УХВАЛА
22 вересня 2026 року
м. Київ
cправа №922/1039/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
представників учасників справи:
позивача - Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - Підприємство, позивач, скаржник) - Самойленко О.Є. (адвокат),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод засобів індивідуального захисту» (далі - Товариство, відповідач) - Харцизова Т.В. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства
на рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 (суддя Присяжнюк О.О.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 (судді: Крестьянінов О.О., Мартюхіна Н.О., Тарасова І.В.)
у справі за позовом Підприємства
до Товариства,
про стягнення коштів.
ВСТАНОВИВ:
1. Підприємство звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення неустойки (пені та штрафу).
2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Державного контракту (договору) про закупівлю в частині поставки товару у встановлені договором строки.
3. Господарський суд Харківської області рішенням від 03.06.2026, яке Східний апеляційний господарський суд постановою 21.07.2026 залишив без змін, позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства на користь Підприємства пеню у розмірі 1 121 071,05 грн, штраф у розмірі 389 132,10 грн, а також судовий збір у розмірі 36 244,88 грн; в іншій частині позову відмовив.
4. Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 у справі №922/1039/26; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
4.1. Із посиланням на приписи статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень у цій справі є відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права щодо того, чи є правомірним застосування судами дискреційних повноважень щодо зменшення розміру неустойки (пені) на 50% за державними контрактами на поставку товарів оборонного призначення, укладеними в період воєнного стану, у випадку тривалого надмірного прострочення боржником (до 110 календарних дні), з урахуванням публічного інтересу в забезпеченні обороноздатності держави та критичної важливості своєчасного виконання оборонних контрактів (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №922/1039/26 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), суддів Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
6. Верховний Суд ухвалою від 20.08.2026 відкрив касаційне провадження у справі №922/1039/26 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права.
8. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
10. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
11. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
12. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
13. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 121 071,05 грн та штрафу у розмірі 389 132,10 грн, та постанова суду апеляційного суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому Судом не переглядаються.
14. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/1039/26 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
15. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
16. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
17. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
18. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
19. Отже, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а у разі наявності такого висновку з`ясувати чи суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
19.1. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
19.2. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
20. Верховний Суд зазначає, що спір у справі, що переглядається, виник у зв`язку з порушенням відповідачем умов Державного контракту (договору) про закупівлю в частині поставки товару у встановлені договором строки.
21. Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що додатковою угодою №1 від 28.06.2024 сторони погодили терміни щодо поставки товару в загальній кількості: 27000 штук - 31.07.2024. Однак, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання належним чином, порушив строки виконання поставки, а саме: за актом приймання-передачі №244 від 13.09.2024 термін прострочення складає 44 календарних дні (з 01.08.2024 до 13.09.2024 включно), за актом приймання-передачі №307 від 18.11.2024 термін прострочення складає 110 календарних дні (з 01.08.2024 до 18.11.2024 включно). Місцевий господарський суд погодився з доводами позивача та зазначив, що останній має право вимагати від відповідача сплати пені, та штрафу.
21.1. Перевіривши правильність нарахування позивачем пені та штрафу, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 242 142,10 грн та штрафу у розмірі 778 264,20 грн є обґрунтованими. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач порушив терміни постачання товару через вплив на відповідача обставин непереборної сили, про що позивача було повідомлено належним чином. Тому, враховуючи обставини справи, доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, з огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки продукції і його ступінь вини, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків та настання інших негативних наслідків для позивача через простроченням відповідачем поставки позивачу товару за договором, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки на 50%.
22. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 242 142,10 грн та штрафу у розмірі 778 264,20 грн, оскільки, як встановлено, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання належним чином та порушив строки поставки, а саме: за актом приймання товару №244 від 13.09.2024 термін прострочення складає 44 календарних дні, за актом приймання-передачі №307 від 18.11.2024 термін прострочення складає 110 календарних дні.
22.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій на 70% до 906 121,89 грн у зв`язку з настанням форс - мажорних обставин, на підтвердження чого надав договір купівлі-продажу з іноземним контрагентом від 08.05.2024; додаток 2 від 26.06.2024 до договору купівлі №08-05/24; лист від іноземного контрагента про неможливість своєчасного виготовлення та постачання товару через псування товару в результаті пожеж, які тривають на території країни контрагента з 21.06.2024; копію сертифіката ТПП №3200-24-1528 від 09.08.2024 перiод дii форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) дата настання: 26.07.2024, дата закінчення: тривають на 09.08.2024. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що відповідач порушив терміни постачання товару через вплив на нього обставин непереборної сили, про що позивача повідомив належним чином. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано врахував соціальну значущість підприємства відповідача, яке є підприємством оборонного комплексу. Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення неустойки на 50% до 1 510 203,15 грн, що забезпечить збалансованість інтересів сторін та розумну компенсацію позивачу за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару.
23. Як свідчить зміст касаційної скарги, Підприємство не погоджується з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення судами розміру неустойки на 50%.
24. В контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
25. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
26. За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
27. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
28. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
28.1. Стаття 233 Господарського кодексу України регулювала право суду зменшувати розмір штрафних санкцій, якщо вони були надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.
29. Верховний Суд під час оцінки доводів касаційної скарги звертається до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, у якій вона наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
30. Верховний Суд зауважує, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
31. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду щодо застосування, зокрема, статті 551 ЦК України право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
32. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
33. Під час оцінки доводів касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає, що у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20 Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
34. Також колегія суддів звертає увагу на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, де вона вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
34.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
34.2. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
34.3. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
35. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
36. Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: «зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення».
37. Верховний Суд у цій справі також зазначає, що у постанові Верховного Суду від 16.06.2026 у справі №910/1705/25 (схожа зі справою, що переглядається, за однаковим позивачем, предметом та підставами позову, нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин), в якій Суд відхилив доводи Підприємства, що у судовій практиці відсутні правові висновки, які б чітко визначали критерії та межі зменшення розміру неустойки (пені) у межах спеціалізованих правовідносин щодо державних оборонних контрактів, оскільки кожні правовідносини мають індивідуальний характер, що виключає можливість формування єдиних критеріїв та алгоритмів зменшення пені й штрафу, зокрема і у відносинах, які виникають із виконання державного контракту про поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.
38. У контексті порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд з огляду на критерії, межі та дискреційні повноваження суду під час зменшення розміру штрафних санкцій, а також положення частини четвертої статті 236 ГПК України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховує зазначені вище висновки Верховного Суду, оскільки Велика Палата, об`єднана палата та Верховний Суд висловили комплексний висновок щодо питання меж дискреції суду під час застосування означених скаржником норм права в питанні зменшення розміру неустойки, і, на думку колегії суддів, існує правовий висновок у цій справі саме за наведеними доводами касаційної скарги.
39. Отже, Верховний Суд зазначає, що наразі існує правовий висновок Верховного Суду у питанні застосування судами статей 233 ГК України та 551 ЦК України щодо дискреційних повноважень під час зменшення розміру неустойки (пені) про відсутність якого зазначає скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, і висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування цих норм права узгоджуються із вказаними висновками, а доводи касаційної скарги зводяться до оцінки підстав та обставин, з яких виходи суди попередніх інстанцій під час зменшення штрафних санкцій на 50%.
40. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет та підстави позову, надані та зібрані у справі докази, за правилами статті 86 ГПК України, з урахуванням статей 73- 79 ГПК України, у контексті тих, які впливають на характер спірних правовідносин.
41. З наведених у цій ухвалі мотивів Суд відхиляє доводи скаржника, адже фактично доводи скарги перебувають у площині оцінки обставин і доказів, які були досліджені і оцінені судами попередніх інстанцій, і не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права.
42. Враховуючи, що наразі існує комплексний правовий висновок Верховного Суду у питанні застосування судами статей 233 ГК України та 551 ЦК України щодо дискреційних повноважень під час зменшення розміру неустойки (пені) і здійснене судами попередніх судових інстанцій у цій справі №922/1039/26 правозастосування повністю відповідає такому висновку, Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
43. Верховний Суд бере до уваги доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.
44. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
45. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
46. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
47. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом resjudicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від resjudicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
48. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, всі доводи позивача у цій справі, які впливають на правову кваліфікацію спірних правовідносин, суди розглянули та надали відповідь, що не свідчить про несправедливий судовий розгляд.
49. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 у справі №922/1039/26 в частині оскарження закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов