у це поняття забезпечення житлом члена партії для можливості здійснення партійної діяльності; оцінки відповідності втручання у право власності фізичної особи на житло, отримане в порядку дарування від КПУ до законодавчого запровадження заборони діяльності цієї політичної партії і повернення її майна державі.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
28. Перевіривши наявність передбачених процесуальним законом підстав для прийняття справи до розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі підстави відсутні з огляду на таке.
29. Так, відповідно до частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
30. За змістом наведеної норми Велика Палата Верховного Суду може відступити від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні, за одночасної наявності двох умов: 1) існування об`єктивних та вагомих підстав для відступу, викликаних, наприклад, зміною правового регулювання чи розвитком суспільних відносин, унаслідок чого попередній висновок застарів; 2) подібність правовідносин у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та у справі, від висновку в якій пропонується відступити.
31. Не заперечуючи певної подібності правовідносин, які склалися у справах № 924/971/23 та № 583/4502/23, Велика Палата Верховного Суду водночас нагадує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
32. За пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
33. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
34. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
35. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
36. Обґрунтування наявності підстав для відступу (конкретизації) висновків Великої Палати Верховного Суду покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
37. Велика Палата Верховного Суду задля гарантування юридичної визначеності має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
38. Такий підхід є усталеним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., до прикладу, постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (пункти 54, 55) та ін.).
39. В ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду можна виокремити два основні аспекти: 1) незгоду колегії суддів із висновком про наявність в учасників правочину з відчуження майна політичної партії мети уникнути передачі цього майна у власність держави (адже на момент укладення таких правочинів не існувало положень закону, які б дозволяли конфіскацію майна забороненої політичної партії) та 2) пропозицію конкретизувати висновки Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявний у цій справі суб`єктний склад, а саме щодо можливості застосування приписів Закону № 2243-ІХ до правовідносин за участі фізичних осіб, оцінки пропорційності втручання в право фізичної особи на мирне володіння майном та недоторканність житла, а також щодо тлумачення мети діяльності політичної партії (чи охоплює така мета забезпечення членів партії житлом).
40. Ознайомившись з наведеними мотивами ухвали, Велика Палата Верховного Суду насамперед наголошує, що в постанові від 16 квітня 2025 року всправі № 924/971/23 вади укладеного КПУ правочину пов`язувалися не з тим, що він укладений з метою приховання майна забороненої політичної партії від держави, а з неможливістю розпорядження майном політичної партії всупереч статутним завданням та меті її діяльності, що свідчить про його нікчемність на підставі статті 228 ЦК України.
41. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала загальний висновок щодо правової кваліфікації договору, укладеного КПУ з метою відчуження майна партії, підкресливши, що у правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства та не можуть їм суперечити. Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси. До таких цінностей безумовно належать суверенітет, територіальна цілісність і конституційний лад держави, безпека життя і здоров`я населення, основоположні права і свободи людини.
42. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові звернула увагу на особливість правовідносин, у яких беруть участь політичні партії, зауваживши, що діяльність політичних партій підлягає державному контролю. Право політичних партій набувати, володіти та розпоряджатися майном піддається законодавчим обмеженням, що з огляду на значимість політичних партій у політичному житті суспільства повинне слугувати додатковою гарантією їх законної діяльності. Оскільки основною метою діяльності політичних партій є сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян, участь у виборах та інших політичних заходах, здійснення володіння, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що користування та розпоряджання майном політичних партій повинно здійснюватися для досягнення зазначеної мети.
43. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань суперечить приписам статті 14 Закону № 2365-III. Це означає, що відчуження майна політичної партії повинне відповідати публічним цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність. Майно, що належить політичній партії, повинне використовуватися з метою реалізації статутних завдань політичної партії, таке майно може передаватися на благодійні цілі лише у разі припинення діяльності політичної партії шляхом реорганізації чи саморозпуску. Законодавство унеможливлює розподіл майна, що належить політичній партії як неприбутковій організації, між її засновниками або учасниками (членами). Учасники політичних партій не мають майнових прав на майно політичної партії, навпаки, вони вносять обов`язкові членські внески на створення та діяльність партії. Майно політичної партії не може переходити її членам, зокрема, в разі припинення діяльності політичної партії.
44. Тобто Велика Палата Верховного Суду однозначно висловилась про недопустимість розподілу майна політичної партії (у тому числі потенційно забороненої) між її членами, а правочини з відчуження такого майна на користь членів політичної партії (чи пов`язаних із ними осіб) є такими, що не відповідають статутним завданням і цілям діяльності політичної партії, що є порушенням публічного порядку.
45. Наведений висновок щодо застосування статті 228 ЦК України в подібних правовідносинах з огляду на нетривалий проміжок часу, який минув з дати ухвалення 16 квітня 2025 року постанови у справі № 924/971/23, не можна вважати застарілим.
46. Обґрунтування явних вад такого висновку Великої Палати Верховного Суду ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не містить. Відомостей про те, як саме колегія суддів бачить викладення уточненого Великою Палатою Верховного Суду висновку з окресленого питання, в ухвалі також не зазначено.
47. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що не змінився ані суспільний контекст, за якого ухвалювалася постанова у справі № 924/971/23, ані нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, яке б впливало на вирішення подібних спорів.
48. Сама лише незгода колегії суддів з результатом вирішення Великою Палатою Верховного Суду спору у справі № 924/971/23не є самостійною та достатньою підставою для прийняття цієї справи до розгляду постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду.
49. Що стосується пропозиції конкретизації висновків, сформульованих у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23, фактично з огляду на можливий різний суб`єктний склад подібних спорів, то такі мотиви не можна визнати обґрунтованими, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду сформулювала достатньо узагальнені висновки, які можуть бути застосовані незалежно від суб`єктного складу спору.
50. Очевидно, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 924/971/23 не могла оцінювати пропорційність втручання в право фізичної особи на мирне володіння майном та перевіряти дотримання приписів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо недоторканності житла, оскільки в згаданій господарській справі КПУ відчужило майно на користь благодійного фонду, а не члена політичної партії.
51. Водночас необхідно наголосити, що в постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 напрацьовано загальні орієнтири правозастосування у подібних правовідносинах, які не обмежуються суб`єктним складом, притаманним винятково господарському судочинству.
52. Зокрема, в цій постанові зазначено, що оцінка відповідності втручання у право власності повинна відбуватись із застосуванням таких критеріїв, які необхідно оцінювати у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).
53. Наведені критерії є універсальними, усталеними в багаторічній судовій практиці національних судів і ЄСПЛ та не залежать від суб`єктного складу учасників справи.
54. Та обставина, що відчужене політичною партією майно відповідачка використовувала як житло, не змінює загальних принципів застосування трискладового тесту при розгляді подібних справ та не перешкоджає судам послуговуватися висновками Великої Палати Верховного Суду, у тому числі з урахуванням приписів статті 30 Конституції України та статті 8 Конвенції.
55. Наведені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотиви передачі справи в частині можливості застосування приписів Закону № 2243-ІХ до правовідносин за участі фізичних осіб також не є обґрунтованими, адже Велика Палата Верховного Суду не застосовувала норми згаданого закону при вирішенні спору у справі № 924/971/23, оскільки, як уже зазначалося, оспорюваний договір досліджувався на предмет його правомірності не в контексті закріплення в 2023 році на законодавчому рівні процедури конфіскації майна забороненої політичної партії, а через його відповідність на момент його укладення публічному порядку відповідно до статті 228 ЦК України, редакція якої після початку провадження у справі про заборону КПУ є сталою та незмінною.
56. Отже, немає підстав для конкретизації висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23, лише у зв`язку з тим, що відповідачем у цій справі є фізична, а не юридична особа.
57. Відтак питання, порушене в ухвалі від 12 серпня 2026 року у справі № 583/4502/23, може вирішити Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду без конкретизації висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23.
58. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
59. Тому справа № 583/4502/23 підлягає поверненню колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 583/4502/23 за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , Комуністичної партії України про визнання договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року - повернути відповідній колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала у справі № 583/4502/23 набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачка О. В. Ступак
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. В. Білоконь Н. М. Мартинюк
О. Л. Булейко К. М. Пільков
М. М. Гімон С. О. Погрібний
О. А. Губська Н. С. Стефанів
А. А. Ємець М. Ю. Тітов
В. В. Король І. В. Ткач
С. І. Кравченко О. С. Ткачук
О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич