ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року Справа № 160/18538/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Секірської А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву військової частини НОМЕР_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 160/18538/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
13.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява військової частини НОМЕР_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 160/18538/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, в якій, з урахуванням уточненої заяви, заявник просить суд:
- скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 року в частині зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022, 2023 роки із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 15.06.2023 року по 19.05.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум у зв`язку з нововиявленими обставинами.
Уточнена заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами обґрунтована таким.
Наказом командира по стройовій частині військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2023 року №146 старшого лейтенанта ОСОБА_2 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26 травня 2023 року №482 заступником командира 2 танкової роти з морально-психологічного забезпечення НОМЕР_3 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_4 , який прибув з військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_1 , з "15" червня 2023 року зарахувати до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і вважати таким, що з "15" червня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою, з посадовим окладом, за 18 тарифним розрядом, 4230,00 гривень на місяць, шпк "СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ". ВОС - 3410003.
Наказом командира по стройовій частині військової частини НОМЕР_1 від 29.06.2024 №118 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» було звільнено з військової служби у відставку.
Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки», передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 162 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 101 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 191 Закону України «Про відпустки»), 9, 10 і 12 цієї ж статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї ж статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Згідно з абзацом 1 пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 101 Закону №2011-ХІІ, статтею 162 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Відповідно до пункту 6 розділу XXXI наказу №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
12 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 викладено в наступній редакції «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Установити, що посадові оклади військовослужбовців розвідувальних органів (крім військовослужбовців строкової військової служби) встановлюються відповідно до розмірів посадових окладів, установлених цією постановою для відповідних посад військовослужбовців Збройних Сил (додаток 2), із коефіцієнтом: для військовослужбовців кадрового складу - 1,8.
Отже, з 20 травня 2023 року пункт 4 постанови Кабміну «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 р. №704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативноправовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України). (абзаци першийчетвертий пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22,243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997).
Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, на яке посилався Вищий арбітражний суд України, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності , і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності . (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Концерн Стирол" щодо офіційного тлумачення положення абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (справа про оспорювання актів у господарському суді) від 2 липня 2002 року № 13-рп/2002).
Відповідно до пункту 6 розділу XXXI наказу №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Враховуючи вищенаведене, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки повинна була би здійснюватися виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою на день звільнення з військової служби, а не відповідно до порядку, який діяв в період невикористання відпусток за відповідний рік.
При ухваленні рішення від 04 вересня 2025 року в справі №160/18538/25 в частині зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок компенсації за невикористані відпустки суд першої інстанції керувався тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 320/29450/24 було визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ № 481, а також що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Однак, 16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив Постанову у справі № 320/29450/24, якою касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Таким чином, судове рішення, яке стало підставою для задоволення позовних вимог у нашій справі (а саме встановлення факту не чинності Постанови КМУ № 481), скасоване вищим судом.
На підставі викладеного заявник просив суд скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 та постанову третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 року в частині зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022, 2023роки із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 15.06.2023 року по 19.05.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум у зв`язку з нововиявленими обставинами.
Ухвалою суду від 18.08.2026 залишено без руху заяву військової частини НОМЕР_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 160/18538/25, запропоновано заявнику протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки заяви та надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: уточнену заяву з зазначенням нововиявлених обставин, якими обґрунтовується вимога про перегляд судових рішень в частині вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022, 2023роки із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 15.06.2023 року по 19.05.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум; документ про сплату судового збору за позовними вимогами майнового характеру у розмірі 1730.56 (одна тисяча сімсот тридцять гривень 56 коп.) грн.
Ухвалою суду від 31.08.2026 продовжено військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою від 18.08.2026, запропоновано заявнику протягом 3 (трьох) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд": документ про сплату судового збору за позовними вимогами майнового характеру у розмірі 277,12 грн.
Ухвалою суду від 02.09.2026 відкрито провадження за нововиявленими обставинами у справі № 160/18538/25, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, встановлених главою 3 розділу ІІІ КАС України, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи) на 22 вересня 2026 року, установлено позивачу строк для подання у паперовій формі або через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» пояснень щодо заяви військової частини НОМЕР_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 160/18538/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - до 21 вересня 2026 року включно.
Ухвала від 02.09.2026 доставлена до електронних кабінетів користувачів підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 - 02.09.26 16:12, військової частини НОМЕР_1 - 02.09.26 16:06, що підтверджується відповідними довідками.
У строк, встановлений ухвалою суду від 02.09.2026, позивачем пояснень щодо заяви військової частини НОМЕР_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 160/18538/25.
Заперечень щодо розгляду заяви в порядку письмового провадження від сторін не надходило.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, а також, надаючи оцінку обставинам, зазначеним заявником у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами рішення, суд приходить до висновку про відмову в задоволені заяви з таких підстав.
Стаття 361 КАС України встановлює вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами з тим, щоб відповідно до принципу юридичної визначеності забезпечити стабільність судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
За приписами частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
Наведений перелік підстав для перегляду судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами, який визначений у частині другій статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 800/578/17).
За положеннями частини шостої статті 361 КАС України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами заявник зазначає скасування постановою Верховного Суду від 16.07.2026 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі № 320/29450/24, які були підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
До суду заявник звернувся 12.08.2026, тобто в межах строку, визначеного статтею 363 КАС України).
16 липня 2026 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (Мацедонська В.Е., Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.) у справі №320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено; рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24 скасовано; ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог про визнання дій Кабінету Міністрів України неправомірними та скасування пункту 2 Постанови №481 відмовлено повністю.
Верховний Суд дійшов висновку, що саме Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційним; встановлення Постановою №481 фіксованого розміру 1762 грн як розрахункової величини не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, оскільки пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено обмеження щодо застосування як розрахункової величини лише мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Надаючи оцінку тому, чи є скасування постановою Верховного Суду від 16.07.2026 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі № 320/29450/24, нововиявленою обставиною в розумінні пункту 3 частини першої статті 361 КАС України, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 820/1400/17 зазначав, що інститут перегляду судових рішень у адміністративних справах за нововиявленими обставинами є додатковою гарантією та можливістю реалізації основного завдання адміністративного судочинства, а саме - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За своєю суттю він докорінно відрізняється від права на апеляційне або касаційне оскарження судових рішень. Інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами спрямований на забезпечення додаткової можливості особі домогтися перегляду судового рішення з підстав наявності таких обставин навіть після використання права апеляційного та/або касаційного перегляду судових рішень, якими закінчено розгляд справи, і особа позбавлена можливості повторно звертатись до суду з таким самим позовом (до того самого відповідача, про той самий предмет спору і з тих самих підстав) і вимагати нового розгляду адміністративного спору з урахуванням нової обставини, яка має суттєве значення для його вирішення, але не була врахована судом при ухваленні судового рішення.
З урахуванням наведеного, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин, тому першочерговим обов`язком суду є встановлення відсутності або наявності нововиявлених обставин.
Наведений висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 15.09.2026 у справі № 260/7652/23.
Для застосування процесуальної норми, визначеної пунктом 3 частини другої статті 361 КАС України, недостатньо самого факту скасування іншого судового рішення, на яке міститься посилання у мотивувальній частині рішення, що переглядається.
Необхідним є встановлення такого зв`язку між судовими рішеннями, за якого скасоване судове рішення становило підставу для ухвалення рішення, про перегляд якого порушено питання, а його скасування усуває відповідну підставу.
При вирішенні питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 361 КАС України «скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду», суд повинен виходити з преюдиційного зв`язку судових рішень.
Скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною у випадку, коли суд обґрунтував рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням чи виходив із нього та прийнято новий судовий акт, протилежний за змістом скасованому, або саме скасування такого акта означає протилежне вирішення відповідного питання.
Преюдиційний зв`язок полягає в такому:
1) неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі;
2) пов`язаність справ пов`язаною зі справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення.
Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Тобто йдеться саме про встановлення в іншій справі фактів та обставин, які мають значення для справи, що вирішується.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Преюдиційність також відрізняється від обов`язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентних характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).
На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція зберігається як при зміні законодавства, так і зміні судової практики.
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).
Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.
Важливо також, що у разі скасування рішення, яке встановлює преюдицію, виникають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами усіх тих рішень, які цю преюдицію використали.
У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 814/1130/15 Верховний Суд звернув увагу на те, що при вирішенні питання про наявність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, передбачених пунктом 3 частини другої статті 361 КАС України, дослідженню підлягає те, чи скасоване судове рішення в іншій справі було покладено в основу рішення, про перегляд якого подано заяву, тобто чи мало таке судове рішення преюдиційне значення і суттєво впливало на результат розгляду справи, про перегляд судового рішення у якій подано заяву.
Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:
ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;
ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);
ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
судове рішення набрало законної сили;
у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глава 6 Цивільного процесуального кодексу України Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення).
Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №822/1468/17, від 24 квітня 2018 року у справі №825/705/17, від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 14 серпня 2018 року у справі №823/1097/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №2а-6859/10/1570, від 22 січня 2019 року у справі №816/1481/17, від 6 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 14 травня 2019 року у справі №824/234/16-а, від 10 липня 2019 року у справі №826/6063/18, від 18 липня 2019 року у справі №464/2262/17, від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16, від 21 серпня 2019 року у справі №465/5960/14-а, від 6 вересня 2019 року у справі №804/10237/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 15 листопада 2019 року у справі №463/3704/15-а, від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а, від 10 вересня 2020 року у справі № 591/245/17, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 27 листопада 2020 року у справі № 440/525/19, від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №826/7424/17.
Отже, саме по собі посилання в судовому рішенні на інше судове рішення не свідчить про те, що останнє стало підставою для його ухвалення у розумінні пункту 3 частини другої статті 361 КАС України.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 у справі № 160/18538/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково:
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022, 2023роки із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 15.06.2023 року по 19.05.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій за 2022-2024 роки, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 та 2024 роки, яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій, за 2022-2024 роки, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 та 2024 роки, яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з урахуванням раніше виплачених сум;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
У мотивувальній частині судового рішення зазначено зокрема таке:
«Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі № 320/29450/24 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, яким у свою чергу визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно вимог ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
За вказаних обставин, пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» втратив чинність лише 18.06.2025 року.
Зважаючи на викладене, порушень при обрахунку грошового забезпечення позивача за період служби 15.06.2023 по 29.06.2024 судом не встановлено, оскільки з 20.05.2023 грошове забезпечення військовослужбовцям здійснюється з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру 1762 гривні, а не станом на 01 січня відповідного календарного року, як вказує позивач.
З огляду на викладене, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2024 роки, грошову компенсацію за 42 діб невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2022, 2023 та 2024 роки, надбавку за проходження військової служби) із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р., 01.01.2024р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 15.06.2023 року по 29.06.2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум, то суд зазначає наступне.
Згідно наказу відповідача від 29.06.2024 року № 181 позивачу виплачено грошову компенсацію (коефіціент 2,5) за 15 днів невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік та грошову компенсацію за 20 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік; а також грошову компенсацію за 42 дні невикористаної додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2022,2023 та 2024 роки.
Як вже зазначив суд вище, грошове забезпечення військовослужбовців з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а з 20.05.2023 року по 18.06.2025 року - виходячи з розміру 1762 гривні.
Отже, відповідач повинен виплатити грошову компенсацію позивачу лише за 15 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 .
За 2024 відповідач вірно розрахував позивачу компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки.
Аналогічно відповідач повинен також виплатити грошову компенсацію позивачу за невикористану додаткову відпустки як учасника бойових дій за 2022, 2023 роки із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 15.06.2023 року по 29.06.2024 року.
Оскільки з наданих суду позивачем та відповідачем документів не є можливим встановити дійсну кількість днів невикористаної позивачем додаткову відпустки як учасника бойових дій у 2022 та 2023 роках, то суд не може зазначити загальну кількість днів цієї відпустки у 2022 та 2023 роках.
Одночасно суд зазначає, що чинним законодавством України, зокрема, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яким затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, не передбачено такої виплати військовослужбоцям як надбавка за проходження військової служби, а передбачена виплата, зокрема, надбавки за особливості проходження служби.
Згідно наказу відповідача від 15.06.2023 року № 146 позивачу встановлено саме виплату надбавки особливості проходження служби.
Оскільки надбавка за особливості проходження служби призначена відповідачем позивачу з 15.06.2023 року, то останній вірно її обрахував, виходячи з розміру 1762 гривні
За вказаних обставин, дана позовна вимога підлягає частковову задоволенню: зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022, 2023роки із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 15.06.2023 року по 29.06.2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум…».
Суд зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 набрала чинності 20.05.2023, тобто її норми застосовні до правовідносин, що виникли з 20.05.2023.
Заявник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 року в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022, 2023 роки із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 15.06.2023 року по 19.05.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум у зв`язку з нововиявленими обставинами.
Тобто, при вирішенні зазначеної частини позовних вимог суд не керувався постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, оскільки вона набрала чинності 20.05.2023, і вона не застосовна до цієї частини позовних вимог.
При цьому, у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами позивач не обґрунтував, яким чином впливає на правовідносини, що виникли до набрання чинності постановою № 481, скасування Верховним Судом рішень першої та апеляційної інстанції у справі № №320/29450/24, на які дійсно посилалися Дніпропетровський окружний адміністративний суд та Третій апеляційний адміністративний суд при прийнятті судових рішень у справі №160/18538/25, зазначивши, що пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» втратив чинність лише 18.06.2025 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини, встановлені у справі №320/29450/24, не мали саме преюдиційного значення для вирішення справи №160/18538/25, а скасування судових рішень у справі №320/29450/24 не призвело до зміни чи припинення обставин спірних правовідносин між сторонами цієї справи.
Крім того, виходячи зі змісту заяви військової частини НОМЕР_1 , заявник фактично не погоджується з застосованим судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень у справі № 160/18538/25 способом розрахунку компенсації за невикористані відпустки, зазначаючи, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки повинна була би здійснюватися виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою на день звільнення з військової служби, а не відповідно до порядку, який діяв в період невикористання відпусток за відповідний рік (з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно).
Частиною четвертою статті 361 КАС України визначено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:
1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;
2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Верховним Судом у постанові від 15.09.2026 у справі № 260/7652/23 зазначив, що не належать до нововиявлених обставин нові докази або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову, спрямоване на переоцінку встановлених судом обставин.
У постанові від 05.03.2026 у справі № 924/177/24 Верховний Суд наголосив, що процедура перегляду остаточного рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи, не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін та застосовується лише за наявності істотної обставини, яка існувала під час розгляду справи, але не була і не могла бути відома заявникові.
Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 552/137/15-ц та постанові від 07 вересня 2020 року у справі № 820/5989/15.
Тобто, у адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та/або необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права).
Перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи за наявності підстав, визначених частиною другою статті 361 КАС України.
З огляду на наведене, неправильне, за твердженням заявника, застосування судом матеріальної норми щодо обрахунку компенсації за невикористані відпустки, не може розцінене як існування нововиявленої обставини, яка, в свою чергу, могла б стати підставою для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Відповідні доводи відповідач має право викладати у апеляційній або касаційній скарзі на судове рішення.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia, заява № 69529/01) та рішення у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v. Moldova № 2, заява № 19960/04), процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
У пункті 33 рішення у справі «Христов проти України» (заява № 24465/04) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява N 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII, у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 42).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 34), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/39, пункт 52, ECHR 2003-IX, у справі «Желтяков проти України», заява №4994/04, пункт 43).
Згідно із частиною четвертою статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
У відповідності до положень частини першої статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
З огляду на наведене, наведені у заяві військової частини НОМЕР_1 обставини щодо скасування Верховним Судом судових рішень у справі № 320/29450/24 та незгоди з застосованим судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи № 160/18538/25 механізмом розрахунку компенсації невикористаної відпустки не відповідають критеріям частини другої статті 361 КАС України та не є нововиявленими обставинами у справі № 160/18538/25, тому у задоволенні заяви відповідача про перегляд справи за нововиявленими обставинами слід відмовити.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263, 361, 368-369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 160/18538/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та залишити судове рішення у справі № 160/18538/25 в силі.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя А.Г. Секірська