ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Справа №160/18588/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Струтинської Юлії Миколаївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
30.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 30.06.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Струтинської Юлії Миколаївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", прийняте комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ), оформлене протоколом №26/7 від 16.06.2026 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням правової оцінки суду та прийняти обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що 16.06.2026 року комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення, оформлене протоколом №26/7, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Зазначене рішення було прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 10.06.2026 року, поданої через центр надання адміністративних послуг із доданням усіх документів, передбачених Додатком 5 до Порядку №560, що підтверджується описом вхідного пакета документів №20260610-856972. При цьому оскаржуване рішення містить лише загальне формулювання про те, що "захворювання дружини не відповідає п.12 ч.1 ст.23 Закону", без наведення будь-якого фактичного чи правового обґрунтування, без аналізу поданих позивачем медичних документів, зокрема витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №184/26/5483/В від 28.04.2026 року, виписки з медичної карти №27582 від 03.04.2026 року, консультаційних висновків лікарів-психіатрів від 31.03.2026 року та 28.05.2026 року, а також довідки про психіатричний огляд №679 від 09.06.2026 року. Таким чином, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не було здійснено належної оцінки поданих доказів, не встановлено та не мотивовано, які саме обставини свідчать про відсутність у позивача права на відстрочку, а відмова фактично зведена до формального констатування без індивідуального розгляду матеріалів справи. Крім того, зазначене рішення прийняте всупереч попередній адміністративній практиці самого відповідача, який протягом періоду з 2024 по 2025 роки неодноразово надавав позивачу відстрочку від призову за тією самою правовою підставою, що підтверджується даними військово-облікового документа "Резерв+" із зазначенням відстрочки до 07.02.2025 року та довідкою №29/488 від 12.08.2025 року із строком дії до 01.11.2025 року. За таких обставин оскаржуване рішення є необґрунтованим, невмотивованим та прийнятим без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим порушує вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає визнанню протиправним і скасуванню з подальшим зобов`язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 01.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.
06.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії: рішення комісії, оформленого протоколом №26/7 від 16.06.2026 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", разом з усіма матеріалами, що розглядалися під час прийняття зазначеного рішення; усіх документів, заяв, медичних довідок та інших матеріалів, як подані ОСОБА_1 10.06.2026 року через центр надання адміністративних послуг, включно з описом вхідного пакета документів №20260610-856972; протоколів засідання комісії, на якому розглядалася заява ОСОБА_1 , із зазначенням складу комісії, результатів голосування (за наявності) та мотивів прийнятого рішення; письмових матеріалів (службові записки, висновки, довідки), на підставі яких комісією зроблено висновок про невідповідність підстав для надання відстрочки вимогам пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; відомостей про попередні рішення щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову, включно з довідкою №29/488 від 12.08.2025 року та інформацією про відстрочку, відображену у військово-обліковому документі "Резерв+", із зазначенням підстав їх надання та строків дії; інших документів та матеріалів, що слугували підставою для прийняття рішення від 16.06.2026 року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено ІНФОРМАЦІЯ_3 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).
09.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено повністю.
23.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
23 жовтня 2024 року між позивачем та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб. Дружина позивача має інвалідність ІІІ групи, встановлену рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28 квітня 2026 року № 184/26/5483/R строком до 20 квітня 2029 року. Причиною встановлення інвалідності зазначено інвалідність з дитинства.
Із матеріалів справи також убачається, що дружині позивача встановлено, зокрема, діагноз F41.2 - змішаний тривожно-депресивний розлад, що підтверджується висновками лікарів-психіатрів від 31 березня 2026 року та 28 травня 2026 року, а також довідкою про психіатричний огляд від 09 червня 2026 року № 679. Зазначений діагноз також відображений у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28 квітня 2026 року як ускладнення основного захворювання.
Крім того, відповідно до медичних документів, дружина позивача має постпроцедурний гіпотиреоз після проведення тотальної тиреоїдектомії, а також захворювання шийного відділу хребта, що супроводжується больовим та м`язово-тонічним синдромами і порушенням опорно-рухової функції.
Матеріалами справи підтверджується також, що раніше позивачу вже надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації саме на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності ІІІ групи. Зокрема, відповідна відстрочка була відображена у військово-обліковому документі позивача, сформованому 28 грудня 2024 року, а також підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якої відстрочку було надано до 01 листопада 2025 року.
10 червня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, додавши документи, які, на його думку, підтверджують наявність передбачених законом підстав для її надання.
Крім того, матеріалами справи підтверджується факт направлення позивачем на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 поштового відправлення від 12 травня 2026 року № R79[телефон приховано] з описом вкладення за формою Ф.107. Згідно з описом вкладення до поштового відправлення були включені додаткові пояснення щодо отримання відстрочки на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», засвідчена копія витягу з рішення експертної команди від 28 квітня 2026 року № 184/26/5483/R та засвідчена копія медичної документації.
За результатами розгляду поданих позивачем документів комісією відповідача 16 червня 2026 року складено протокол № 26/7, яким фактично відмовлено у наданні відстрочки. Підставою для такої відмови зазначено лише те, що «захворювання дружини не відповідає п.12 ч.1 ст.23».
Позивач, вважаючи зазначене рішення протиправним, оскільки відповідачем не надано належної оцінки поданим документам, зокрема документам, які підтверджують наявність у його дружини інвалідності ІІІ групи та психічного розладу, а наведений у протоколі висновок про невідповідність захворювання дружини вимогам пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є формальним та належним чином не обґрунтований, звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення відповідача і зобов`язання його повторно розглянути питання щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням правової оцінки суду.
Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Статтею 23 цього Закону визначено категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають, зокрема, дружину з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок визначених законом захворювань, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів. Закон № 3543-XII є чинним, а його актуальна редакція підлягає застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням моменту виникнення у позивача права на відстрочку.
Отже, наведена законодавча норма встановлює юридично значущі обставини, за наявності яких військовозобов`язаний набуває право на відстрочку від призову під час мобілізації. При цьому для вирішення питання про наявність такого права необхідним є встановлення відповідності конкретних фактичних обставин особи передбаченій законом підставі.
Судом встановлено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 23.10.2024.
З матеріалів справи вбачається, що дружині позивача встановлено інвалідність III групи строком на три роки, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28.04.2026 № 184/26/5483/B та рішенням № 184/26/5483/R.
При цьому в медичних документах дружини позивача зазначено, серед іншого, діагноз F41.2 - змішаний тривожний та депресивний розлад, який підтверджений консультаціями лікарів-психіатрів від 31.03.2026 та 28.05.2026, а також довідкою про проходження психіатричного огляду від 09.06.2026 № 679.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується як факт встановлення дружині позивача інвалідності III групи, так і наявність у неї психічного розладу, що об`єктивно має значення для вирішення питання щодо застосування пункту 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII.
Разом із тим суд звертає увагу, що встановлення судом наявності документів, які потенційно підтверджують передбачену законом підставу для відстрочки, саме по собі не означає автоматичного покладення на суд обов`язку безпосередньо надати позивачу відстрочку замість компетентного органу.
Верховний Суд у постанові Касаційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі №560/8238/22 зазначив, що для реалізації права на відстрочку військовозобов`язаний повинен самостійно повідомити відповідний орган, у якому він перебуває на військовому обліку, про наявність підстав для відстрочки та надати документи, які підтверджують таке право. У цій справі Верховний Суд наголосив на необхідності встановлення всіх юридично значущих обставин та дослідження документів, поданих на підтвердження відповідної підстави.
Зазначена правова позиція має значення і для розгляду цієї справи, оскільки право на відстрочку реалізується не лише шляхом формального посилання особи на відповідну норму закону, а передбачає подання документів, які дають можливість компетентному органу встановити наявність передбачених законом юридичних фактів.
Разом із тим виконання військовозобов`язаним обов`язку щодо подання заяви та підтверджуючих документів не звільняє відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки від обов`язку належним чином розглянути подану заяву, дослідити документи та прийняти за результатами їх оцінки законне, обґрунтоване і мотивоване рішення.
Такий обов`язок випливає безпосередньо із частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.
Отже, законність рішення суб`єкта владних повноважень передбачає не лише формальну наявність у такого органу компетенції, а й належне з`ясування фактичних обставин, перевірку наданих особою доказів та наведення у рішенні мотивів, з яких відповідні докази прийняті або відхилені.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень передбачає наведення ним конкретних підстав та мотивів його прийняття, а не формальне посилання на певну норму законодавства.
У цьому контексті правове значення має усталений підхід Верховного Суду до застосування критерію обґрунтованості рішень суб`єктів владних повноважень, за яким адміністративний акт має містит - здійснити належний контроль за його законністю.
Зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а, від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18 та від 16.03.2023 у справі № 160/18668/21 зверталася увага на необхідність дотримання суб`єктами владних повноважень критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, зокрема вимоги щодо обґрунтованості та мотивованості рішень.
З огляду на наведене, рішення органу, яким особі відмовлено у реалізації передбаченого законом права, не може обмежуватися загальним формулюванням без зазначення конкретних фактичних та правових підстав такої відмови.
Як убачається з матеріалів справи, за результатами розгляду питання щодо надання позивачу відстрочки комісією відповідача складено протокол № 26/7 від 16.06.2026, у якому підставу відмови сформульовано як: «захворювання дружини не відповідає п. 12 ч. 1».
При цьому із зазначеного формулювання неможливо встановити, яку саме умову пункту 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII відповідач вважав невиконаною.
Зокрема, у протоколі не зазначено:
які саме документи, подані позивачем, були досліджені комісією;
які обставини, встановлені у медичних документах дружини позивача, враховувалися;
чи встановлено факт наявності у дружини позивача інвалідності III групи;
чи досліджувалося питання щодо характеру та змісту захворювань, зазначених у медичних документах;
чи враховано діагноз F41.2, який міститься у документах лікарів-психіатрів та у матеріалах експертного оцінювання;
з яких правових підстав відповідач дійшов висновку про невідповідність захворювання дружини позивача пункту 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII;
чи виходив відповідач із того, що психічний розлад має бути саме причиною встановлення III групи інвалідності, та якою нормою закону такий висновок обґрунтовано.
Таким чином, спірне рішення не містить достатньої мотивації, яка дала б можливість позивачу зрозуміти дійсні причини відмови у реалізації права на відстрочку.
Особливого значення це набуває з огляду на те, що пункт 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII містить декілька юридично значущих обставин, які підлягають перевірці у сукупності з поданими заявником документами. Тому висновок про те, що захворювання дружини «не відповідає п. 12 ч. 1», без конкретизації правової конструкції, яка застосовувалася відповідачем, не може вважатися достатнім мотивуванням індивідуального адміністративного акта.
При цьому суд не погоджується з можливим тлумаченням відповідачем наведеної норми лише як такої, що вимагає встановлення причинного зв`язку між III групою інвалідності та психічним розладом.
За змістом пункту 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII законодавець окремо передбачає випадок, коли у особи з інвалідністю III групи наявне, зокрема, психічне захворювання (психічний розлад). Отже, під час розгляду заяви позивача відповідач був зобов`язаний встановити зміст цієї законодавчої умови та співвіднести її з документально підтвердженими обставинами щодо стану здоров`я дружини позивача.
Суд не встановлює у цій справі медичний факт замість відповідних медичних установ та не здійснює медичної оцінки діагнозів. Водночас суд зобов`язаний перевірити, чи дослідив компетентний орган ті документи та обставини, які мають юридичне значення для вирішення питання про право на відстрочку.
Матеріали справи свідчать, що позивач подав документи, які об`єктивно вимагали від відповідача надання їм правової оцінки, оскільки містять відомості про III групу інвалідності дружини та наявність у неї діагнозу F41.2.
Відтак формальна вказівка у протоколі на те, що «захворювання дружини не відповідає п. 12 ч. 1», без наведення мотивів відхилення зазначених документів, не відповідає вимогам обґрунтованості та мотивованості рішення суб`єкта владних повноважень.
Суд також враховує, що раніше позивачу вже надавалась відстрочка від призову на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII у зв`язку з наявністю у дружини III групи інвалідності, що підтверджується матеріалами справи.
Безумовно, попереднє надання відстрочки саме по собі не створює безстрокового права на її автоматичне продовження, оскільки кожне звернення підлягає розгляду з урахуванням чинного на відповідний момент законодавства та документів, поданих заявником.
Разом із тим попередня практика відповідача щодо позивача є обставиною, яка має бути врахована при оцінці послідовності та обґрунтованості прийнятого рішення. Якщо орган змінює свою правову позицію щодо тих самих або аналогічних обставин, він повинен навести зрозумілі та переконливі мотиви такого відступу.
Суд також звертає увагу на те, що завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Отже, у цій справі саме відповідач мав довести, що оскаржуване рішення прийнято з урахуванням усіх істотних обставин, на підставі належних доказів та відповідно до вимог законодавства.
Натомість відповідачем не наведено достатнього обґрунтування того, чому документи щодо встановлення дружині позивача III групи інвалідності та наявності у неї психічного розладу не підтверджують обставини, передбачені пунктом 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII.
За таких обставин суд доходить висновку, що протокол комісії № 26/7 від 16.06.2026 у частині відмови позивачу у наданні відстрочки не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки є недостатньо обґрунтованим та немотивованим, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Водночас суд не вбачає підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації без проведення відповідачем належної процедури повторного розгляду поданих документів.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у разі, якщо суд приймає рішення на користь позивача, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За змістом частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Отже, спосіб захисту порушеного права має відповідати характеру встановленого порушення.
У цій справі порушення полягає насамперед у тому, що відповідач, отримавши заяву та документи позивача, не надав їм належної правової оцінки та не навів достатніх мотивів для відмови у відстрочці.
За таких обставин належним та ефективним способом захисту є скасування протиправного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
При цьому Верховний Суд у своїй практиці виходить із необхідності розмежування повноважень суду та суб`єкта владних повноважень. Якщо закон передбачає проведення компетентним органом певної процедури та встановлення ним фактичних обставин перед прийняттям остаточного рішення, суд не повинен підміняти такий орган і приймати замість нього первинне адміністративне рішення, якщо для цього необхідне здійснення адміністративної процедури.
Такий підхід узгоджується, зокрема, з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20 та від 13.10.2022 у справі № 380/13558/21 щодо меж судового контролю за дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень та недопустимості підміни судом компетентного адміністративного органу.
Таким чином, суд не позбавлений можливості здійснити ефективний захист порушеного права шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне питання. Водночас суд не може перебрати на себе повноваження комісії та самостійно встановити всі необхідні фактичні обставини, перевірити оригінали медичних документів, за потреби отримати додаткові відомості та прийняти замість відповідача первинне рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.
Саме такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та забезпечує баланс між необхідністю ефективного поновлення прав позивача і дотриманням принципу розподілу компетенції між судом та суб`єктом владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 09.11.2023 у справі № 560/8238/22, розглядаючи спір щодо реалізації права на відстрочку, також наголосив на необхідності встановлення всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про наявність відповідного права, та надання належної оцінки документам, якими підтверджується відповідна підстава для відстрочки.
Отже, після скасування протоколу № 26/7 від 16.06.2026 відповідач зобов`язаний повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки, дослідити всі подані ним документи, у тому числі документи щодо встановлення дружині III групи інвалідності та документи, що підтверджують наявність у неї психічного розладу, надати їм належну правову оцінку крізь призму пункту 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII та прийняти за результатами такого розгляду нове, законне, обґрунтоване і мотивоване рішення.
При цьому під час повторного розгляду відповідач має врахувати правову оцінку, надану судом у цьому рішенні, однак остаточне рішення має бути прийняте компетентним органом у межах наданих йому законом повноважень та за результатами належного дослідження всіх юридично значущих обставин.
Суд окремо зазначає, що зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву не означає наперед визначеного судом результату такого розгляду. Водночас відповідач не вправі повторно обмежитися загальним формулюванням про невідповідність захворювання пункту 12 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII без наведення конкретних фактичних і правових підстав свого рішення та без оцінки документів, поданих позивачем.
Таким чином, враховуючи встановлену судом протиправність оскаржуваного рішення внаслідок його недостатньої обґрунтованості та немотивованості, а також необхідність дотримання відповідачем встановленої законом процедури розгляду питання про надання відстрочки, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Зокрема, протокол комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 26/7 від 16.06.2026 у частині відмови позивачу у наданні відстрочки підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а відповідач - зобов`язанню повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У решті вимог, які передбачають безпосереднє вирішення судом питання про надання позивачу відстрочки без проведення відповідачем належної адміністративної процедури та встановлення всіх необхідних обставин, підстави для задоволення відсутні.
Саме такий спосіб захисту, на переконання суду, є належним, ефективним та пропорційним установленому порушенню, оскільки забезпечує реальне поновлення порушеного права позивача на належний розгляд його заяви та водночас не допускає підміни судом компетентного суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 1065 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Струтинської Юлії Миколаївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 26/7 від 16 червня 2026 року, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, дослідивши подані позивачем документи та прийнявши за результатами їх розгляду законне, обґрунтоване і мотивоване рішення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1065 грн. (одна тисяча шістдесят п`ять гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник