УХВАЛА
24 вересня 2026 року
м. Київ
справа №500/842/26
адміністративне провадження № К/990/30072/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Смоковича М.І., Жука А.В.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання відповіді на адвокатський запит адвоката Гриців Ольги Ярославівни від 09.02.2026, який був вручений адресату 12.02.2026;
- зобов`язати відповідача надати адвокату Гриців Ользі Ярославівні інформацію, запитувану нею в адвокатському запиті від 09.02.2026, який був вручений адресату 12.02.2026, а саме надати: відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, а саме: відомості, що підтверджують присвоєння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження та адреса реєстрації місця проживання: с. Шульганівка, Чортківського району, Тернопільської області, паспорт серія НОМЕР_1 , реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП), або, у разі неможливості надання копії документа, офіційне письмове підтвердження РНОКПП із зазначенням прізвища, ім`я, по батькові та дати народження відповідної особи.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року залишено без змін.
28 червня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивачка надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху з підстави несплати судового збору.
Залишаючи касаційну скаргу без руху, Верховний Суд відхилив надане позивачкою пенсійне посвідчення, відповідно до якого позивачка є особою з інвалідністю 2 групи, оскільки, як встановив Суд, термін його дії сплинув 05 травня 2026 року, тобто на момент подання касаційної скарги позивачкою не надано документа, який би підтверджував пільгу щодо сплати судового збору.
23 липня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивачка надіслала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків.
Так, заявниця зазначає, що на момент подання касаційної скарги вона мала чинний статус особи з інвалідністю ІІ групи, який підтверджується відомостями Пенсійного фонду України, а закінчення строку дії пенсійного посвідчення саме по собі не свідчить про припинення інвалідності. На підтвердження цього вона посилається на рішення органу Пенсійного фонду про перерахунок пенсії та інші документи.
У зв`язку з перебуванням у відпустці членів судової колегії, подана заява про усунення недоліків вирішується колегією суддів у перші робочі дні після виходу суддів із відпустки.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп за умови належного підтвердження такого статусу.
Разом із цим надані заявницею документи не усувають недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду. Подані відомості з Пенсійного фонду України та рішення про перерахунок пенсії містять інформацію щодо призначення пенсії та встановленої групи інвалідності, однак не належать до документів, на підставі яких відповідно до статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підтверджується статус особи з інвалідністю для реалізації передбачених законом пільг. Зазначеною нормою передбачено, що пільги особам з інвалідністю надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення або посвідчення, що підтверджує призначення державної соціальної допомоги. Отже, подані заявницею документи не підтверджують виконання вимог ухвали Верховного Суду щодо надання належного документа, який посвідчує право на звільнення від сплати судового збору.
Не заслуговують на увагу і доводи заявниці про те, що відображення пенсійного посвідчення у мобільному застосунку «Дія» є додатковим підтвердженням наявності у неї статусу особи з інвалідністю ІІ групи. Як убачається з поданих матеріалів, у зазначеному посвідченні відображено строк його дії до 05 травня 2026 року. Отже, відображення у мобільному застосунку «Дія» пенсійного посвідчення, строк дії якого закінчився, не підтверджує виконання вимог статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо надання чинного документа, який є підставою для реалізації відповідних пільг, а тому не усуває недоліків касаційної скарги.
Варто наголосити, що посилання заявниці на проходження лікування за кордоном, неможливість особисто отримати нове пенсійне посвідчення, не змінюють наведеного висновку, оскільки ці обставини не підтверджують виконання вимог щодо надання належного документа, який посвідчує право на звільнення від сплати судового збору.
Також не заслуговують на увагу і доводи заявниці щодо звільнення від сплати судового збору з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір». Відповідно до зазначеної норми суд, враховуючи майновий стан особи, може, а не зобов`язаний, звільнити її від сплати судового збору, відстрочити чи розстрочити його сплату. При цьому сам по собі факт того, що розмір судового збору перевищує п`ять відсотків річного доходу заявниці, не є безумовною підставою для звільнення від його сплати. Крім того, заявниця одночасно посилається на скрутний майновий стан та зазначає про перебування і проходження лікування у Великій Британії, однак не надає жодних доказів щодо джерел фінансування такого перебування, лікування та пов`язаних із ним витрат. За таких обставин наведені заявницею доводи не дають суду можливості об`єктивно оцінити її дійсний майновий стан та не свідчать про наявність виключних підстав для застосування судом положень статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Отже, у строк, наданий Судом, від скаржниці не надійшов документ про сплату судового збору або документ, який підтверджує право на звільнення від сплати судового збору.
Згідно частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин, подана в цій справі касаційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
Керуючись статтями 169, 332 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Судді С.А. Уханенко
М.І. Смокович А.В. Жук