ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м.Суми
Справа №591/11781/25
Номер провадження 22-ц/816/2664/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Воронкова Д. В.
за участі секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,
представника позивача Пєтухова А.Ю.,
представник відповідача Бабченко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Сумській області, Державної казначейської служби України на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 02 липня 2026 року, ухваленого у складі судді Ніколаєнко О.О. у місті Суми,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, Державної казначейської служби України,
третя особа: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС»
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Пєтухова Андрія Юрійовича звернулася до суду з указаним позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на її користь 110 333 грн 85 коп. у відшкодування завданої майнової шкоди та моральну шкоду в розмірі 25 000 грн 00 коп.; стягнути з Державного бюджету України витрати на правничу допомогу у розмірі 46 000 грн 00 коп.
Свої вимоги мотивує тим, що 16.06.2020 вона уклала з ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» договір фінансового лізингу, за яким отримала у лізинг автомобіль марки ВАЗ 217030 номер шасі НОМЕР_1 , зеленого кольору, 2007 року випуску.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.03.2021 указаний транспортний засіб було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, накладено на нього арешт та поміщено його на спеціальний майданчик. У період з 24.02.2022 по 15.03.2022 цей транспортний засіб було викрадено з території штрафмайданчику Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - ГУНП в Сумській області). За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження № 1202220[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.03.2023 у справі № 592/3695/23 скасована постанова слідчого Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області від 14.03.2023 про відмову у визнанні ОСОБА_2 в указаному кримінальному провадженні.
Позивачка вважає, що має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої порушенням службовими особами Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області встановленого порядку зберігання речових доказів, внаслідок чого указаний автомобіль було викрадено зі штрафмайданчику ГУНП в Сумській області. У зв`язку з викраденням автомобіля вона позбавлена можливості користуватися транспортним засобом та надалі набути його у власність. На час звернення до суду за договором фінансового лізингу позивачка сплатила 110 333,85 грн, що становить для неї розмір збитків, заподіяних викраденням автомобіля.
Також їй заподіяна моральна шкода, оскільки незабезпечення посадовими особами належних умов зберігання транспортного засобу, внаслідок чого його було викрадено, призвело до її душевних страждань, стану постійного стресу, порушення звичних умов життя. Крім того, вона змушена була неодноразово звертатись до ГУНП в Сумській області з відповідними заявами та за судовим захистом, що потребує значного часу, емоційних затрат та негативно впливає на стан її здоров`я. Розмір моральної шкоди оцінює в 25 000 грн.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 92 200 грн та моральну шкоду в сумі 10 000 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
В іншій частині вимог відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль, яким позивачка користувалася на підставі договору фінансового лізингу, було викрадено зі спецмайданчику через незабезпечення посадовими особами органів внутрішніх справ його схоронності як речового доказу, тому позивачка втратила можливість користуватися майном та набути його у власність попри здійснення регулярних платежів, відповідно сума фактично внесених коштів за договором фінансового лізингу у розмірі 92 200 грн є її реальними збитками (майновою шкодою), які підлягають відшкодуванню за рахунок держави. Крім того, внаслідок порушення прав позивачки їй була заподіяна моральна шкода, що виразилася у моральних стражданнях, необхідності зміни життєвих відносин, додаткових зусиль для захисту свого порушеного права. Враховуючи глибину фізичних та душевних страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважав достатнім визначити у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
17 вересня 2026 року Головне управління Національної поліції в Сумській області засобами поштового зв`язку подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що воно ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, без урахування усіх обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка не є власницею транспортного засобу марки ВАЗ 217030 номер шасі НОМЕР_1 , зеленого кольору, 2007 року випуску, з державним номером НОМЕР_2 , що не заперечується останньою. Відтак за відсутності права власності на указаний транспортний засіб право на відшкодування матеріальної шкоди у позивачки не виникає, а тому позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 92 200 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають. Судом залишено поза увагою, що позивачкою надано копії фіскальних чеків про сплату платежів лише на загальну суму 70 200 грн, що суперечить наданої листом ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» інформації про розмір лізингових платежів позивачкою.
Позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру і відповідно заподіяння моральної шкоди, тому відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу, які суд стягнув у розмірі 5000 грн є необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи та часом витраченим адвокатом на підготовку позову. Звертає увагу на те, що позивачкою не надано документів, що свідчать про оплату гонорару, оформлених у встановленому законом порядку.
Також Державна казначейська служба України 04 серпня 2026 року засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02.07.2026 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн з Державного бюджету України та ухвалити нове рішення, яким стягнути відповідні витрати порівну з відповідачів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд всупереч вимогам статі 137 ЦПК України не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету України. Вважає, що відповідні судові витрати можуть бути стягнуті саме із суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов, а не Казначейства.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби ГУНП в Сумській області просить рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2026 року в частині вимог, які було задоволено, скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Наголошує на тому, що позивачкою не надано документів, що свідчать про оплату гонорару адвоката у розмірі 5000 грн.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
16.06.2020 ОСОБА_2 підписала заяву про приєднання до Публічного договору №АРSU00000[телефон приховано], за яким їй було передано лізингодавцем ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» у лізинг автомобіль згідно специфікації, викладеної у додатку 1. Строк лізингу - 60 місяців з моменту підписання додатку 2 (графіку лізингових платежів). Щомісячні платежі та порядок їх сплати визначений у Графіку лізингових платежів. Умовами договору передбачено, що після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу лізингоодержувач вносить аванс 22 000 грн та сплату щомісячних платежів в розмірі 2730 грн (а.с. 16, том 1).
Пунктом 2.1. Публічного договору про надання фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати щомісячні платежі та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов`язаних з виконанням договору, на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього договору.
Додатком 2 до вказаного договору є графік платежів, відповідно до якого у періоді з 16.06.2020 по 16.06.2025 позивачка мала сплачувати щомісячно платежі у рахунок відшкодування вартості предмета лізингу, відсотки за користування предметом лізингу, комісії лізингової компанії (загальний лізинговий платіж щомісяця складав 2730 грн), крім того, позивачка мала сплачувати щомісяця платежі за страхування предмета лізингу (а.с. 18-19, том 1).
Відповідно до специфікації та акту приймання - передачі (додаток 1 до договору фінансового лізингу) ОСОБА_2 16.06.2020 передано транспортний засіб ВАЗ 217030, рік випуску 2007, вартість 110 000 грн, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.03.2021 у справі № 592/2408/21 у кримінальному провадженні №1202120[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, накладено арешт на вилучений в ході огляду місця дорожньо-транспортної події 01.03.2021 року транспортний засіб ВАЗ 217030, номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС». Постановлено транспортний засіб зберігати відповідно до Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням та пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104 (а.с. 34-35, том 1).
Транспортний засіб було поміщено на спеціальний майданчик ГУНП в Сумській області, що розміщений на вул. Чернігівська, 16 у місті Суми, визнається сторонами у справі.
16.03.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №1202220[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України у зв`язку з тим, що у період з 24.02.2022 по 15.03.2022 невстановлені особи з метою вчинення таємного викрадення майна, розуміючи, що вони діють в умовах воєнного стану, здійснили проникнення на територію штрафмайданчику ГУНП в Сумській області, що на вул. Чернігівська, 16, звідки таємно викрали транспортні засоби, на які накладено арешт, та запчастини з автомобілів (а.с. 36, Т. 1).
Відповідно до довідки від 28.06.2022 ГУНП в Сумській області під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні встановлено, що у період часу з 24.02.2022 по 15.03.2022 невстановлена особа незаконно заволоділа транспортним засобом ВАЗ 217030, номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 37, том 1).
Позивачка у вказаному кримінальному провадженні є потерпілою в указаному кримінальному провадженні (а.с. 42, том 1).
Вироком Сумського апеляційного суду від 01.12.2025 у справі № 591/1547/22 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Ухвалено речовий доказ - автомобіль ВАЗ 217030, реєстраційний номер НОМЕР_2 повернути володільцю (або уповноваженій особі) зі скасуванням накладеного на нього арешту (а.с. 174-181, том 1).
Позивачем надано копії фіскальних чеків про сплату лізингових платежів до 22.02.2022 на загальну суму 92 200 грн (а.с. 181-190, том 1).
Відповідно до довідки, виписки по рахунку та відповіді ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» загальна сума коштів, внесених ОСОБА_2 за період з 16.06.2020 по 01.10.2025 становить 92 200 грн 00 коп. (а.с. 216-218, том 1).
Станом на 15.10.2025 сума заборгованості за договором фінансового лізингу становить 101 400,30 грн, у тому числі: 66 218,12 грн - прострочена заборгованість по вартості предмета лізингу; 0,97 грн - прострочена заборгованість по відсотках, 35 181,21 грн - за простроченою комісією (а.с. 214, том 1).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Позиція апеляційного суду щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 58 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.
Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною 4 статті 168 КПК України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження (далі - Порядок).
Згідно із пунктом 20 Порядку зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).
У справі, яка переглядається транспортний засіб ВАЗ 217030, номерний знак НОМЕР_2 , який перебував у користуванні позивачки на підставі договору фінансового лізингу, ухвалою слідчого судді від 03.03.2021 року був визнаний речовим доказом та як речовий доказ у кримінальному провадженні у встановленому законом порядку було передано на зберігання на спеціальний майданчик Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 16.
За таких обставин саме на орган досудового розслідування кримінального провадження законодавством покладено обов`язок щодо забезпечення схоронності та повернення транспортного засобу володільцю.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Сумській області про те, що позивачка не є власницею втраченого транспортного засобу, а тому не має права на відшкодування майнової шкоди, зважаючи на такі мотиви.
ГУНП в Сумській області помилково ототожнює право на відшкодування майнової шкоди виключно з наявністю права власності на пошкоджене (втрачене) майно.
Позивачка не заявляла позовних вимог як власниця транспортного засобу ВАЗ 217030 та не вимагала відшкодування вартості самого автомобіля як об`єкта права власності - таке право, за умовами Публічного договору про надання фінансового лізингу, дійсно належить лізингодавцю ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», який залишається власником предмета лізингу до моменту переходу права власності на нього після завершення строку лізингу та повного розрахунку. Предметом позовних вимог ОСОБА_2 є відшкодування її власних, реально понесених витрат - коштів, фактично сплачених нею за договором фінансового лізингу, які внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача втратили для неї будь-яку економічну цінність.
Відповідно до пункту 2.1 Публічного договору про надання фінансового лізингу лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу лізингоодержувачу, який зобов`язується сплачувати щомісячні платежі, а після закінчення строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу. Отже, позивачка, будучи лізингоодержувачем, набула на законній договірній підставі право володіння та користування транспортним засобом, а також обґрунтоване очікування набуття права власності на нього після завершення розрахунків за договором. Це право є самостійним цивільним майновим правом (інтересом), яке підлягає судовому захисту нарівні з правом власності, зокрема шляхом відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права третьою особою.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на момент викрадення транспортного засобу зі спеціального майданчика позивачка сплатила на користь лізингодавця 92 200 грн, тоді як станом на 15.10.2025 заборгованість за договором фінансового лізингу становить 101 400 грн 30 коп. Наведене свідчить, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, який не забезпечив схоронність транспортного засобу як речового доказу, позивачка втратила саму можливість досягти економічної мети договору лізингу - набуття права власності на транспортний засіб, попри те, що вона продовжує залишатися зобов`язаною стороною договору лізингу перед лізингодавцем. Тобто сплачені нею кошти в сумі 92 200 грн фактично втратили будь-яку зустрічну майнову цінність саме з вини відповідача, що і становить її реальний, безпосередній матеріальний збиток, а не похідну чи гіпотетичну шкоду, пов`язану з правом власності третьої особи (лізингодавця).
Не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про те, що позивачкою надано копії фіскальних чеків про сплату платежів лише на загальну суму 70 200 грн. Загальна сума сплачених позивачкою платежів до 22.02.2022 становить 92 200 грн, що повністю підтверджується відомостями, наданими самим ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» у довідці, виписці по рахунку та відповіді на запит суду (а.с. 181-19, 216-218, том 1), згідно з якими загальна сума коштів, внесених позивачкою за період з 16.06.2020 по 01.10.2025, становить 92200 грн.
З огляду на встановлені обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 92 200 грн 00 коп.
Позиція апеляційного суду щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, коли закон передбачає її відшкодування незалежно від вини заподіювана шкоди.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
У справі, яка переглядається, сам факт незабезпечення державним органом схоронності майна, переданого на зберігання в порядку виконання процесуального обов`язку (як речового доказу в кримінальному провадженні), свідчить про порушення обґрунтованих очікувань позивачки щодо належного виконання державою функцій, покладених на неї законом, і природно викликає в особи відчуття, які охоплюється поняттям моральної шкоди в розумінні частини другої статті 23 ЦК України.
Апеляційний суд з урахуванням встановлених обставин справи, тривалості порушення прав позивачки, глибини душевних страждань, з огляду на вимоги розумності і справедливості вважає, що суд першої інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 10000 грн.
Доводи ГУНП в Сумській області, що відповідачка не довела заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру, колегія суддів вважає неспроможними. Достатнім є встановлення судом причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю заподіювача шкоди та переживаннями потерпілої особи, обставини та контекст яких дозволяють дійти висновку про неминучість моральної шкоди.
Позиція апеляційного суду щодо наявності підстав для відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
В суді першої інстанції інтереси позивачки представляв адвокат Пєтухов А.Ю. (а.с. 54, Т. 1).
В першій заяві по суті спору (позовній заяві) представником позивачки було заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 46 000 грн.
Суд першої інстанції визнав заявлені стороною позивачки витрати на професійну правничу допомогу неспівмірними зі складністю справи, фактично витраченим часом на представництво інтересів позивачки у суді, обсягом фактично виконаних адвокатом робіт, пов`язаних із представництвом інтересів клієнта, у зв`язку з чим зменшив розмір витрат до 5000 грн.
Доводи ГУНП в Сумській області про те, що позивачкою не надано доказів оплати гонорару спростовуються матеріалами справи, в якій міститься відповідна квитанція від 10.10.2025 року (а.с.141 звор бік, том 1).
Стосовно доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України, що суд всупереч вимогам статі 137 ЦПК України не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету України, слід зазначити наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення витрат позивачки на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 5000 грн з Державного бюджету України.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що доводи апеляційних скарг є необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)
Оскільки апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Сумській області та Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови суду складений 28 вересня 2026 року.
Головуючий М. В. Щербаченко
Судді О. І. Собина
Д. В. Воронков