Справа № 296/6434/26
2/683/1690/2026
У Х В А Л А
22 вересня 2026 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Сагайдак І.М.
секретаря Повзун С.В.
з участю: представника позивачки ОСОБА_1 -
адвоката Слуцького О.В.
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі №296/6434/26, 2/683/1690/2026 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості автомобілів у порядку поділу майна подружжя,
встановив:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості автомобілів у порядку поділу майна подружжя.
Обґрунтовуючи позов, вказує, що у період шлюбу вони із відповідачем за спільні кошти придбали транспортні засоби, які були зареєстрована на ім`я відповідача, а саме:
- DAEWOO LANOS, 2005 року випуску, дата реєстрації 22.12.2022, на підставі договору купівлі-продажу ТЗ № 6844/2022/3564921 від 22.12.2022, укладеного в ТСЦ 6844;
- CHERY SQR7130S21, 2008 року випуску, дата реєстрації 12.07.2023, на підставі договору купівлі-продажу ТЗ № 6844/2023/3929566 від 12.07.2023, укладеного в ТСЦ 6844;
- RENAULT MEGANE SCENIC, 2004 року випуску, дата реєстрації 02.11.2023 в ТСЦ 0541, на підставі договору купівлі-продажу, укладеним з суб`єктом господарювання Могилів-Подільська філія ТОВ «АВТОПЛЮС К»;
- KIA SORENTO, 2016 року випуску, дата реєстрації 01.04.2025, на підставі договору купівлі-продажу ТЗ, укладеного через електронні сервіси та зовнішні ресурси №3245/2025/5243690 від 31.03.2025 в ТСЦ 3245.
Зазначає, що після розірвання шлюбу вони не здійснювали поділ спільного сумісного майна подружжя і вона не отримувала від відповідача кошти за реалізацію спільних транспортних засобів, що є підставою для стягнення з відповідача на її користь коштів у розмірі 1/2 вартості відчужених відповідачем транспортних засобів, що становить 482592 грн.
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 10 червня 2026 року на підставі п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України справу передано за підсудністю до Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 липня 2026 року у даній справі відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач ОСОБА_2 подав клопотання від 30 липня 2026 року про зупинення провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України. Зазначив, що є військовослужбовцем спеціального військового формування, яке входить до складу Міністерства оборони України. На підтвердження цих обставин послався на копію посвідчення офіцера та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №754/947/22.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Слуцький О.В. подав письмові заперечення, у яких вказав, що останній запис у наданій відповідачем копії посвідчення офіцера датований 31 січня 2024 року та, на його думку, не підтверджує проходження відповідачем військової служби на час розгляду клопотання. Також послався на застосування до відповідача запобіжного заходу у виді домашнього арешту у кримінальній справі №295/16365/25, де він є обвинуваченим, та можливість його участі у цивільному процесі. Просив відмовити у зупиненні провадження у справі.
У підготовчому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Слуцький О.В. проти зупинення провадження у даній справі заперечив.
Відповідач ОСОБА_2 , який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у підготовче засідання не з`явився.
Заслухавши представника позивачки, суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).
Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.
Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2
частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.
Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила також наступні висновки: «Під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Отже, для застосування норми пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України необхідно встановити факт перебування відповідного учасника справи на військовій службі на час вирішення питання про зупинення провадження.
За статтями 76-81, 89 ЦПК України обставини, якими обґрунтовується клопотання, підлягають доказуванню, а подані докази - оцінці судом щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності у сукупності. Жодний доказ не має заздалегідь установленої сили.
У постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що протягом дії воєнного стану Збройні Сили України та інші законно утворені військові формування вважаються переведеними на воєнний стан. Перебування особи на військовій службі може підтверджуватися військовим квитком, наказами командира та іншими відповідними документами. Суд також повинен ураховувати волевиявлення військовослужбовця щодо продовження розгляду справи.
До клопотання відповідач додав ксерокопію першої та десятої сторінок посвідчення офіцера серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 . Документ містить відомості про перебування його власника на військовій службі у Збройних Силах України та запис про призначення на посаду від 31 січня 2024 року. Копію засвідчено підписом відповідача із зазначенням дати 30 липня 2026 року.
Суд приймає зазначену копію до оцінки як письмовий доказ. Подання копії замість оригіналу саме собою не є підставою для її відхилення за статтею 95 ЦПК України. Дата засвідчення копії засвідчує її відповідність документу, з якого її виготовлено, однак не є датою нового підтвердження уповноваженим органом відомостей про проходження служби.
Предметом оцінки суду є достатність відомостей для встановлення перебування відповідача у складі відповідного військового формування саме на час вирішення клопотання. Надані сторінки посвідчення підтверджують оформлення статусу офіцера та призначення на посаду, однак не містять інформації про дату видачі цього посвідчення, терміну його дії, а також про інші записи, які можуть мати значення для вирішення клопотання. Водночас суд не визнає надані відповідачем відомості достатніми для висновку про збереження відповідного стану на час розгляду клопотання. Цей висновок стосується доказування поточної обставини та не означає встановлення судом факту припинення чи призупинення військової служби відповідача.
Крім того, зі змісту наданої представником позивачки копії ухвали Богунського районного
суду міста Житомира від 20 серпня 2026 року у справі №295/16365/25 вбачається, що відносно ОСОБА_2 , який є обвинуваченим у кримінальному провадженні за ч.2 ст.286 КК України, обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту, строк дії якого продовжено до 18 жовтня 2026 року. Зміст цієї ухвали містить обов`язок повідомляти про зміну місця проходження служби та вказівку про направлення копії ухвали до військової частини. Ці відомості суд ураховує, проте предметом наведеної ухвали було вирішення питання про запобіжний захід, а не встановлення актуального кадрового статусу відповідача для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. У сукупності з наданими сторінками посвідчення ці відомості суд оцінив як недостатні для остаточного встановлення зазначеної процесуальної підстави.
Суд не ставить застосування процесуальної гарантії у залежність від подання документа виключно певної назви чи форми та не вимагає доведення неможливості участі у судових засіданнях. Висловлене відповідачем ОСОБА_2 прохання про зупинення провадження є однозначним. За підтвердження належними доказами поточного проходження військової служби таке волевиявлення підлягає врахуванню відповідно до наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду.
Подання клопотання, передбаченого процесуальним законом, без доведення інших обставин не дає підстав визнати дії відповідача зловживанням процесуальними правами. Тому відповідні твердження представника позивачки суд не покладає в основу цієї ухвали.
Оскільки за результатами оцінки доказів не встановлено обставини, з якою пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України пов`язує обов`язкове зупинення провадження, клопотання задоволенню не підлягає.
Разом з тим, така відмова не перешкоджає ОСОБА_2 повторно звернутись до суду з відповідним клопотанням за належного підтвердження підстав для зупинення провадження у справі.
Керуючись статтями 76-81, 89, 251, 258-261, 353 ЦПК України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі №296/6434/26, 2/683/1690/2026 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості автомобілів у порядку поділу майна подружжя.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 28 вересня 2026 року.
Суддя: