УХВАЛА
18 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/4708/25
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Васьковський О. В. - головуючий, Бенедисюк І. М., Власов Ю. Л., Вронська Г. О., Зуєв В. А., Кібенко О. Р., Пєсков В. Г., Рогач Л. І., Чумак Ю. Я.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Юзіков С. Г.) від 03.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Кошля А. О. - головуючий, Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.) від 24.02.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська локомотивобудівна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство"
про стягнення 15 728 400 грн
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська локомотивобудівна компанія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" (далі - відповідач) про стягнення 15 728 400 грн збитків.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заявлена до стягнення сума збитків завдана позивачеві внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору найму транспортного засобу з екіпажем № 23/22 від 14.02.2022 в частини зобов`язань щодо збереження об`єкту найму - локомотиву ЧМЕЗ № 6196.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026, позов задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 728 400 грн збитків та 188 740,80 грн судового збору.
4. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступного:
- у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та веденням бойових дій з 24.02.2022, а з 20.05.2022 - окупацією м. Маріуполя, орендоване майно фактично є втраченим для позивача;
- відсутність у відповідача можливості повернути локомотив з оренди, здійснювати контроль над орендованим майном підпадає під поняття втрати, що обумовлює обов`язок відповідача компенсувати вартість неповернутого орендованого майна, адже відповідно до умов договору найму ризик випадкової втрати майна покладено саме на наймача;
- позивачем доведено наявність усіх необхідних елементів, необхідних для стягнення збитків з відповідача, а саме: протиправну бездіяльність (неповернення майна після закінчення строку найму), наявність збитків (ринкова вартість локомотива), причинний зв`язок між неповерненням майна та зменшенням майнової сфери позивача, а також вину відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
5. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у цій справі, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
6. Підставою касаційного оскарження відповідач визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, наголошуючи на відсутності висновків Верховного Суду щодо питання комплексного застосування статті 218 Господарського кодексу (далі - ГК) України, статей 614, 803 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та частин третьої, дев`ятої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
7. Позивач у відзиві заперечував проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін як такі, що ухвалені у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2026 справу № 904/4708/25 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23 та від 14.01.2025 у справі № 914/3483/23, щодо визначення належного відповідача у такій категорії спорів.
9. Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 07.07.2026 зазначила про те, що у цій справі позивачем, як власником майна, переданого у найм, заявлено вимоги про відшкодування відповідачем, як наймачем / орендарем, збитків, завданих у зв`язку з неповерненням переданого у найм транспортного засобу (локомотиву), який опинився на тимчасово окупованій території.
10. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами цієї справи:
- відповідач, прийнявши локомотив у найм, відповідно до пункту 3.11 укладеного з позивачем договору набув ризик випадкової втрати майна з моменту підписання акта приймання-передачі та до моменту його повернення наймодавцю. Тобто, саме на відповідача покладено обов`язок забезпечити збереження переданого майна та нести пов`язані з цим ризики;
- строк найму за укладеним між сторонами договором сплив 25.08.2022, відповідно строк повернення локомотива з найму настав і обов`язок щодо його повернення підлягає виконанню. Проте такий обов`язок не був виконаний відповідачем, який зазначав про неможливість повернення майна у зв`язку з окупацією Маріупольського району, на території якого це майно перебувало.
11. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій у цій справі встановили наявність всіх необхідних елементів для стягнення збитків та дійшли висновку, що покладення на відповідача обов`язку відшкодувати вартість неповернутого локомотива є наслідком реалізації сторонами принципу свободи договору та відповідає як умовам укладеного правочину, так і загальним засадам цивільного законодавства щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
12. Заперечуючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, відповідач в касаційній скарзі зазначає про те, що з урахуванням втрати орендованого майна саме внаслідок активних бойових дій та окупації території, на якій перебувало це майно, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення статті 803 ЦК України, яка є спеціальною для випадків оренди транспортних засобів, та частини дев`ятої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", яка визначає суб`єкта відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок тимчасової окупації.
13. Згідно з частиною дев`ятою статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (до 21.03.2022 вказана норма була викладена у частині шостій цієї статті) передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
14. Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про передачу справи на розгляд об`єднаної палати послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23 та від 14.01.2025 у справі № 914/3483/23, про те, що, виходячи з норми частини шостої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", позивач, як власник майна, має право на відшкодування матеріальної шкоди російською федерацією. Відповідно в частині позовної вимоги про стягнення збитків наймач є неналежним відповідачем.
15. На переконання колегії суддів Касаційного господарського суду, вказаний висновок зводиться до звуженого тлумачення названої норми статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", чим звужується обсяг прав позивача на відшкодування шкоди, завданої внаслідок неповернення наданого в оренду майна внаслідок порушення договірного зобов`язання, за рахунок сторони такого зобов`язання.
16. У зв`язку з викладеним, колегія суддів Касаційного господарського суду вказала про необхідність відступити від згаданого вище висновку Верховного Суду у постановах по справам № 911/981/23, № 905/1734/23 та № 914/3483/23, щодо неналежного відповідача у такій категорії спорів, шляхом його уточнення наступним чином:
- у справах за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням наданого в найм транспортного засобу, який опинився на тимчасово окупованій території, наймач транспортного засобу може вважатися належним відповідачем у випадку, якщо він не доведе відсутності його вини у порушенні зобов`язання та неможливість виконання договірних зобов`язань;
- у випадку завдання шкоди за відсутності вини наймача транспортного засобу за договором найму саме у зв`язку з тимчасовою окупацією територій, що спричинило повну неможливість повернення переданого в найм транспортного засобу, відповідно до частини дев`ятої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування такої шкоди у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
17. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
18. Згідно з частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій ? четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
19. Зі змісту наведених норм слідує, що підставою для здійснення розгляду справи об`єднаною палатою Касаційного господарського суду є сукупність таких умов: 1) наявність висновку щодо застосування норми права, 2) який зроблено у подібних правовідносинах та 3) викладено в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати, 4) і від якого колегія суддів або палата вважає за необхідне відступити.
20. В ухвалі суду про передачу даної справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду колегія суддів порушила питання щодо уточнення висновку Верховного Суду, викладеного у постановах по справам № 911/981/23, № 905/1734/23 та № 914/3483/23, про застосування частини дев`ятої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у контексті визначення належного відповідача у спорі про стягнення шкоди (збитків), завданих внаслідок невиконання (неможливості) виконання договірного зобов`язання щодо повернення орендованого майна, яке перебувало (перебуває) на тимчасово окупованій російською федерацією території України.
21. Попри те, що зазначені у вищезгаданій ухвалі судові рішення по справам № 911/981/23, № 905/1734/23 та № 914/3483/23 ухвалювалися у подібних правовідносинах, зокрема, за позовними вимогами щодо стягнення з наймача (орендаря) на користь наймодавця (власника майна) збитків, завданих внаслідок неповернення у межах визначених договором найма строків переданого у користування майна, яке перебувало чи мало використовуватися наймачем на території України, яка в подальшому була окупована внаслідок збройної агресії російської федерації.
22. Так, у справі № 911/981/23 розглядався позов про стягнення збитків та заборгованості з орендної плати за укладеним між позивачем і відповідачем договором оренди майна (фронтальний навантажувач), що належить до спільної власності територіальних громад, сіл селищ, міст Донецької області. Назване майно передавалося відповідачу з метою його використання в господарській діяльності на території Донецької області (с. Красна Поляна), на якій знаходяться виробничі потужності відповідача та яка перебуває під окупацією військ російської федерації.
23. Рішенням Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі № 911/981/23 позов було задоволено лише в частині стягнення заборгованості з орендної плати, розмір якої визнано відповідачем. В решті в позові відмовлено.
24. Проте суд апеляційної інстанції постановою від 29.05.2024, серед іншого, скасував вищезгадане рішення місцевого господарського суду від 21.09.2023 у справі № 911/981/23 в частині відмови у задоволенні позову та ухвалив рішення, яким стягнув з відповідача пеню, 3% річних, інфляційні втрати і збитки, наголосивши на тому, що саме на відповідача (наймача/орендаря) покладено обов`язок збереження орендованого майна за укладеним з позивачем договором, але докази належного виконання відповідачем цього обов`язку відсутні.
25. Верховний Суд постановою від 10.09.2024 скасував постанову суду апеляційної інстанції у справі № 911/981/23 про задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків та залишив в силі рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні цієї вимоги. При цьому Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що шкода (збитки) позивачу завдані не діями відповідача, а діями сторонніх (третіх) осіб - російською федерацією, та зазначив про те, що з урахуванням положень частини шостої (наразі - частина дев`ята) статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" позивач як власник майна має право на відшкодування матеріальної шкоди російською федерацією, отже, в частині позовної вимоги про стягнення збитків ТОВ "ДС ПРОМ ГРУП" є неналежним відповідачем.
26. У справі № 905/1734/23 заявлено позов про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, інфляційних втрат, 3% річних, неустойки, а також збитків, заподіяних втратою та пошкодженням майна. Вказані вимоги обґрунтовано тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за укладеним з позивачем договором оренди майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Донецької області в частині сплати орендних платежів за орендоване майно та вчасного повернення майна з оренди після спливу строку дії договору. Крім того, вказуючи про пошкодження та втрату переданого в оренду майна, позивач просив стягнути з відповідача збитки.
27. Рішенням Господарського суду Донецької області від 01.05.2024 у справі № 905/1734/23 задоволено повністю вимогу позивача про стягнення з відповідача збитків, заподіяних втратою і пошкодженням майна, та частково задоволено решту вимог про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат, 3% річних та неустойки. Ухвалюючи вказане судове рішення, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, невчасного і некомплектного повернення транспортних засобів з оренди після закінчення договору оренди, неповернення одного транспортного засобу через його втрату та недоведення відповідачем відсутності його вини у втраті та пошкодженні орендованого майна.
28. Східний апеляційний господарський суд постановою від 03.09.2024 змінив згадане вище рішення місцевого господарського суду у справі № 905/1734/23, ухваливши, зокрема, про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків та неустойки за неповернення одного з орендованих транспортних засобів, з тих підстав, що вибуття вказаного транспортного засобу з володіння відповідача відбулось поза його волею та за відсутності його вини через обставини широкомасштабної збройної агресії російської федерації, а також з підстав не доведення позивачем наявності всіх елементів складу господарського правопорушення для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків.
29. Верховний Суд постановою від 10.12.2024 залишив без змін ухвалену судом апеляційної інстанції постанову у справі № 905/1734/23, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, щодо визначення належного відповідача у спорі про стягнення збитків з урахуванням положень частини шостої (наразі - частини дев`ятої) статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
30. У справі № 914/3483/23 позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача вартості неповернутого та втраченого майна, переданого на зберігання за договором відповідального зберігання, та вартості неповернутого майна за договором про надання послуг.
31. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2024 у справі № 914/3483/23 позов задоволено з тих підстав, що невиконання відповідачем зобов`язань в частині своєчасного повернення товару та обладнання є підставою для стягнення їх вартості з відповідача.
32. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 вище вказане рішення суду першої інстанції у справі № 914/3483/23 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки встановлені у справі обставини свідчать про неможливість виконання відповідачем умов спірних договорів щодо повернення майна, зважаючи на обставини окупації Херсонської області, на території якої знаходилося передане за договорами майно та наявність форс-мажорних обставин.
33. Постановою Верховного Суду від 14.01.2025 залишено без змін постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 у справі № 914/3483/23. При цьому Верховний Суд врахував висновки Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23 та від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, щодо визначення належного відповідача у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам внаслідок тимчасової окупації держави Україна.
34. Передаючи справу № 904/4708/25 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, колегія суддів зазначала про те, що викладений Верховним Суду у постановах по справам № 911/981/23, № 905/1734/23 та № 914/3483/23 висновок стосовно визначення неналежного відповідача у подібній категорії спорів по суті обмежує права позивача, як власника майна, яке було передано в користування та не повернуто у визначені договором порядку і строки, на відшкодування шкоди саме за рахунок наймача, як сторони зобов`язання, адже у зазначеному висновку не враховується наявність чи відсутність вини відповідача.
35. Наведене не відповідає змісту мотивувальної частини постанов Верховного Суду у справах № 914/3483/23, № 905/1734/23 та № 911/981/23. У названих постановах Верховного Суду прямо вказано про встановлення судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, згідно з якими шкода (збитки), заявлена до стягнення, завдана позивачеві діями не відповідача, а сторонніх (третіх) осіб - російською федерацією.
36. Так, у справі № 911/981/23 судами встановлено наступне:
- у відповідача відсутні відомості щодо того, чи було орендоване майно знищене/пошкоджене, таких доказів не надав до суду й позивач;
- відповідач повідомляв позивача про відсутність у нього можливості використовувати майно за призначенням, а також про неможливість повернути майно у своє володіння/власнику у зв`язку із незаконним заволодінням ним військовими російської федерації та просив позивача як власника майна сприяння у вирішенні цього питання;
- відповідач також звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за результатами якої було відкрито відповідне кримінальне провадження за частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України;
- початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України з 24.02.2022, зокрема, зі східного напрямку, де розташовані виробничі потужності відповідача у с. Красна Поляна та подальша окупація с. Красна Поляна є достатнім підтвердженням того, що відповідач не міг використовувати орендовану техніку та відповідати за її збереження після вчинення російською федерацією злочинних дій на території України, які становили безпосередню загрозу територіям, на яких використовувалась техніка.
37. У справі № 905/1734/23 суди встановили:
- орендоване за спірним договором майно перебувало на території Мангушської селищної територіальної громади (у смт. Мангуш Маріупольського району Донецької області - окупована територія з березня 2022 року) відповідно до договору про послуги спецтехніки;
- відповідач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за результатами якої було відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України;
- втрата та пошкодження орендованого майна відбулося на окупованій території поза волею відповідача та за відсутності його вини у зв`язку з настанням надзвичайних та невідворотних обставин через широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що об`єктивно унеможливило належне виконання стороною свого обов`язку щодо належного повернення такого майна.
38. У справі № 914/3483/23 встановлено наступні обставини:
- передане відповідачеві за спірними договорами майно перебувало на окупованій території, зокрема, на території м. Херсон, м. Генічевськ та м. Нова Каховка Херсонської області.;
- Новокаховська міська територіальна громада та вся територія Генічеського району вважаються окупованими із 24.02.2022 по цей час, а територія Херсонської міської територіальної громади була окупована з 01.03.2022 по 11.11.2022;
- втрата та неповернення майна за спірними договорами відбулися внаслідок окупації території Херсонщини поза волею відповідача та за відсутності його вини у зв`язку з настанням надзвичайних та невідворотних обставин через широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що об`єктивно унеможливило належне виконання стороною свого обов`язку з повернення такого майна;
- для виконання умов договорів та повернення майна, окрім його наявності, має існувати фізичний безпечний і безперешкодний доступ до нього, що за обставин існування військової агресій та окупації територій його розташування у наведеному випадку відсутній.
39. Натомість у справі № 904/4708/25, яка передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення про задоволення позову, встановили такі обставини:
- територією експлуатації (використання) переданого в найм транспортного засобу (локомотива): ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (юридична адреса: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1), що примикають до залізничної станції Маріуполь-Сортувальний регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця";
- судовими рішеннями у справі № 910/1833/24 встановлено: факт передачі 22.02.2022 позивачем локомотиву відповідачеві для прийняття на станцію примикання - станція Маріуполь-Сортувальний; порушення відповідачем строку приймання локомотиву в найм; локомотив вважається прийнятим відповідачем в найм без зауважень з 00.00 25.02.2022;
- відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 у м. Маріуполь Маріупольської міської територіальної громади активні бойові дії почалися з 24.02.2022 і завершилися 20.05.2022 тимчасовою окупацією цієї території;
- після закінчення строку найму локомотиву відповідач локомотив не повернув, доказів вжиття усіх можливих та необхідних заходів для збереження і повернення позивачеві орендованого майна (локомотиву) відповідач не надав;
- саме не вжиття відповідачем у період з 24.02.2022 по 04.03.2022 (коли такі дії були можливі) усіх необхідних заходів для збереження орендованого майна, призвело до його втрати і завдання позивачеві збитків у заявленому до стягнення розмірі;
- наявність своєї вини у заподіянні збитків позивачеві відповідач не спростував.
40. Відтак, за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами щодо наявності чи відсутності у визначеної позивачем особи відповідача обов`язку відповідати за позовом справа № 904/4708/25 не є подібною до справ № 914/3483/23, № 905/1734/23 та № 911/981/23, в яких суди встановили відсутність вини відповідача у невиконанні договірних зобов`язань щодо повернення переданого в найм майна.
41. Крім того, наведений в постановах Верховного Суду у справах № 914/3483/23, № 905/1734/23 та № 911/981/23 висновок не має універсального характеру, позаяк питання про те, чи підлягають застосуванню положення частини дев`ятої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у спорах про стягнення збитків (шкоди) у випадку неповернення переданого в оренду майна, яке перебувало (перебуває) на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України при вирішенні питання щодо належного відповідача за таким спором залежить від встановлених судом фактичних обставин кожної конкретної справи.
42. Необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
43. Передаючи справу №910/881/24 на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного господарського суду у контексті положень частини другої статті 302 ГПК України не навела вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків у постановах Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23 та від 14.01.2025 у справі № 914/3483/23.
44. Отже на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу за відсутності для цього підстав, передбачених процесуальним законом.
45. Дійшовши цього висновку, передане на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій справі питання має бути вирішене Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що була визначена автоматизованою системою документообігу суду, зважаючи на що справа № 904/4708/25 підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Суд
УХВАЛИВ:
Справу №904/4708/25 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Васьковський
Судді І. Бенедисюк
Ю. Власов
з окремою думкою Г. Вронська
з окремою думкою В. Зуєв
з окремою думкою О. Кібенко
В. Пєсков
Л. Рогач
Ю. Чумак