Справа № 127/27338/25
Провадження № 22-ц/801/1801/2026
Категорія: 83
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.
Доповідач:Матківська М. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Справа № 127/27338/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
Секретар: Закернична А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Укрсиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перший відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання договору іпотеки недійсним, вилучення записів з державних реєстрів, звільнення майна з-під арешту,
Рішення ухвалила суддя Шаміна Ю. А.
Рішення ухвалено об 11:42 год в м. Вінниця
Дата складання повного тексту рішення - 11 травня 2026 року,
Встановив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , АТ «Укрсиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перший відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання договору іпотеки недійсним, вилучення записів з державних реєстрів, звільнення майна з-під арешту.
Свої вимоги мотивувала тим, що 24 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (наразі АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11187001000, згідно умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 45 500,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 24 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В. та зареєстрований в реєстрі за №1085, предметом якого є розташований на земельній ділянці площею 694 кв. м. житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належав іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору дарування від 22 червня 2007 року, посвідченого Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 22 червня 2007 року за номером 2-921 та зареєстрованого в КП «Вінницьке обласне об?єднане бюро технічної інвентаризації» 05 липня 2007 року в реєстровій книзі за №171. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 червня 2011 року договір дарування від 22 червня 2007 року визнаний недійсним, тобто правова підстава набуття ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки була скасована.
Зі змісту оспорюваного договору іпотеки вбачається, що одночасно із його посвідченням, 24 липня 2007 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В. була накладена заборона відчуження на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , який має бути успадкований позивачем за заповітом.
У теперішній час іпотекодержателем за договором іпотеки, укладеним 24 липня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк», являється АТ «УкрСиббанк».
Позивач вважає, що саме визнання недійсним договору іпотеки та вилучення відповідних записів з державних реєстрів, є вірним способом захисту порушеного права, з огляду на те, що оспорюваний договір іпотеки за № 1085 від 24 липня 2007 року № 1-2716 від 30 червня 2006 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки за спірною угодою було надано в іпотеку майно, яке підлягає успадкуванню ОСОБА_1 .
Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 24 червня 2011 року, яким визнано недійсним договір дарування, укладений між відповідачами, набуло чинності, тобто є обов`язковим для виконання.
З огляду на викладені обставини договір іпотеки, укладений 24 липня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» (наразі АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 , підлягає визнанню недійсним, оскільки в момент його укладення остання не була власником житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 через визнання судом недійсними правовстановлюючих документів, які були підставою для укладення вказаної угоди з боку ОСОБА_2 .
Станом на день укладення договору іпотеки предмет іпотеки належав ОСОБА_3 , який не перебував у жодних договірних стосунках з АКІБ «УкрСиббанк» (наразі АТ «Укрсиббанк») та жодних відповідних дій щодо передачі житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 в іпотеку на користь останнього не вчиняв.
З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка була винесена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Домбровською І. Є., 14 серпня 2025 року за № 50/02-31 позивачу стало відомо про неможливість оформлення спадкових прав на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
При цьому, позивач вказує про порушення її прав як особи, яка є єдиною спадкоємицею за заповітом і позбавлена можливості оформити право власності на спадкове майно через наявність оспорюваного договору іпотеки, що триває у часі і досі.
З листа Першого відділу ДВС у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 23 липня 2025 року за №119306 вбачається, що на виконанні даної установи перебуває виконавче провадження № АСВП 67852429 з виконання виконавчого листа № 2-355/2011, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 25 червня 2019 року щодо стягнення (солідарно з ОСОБА_4 ) з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсибанк» 304 840,91 грн.
В межах даного виконавчого провадження постановою головного державного виконавця Березовою Н. М. від 13 грудня 2021 року на майно ОСОБА_2 накладено арешт, який як зазначалось вище перешкоджає позивачеві реалізувати своє право на спадщину, а тому підлягає скасуванню в частині майна, яке входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Оскільки оспорюваний договір іпотеки підлягає визнанню судом недійсним з наведених підстав, то й арешт, який накладений в межах виконавчого провадження N? АСВП 67852429 на майно ОСОБА_2 в частині, яке входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , також підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, позивач просила: визнати недійсним договір іпотеки, укладений 24 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (наразі АТ «Укрсибанк») та ОСОБА_2 , посвідчений 24 липня 2007 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1085 з моменту укладення, тобто з 24 липня 2007 року; вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна запис щодо об?єкта нерухомого майна - житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , внесений та зареєстрований приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В. на підставі договору іпотеки від 24 липня 2007 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» (наразі АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_2 ; звільнити з-під арешту нерухоме майно - житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , арешт на який накладено постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Березової Н.М. від 13 грудня 2021 року №67852429.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ «Укрсиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перший відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання договору іпотеки недійсним, вилучення записів з державних реєстрів, звільнення майна з-під арешту, відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що майно в іпотеку передав не дійсний власник. При цьому відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції керувався конструкцією «добросовісного іпотекодержателя», яка не передбачена нормами цивільного законодавства, а тому позивач не повинен доводити недобросовісність сторін договору іпотеки, тим паче що ОСОБА_1 не була стороною у даних правовідносинах. Таким чином судом не дотримано справедливого балансу сторін, з однієї сторони якого право позивача на спадщину, з іншого забезпечення інтересів банківської установи, яка у разі визнання недійсним договору іпотеки не позбавлена права стягнути кредитні кошти.
Висновок суду першої інстанції є нічим іншим, як спробою обмежити у незаконний спосіб право людини на реалізацію гарантованих чинним законодавством прав на спадщину, які вже визначені чинним законодавством, а тому оскаржуване рішення суду не відповідає критеріям законності і обґрунтованості.
У встановлений судом строк надійшов відзив АТ «Укрсиббанк», у котрому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали.
Всі учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кислов Ю. А. надіслав клопотання, яким просить провести апеляційний розгляд справи у відсутність позивача ОСОБА_1 та її представника і зазначив, що апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі.
Представник відповідача АТ «Укрсиббанк», відповідач ОСОБА_2 і представник третьої особи заяв чи клопотань не подали.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11187001000 згідно якого банк зобов`язався передати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 45 000,00 доларів США та сплати проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 229 775,00 грн. за курсом НБУ на день укладання договору, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі (а. с. 14-20 том 1).
Згідно п. 2.1 цього договору виконання зобов`язань позичальника за цим договором забезпечується наступним чином, а саме: з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника банком приймається:
- застава нерухомості, а саме: будинок з прибудовами, що знаходиться у АДРЕСА_2 , та є власністю ОСОБА_2 ;
- порука, а саме: поручителем ОСОБА_4 згідно договору поруки №128785 від 23 липня 2007 року.
Того ж дня, 24 липня 2007 року, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, зазначене в п. 1.5. цього договору (а. с. 21-24 том 1).
Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання наступних зобов`язань іпотекодавця за договором про надання споживчого кредиту №11187001000 від 24 липня 2007 року (п. 1.3 договору іпотеки).
Відповідно до п. 1.5 договору іпотеки, предмет іпотеки: вид нерухомості - на земельній ділянці площею 694 кв. м., знаходиться житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
22 червня 2007 року ОСОБА_3 , як дарувальник, передав у власність безоплатно обдаровуваній ОСОБА_2 цілий житловий будинок з господарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_1 , про що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 22 червня 2007 року укладено договір дарування будинку, посвідчений державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Домбровською І.Є., зареєстрований в реєстрі за № 2-291 (а. с. 25-26 том 1).
Вінницьким обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації посвідчено, що в цілому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_2 з правом приватної власності на підставі договору дарування будинку, посвідчений Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою від 22 червня 2007 року № 2-921 і записано в реєстрову книгу за № 171 за реєстровим № 21846, про що свідчить реєстраційне посвідчення від 05 липня 2007 року (а. с. 106 том 1).
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 червня 2011 року по справі № 2-1162/11 визнано недійсним договір дарування цілого житлового будинку з господарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 22 червня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Домбровською І.Є., зареєстрований в реєстрі № 2-291. Скасовано державну реєстрацію: запис в реєстровій книзі № 171 за реєстровим номером 05 липня 2007 року (а. с. 27-28 том 1).
13 грудня 2021 року постановою про арешт майна боржника головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Хмельницький) Березовою Н. М. у ВП № 67852429 з примусового виконання виконавчого листа № 2-355/2011, виданого 25 червня 2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області, накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_2 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 337 527,00 грн. (а. с. 29-30 том 1).
Як вбачається з листа Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці № 119306 від 23 липня 2025 року на виконанні в Першому відділі державної виконавчої служби м. Вінниця Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №АСВП 67852429 з примусового виконання виконавчого листа № 2-355/2011, виданий Вінницьким міським судом Вінницької області 25 червня 2019 року, щодо стягнення з боржника ОСОБА_2 (солідарно з ОСОБА_4 ) на користь АТ «УКРСИББАНК» суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11187001000 від 24 липня 2007 року в розмірі 304 840,91 грн., судових витрат в розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн. Станом на 23 липня 2025 року залишок боргу відповідно до виконавчого листа становить 205 026,30 грн. Залишок виконавчого збору 20 501,24 грн. (а. с. 31 том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 22 січня 2018 року (а. с. 170).
Згідно з інформаційної довідки з реєстру територіальної громади про зняття з реєстрації місця проживання № 29442 від 19 грудня 2025 року ОСОБА_3 з 16 лютого 2018 року знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 у зв`язку з смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 188 том 1).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне померлому майно. Як вбачається із спадкової справи № 5/2018 до майна померлого ОСОБА_3 , із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1 - онука померлого, а онуки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали заяви про відмову у прийнятті спадщини (а. с. 166-183 том 1). Вказане також підтверджується довідкою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Домбровської Інесси Євгенівни про надання інформації №51/02-14 від 14 серпня 2025 року (а. с. 33 том 1).
Як вбачається із постанови приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Домбровської Інесси Євгенівни про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 50/02-31 від 14 серпня 2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а. с. 34-35 том 1).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення договору іпотеки 24 липня 2007 року ОСОБА_2 була власником переданого в іпотеку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , договір дарування будинку від 22 червня 2007 року був правомірний, а право приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 . Лише рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 червня 2011 року по справі № 2-1162/11, визнано недійсним договір дарування цілого житлового будинку з господарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_2 (37) укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 22 червня 2007 року, посвідчений державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Домбровською І. Є., зареєстрований в реєстрі № 2-291, та скасовано державну реєстрацію: запис в реєстровій книзі № 171 за реєстровим номером 05 липня 2007 року. Банк покладався на відповідні обставини на момент укладення договору іпотеки 24 липня 2007 року і тому уклав договір іпотеки. За таких обставин та ураховуючи, що обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя судом не встановлено, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо вилучення записів з державних реєстрів та звільнення майна з-під арешту, не має.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Частиною 2 статті 583 врегульовано, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно
для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання
іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21.
Законодавець не передбачив нікчемності правочину, у випадку відсутності у іпотекодавця права власності на предмет іпотеки. Тому такий правочин є оспорюваним. Недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків (має місце тільки в одиничних випадках, передбачених у законі - наприклад, частина друга статті 548, частина четверта статті 1119 ЦК України). Тому повинна враховуватися добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки та/або при визнанні недійсним договору іпотеки. При цьому очевидно, що добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки як укладення договору не власником.
До обставин, які можуть свідчити, що недобросовісність іпотекодержателя відноситься, зокрема: момент вчинення правочину; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір іпотеки (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб). Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю. Конструкція «добросовісного іпотекодержателя», зокрема, має виключатися в тому разі, коли майно було вкрадене у власника або в особи, якій власник передав майно у володіння.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17).
За обставин цієї справи судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент укладення договору іпотеки 24 липня 2007 року ОСОБА_2 була власником переданого в іпотеку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , договір дарування будинку від 22 червня 2007 року був правомірний, а право приватної власності зареєстровано за ОСОБА_2 .
Лише рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 червня 2011 року по справі № 2-1162/11, тобто майже через чотири роки після укладення договору іпотеки, визнано недійсним договір дарування цілого житлового будинку з господарськими будівлями, розташований в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 22 червня 2007 року, посвідчений державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Домбровською І. Є., зареєстрованого в реєстрі № 2-291, та скасовано державну реєстрацію: запис в реєстровій книзі №171 за реєстровим номером 05 липня 2007 року.
При цьому ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про оскарження договору дарування лише у лютому 2011 року, тобто через три з половиною роки після укладення договору іпотеки. Отже, на момент укладення останнього не існувало судового рішення про недійсність договору дарування, а право власності ОСОБА_2 на спірний будинок належним чином було зареєстровано.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що договір іпотеки був укладений із порушенням волі дійсного власника майна або що на момент його укладення АТ «УкрСиббанк» було відомо чи мало об`єктивні підстави вважати, що право власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки є спірним.
Після визнання договору дарування недійсним та повернення будинку у власність ОСОБА_3 , останній також не звертався до суду із вимогами про визнання договору іпотеки недійсним чи про припинення обтяження майна, не посилався на порушення свого права іпотекою та не вчиняв інших дій, спрямованих на оспорювання відповідного правочину.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про недобросовісність АТ «УкрСиббанк» при укладенні договору іпотеки. Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що на момент вчинення цього правочину банк виходив із наявності у ОСОБА_2 зареєстрованого права власності на предмет іпотеки та перевірив її повноваження на розпорядження цим майном. Обставини, які стали підставою для визнання договору дарування недійсним, виникли та були встановлені судом лише у 2011 році, тобто після укладення договору іпотеки.
Таким чином, подальше визнання недійсним правочину, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на предмет іпотеки, не свідчить про недійсність укладеного нею договору іпотеки та не підтверджує недобросовісності іпотекодержателя на момент його укладення.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_2 не була належним власником спірного майна, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
У постанові ОП КЦС ВС від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 зазначено про те, що власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця «займає» місце останнього у відносинах іпотеки. Очевидно, що до власника, який задовольнив вимоги іпотекодержателя, переходить у порядку суброгації (частина третя статті 528 ЦК України) право вимагати з боржника виконання зобов`язання, яке було забезпечене іпотекою».
Отже, з моменту повернення спірного будинку у власність ОСОБА_3 останній набув статусу іпотекодавця щодо цього майна та зайняв місце попереднього іпотекодавця у відповідних іпотечних правовідносинах. При цьому повернення майна його власнику не мало наслідком припинення іпотеки, оскільки сама по собі зміна власника предмета іпотеки не припиняє встановленого щодо нього обтяження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті(стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, ОСОБА_1 , як спадкоємець спірного будинку, у разі набуття права власності на нього набуває це майно з установленим щодо нього обтяженням та відповідним статусом іпотекодавця. При цьому відсутність у позивача інформації про існування іпотеки або її незгода з таким обтяженням не є підставою для припинення іпотеки чи визнання недійсним договору, на підставі якого її встановлено.
За таких обставин посилання позивача на те, що існування договору іпотеки перешкоджає їй оформити спадкові права на спірний будинок, не свідчить про незаконність такого обтяження та не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним. Право на спадкування та чинність іпотеки не є взаємовиключними: спадкоємець набуває право власності на предмет іпотеки з урахуванням установленого законом обтяження.
Фактично, відмова приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Домбровської І. Є. у вчиненні нотаріальної дії від 24 серпня 2025 року мотивована наявністю запису про арешт спадкового майна, а не існуванням договору іпотеки. Водночас питання правомірності накладення арешту на спірне майно та наявності підстав для його зняття предметом розгляду цієї справи не є. Відтак наведена нотаріальна відмова сама по собі не підтверджує доводів позивача про те, що саме договір іпотеки перешкоджає їй оформити спадкові права на спірний будинок.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення права ОСОБА_1 на спадкування у зв`язку з існуванням договору іпотеки не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, у зв`язку з цим похідні вимоги про вилучення записів з державних реєстрів та звільнення майна з-під обтяження також є безпідставними.
За таких обставин суд першої інстанції, встановивши відсутність передбачених законом підстав для визнання договору іпотеки недійсним, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий М. В. Матківська
Судді І. В. Міхасішин І. М. Стадник
Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року