Постанова № 140062467 у справі № 904/739/26 від 10.09.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/739/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 (суддя Манько Г.В.)

у справі № 904/739/26

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М"

третя особа-1 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1

третя особа-2 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

третя особа-3 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3

третя особа-4 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, згідно якого просила: За рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА-М" привести об`єкт за адресою: проспект Праці, м. Дніпро, до попереднього стану шляхом знесення будівлі підприємства торгівлі № 14В під літ. "А-1", загальною площею 27,0 кв. м"; Припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА М" відповідним правом на нерухоме майно - будівля підприємства торгівлі літ.А-1, загальною площею 27,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101), що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, 14В.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі №904/739/26 позов задоволено повністю. Вирішено за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА-М" (49107, м. Дніпро, вул. Генерала Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 41986693) привести об`єкт за адресою: проспект Праці, м. Дніпро, до попереднього стану шляхом знесення будівлі підприємства торгівлі № 14В під літ. "А-1", загальною площею 27,0 кв.м.". Припинено право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА М" (49107, м. Дніпро, вул. Генерала Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 41986693) відповідним правом на нерухоме майно - будівля підприємства торгівлі літ.А-1, загальною площею 27,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101), що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, 14В. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА-М" (49107, м. Дніпро, вул. Генерала Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 41986693) на користь Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний код 26510514) судовий збір в сумі 6 656 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Точка-М" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026р. у справі № 904/739/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким Дніпровській міській раді у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М", треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити у повному обсязі. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26510514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" (код ЄДРПОУ: 41986693) понесені судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 9 984,00 грн. та судові витрати на правничу (правову) допомогу під час судового розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 25 000,00 грн., а разом 34 984,00 грн.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, суд першої інстанції за результатом розгляду справи дійшов до хибного висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог ДМР, порушивши при цьому право власності ТОВ «ТОЧКА-М» на нерухоме майно, що призвело до неправильного вирішення справи;

- суд першої інстанції не вірно визначив дату, коли територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради визначилась з наявністю порушень при здійсненні нібито самочинного будівництва, оскільки такою датою є не 22.11.2023 р., як зазначеного в оскаржуваному рішенні суду, а 27.09.2021 р. (дата листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами ДМР) та 05.10.2021 р. (дата листа Департаменту по роботі з активами ДМР). Відтак, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку, що відлік строку, в межах якого позивач міг звернутися до суду з зазначеними у позові вимогами слід рахувати з 22.11.2023 р., що свідчить про пропуск позивачем позовної давності, визначеної ст. 257 ЦК України та необхідність її застосування судом апеляційної інстанції. 12 січня 2021 року також є датою, коли ДМР стало відомо про нібито порушення його прав, тоді як з позовною заявою ДМР звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області лише в лютому 2026 року, а отже ДМР пропущено строк позовної давності, що є підставою для залишення позовних вимог ДМР у даній справі без задоволення. В 2021 році ДМР зверталося до суду із аналогічним позовом, а також здійснювало розгляд клопотання ТОВ «ТОЧКА-М» про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Праці, 14В, на підставі якого, визначалась з наявністю порушень при здійсненні будівництва, тому висновок суду першої інстанції про те, що відлік строку, в межах якого ДМР могла звернутися із зазначеними у позові вимогами слід рахувати з 22.11.2023 р. є недостовірним та підлягає перегляду судом апеляційної інстанції, із залишенням позовних вимог ДМР без задоволення;

- вже тривалий час ТОВ «ТОЧКА-М» вчиняються дії, направлені на отримання від ДМР дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0044 га, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, район Шевченківський, проспект Праці, будинок 14 В (чотирнадцять В) та на якій розміщена будівля: будівля підприємства торгівлі літ. А- 1, загальною площею 27,0 кв.м., для ведення комерційної діяльності приватного підприємця. Вищевказані дії свідчать про намагання Товариства отримати від ДМР дозвіл на розробку проекту землеустрою та відвести земельну ділянку для ведення комерційної діяльності приватного підприємця, що спростовує твердження ДМР про нібито порушення прав ДМР на користування та розпорядження земельною ділянкою, оскільки саме ДМР ігнорує письмові звернення Товариства стосовно відведення земельної ділянки, чим порушує права Товариства на отримання відповідного дозволу. Тому позовні вимоги ДМР у даній справі у контексті фактичних правовідносин, які виникли між Товариством та ДМР не підлягали задоволенню судом першої інстанції за результатом розгляду даної справи;

- позивач не надав суду документів які ідентифікують як земельну ділянку, так і нерухоме майно, про знесення якого просить суд. В матеріалах справи відсутні докази користування ТОВ «ТОЧКА-М» саме вказаною земельною ділянкою та розташування на такій земельній ділянці нерухомого майна, яке належить товариству. З метою з`ясування вищевикладених обставин справи, представником ТОВ «ТОЧКА-М» під час судового розгляду даної справи було подано клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, проте суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання, а отже питання які були поставлені для вирішення перед експертом залишились не з`ясованими, що також свідчить про неповний та всебічний розгляд судом першої інстанції даної справи;

- законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання, а також те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. В рамках даної справи позивач не довів, що усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою можливе лише єдиним шляхом - знесення нерухомого майна ТОВ «ТОЧКА-М» та, що саме такий захід буде співмірним з інтересами обох сторін, оскільки такий захід, як знесення споруд, що розташована на земельній ділянці, належній позивачу є крайньою мірою. Знесення самочинного будівництва можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності;

- застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Разом з цим обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. У цій справі предметом розгляду є вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" шляхом приведення об`єкту за адресою: проспект Праці, буд. 14-В, м. Дніпро, до попереднього стану шляхом знесення торгівельного павільйону літ. А-1 загальною площею 27,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101) та припинення право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" відповідним правом на нерухоме майно - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, загальною площею 27,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101), що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, буд. 14-В.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів.

03.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні 10.09.2026 брали участь представники сторін. Треті особи-1,2,3,4, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі апеляційної скарги ТОВ "Точка-М", в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Колегія суддів зауважує, що треті особи, як учасники судового процесу, не були позбавлені можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

До того ж, відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а обставин неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву позивача про розгляд справи без участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників третіх осіб.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача натомість заперечив проти задоволення апеляційної скарги, зокрема, з підстав, викладених у відзиві, просив суд оскаржуване рішення залишити в силі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1192066812101 обліковується БУДІВЛЯ ПІДПРИЄМСТВА ТОРГІВЛІ, об`єкт житлової нерухомості: Ні. Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 27, Опис: Будівля підприємства торгівлі літ.А-1 загальною площею 27,0 кв.м. Адреса: Дніпропетровська обл. м. Дніпро, проспект Праці, будинок 14В. Номер відомостей про речове право: 42692150. Тип речового права: право власності. Дата державної реєстрації: 22.06.2021р. Документи, подані для державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 4. виданий 22.06.2021 видавник: укладений між ЕННЦ Ю.В., ЛОБАНЬ О.В., та ТОВ "ТОЧКА-М". Розмір частки: 1/1. Власники: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА-М", код ЄДРПОУ: 41986693, країна реєстрації: Україна.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017р. у справі №202/1031/17 (провадження №2/202/1037/2017) визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю підприємства торгівлі загальною площею 27,0 м. кв. (літера А-1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі ОСОБА_1 здійснив відчуження по частини вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 21.03.2017, номер: 808, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.06.2017р. у справі №202/1031/17 (провадження №2-п/202/118/2017) заяву відповідача ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення по цивільній справі №202/1032/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017р. скасовано та призначено цивільну справу №202/1032/17 до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.10.2017р. у справі №202/1032/17 (провадження №2/202/1961/2017) позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.

Разом з тим, 22.06.2021р. ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ТОВ "Точка-М" було укладено Акт №4 приймання-передачі нерухомого майна. За текстом Акту ОСОБА_4 , ОСОБА_3 передають, товариство з обмеженою відповідальністю "Точка-М" приймає нерухоме майно, в якості ринкової вартості частки у Товаристві, а саме: Об`єкт нерухомого майна - Будівля підприємства торгівлі; Реєстраційний номер 1192066812101; Опис об`єкта: Будівля підприємства торгівлі літ.. А-1 загальною площею 27,0 кв.м.; Адреса нерухомого майна: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Праці, будинок, 14В.

Майно передається ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та належить їм на підставі: Договору купівлі-продажу, посвідченого 21 березня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О., за реєстровим номером 808 та зареєстрованого 24 березня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором-приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О., за реєстраційним номером 34431699. Номер запису про право власності: 19613534.

Дніпровською міською радою прийнято Рішення №185/43 від 22.11.2023р. про відмову ТОВ "ТОЧКА-М", код ЄДРПОУ 41986693, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Праці, 14 В (Соборний район) по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі

За текстом рішення відмовлено ТОВ 'ТОЧКА-М" (код ЄДРПОУ 41986693) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Праці, 14 В по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі (графічний матеріал додається) у зв`язку з невідповідністю розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, будівельним нормам, державним стандартам та правилам, а саме: земельна ділянка розташована в зоні транспортної інфраструктури, території вулиць, майданів (у червоних лініях), доріг; в межах земельної ділянки відсутні будь-які об`єкти; відсутні відомості щодо наявності актуального топографо-геодезичного плану М 1:500; інформація щодо наявності дозвільної та проектної документації на зазначений об`єкт, розпорядчих документів про присвоєння об`єкту офіційної адреси, прийняття об`єкта в експлуатацію відсутня; об`єкт розташований безпосередньо на газопроводі середнього тиску Д=108 мм, високовольтних електрокабелях відповідно до наданого топографо-геодезичного матеріалу.

Дніпровською міською радою №148/77 від 25.02.2026р. прийнято Рішення про відмову ТОВ "ТОЧКА-М" (код ЄДРПОУ 41986693), у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Праці, 14 В (Соборний район) по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі. За текстом рішення відмовлено ТОВ "ТОЧКА-М" (код ЄДРПОУ 41986693), у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі (графічний матеріал додається) у зв`язку з тим, що: відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.06.2021 в межах ділянки розташована будівля підприємства торгівлі; в межах зазначеної ділянки відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна; актуальна топографо-геодезична зйомка М 1:500 щодо земельної ділянки відсутня; відомості щодо наявності визначених та затверджених червоних ліній просп. Праці відсутні; інформація щодо наявності дозвільної та проектної документації на зазначений об`єкт, прийняття об`єкта в експлуатацію, наявності розпорядчих документів про присвоєння об`єкту офіційної адреси відсутня; право власності на об`єкт було визнано за попередніми власниками на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017. Ухвалою від 08.08.2017 зазначене рішення було скасовано.

У вказаному рішенні зазначено, що згідно з ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється; земельна ділянка розташована в охоронних зонах газопроводу середнього тиску Д=108 мм, високовольтних електрокабелів, дощової каналізації Д=600мм; об`єкт розташований безпосередньо на газопроводі середнього тиску Д =108 мм, високовольтних електрокабелях, що потребує приведення у відповідність до вимог чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил; розміщення об`єкта не відповідає вимогам чинного законодавства, містобудівної документації, державних будівельних норм, державних стандартів та правил.

Вищевказані обставини і стали причиною спору та підставою для звернення Дніпровської міської ради до Господарського суду Дніпропетровської області з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зокрема, виснував, що відповідно до приписів ст. 376 Цивільного кодексу України спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом. Дніпровською міською радою було проведено перевірку, наслідки якої стали підставою для прийняття Дніпровською міською радою Рішення №185/43 від 22.11.2023р., в результаті якої встановлено, що земельна ділянка, на якій розташоване самочинне будівництво, розташована в зоні транспортної інфраструктури, території вулиць, майданів (у червоних лініях), доріг; об`єкт розташований безпосередньо на газопроводі середнього тиску Д=108 мм, високовольтних електрокабелях відповідно до наданого топографо-геодезичного матеріалу. Вказане є належним доказом того, що існування та подальша експлуатація за призначенням самочинного будівництва наражає на небезпеку мешканців територіальної громади м.Дніпра, фізичних осіб. Порушується Конституційний принцип гарантованості Державою життя, здоров`я, безпеки людини. При цьому за висновком суду, відповідно до приписів ч.ч. 1,2 п. 4 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України спірне нерухоме майно підлягає знесенню. У розумінні приписів ст. 321 Цивільного кодексу України позбавлення відповідача права власності на спірне нерухоме майно є таким, що відповідає приписам діючого законодавства.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову в цій справі є вимоги Дніпровської міської ради до ТОВ «ТОЧКА-М» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта нерухомого майна - будівлі підприємства торгівлі літ.А-1, загальною площею 27,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101), що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, 14В, з одночасним припиненням речових прав.

Предметом доказування у даній справі є докази наявності чи відсутності належного оформлення відповідачем права користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дніпровська міська рада, відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є представницьким органом місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (пункт 34 частини першої статті 26), органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власника Дніпровської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14, Земельного кодексу України ст.ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126 ЗК України), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України).

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №918/633/16 та від 06.11.2019 у справі №910/14328/17).

Так, частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За положенням частин 1, 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає підстави вважати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19 висловив таку правову позицію: "зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного" (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; постанову Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17).

Виключно державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Звертаючись з позовом, Дніпровська міська рада як власник земельної ділянки, розташованої за адресою: проспект Праці, 14В в м. Дніпро посилалася на те, що земельна ділянка була самовільно зайнята та самочинно збудовано на ній будівлю підприємства торгівлі. За вказаною адресою спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, будь-яких рішень про відведення цієї земельної ділянки у користування чи власність фізичним та юридичним особам не приймалося, відповідно цивільно-правових угод укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами щодо спірної земельної ділянки не укладалось.

Доказів затвердження міською радою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по проспекту Праці, будинок 14В у м. Дніпро чи прийняття рішення про надання земельної ділянки в оренду відповідачу матеріали справи не містять.

Водночас Дніпровською міською радою прийнято Рішення Ле185/43 від 22.11.2023р. про відмову ТОВ "ТОЧКА М", код ЄДРПОУ 41986693, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Праці, 14 В (Соборний район) по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі За текстом рішення відмовлено ТОВ ТОЧКА-М" (код ЄДРПОУ 41986693) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Праці, 14 В по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі (графічний матеріал додається) у зв`язку невідповідністю розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів та чинної містобудівної документації, будівельним нормам, державним стандартам т правилам, а саме: земельна ділянка розташована в зоні транспортної інфраструктури, території вулиць майданів (у червоних лініях), доріг; в межах земельної ділянки відсутні будь-які об`єкти; відсутні відомості щодо наявності актуального топографо-геодезичного плану М 1:500; інформація щодо наявності дозвільної та проектної документації на зазначений об`єкт, розпорядчих документів про присвоєння об`єкту офіційної адреси, прийняття об`єкта в експлуатацію відсутня; об`єкт розташований безпосередньо на газопроводі середнього тиску Д-108 мм, високовольтних електрокабелях відповідно до наданого топографо-геодезичного матеріалу.

Також, Дніпровською міською радою Ле148/77 від 25.02.2026р. прийнято Рішення про відмову ТОВ "ТОЧКА М" (код ЄДРПОУ 41986693), у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Праці, 14 В (Соборний район) по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі. За текстом рішення відмовлено ТОВ "ТОЧКА-М" (код ЄДРПОУ 41986693), наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по проспекту Праці, 14 В по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі (графічний матеріал додається) зв`язку з тим, що: відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.06.2021 в межах ділянки розташована будівля підприємства торгівлі; в межа зазначеної ділянки відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна; актуальна топографо- геодезична зйомки М 1:500 щодо земельної ділянки відсутня; відомості щодо наявності визначених та затверджених червоних ліній просп. Праці відсутні; інформація щодо наявності дозвільної та проектної документації на зазначений об`єкт, прийняття об`єкта в експлуатацію, наявності розпорядчих документів про присвоєння об`єкту офіційної адреси відсутня; право власності на об`єкт було визнано за попередніми власниками на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017. Ухвалою суду від 08.08.2017 зазначене рішення було скасовано.

У вказаному рішенні зазначено, що згідно з ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється земельна ділянка розташована в охоронних зонах газопроводу середнього тиску Д-108 мм високовольтних електрокабелів, дощової каналізації Д-600мм; об`єкт розташований безпосередньо на газопроводі середнього тиску Д -108 мм, високовольтних електрокабелях, що потребує приведення у відповідність до вимог чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів т правил; розміщення об`єкта не відповідає вимогам чинного законодавства, містобудівної документації, державних будівельних норм, державних стандартів та правил.

На теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на комплекс будівель за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, буд. 14В, за товариством з обмеженою відповідальністю "Точка-М".

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

З урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема Законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015, передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Згідно зі ст. ст. 23-1, 24, 28-1, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" для зведення об`єктів будівництва, крім набуття речових прав на земельну ділянку, забудовник (підрядник) має отримати дозвіл міської ради на будівництво та дозвіл державної Інспекції архітектурно-будівельного контролю (інспекція ДАБК) на виконання будівельних робіт. Дозвіл на будівництво об`єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції ДАБК.

В ст. 12 Закону України "Про основи містобудування" зазначено, що визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб, внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Відповідно до п. п. 2, 13, 19, 20 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами за формою згідно з додатком 1.

Дніпровська міська рада зазначила, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, буд. 14В, яка не відводилася жодним фізичним та юридичних особам для цієї мети, заперечила проти визнання права власності на таку забудову та вважає, що вказаною забудовою порушено права власника земельної ділянки, відповідно належним способом захисту порушеного права є саме знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, відсутні будь-які докази того, що будівля підприємства торгівлі була в установленому законом порядку введена в експлуатацію та відповідає архітектурно-будівельним нормам, відсутні й будь-які докази наявності правових підстав зайняття земельної ділянки відповідачем, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її самовільне зайняття.

Апеляційний суд звертає увагу, що в результаті незаконної реєстрації права власності на нерухоме майно - будівлю підприємства торгівлі літ.А-1, загальною площею 27,0 кв.м., що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, 14В, порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Щодо заперечень скаржника про те, що ним тривалий час вчиняються дії направлені на отримання від Дніпровської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0044 га, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, район Шевченківський, проспект Праці, будинок 14 В (чотирнадцять В) та на якій розміщена будівля: будівля підприємства торгівлі літ. А- 1, загальною площею 27,0 кв.м., для ведення комерційної діяльності приватного підприємця, необхідно зазначити, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку, однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом (див. постанови Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 914/1959/19, від 25.05.2023 у справі № 912/688/22, від 30.08.2023 у справі № 906/436/22).

Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є правовстановлюючим актом, а чинним законодавством України не передбачено таких підстав виникнення речового права на землю, як "законний інтерес" або "виникнення правовідносин щодо надання земельної ділянки у користування", що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №904/4338/21.

Доводи апеляційної скарги про те, що у позивача відсутні докази самочинного будівництва, а державна реєстрація права власності нерухомого майна за відповідачем є законною, оскільки підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 22.06.2021, серія та номер: 4, до статутного капіталу ТОВ «ТОЧКА-М», укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «ТОЧКА-М», та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані та такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні правових норм скаржником.

Так, відповідно до приписів частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів зауважує, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, але самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 надано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 у справі №202/1031/17 (провадження №2/202/1037/2017).

Вказане вище рішення в подальшому ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.06.2017 було скасовано, а ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.10.2017р. у справі №202/1032/17 (провадження №2/202/1961/2017) позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.

Відповідно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - будівлю підприємства торгівлі літ.А-1, загальною площею 27,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 без належного правовстановлюючого документа.

Слід наголосити, що первісна реєстрація за ОСОБА_1 , подальша за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а надалі за ТОВ «ТОЧКА-М» права власності на спірний об`єкт нерухомості не позбавляє Дніпровську міськраду можливості захисту речових прав на земельну ділянку комунальної власності у порядку, визначеному частиною 4 статті 376 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Аналогічні положення щодо пов`язаності права власності на будівлю з правами власника земельної ділянки, на якій його розташовано, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17.

Тобто відповідно до правових висновків, зроблених в постановах Великої Палати Верховного Суду, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Також, варто зазначити, що у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування земельної ділянки іншим особам.

Тобто державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, звідси самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відтак відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц звертала увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

При цьому законами України не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 ЦК України).

В свою чергу, функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 07.06.2023 у справі № 916/959/22 (пункт 53), від 01.11.2023 у справі №910/7987/22.

Апеляційний суд зауважує, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 та в подальшому за ТОВ "Точка-М" на будівлю підприємства торгівлі літ.А-1, загальною площею 27,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна: 1192066812101, номер запису про право власності: 42692150) здійснена за відсутності належних правових підстав та порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном - земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення права володіння на будівлю підприємства торгівлі літ.А-1, загальною площею 27,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1192066812101), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "Точка-М", що є належним та ефективним способом захисту прав, адже в силу приписів частини другої статті 376 ЦК України особа не набуває права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, у зв`язку з чим право власності на такий об`єкт насправді не існує та не може бути зареєстроване.

Аналогічні висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2026 у справі № 904/6757/23.

Аргументи скаржника про відсутність доказів користування відповідачем земельною ділянкою та розташування на такій земельній ділянці нерухомого майна, що належить Товариству, є безпідставними, позаяк матеріалами справи підтверджується державна реєстрація права власності на спірний павільйон за відповідачем, відтак, користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, можливе лише ТОВ «Точка-М».

Крім того, в апеляційній скарзі стверджується про те, що «позивач не надав суду документів які ідентифікують як земельну ділянку, так і нерухоме майно, про знесення якого просить суд. В матеріалах справи відсутні докази користування ТОВ «ТОЧКА-М» саме вказаною земельною ділянкою та розташування на такій земельній ділянці нерухомого майна, яке належить товариству. З метою з`ясування вищевикладених обставин справи, представником ТОВ «ТОЧКА-М» під час судового розгляду даної справи було подано клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, проте суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання, а отже питання які були поставлені для вирішення перед експертом залишились не з`ясованими, що також свідчить про неповний та всебічний розгляд судом першої інстанції даної справи».

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2026р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та на стороні позивача Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026р. відкладено підготовче засідання та продовжено усім учасникам справи процесуальний строк для надання доказів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання та продовжено усім учасникам справи процесуальний строк для надання доказів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026р. відкладено підготовче засідання та продовжено усім учасникам справи процесуальний строк для надання доказів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026р. закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 16.06.2026р.

16.06.2026р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи по справі №904/739/26.

Клопотання обґрунтоване тим, що враховуючи предмет спору, а також той факт, що позивач надав до суду документи, які вказують на начебто порушення відповідачем розташування об`єкту на земельній ділянці, а також невідповідність об`єкту нормам чинного законодавства, існує необхідність у проведенні судової будівельно-технічної експертизи.

На вирішення експертів просить поставити наступні питання:

1) Чи відповідає будівля торгівельного павільйону літ. А-1, площею 27,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва. Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності?

2) Який вид будівництва фактично виконаний на об`єкті - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, площею 27,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 ?

3) Чи є об`єкт - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, площею 27,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1192066812101), що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, буд. 14В - нерухомим майном?

Проведення судової будівельно-технічної експертизи доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 17).

Колегія суддів зауважує, що згідно з ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

За положеннями ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як передбачено абз. 2 п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4 (далі - Постанова № 4) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (див. постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18).

Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмету доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 910/2559/21).

Варто також зазначити, що підставою для призначення експертизи є неможливість вирішення судом спору без залучення спеціальних знань, а для встановлення фактичних даних у даній справі відсутня дійсна потреба у спеціальних знаннях, адже обставини, які стосуються предмету спору та входять до кола обставин, пов`язаних з предметом доказування, можуть бути встановлені за допомогою інших засобів доказування.

Згідно з ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 73 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, на підтвердження підстав позову суду, зокрема, надано судові рішення у справах №202/1031/17 та №202/1032/17, договір купівлі-продажу від 21.03.2017, Акт прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу серія та номер: 4, виданий 22.06.2021, рішення Дніпровської міськради №185/43 від 22.11.2023р. та №148/77 від 25.02.2026р., технічний звіт з топографо-геодезичних робіт по об`єкту земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, проспект Праці, будинок, 14В, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1192066812101.

Апеляційний суд наголошує, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.08.2021 у справі №917/1196/19.

Згідно з абз. 3 п. 2 Постанови № 4 якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи, що узгоджується з сталою практикою Верховного Суду.

Водночас в матеріалах справи немає будь-яких взаємно суперечливих доказів, що спонукало б суд призначити експертизу, а відповідач не обґрунтував неможливість встановлення фактичних даних, які входять до предмету доказування та не довів, що оцінку таким обставинам може бути надано господарським судом лише за допомогою відповідної експертизи, в той час, як висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

У межах даної справи вирішується питання правомірності користування ТОВ "Точка-М" спірною земельною ділянкою та створення перешкод Дніпровській міській раді, відтак з`ясування таких обставин є правовим питанням, яке має вирішувати суд, а не експерт. Також відповідач не обґрунтовує, яким чином вирішення питання про те, яким є спірний об`єкт, впливає на встановлення істотних обставин по справі, так само як і питання чи було будівництво самочинним та нерухомим.

Колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 року, основними завданнями будівельно-технічної експертизи є: визначення відповідності розробленої проектно-технічної та кошторисної документації вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення відповідності виконаних будівельних робіт та побудованих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо) проектно-технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення відповідності виконаних будівельних робіт, окремих елементів об`єктів нерухомого майна, конструкцій, виробів та матеріалів проектно-технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення, перевірка обсягів і вартості виконаних будівельних робіт та складеної первинної звітної документації з будівництва та їх відповідність проєктно-кошторисній документації, вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення групи капітальності, категорії складності, ступеня вогнестійкості будівель і споруд та ступеня будівельної готовності незавершених будівництвом об`єктів; визначення технічного стану будівель, споруд та інженерних мереж, причин пошкоджень та руйнувань об`єктів та їх елементів; визначення вартості будівельних робіт, пов`язаних з переобладнанням, усуненням наслідків залиття, пожежі, стихійного лиха, механічного впливу тощо; визначення можливості та розробка варіантів розподілу (виділення частки; порядку користування) об`єктів нерухомого майна.

Таким чином, завданнями будівельно-технічної експертизи є встановлення відповідності будівництва будівельним нормам та правилам, а питання чи відноситься будівництво до самочинного перебуває за межами предмету дослідження даної експертизи, та компетенції експерта.

Більше того, вирішення питань про те, чи є об`єкт самочинним будівництвом, чи потребувало будівництво розроблення землевпорядної документації, чи перешкоджає спірний об`єкт праву власника на використання земельної ділянки за призначенням, чи встановлено об`єкт з порушенням правил благоустрою, чи можна усунути перешкоди власнику земельної ділянки у її використанні за цільовим призначенням без переміщення об`єкту тощо взагалі не передбачено Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, а відповіді на них, за необхідності можуть бути отримані на підставі оцінки наявної доказової бази у співвідношенні з нормами ст.ст. 328, 376 ЦК України, ст. 83 ЗК України, Закону України «Про основи містобудування», а також з урахуванням сформованої судової практики щодо захисту порушеного права власності на землю, способів захисту тощо.

Відповідно обставин, які б спонукали суд призначити у справі експертизу відсутні.

Отже, враховуючи предмет спору, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести об`єкт самочинного будівництва, питання, які заявник просить поставити на вирішення експерту та матеріали справи, відсутня потреба в спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, оскільки суд може самостійно встановити істотні для справи обставини без проведення експертизи.

Поміж іншого, відповідач самостійно не замовляв експертне дослідження з питань, відповіді на які, на його думку, мають значення для правильного вирішення справи, як і не надав суду доказів неможливості його проведення з об`єктивних причин.

До того ж, призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №927/685/20.

Як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18.

Також, як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА-М" про призначення судової будівельно-технічної експертизи та про витребування доказів були залишені без розгляду.

Так, приписами ч. 1 ст. 177 ГПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Як передбачено нормами статті 182 ГПК України, саме у підготовчому засіданні суд, з`ясовує, зокрема, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Отже, як слушно зазначив господарський суд, заяву відповідача про призначення експертизи необхідно було заявляти протягом підготовчого провадження у справі в межах встановлених строків.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ч. 2 ст. 177 ГПК України встановлено, що підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 16.06.2026.

Натомість клопотання про призначення у справі № 904/739/26 судової будівельно-технічної експертизи подано 16.06.2026, тобто після закриття підготовчого провадження зі значним пропуском строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України.

При цьому з заявою про поновлення пропущеного процесуального строку, в межах приписів ст. 119 ГПК України, відповідач до суду не звертався.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

А за змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ГПК України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Таким чином, керуючись відповідними нормами процесуального Закону суд першої інстанції діяв в межах наданих йому повноважень послідовно та дотримався встановлених особливостей господарського процесу, залишивши без розгляду клопотання відповідача, яке без поважних причин не було заявлено в підготовчому провадженні.

За таких умов, доводи апеляційної скарги щодо незаконності постановленої судом першої інстанції ухвали не знайшли своє підтвердження.

Щодо посилання апелянта на необхідність дотримання визначеного Конвенцією принципу пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, оскільки знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, то слід акцентувати увагу на тому, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukrаinе, заява № 19336/04), § 166-168).

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.11.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц).

ЄСПЛ у рішенні "Брайловська проти України" (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося "позбавлення майна" у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися "на умовах, передбачених законом", що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись "в інтересах суспільства" та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі "Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії" (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції ("на умовах, передбачених законом") полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)).

ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що недобросовісний відповідач не має підстав скаржитися на непропорційність повернення спірних земельних ділянок у комунальну власність; у суду ж внаслідок задоволення вимоги про таке повернення немає підстав встановити порушення балансу інтересів, з одного боку, територіальної громади, яку представляє позивач, а з іншого боку, відповідача. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 81.2).

Верховний Суд у постанові від 22.02.2022 у справі № 203/5591/16 зазначив, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання. За таких обставин, суд встановив, що порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача немає, і захід втручання у право володіння відповідача шляхом повернення земельної ділянки у попередній стан, що існував до самочинного будівництва є пропорційним визначеній меті.

Порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування Дніпровської міської ради полягає у тому, що шляхом протиправної державної реєстрації права власності у подальшому на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, порушується встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності

Розміщення спірного об`єкту самочинного будівництва здійснено з порушенням вимог, установлених законами України та окремими підзаконними актами, за відсутності відповідних правових підстав та всупереч публічному порядку, а відтак не вбачається непропорційне втручання з боку держави в мирне володіння майном, оскільки таке ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, направлене на задоволення суспільного інтересу (захист прав власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра), переслідує легітимну мету - відновлення стану, який існував до порушення.

У даному випадку звернення позивача до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом.

При цьому як вже було зазначено, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

Відтак, вимога позивача про знесення об`єкта самочинного будівництва, що зареєстроване за відповідачем, є належним способом захисту власника земельної ділянки, передбаченого ч. 4 ст. 376 ЦК України та не може вважатися невиправданим непропорційним втручанням у права ТОВ "ТОЧКА-М" на мирне володіння майном.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у п. 122-126 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає послідовній та сталій позиції Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, порушень якого суд не вбачає.

В свою чергу, є неспроможними заперечення апелянта з приводу того, що знесення майна є крайньою мірою після того як мало б бути застосовано приписи щодо перебудови спірного об`єкту, оскільки вчинення таких заходів можливо лише у випадку наявності відповідного дозволу на виділ земельної ділянки під будівництво компетентними органами. У даному випадку компетентні органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду заперечили факт можливості розміщення об`єкта на зазначеній території.

Щодо міркувань ТОВ "ТОЧКА-М" про сплив позовної давності за заявленими позовними вимогами, то відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

Таким чином, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 97), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Викладеним спростовується твердження відповідача щодо спливу строку позовної давності.

Зважаючи на сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, та положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, господарський суд правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі обставини і докази, надав їм належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не виявлено.

З огляду на все вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують мотивів та висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі №904/739/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі №904/739/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Точка-М.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 23.09.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко